Рішення № 110997572, 17.05.2023, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.05.2023м. СумиСправа № 920/295/23Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. розглянувши без повідомлення (виклику) учасників справи про дату, час і місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 920/295/23

за позовом: фізичної особи-підприємця Старинського Олега Олександровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до відповідача: Виконавчого комітету Сумської міської ради (40000, м. Суми, майдан Незалежності, 2, ідентифікаційний код 04057942)

про стягнення 523 483,99 грн

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором про закупівлю товарів за бюджетні кошти № 667/28-22 від 28.12.2022 у розмірі 523 483,99 грн, з яких: 470 000,00 грн - основна сума боргу, 7 076,32 грн - інфляційне збільшення, 43780,82 грн - пеня, 2 626,85 грн - 3% річних; а також позивач просить суд покласти судові витрати на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору про закупівлю товарів за бюджетні кошти № 667/28-22 від 28.12.2022 щодо оплати поставленого товару, у зв?язку з чим відповідачу нараховані пеня, 3 % річних та інфляційні.

Ухвалою від 27.02.2023 у справі № 920/295/23 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін про дату, час і місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами; призначити розгляд справи по суті на 25.04.2023 без повідомлення (виклику) сторін про дату, час і місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами; встановити відповідачу строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог статей 165, 251 ГПК України протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; встановити позивачу семиденний строк для подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання із урахуванням вимог статей 166, 251 ГПК України; встановити відповідачу семиденний строк для подання до суду заперечення на відповідь на відзив з дня її отримання із урахуванням вимог статей 167, 251 ГПК України.

19.04.2023 представником відповідача подано до суду заяву про закриття провадження у справі від 19.04.2023 № 361/07.01-15.06 (вх. № 1362), де останній просить суд закрити провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України та зазначає, що 30.03.2023 відповідачем сплачено суму боргу, що підтверджується платіжним дорученням від 14.02.2023 № 157. До зазначеної заяви представником відповідача додано копію платіжного доручення від 14.02.2023 № 157 (внутрішній номер 257245701) на суму 470 000,00 грн.

Ухвалою від 25.04.2023 у справі № 920/295/23 судом постановлено відкласти розгляд справи по суті на 17.05.2023 з метою з`ясування позиції позивача щодо заяви представника відповідача про закриття провадження у справі.

10.05.2023 представником відповідача подано до суду відзив від 08.05.2023 № 434/07.01-15.06 (вх. № 2882/23 від 10.05.2023), де просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що 30.03.2023 сума основної заборгованості вже сплачена позивачу, що підтверджується копією платіжного доручення від 14.02.2023 № 157.

Позовні вимоги про стягнення 3 % річних, пені та інфляційних збитків у зв`язку з невчасними розрахунком з позивачем відповідачем заперечуються, оскільки невиконання цього обов`язку перед позивачем за договором закупівлі є наслідком обставин непереборної сили.

Представник відповідача у відзиві зазначає, що на сьогодні в Україні згідно указу Президента України № 64/2022 введено військовий стан. Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними. У зв`язку із запровадженням військового стану, відповідно до підпункту 4 пункту 22 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Кабінет Міністрів України своєю постановою від 09.06.2021 № 590 затвердив «Порядок виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану». За приписами пункту 19 Порядку № 590 Казначейство та органи Казначейства здійснюють платежі за дорученнями клієнтів з урахуванням ресурсної забезпеченості єдиного казначейського рахунка у визначеній черговості. На запит Виконавчого комітету Сумської міської ради щодо підстав і причин нездійснення платежів по Договору №667/28-22 від 28.12.2022 в грудні 2022 року та проведення 30.03.2023 оплати платіжного доручення № 157 від 14.02.2023, Управління ДКСУ ум. Сумах (лист №02-19-06/434 від 21.04.2023) повідомило, що відповідні оплати здійснювались з дотриманням вимог пункту 19 Порядку №590, тобто згідно встановленої черговості та з урахуванням ресурсної забезпеченості єдиного казначейського рахунка. Таким чином, станом на 28.12.2023 та станом на 14.02.2023 на розрахунковому рахунку відповідача були наявні кошти на оплату поставленого позивачем товару, але в умовах воєнного стану органи Казначейства здійснюють оплати рахунків, керуючись Порядком № 590, в якому визначено черговість платежів, з урахуванням ресурсної забезпеченості єдиного казначейського рахунку. Відповідно до пункту 19 Порядку №590 оплата за поставлений товар за договором № 667/28-22 не входить в обмежений перелік платежів, за якими здійснюються першочергові розрахунки.

