Рішення № 110996874, 10.05.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.05.2023 Справа № 910/3015/23Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Міністерства оборони України

до Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства «Спецтехноекспорт»

про стягнення 1991989064,00 грн.

Представники сторін:

від позивача: Хатунцева І.В.;

від відповідача: Циба Р.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

27.02.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Міністерства оборони України з вимогами до Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства «Спецтехноекспорт» про стягнення 1991989064,00 грн, з яких 1683825716,00 грн основного боргу, 186650152,00 грн пені та 121513196,00 грн штрафу.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/251 від 14.07.2022, не поставив позивачу товар, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача попередню оплату у розмірі 1683825716,00 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 186650152,00 грн пені та 121513196,00 грн штрафу (за прострочення поставки товару).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2023 відкрито провадження у справі №910/3015/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 29.03.2023, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

20.03.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач повідомив, що ним було повернуто позивачу суму попередньої оплати у розмірі 1683825716,00 грн. Крім того, відповідач вказав на існування форс-мажорних обставин, у зв`язку з настанням яких він позбавлений був можливості виконати свої зобов`язання за Державним контрактом на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/251 від 14.07.2022. Також, відповідач вказав на неправильність розрахунку пені, наведеного позивачем, оскільки позивачем неправильно визначено період прострочення існування зобов`язання з поставки товару, та просив суд зменшити розмір штрафних санкцій.

24.03.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 29.03.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 19.04.2023.

19.04.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 19.04.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 10.05.2023.

08.05.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головного управління розвідки Міністерства оборони України, а також клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

У судовому засіданні 10.05.2023 судом були розглянуті подані відповідачем заява про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головного управління розвідки Міністерства оборони України, а також клопотання про залишення позовної заяви без розгляду та відмовлено в їх задоволенні у зв`язку з необґрунтованістю.

Представник позивача у судовому засіданні 10.05.2023 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 10.05.2023 надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 10.05.2023 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

14.07.2022 між Міністерством оборони України (замовник) та Дочірнім підприємством Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державним госпрозрахунковим зовнішньоторгівельним підприємством «Спецтехноекспорт» (виконавець) укладено Державний контракт на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/251, відповідно до умов якого виконавець зобов`язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства товари, зазначені у специфікації товарів оборонного призначення, що поставляються за державним контрактом, що постачаються з метою забезпечення відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальної цілісності, обмеження конституційних прав і свобод людини, а замовник - прийняти його через визначеного вантажоодержувача та оплатити такі товари.

Відповідно до п. 2.1 Державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/251 від 14.07.2022 орієнтовна вартість товарів на момент укладення контракту становить 1579441000,00 грн.

Відповідно до п. 2.1 Державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/251 від 14.07.2022 (в редакції Додаткової угоди №2 від 26.08.2022) орієнтовна вартість товарів на момент укладення контракту становить 1917089000,00 грн.

Згідно з п. 3.1 Державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/251 від 14.07.2022 поставка виконавцем та приймання вантажоодержувачем товарів за контрактом здійснюється у місці поставки на підставі товаросупровідних документів та видаткової накладної з подальшим оформленням вантажоодержувачем акту приймання-передачі.

Відповідно до п. 3.4 Державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/251 від 14.07.2022 датою виконання виконавцем зобов`язань щодо поставки товарів є дата початку їх приймання, яка вказується вантажоодержувачем в акті приймання-передачі. Датою виконання умов контракту є дата підписання сторонами акту приймання-передачі товарів за контрактом.

Виконавець зобов`язаний поставити товари згідно з умовами контракту не пізніше строку, визначеного у специфікації, та надати замовнику документи згідно з п. 2.7 Контракту (п. 4.1 Державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/251 від 14.07.2022).

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/251 від 14.07.2022, не поставив позивачу товар, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача попередню оплату у розмірі 1683825716,00 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 186650152,00 грн пені та 121513196,00 грн штрафу (за прострочення поставки товару).

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач повідомив, що ним було повернуто позивачу суму попередньої оплати у розмірі 1683825716,00 грн. Крім того, відповідач вказав на існування форс-мажорних обставин, у зв`язку з настанням яких він позбавлений був можливості виконати свої зобов`язання за Державним контрактом на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/251 від 14.07.2022. Також, відповідач вказав на неправильність розрахунку пені, наведеного позивачем, оскільки позивачем неправильно визначено період прострочення існування зобов`язання з поставки товару, та просив суд зменшити розмір штрафних санкцій.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. (ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 2.8 Державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/251 від 14.07.2022 за рішенням замовника розрахунки за товари можуть здійснюватися шляхом проведення попередньої оплати у розмірі 97% від вартості товарів за контрактом на строк не більше як на 6 місяців з дати перерахування коштів на рахунок виконавця. У разі проведення попередньої оплати товари поставляються не пізніше строку поставки товарів, зазначених у специфікації.

Судом встановлено, що 16.09.2022 позивач сплатив відповідачу грошові кошти у розмірі 583314216,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №403/1/498 від 14.09.2022, 16.09.2022 - грошові кошти у розмірі 600120200,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №403/1/497 від 14.09.2022, 16.09.2022 - грошові кошти у розмірі 500391300,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №403/1/496 від 14.09.2022.

Таким чином, позивачем на виконання умов Державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/251 від 14.07.2022 було перераховано відповідачу попередню оплату у розмірі 1683825716,00 грн.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Як погоджено сторонами у п. 2.8 Державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/251 від 14.07.2022, у разі проведення попередньої оплати товари поставляються не пізніше строку поставки товарів, зазначених у специфікації.

