Рішення № 111031414, 30.03.2023, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/229/17 2/760/3300/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2023 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі

головуючої судді - Усатової І.А.,

за участю секретаря судового засідання - Омелько Г.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом надання постійного безперешкодного доступу та про визнання особи такою, що втратила право користування, суд, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом надання безперешкодного доступу та визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що відповідач уклав з Банком кредитний договір. В забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором між Банком та Відповідачем було укладено Договір іпотеки, відповідно до умов якого в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме: АДРЕСА_1 (предмет іпотеки).

12.12.2011 року Банк відступив Позивачу відповідно до Договору факторингу та Договору про відступлення прав за договором іпотеки свої права вимоги до Відповідача за зобов`язаннями по Кредитному та Іпотечному договорам. Згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. п.5 Іпотечного договору містить застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя. У зв`язку з порушенням Відповідачем умов Кредитного договору, зокрема, неповернення кредиту, несплати процентів та комісій за користування кредитом, Позивач в позасудовому порядку врегулював питання звернення стягнення на предмет іпотеки, що передбачено умовами Іпотечного договору та Законом України «Про іпотеку».

Зокрема, 06.04.2016 Позивач набув у порядку, передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку», право власності на предмет іпотеки, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

16.11.2016 Позивачем, як законним власником, була здійснена спроба потрапити у власне майно, однак було виявлено, що у ньому незаконно проживає вiдповiдач. Відповідно до акту обстеження майна від 16.11.2016 року майно знаходиться у житловому стані, немає жодних видимих пошкоджень, а відповідно до акту обстеження майна від 23.11.2016 стан цього ж майна встановити не можна, не надано доступ до лічильників газу, води, електричної енергії, внаслідок чого неможливо встановити їх справність та використання відповідно до норм.

У зв`язку з цим просить задовольнити позов.

Разом з позовною заявою позивачем подана заява про забезпечення позову.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.01.2017 справу передано у провадження судді Усатовій І.А.

Ухвалою суду від 12.01.2017 позовну заяву залишено без руху із надання позивачу строку для усунення недоліків.

13.02.2017 до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 15.02.2017 у справі відкрито провадження, призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою суду від 16.02.2017 у задоволенні заяви ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» про забезпечення позову відмовлено.

14.06.2017 до суду надійшло клопотання представника позивача про зупинення провадження.

Ухвалою суду від 13.11.2017 провадження у справі зупинено.

Ухвалою суду від 04.09.2020 провадження у справі поновлено, призначено справу до розгляду.

Сторони у судове засідання 30.03.2023 не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи. Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення судова повістка на 30.03.2023 отримана представником позивача за довіреністю 13.02.2023. Судові повістки, направлені відповідачу за адресою місця його реєстрації, повернулась до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідача.

На день ухвалення рішення відповідач своїм правом не скористався, відзив на позов не подав.

Виходячи з цього, суд, вважає за можливе суд вважає за можливе розглядати справу за наявними в справі доказами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Встановлено, що між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір.

2 липня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки жилого приміщення № 78712-Б.

Згідно із пунктом 1.1 договору іпотеки жилого приміщення від 2 липня 2008 року № 78712-Б.предметом іпотеки є двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 (предмет іпотеки).

Предмет іпотеки є власністю іпотекодавця на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 6 березня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васьківською В. С., зареєстрованого 18 квітня 2006 року в Державному реєстрі правочинів, реєстраційний номер 2741509.

12 грудня 2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладений договір факторингу № 1 та договір відступлення права вимоги за договором іпотеки, за якими право вимоги за договором іпотеки жилого приміщення від 2 липня 2008 року № 78712-Б., укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 перейшло до ТОВ «Кей-Колект».

Підпунктом 4.1 договору іпотеки жилого приміщення передбачено, що у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до пунктів 4.1.2, 4.1.4 цього договору звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

У пункті 5 іпотечного договору міститься застереження про задоволення вимоги іпотекодержателя.

06 квітня 2016 року уповноважена особа ТОВ «Кей-Колект» звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. із заявою про реєстрацію за ТОВ «Кей-Колект» права власності на предмет іпотеки, зокрема, квартиру АДРЕСА_2 .

12 квітня 2016 року за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відповідно до якого проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ТОВ «Кей-Колект».

Позивач, звертаючись до суду з позовом зазначає, що відповідач перешкоджає йому користуватися вказаним майном, що підтверджується актом перевірки на що суд зазначає наступне.

За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 9 ЖК Української РСР передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність

(пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3).

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положеннями статті 37 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки, визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» норми статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки, передбачалось, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після внесення Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку» її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Згідно з умовами іпотечного договору підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Згідно з пунктом 23 частини першої статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»).

Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» уведено тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

Позивачем не було надано суду доказів, які мали підтвердити той факт, що на час реєстрації приватним нотаріусом права власності на квартиру АДРЕСА_2 , як на предмет іпотеки, в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, був наявний договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений між іпотекодавцем та іпотекодержателем, що унеможливлює з`ясувати підстави набуття ТОВ «Кей-Колект» права власності на предмет іпотеки.

Крім того, суд вважає, що позовна вимога про безперешкодний доступ до житлового приміщення не може бути вирішена без вирішення питання про виселення осіб, які проживають і зареєстровані у цьому приміщенні.

Нормою, яка встановлює порядок визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, є стаття 72 ЖК Української РСР, у статті 71 ЖК Української РСР передбачені підстави збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.

Відповідно до положень статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення) - предмета іпотеки у зв`язку зі зверненням стягнення на нього, надається інше постійне житло тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначене в рішенні суду.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбане за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина друга статті 109 ЖК Української РСР).

Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року (провадження № 6-1731цс16) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

Суд зазначає, що ТОВ «Кей-Колект» не надано доказів того, що ОСОБА_1 , як колишній власник квартири, була попереджений про виселення та в добровільному порядку не звільнив квартиру, як і відсутні інші докази, які б мали підтвердити факт його непроживання в квартирі, що була предметом іпотеки, більше одного року, що є предметом доказування у розумінні частини другої статті 405 ЦК України.

Судом не приймаються до уваги акти перевірки/огляду майна, що надані позивачем, оскільки складені заінтересованою особою.

Крім того, суд зазначає, що згідно довідки про зареєстроване місце проживання відповідача № 86847734 від 02.12.2022, останній з 11.05.2018 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Враховуючи вищевикладене суд приходить то висновку про відмову у позові.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 319, 386, 391 ЦК України, ст.ст. 7-13, 76-81, 141, 206, 259, 263-265, 268, 274-289, 354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Усатова І.А.