Представник відповідача зазначає, що у цьому випадку заборгованість за договором № 667/28-22 виникла з підстав неможливості виконання бюджетного зобов`язання відповідачем через введення в Україні воєнного стану, а не в результаті нехтування своїми обов`язками та зобов`язаннями.

Позивач відповіді на відзив до суду не подав.

Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Ураховуючи, що учасникам справи надано достатньо часу для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів. Приймаючи до уваги наведене та принципи змагальності і диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представників учасників справи.

Відповідно до частини третьої статті 222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

Згідно із частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

28.12.2022 між сторонами укладено договір про закупівлю товарів за бюджетні кошти № 667/28-22 (далі - договір), відповідно до умов якого позивач (постачальник) зобов`язується в строки та на умовах договору передати у власність відповідача (покупця) друкуюче обладнання та витратні матеріали для виконавчих органів Сумської міської ради, найменування, кількість, ціна за одиницю та інші характеристики яких визначені у Специфікації. Покупець зобов`язується прийняти товар й оплатити його вартість відповідно до умов договору.

Специфікацією до договору передбачено, що предметом договору є: 1) струменевий багатофункціональний пристрій монохромний Epson М3170 с WiFi (С11CG92405) - 18 шт. на суму 423 000,00 грн; 2) струменевий багатофункціональний пристрій монохромний Epson WorkForce Pro WF-M5799DWF (C11CG04401) - 2 шт. на суму 77 000,00 грн.

Пунктом 3.1 договору визначено, що його сума становить 500 000,00 грн.

Оплата здійснюється за фактично наданий товар згідно з видатковими накладними у безготівковій формі у національній валюті України шляхом перерахування відповідачем коштів на рахунок позивача, зазначений у договорі, протягом 10 днів банківських днів після надходження відповідних бюджетних коштів на реєстраційний рахунок відповідача (пункт 3.2 договору).

Пунктом 4 договору визначено, що позивач зобов`язаний передати товар відповідачеві згідно з видатковими накладними у строк не пізніше 30.12.2022.

Згідно із видатковою накладною від 28.12.2022 № 101 позивач передав відповідачеві товар на суму 470 000,00 грн.

28.12.2022 сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору, якою внесено зміни у суму договору та додаток № 1 до договору.

Згідно із додатковою угодою специфікація викладена у наступній редакції: 1) струменевий багатофункціональний пристрій монохромний Epson М3170 с WiFi (Cl1CG92405) - 18 шт. на суму 423 000,00 грн; 3) струменевий багатофункціональний пристрій монохромний Epson WorkForce Pro WF-M5799DWF (C11CG04401) - 2 шт. на суму 47 000,00 грн.

Сума договору згідно додаткової угоди складає 470 000,00 грн.

Строк дії договору встановлено до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх договірних зобов`язань.

Проте, всупереч умовам договору відповідачем не сплачено кошти за поставлений товар у встановлені договором строки та розмірах, чим порушено умови договору, права та охоронювані законом інтереси позивача.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 712 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 692 цього ж кодексу визначено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідач отримав поставлений позивачем товар (надані послуги) без будь-яких заперечень, а тому, враховуючи положення статті 692 Цивільного кодексу України, відповідач зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Проте, в порушення умов договорів та вимог статей 526, 629, 712 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач за отриманий товар (надані послуги) не розрахувався у встановлені договором та додатками до нього строки, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Згідно з статей 526, 530 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 цього Кодексу).

