Рішення № 11103289, 31.08.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

31.08.10                                                                                           Справа№ 25/149

Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом:Приватного підприємства “Айтекс” (м.Одеса)

до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю “Кондитерська фабрика “Львівські солодощі” (м.Пустомити)

про :стягнення заборгованості в сумі 40 882,80 грн.

Суддя :В.М. Пазичев

При секретарі :І.Є.Башак

Представники сторін:

від позивача:Не з”явився

від відповідача :Не з”явився

Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні, роз’яснено їх права та обов’язки відповідно до ст.ст. 20, 22 ГПК України, зокрема, право заявляти відводи.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Приватного підприємства “Айтекс” (м.Одеса) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Кондитерська фабрика “Львівські солодощі” (м.Пустомити) про стягнення заборгованості в сумі 40 882,80 грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 16.08.2010 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 25.08.2010 року. Ухвалою від 25.08.2010 року розгляд справи відкладено до 31.08.2010 року, у зв”язку з неявкою представників сторін.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 16.08.2010 року, про відкладення від 25.08.2010 року не виконав повністю, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив.

30.08.2010 року за вх.№365-08 від позивача надійшла телеграма про відкладення розгляду справи.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 16.08.2010 року, про відкладення від 25.08.2010 року не виконав, відзив на позов не представив, явку повноважного представника не забезпечив, хоча і був належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення від 17.08.2010 року, а явка відповідача була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов”язковою.

Позов розглянуто у відсутності представників сторін за наявними в справі матеріалами, відповідно до ст.75 ГПК України.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, рішення виготовлено, підписано та оголошено 31.08.2010 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

24.03.2010 року між Приватним підприємством “Айтекс” (надалі –позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Кондитерська фабрика “Львівські солодощі” (надалі – відповідач) укладено договір поставик №24-03/1 (надалі –договір).

Відповідно до п.1.1 статті 1 договору, позивач зобов”язався постачати та передавати у власність відповідачу товар партіями в асортименті та кількості, згідно видаткових накладних у відповідності до замовлень відповідача, а відповідач зобов”язався приймати та своєчасно проводити оплату за товар, в порядку та в строки, передбачені цим договором.

Відповідно до п.4.2.6 договору, ТзОВ “Кондитерська фабрика “Львівські солодощі” зобов”язалося здійснювати своєчасний розрахунок за поставлені товари. Оплата повинна була виконуватися шляхом банківського переказу на рахунок позивача протягом не більше 30 (тридцяти) календарних днів з дати поставки товару.

Позивачем 25.03.2010 року було здійснено поставку товару відповідачу, а відповідачем відповідно отримано цей товар, що підтверджується належно складеною видатковою накладною №933 від 25.03.2010 року. Загальна сума, на яку поставлено товар за вищевказаною накладною становить –38 966,50 грн.

Таким чином, 24.04.2010 року, за твердженням позивача, закінчився строк сплати за товар, який був поставлений, згідно з видатковою накладною №933 від 25.03.2010 року.

Отже, сума заборгованості за поставлений товар на момент звернення з позовом не погашена, що свідчить про порушення відповідачем умов договору, допустивши прострочку платежу, і тим самим причинено позивачу збитки.

За підрахунком позивача, сума боргу становить –38 966,50 грн.

На думку позивача, наявність заборгованості визнається відповідачем, про що свідчить належно оформлений та підписаний обома сторонами акт звірки взаєморозрахунків від 05.07.2010 року.

Згідно п.6.2 договору, за порушення термінів розрахунків, передбачених договором, відповідач виплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несплаченої суми за кожен день прострочення.

Таким чином, за підрахунком позивача, розмір пені становить –1 916,30 грн.

Отже, загальна сума боргу, яка повинна бути стягнена з відповідача на користь позивача, становить –40 882,80 грн.

