Рішення № 11100819, 02.09.2010, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" вересня 2010 р. Справа № 14/121

За позовом Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Журавлина"

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фієрія - Люкс"

до відповідача 2: Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції

про застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів

Суддя Марач В.В.

Представники:

від позивача: представники по довіреності Сміховський М.М., Маслюк О.М.

від відповідача 1: представник не з"явився

від відповідача 2: представники по довіреності Прищепа О.С., Янок Т.М.

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою           відповідальністю фірма “Журавлина” (надалі Позивач або ТзОВ "Журавлина") звернулося в господарський суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Фієрія-Люкс”(надалі Відповідач-1 або ТзОВ "Фієрія-Люкс") та до Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції (надалі Відповідач-2 або Сарненська МДПІ) в якому просить застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з придбання Товариством з обмеженою відповідальністю фірма “Журавлина” паливно-мастильних матеріалів у Товариства з обмеженою відповідальністю “Фіерія-Люкс” на загальну суму 1696073,00 грн., а саме: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Фіерія-Люкс” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма “Журавлина” 100,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди; стягнути з Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма “Журавлина” 100,00 грн. моральної шкоди.

          Свої вимоги Позивач обгрунтовує тим, що з 10 листопада 2009 року по 17 грудня 2009 року службовими особами Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції була проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю фірма “Журавлина” з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2008 року по 30 вересня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2008 року по 30 вересня 2009 року. Про результати вказаної перевірки складено акт від 24 грудня 2009 року № 507/23/13994640.

          В абзаці 10 на сторінці 23 акта перевірки від 24 грудня 2009 року № 507/23/13994640 службовими особами Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції зроблено висновок, що договори між Товариством з обмеженою відповідальністю фірма “Журавлина” та постачальниками паливно-мастильних матеріалів відповідно до пунктів 1 і 5 статті 203, пунктів 1 і 2 статті 215, статтей 216 та 228 Цивільного кодексу України є нікчемними та не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

          Нікчемність вищевказаних правочинів податковий орган обгрунтовує наступним чином:

          В абз. 4 на с. 23 акта перевірки від 24.12.2009 р. № 507/23/13994640 зазначено, що ТзОВ фірма “Журавлина” не надано для перевірки залізничних накладних, які б підтвердили факт здійснення господарських операцій з фірмами, з якими були укладені договора на поставку нафтопродуктів.

          В абз. 10 на с. 23 цього ж акта зазначено, що перевіркою встановлено невідповідність документів обліку (між залізничними накладними та податковими накладними, актами прийому-передачі, платіжними дорученнями).

Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

          Частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

          У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано за цінами, які існують на момент відшкодування.

          Частиною другою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

          Згідно з частиною п'ятою статті 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

          Так як придбані Товариством з обмеженою відповідальністю фірма “Журавлина” у Відповідача-1 паливно-мастильні матеріали реалізовано, то повернути їх у натурі немає можливості. Отже, в даному випадку неможливо застосувати наслідки недійсності правочинів, передбачені частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України.

          Однак, надавши Позивачеві залізничні накладні, які за твердженням податкового органу (Відповідача-2) є неналежними, Відповідач-1 завдав Позивачеві моральної шкоди.

Відповідач-1 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фієрія-Люкс" - завдав Позивачеві моральної шкоди надавши йому залізничні накладні, які за твердженням податкового органу (Відповідача-2) є неналежними, що призвело до поширення Відповідачем-2 інформації про те, що Позивач є стороною нікчемної угоди, яка порушує публічний порядок.

Відповідач-2 - Сарненська міжрайонна державна податкова інспекція - завдав Позивачеві моральної шкоди поширенням інформації про те, що Позивач є стороною нікчемної угоди, яка порушує публічний порядок.

Сарненська МДПІ надала суду заперечення на позов в яких вимоги ТзОВ фірма "Журавлина", викладені в позовній заяві визнає в частині застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів, а в частині стягнення 100,00 грн. моральної шкоди не визнає, вважає їх безпідставними та необгрунтованими з наступних підстав:

Стаття 203 Цивільного кодексу України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним ....

Згідно частини 1 статті 215 „підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України".

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Згідно частини 1 статті 216 ЦК України „недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування".

„Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною" (ч.2 ст. 216 ЦК України).

Згідно статті 1 Господарського процесуального кодексу України „підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням".

Як свідчать обставини справи, під час проведення Сарненською МДПІ планової документальної перевірки ТзОВ фірма „Журавлина" (акт від 24.12.2009 року за №507/23/13994640) встановлено, що укладений договір купівлі-продажу нафтопродуктів № ФИ - 000007 від 16 січня 2008 року між ТзОВ „Фієрія-Люкс" та ТзОВ фірма „Журавлина" на поставку нафтопродуктів не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, тобто є нікчемним правочином.

Відповідач-1 відзиву на позов суду не надав, представник його в судове засідання повтороно не з"явився.

До господарського суду повернулися ухвали суду про порушення провадження у справі та про призначення справи до розгляду, які направлялися на адресу відповідача вказану в позовній заяві, а саме м.Київ, бульвар Лесі Українки, 15, з відміткою поштового відділення про те, що за вказаною адресою адресат не зареєстрований.