Суд враховує факт сплати відповідачем на користь позивача заборгованості за отриманий товар в сумі 470 000,00 грн в рахунок погашення заборгованості за договором про закупівлю товарів за бюджетні кошти № 667/28-22 від 28.12.2022 згідно із платіжним дорученням від 14.02.2023 № 157, про що наголошено відповідачем у заяві про закриття провадження у справі від 19.04.2023 № 361/07.01-15.06 (вх. № 1362 від 19.04.2023) та у відзиві на позов від 08.05.2023 № 434/07.01-15.06 (вх. № 2882/23 від 10.05.2023).

Ураховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 470 000,00 грн за вказаним договором провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 43 780,82 грн пені, 7 076,32 грн інфляційних нарахувань та 2 626,85 грн - 3 % річних, нарахованих за загальний період з 12.01.2023 по 20.03.2023 суд зазначає таке.

Згідно статей 230, 231 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

За приписами частин першої, третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно із пунктом 6.7 договору за порушення відповідачем строків оплати товару, вказаних у пункті 3.2 цього договору, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Здійснений позивачем розрахунок пені за договором за загальний період з 12.01.2023 по 20.03.2023 суд вважає арифметично вірним.

Права позивача щодо нарахування пені за порушення строків оплати поставленого товару передбачені умовами укладеного між сторонами договору.

Ураховуючи, що судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо своєчасної оплати поставленого товару, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 43 780,82 грн визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до наведеного позивачем у позовній заяві розрахунку, позивачем нараховано відповідачеві інфляційні втрати в сумі 7 076,32 грн та 3 % річних в сумі 2 626,85 грн за загальний період з 12.01.2023 по 20.03.2023.

Здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних за загальний період з 12.01.2023 по 20.03.2023 суд вважає арифметично вірним.

Як встановлено судом, відповідачем прострочено виконання грошового зобов`язання за договором, а тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 7 076,32 грн та 3 % річних в сумі 2 626,85 грн за загальний період з 12.01.2023 по 20.03.2023 визнаються судом правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі статті 625 ЦК України.

Твердження відповідача, викладені у відзиві на позов щодо того, що у період за який позивач вимагає стягнути пеню, 3 % річних та інфляційні втрати припадає на період воєнних дій на території України та 28.02.2022 Торгово-промислова палата України на підставі статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Статуту ТПП України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24.02.2022 відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», суд не покладає в основу своїх висновків у цій справі, з огляду на таке.

Згідно зі статтями 526, 629 ЦК України, та статтею 193 ГК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов`язання не допускається; договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань по договору, якщо це невиконання є наслідком обставин непереборної сили, таких як дії стихійних лих, пожежа, повінь, землетрус, військові дії, дії органів державної влади, що прямо впливають на виконання сторонами даного договору. При цьому термін виконання договірних зобов`язань буде продовжено на час дії вказаних обставин (пункт 8.1 договору).

Термін дії обставин, зазначених у пункті 8.1. даного договору, підтверджується компетентним органом в Україні (пункт 8.2 договору).

У разі коли дія зазначених обставин триває більш як 60 (шістдесят) календарних днів кожна із сторін має право розірвати цей договір і не несе відповідальності за таке розірвання за умови, що вона повідомить про це іншу сторону не пізніше, як за 20 (двадцять) календарних днів до розірвання. У цьому разі сторони проводять відповідні взаєморозрахунки (пункт 8.3 договору).

Сторона, яка не в змозі виконати свої договірні зобов`язання, повинна негайно, але не пізніше 20 (двадцяти) календарних днів з початку/закінчення дії цих обставин, повідомити в письмовій формі іншу сторону про початок та закінчення вищевказаних обставин. Несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє відповідну сторону прав на звільнення від виконання договірних зобов`язань з причини дії вищевказаних обставин (пункт 8.4 договору).