В судове засідання відповідач явку повноважного представника не забезпечив, відзив не подав, станом на момент розгляду справи докази погашення заборгованості суду не представив.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного :

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов”язання, що виникає між суб”єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб”єкт (зобов”язана сторона, в тому числі боржник) зобов”язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб”єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб”єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов”язаної сторони виконання її обов”язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов”язання, які виникають між суб”єктами господарювання або між суб”єктами господарювання і негосподарюючими суб”єктами –юридичними особами на підставі господарський договорів, є господарсько-договірними зобов”язаннями.

У відповідності до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст.193 ГК України, суб”єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов”язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов”язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов’язань.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Абзац 1 ч.1 ст.193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.4 ст.231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.9 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 року №02-5/293, „Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", відсотки за користування чужими коштами є платою саме за користування чужими коштами, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов”язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.3 ст.22 ГПК України, сторони зобов”язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об”єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Крім того позивачем разом із поданням позовної заяви заявлено вимогу про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові суми відповідача, в порядку ст.ст. 66, 67 ГПК України.

Інститут забезпечення позову за своєю правовою суттю є гарантією забезпечення інтересів позивача, за допомогою якого особа, яка має підстави вважати, що її права порушено, і яка, відповідно, подала позов до суду, мала можливість забезпечити виконання рішення суду на свою користь.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обгрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред”явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

Однак, позивач не подав належних та допустимих доказів, що підтверджують наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову, а також доказів, які б свідчили про те, що виконання можливого рішення суду може бути утруднене або неможливе.

На час розгляду справи, відповідач не подав докази погашення боргу, відзив на позов не представив, проти позовних вимог у встановленному чинним законодавством України не заперечив, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив.

Відповідно до ст.75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Згідно ч.1 ст.202 ГК України, ст.599 ЦК України зобов'язання, зокрема, припиняються виконанням, проведеним належним чином. Відповідач свої обов'язки не виконав у повному обсязі, на думку позивача, чим порушив свої обов'язки за Договором.

Таким чином, відповідачем було порушено умови договірних зобов'язань, а також норми Цивільного Кодексу України.

Отже, на момент звернення з позовом заборгованість відповідача становить 40 882,80 грн.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об’єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач проти позову не заперечив і не подав докази погашення боргу, суд прийшов до висновку, що позов Приватного підприємства “Айтекс” (м.Одеса) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Кондитерська фабрика “Львівські солодощі” (м.Пустомити) про стягнення заборгованості в сумі 40 882,80 грн. є обгрунтованим та підлягає до задоволення.

Згідно ст. 45 ГПК України, позовні заяви, заяви про вжиття запобіжних заходів і заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду оплачуються державним митом, крім випадків, встановлених законодавством.

Відповідно до ст.46 ГПК України, державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Згідно ст. 47-1 ГПК України, розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу визначається Кабінетом Міністрів України за поданням Вищого господарського суду України.

Згідно п.”а” ч.2 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” № 7-93 від 21.01.1993 року, ставки державного мита встановлюються в таких розмірах: із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів - 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення №187 від 27.07.2010 року на суму 408,82 грн. про сплату державного мита та платіжне доручення №188 від 27.07.2010 року на суму 236,00 грн. про сплату витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 625 ЦК України, ст.ст. 173, 179, 193, ГК України, ст.ст. 43, 33, 43, 49, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задоволити.

2.          Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю “Кондитерська фабрика “Львівські солодощі” (81100, Львівська область, Пустомитівський район, м.Пустомити, вул.Глинська,56; ідентифікаційний №32060170, ІПН 320601713259) на користь Приватного підприємства “Айтекс” (65014, м.Одеса, вул.Єврейська,2А; п/р 2600236694980 в ПАТ “КБ “ІНВЕСТБАНК”, МФО 328210, ідентифікаційний код 30389874, ІПН 303898715423) –борг у сумі 40 882 (сорок тисяч вісімсот вісімдесят дві) грн. 80 коп., 408 (чотириста вісім) грн. 82 коп. –сплаченого державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. сплачених витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу.

3.          Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Суддя