Відповідно до Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Серії АД №970587 місцезнаходженням Відповідача-1 є м.Київ, бульвар Лесі Українки, 15

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма “Журавлина” звернулося з позовом одночасно до двох відповідачів, а саме до Товариства з обмеженою відповідальністю “Фієрія-Люкс” та до Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції в якому просить застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину та стягнути з відповідачів по 100,00 грн. моральної шкоди.

Відповідно до статті 23 Господарського процесуального кодексу України позов може бути подано кількома позивачами чи до кількох відповідачів. Кожний з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає в судовому процесі самостійно.

Відповідно до статті 15 цього ж кодексу справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Стаття 58 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Підстава позовних вимог - це юридичні факти, якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача. Юридичні факти - це обставини, які створюють, змінюють та припиняють юридичні права і обов'язки.

Пунктом 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Позивач в позовній заяві обґрунтовує свої позовні вимоги до обох відповідачів однією підставою виникнення позовних вимог, а саме - вчиненням службовими особами Відповідача-2 в акті про результати перевірки Позивача запису про нікчемність правочинів між Позивачем і Відповідачем-1. Зокрема, в абзаці 10 на сторінці 23 акта перевірки від 24 грудня 2009 року № 507/23/13994640 службовими особами Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції зроблено висновок, що договори між Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Журавлина" та постачальниками паливно-мастильних матеріалів відповідно до пунктів 1 і 5 статті 203, пунктів 1 і 2 статті 215, статей 216 та 228 Цивільного кодексу України є нікчемними та не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Частиною другою статті 21 Кодексу адміністративного судочинства встановлено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Таким чином, з огляду на вищенаведене, позов товариства з обмеженою відповідальністю фірма “Журавлина” як за підвідомчістю, так і за підсудністю підлягає розгляду в господарському суді Рівненської області.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками процесу та зібрані судом, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини на яких грунтуються їх вимоги та заперечення, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, господарський суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню.

При цьому суд керувався наступним.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю фірма “Журавлина” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Фіерія-Люкс” було укладено договір купівлі-продажу нафтопродуктів від 16 січня 2009 року № ФИ-000007.

          На виконання вказаного договору Товариство з обмеженою відповідальністю “Фіерія-Люкс” поставило Товариству з обмеженою відповідальністю фірма “Журавлина” паливно-мастильні матеріали на загальну суму 1696073,00 грн., в т.ч. ПДВ — 282678,83 грн., а саме:

          1) 323,000 тони палива дизельного EN-590 вартістю 1696073,00 грн., в т.ч. ПДВ — 282678,83 грн., у вагонах-цистернах № 74945288, № 74943978, № 73134017, № 72355373, № 73318776, № 74050741.

          Поставка вказаної партії паливно-мастильних матеріалів підтверджується наступними документами:

-          акт приймання-передачі від 24 січня 2009 року № 24/2;

-          видаткова накладна від 24 січня 2009 року № РН-0000046;

-          податкова накладна від 24 січня 2009 року № 48;

-          залізнична накладна № 33190476;

-          акт приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю від 27 січня 2009 року № 82.

          За отримані паливно-мастильні матеріали Товариство з обмеженою відповідальністю фірма “Журавлина” перерахувало на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю “Фіерія-Люкс” грошові кошти в сумі 1696073,00 грн.

          Оплата отриманих паливно-мастильних матеріалів підтверджується платіжними дорученнями:

-          від 26 січня 2009 року № 25774 на суму 300000,00 грн.;

-          від 27 січня 2009 року № 25777 на суму 500000,00 грн.;

-          від 30 січня 2009 року № 155 на суму 896073,00 грн.

          Аналіз наведених вище документів дає підстави для висновку, що наведені у них дані про постачальника, номенклатуру, кількість та вартість поставлених нафтопродуктів, номери вагонів-цистерн узгоджується між собою та свідчить про реальне виконання правочину сторонами.

          Пунктом першим статті 228 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

          З доказів, що надані Позивачем до позовної заяви не вбачається, що укладення та виконання правочину з придбання Товариством з обмеженою відповідальністю фірма “Журавлина” паливно-мастильних матеріалів у Товариства з обмеженою відповідальністю “Фіерія-Люкс” на загальну суму 1696073,00 грн. було спрямовано на порушення конституційних прав і свобод громадянина, нищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відтак необгрунтованим є твердження Позивача про те, що договір купівлі-продажу нафтопродуктів від 16 січня 2009 року № ФИ-000007, укладений між ним та Відповідачем-1 є нікчемним, і, відповідно посилання Позивача на статтю 228 Цивільного кодексу України є безпідставним та необгрунтованим..

Твердження Відповідач - 2 про те, що зазначений вище договір є нікчемним, так як не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, є помилковим оскільки, відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України, такі правочини є фіктивними і визнаються недійсними судом. Крім того правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, не відноситься до правочинів, які вважаються такими, що порушують публічний порядок.

Враховуючи те, що при дослідженні матеріалів справи судом встановлено, що договір купівлі-продажу нафтопродуктів від 16 січня 2009 року № ФИ-000007, укладений між Позивачем та Відповідачем-1 не є недійсним (нікчемним), то, відповідно, відсутні правові підстави і для застосування наслідків недійсності правочину.

Керуючись ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову.

Суддя

підписано "07" вересня 2010 р.