Суд зауважує, що договором учасників спірних правовідносин були передбачені відповідні умови застосування наслідків дії форс-мажорних обставин, зокрема і те, що сторони зобов`язані негайно повідомити про форс-мажорні обставини та протягом двадцяти календарних днів з дня їх виникнення надати підтвердні документи щодо їх настання відповідно до законодавства.

Неналежне повідомлення сторони договору може позбавити права іншу сторону посилатися на форс-мажорні обставини.

Відповідно перед тим, як з`ясовувати правову природу обставин, які перешкодили належному виконанню договору, та їх правових наслідків, суди повинні з`ясувати право сторони посилатися на наявність форс-мажорних обставин (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №910/15264/21 та від 22.03.2023 у справі № 920/205/22) у правовідносинах які є подібними та на неврахування висновків якої обґрунтовано послався скаржник.

Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання визначені статтею 617 ЦК України: особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно із положеннями статті 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21 Касаційний господарський суд вказав таке:

« 46. Верховний Суд звертає увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов`язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з`ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.

47. Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

48. Позивач не надав жодних документів та доказів, чому повідомлення позивачем іншої сторони Договору (Міноборони) про наявність форс-мажорних обставин було зроблено із пропущенням 5-денного строку, встановленого Договором. Усі пояснення сторони стосувалися лише дати отримання сертифіката ТПП, а не дати повідомлення Міноборони про дію форс-мажорних обставин.

49. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач вчасно не повідомив іншу сторону про виникнення форс-мажорних обставин.

50. Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор)».

Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення, має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься у пункті 5.63 постанови Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21).

Таким чином неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Убудь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов`язань. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Також Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 25.11.2021 у справі № 905/55/21 та від 23.03.2023 у справі №920/505/22). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Суд також відзначає, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю тобто, що інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання (Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Великої Палата Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 та у постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 920/505/22).

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими та достовірними доказами, а тому підлягають задоволенню з урахуванням вищевикладеного.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 129 ГПК України судовий збір в сумі 802,26 грн покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно частини четвертої статті 231 ГПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно із пунктом 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Відповідно до абзацу 2 пункту 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/704/2012 від 23.05.2012 року «Про деякі питання застосування Закону України «Про судовий збір»», повернення сплачених сум судового збору з державного бюджету має здійснюватися згідно ухвали господарського суду, з цією метою відповідні ухвали мають виготовлятися у двох примірниках (оригіналах), один з яких залишається у матеріалах справи, а інший надсилається особі, яка сплатила судовий збір до державного бюджету.

На підставі наведеного, суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що у разі подання ним клопотання про повернення судового збору судом буде постановлено відповідну ухвалу про повернення судового збору відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір».

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 231, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі № 920/295/23 в частині стягнення 470 000,00 грн основного боргу.

2. Задовольнити позов у іншій частині.

3. Стягнути з Виконавчого комітету Сумської міської ради (40000, м. Суми, майдан Незалежності, 2, ідентифікаційний код 04057942) на користь фізичної особи-підприємця Старинського Олега Олександровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) пеню в сумі 43 780,82 грн (сорок три тисячі сімсот вісімдесят гривень вісімдесят дві копійки), 3 % річних в сумі 2 626,85 грн (дві тисячі шістсот двадцять шість гривень вісімдесят п`ять копійок), інфляційні втрати в сумі 7 076,32 грн (сім тисяч сімдесят шість гривень тридцять дві копійки) та відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 802,26 грн (вісімсот дві гривні двадцять шість копійок).

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із частинами першою, другою статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 256 та статті 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повні реквізити сторін зазначені у пункті 3 резолютивної частини цього рішення.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 22 травня 2023 року.

Суддя Ю.А. Джепа