У Специфікації до Державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/251 від 14.07.2022 сторони визначили товар, який поставляється відповідно до умов Контракту, погодили кількість товару, його ціну, загальну вартість - 1917089000,00 грн, а також встановили строк поставки товару (01.11.2022, 01.12.2022 та 15.12.2022) (в редакції Додаткової угоди №2 від 26.08.2022).

Доказів виконання обов`язку за Державним контрактом на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/251 від 14.07.2022 з поставки товару відповідачем суду не надано.

Відповідно до п. 4.2 Державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/251 від 14.07.2022 в обґрунтованих випадках сторони мають право коригувати строк поставки товарів не пізніше ніж за 7 календарних днів до його закінчення шляхом внесення змін до контракту на підставі обґрунтувань (листа) виконавця.

Згідно з п. 10.3 Державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/251 від 14.07.2022 зміни до контракту можуть бути внесені за взаємною згодою сторін шляхом оформлення додаткової угоди до контракту. Питання щодо внесення змін до контракту може вирішуватися сторонами не пізніше ніж за 7 календарних днів до закінчення його строку.

Доказів внесення змін до Державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/251 від 14.07.2022 в частині строків поставки товару матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97- ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 23.10.1991, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого «права власності».

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії», «Пономарьов проти України», «Агрокомплекс проти України»).

Покупець має право на односторонню відмову від договору купівлі-продажу, зокрема, у випадку здійснення покупцем попередньої оплати та непередання продавцем товару після її отримання у встановлені договором строки, у такому випадку покупець має право на повернення попередньої оплати, водночас, з моменту відмови покупця від договору та вимоги повернути попередню оплату - обов`язок продавця поставити товар припиняється.

Отже, відповідне право передбачає собою відмову від договору купівлі-продажу та припинення зобов`язань сторін за договором, в тому числі припинення обов`язку продавця поставити погоджений товар.

З матеріалів справ вбачається, що позивач звернувся до відповідача з листом вих. №403/4/2/1693 від 06.02.2023, в якому пропонував повернути попередню оплату у розмірі 1683825716,00 грн у зв`язку з простроченням виконання відповідачем обов`язку з поставки товару.

Таким чином, у зв`язку з надсиланням позивачем (замовником, покупцем) вказаного листа про повернення суми попередньої оплати у відповідача припинився обов`язок поставити позивачу товар та виник обов`язок повернути позивачу грошові кошти у розмірі 1683825716,00 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач повідомив, що він повернув позивачу попередню оплату у розмірі 1683825716,00 грн.

Судом встановлено, що 01.03.2023 (після звернення позивача з даним позовом до суду) відповідач повернув позивачу попередню оплату за Державним контрактом на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/251 від 14.07.2022 у розмірі 1683825716,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №748 від 01.03.2023.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Таким чином, враховуючи, що предмет спору в частині стягнення з відповідача суми основного боргу припинив своє існування після звернення позивача з даним позовом до суду та відкриття провадження у даній справі, суд дійшов висновку закрити провадження у справі №910/3015/23 в частині стягнення з Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства «Спецтехноекспорт» суми основного боргу у розмірі 1683825716,00 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (у зв`язку з відсутністю предмета спору).

Що стосується посилань відповідача на форс-мажорні обставини, у зв`язку з настанням яких відповідач не міг виконати свої зобов`язання за Державним контрактом на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/251 від 14.07.2022, суд зазначає наступне.

У пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, норма частини другої статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

В статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» вказано, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.

Відповідачем долучено до відзиву на позовну заяву копію Сертифікату ТПП України №3100-23-1221 від 13.03.2023, яким Торгово-промислова палата України засвідчила існування форс-мажорних обставин за Державним контрактом на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/251 від 14.07.2022 у період з 26.08.2022 по 01.03.2023.

Відповідно до п. 7.3 Державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/251 від 14.07.2022 сторони звільняються від відповідальності за невиконання (часткове чи повне) або неналежне виконання зобов`язань за цим контрактом у разі виникнення обставин непереборної сили (форс-мажорні обставини), які не існували під час укладення контракту та виникли поза волею сторін і безпосередньо вплинули на виконання контракту (аварія, катастрофа, стихійне лихо, тощо).

Згідно з п. 7.4 Державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/251 від 14.07.2022 сторона, що не може виконувати свої зобов`язання за контрактом внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) повинна не пізніше ніж протягом 5 календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це в письмовій формі іншу сторону. У разі не повідомлення у строк, який визначений у 1 абзаці цього пункту, у письмовій формі іншої сторони про настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) вона позбавляється права посилатися на ці обставини та не звільняється від відповідальності, передбаченої п. 7.2 цього контракту, навіть при наявності відповідного сертифікату, виданого ТПП України та/або регіональними торгово-промисловими палатами.

Відповідно до п. 7.5 Державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/251 від 14.07.2022 доказом виникнення обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) є сертифікат, який видається ТПП України або регіональними торгово-промисловими палатами.

Сторона, що не може виконувати зобов`язання за контрактом внаслідок виникнення істотної зміни обставин, повинна не пізніше ніж протягом 5 календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це в письмовій формі іншу сторону (п. 7.6 Державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/251 від 14.07.2022).

У разі не повідомлення у строк, який визначений у 2 абзаці цього пункту, у письмовій формі іншої сторони про настання істотної зміни обставин вона позбавляється права посилатися на ці обставини, навіть при наявної відповідного висновку про істотну зміну обставин, що видається ТПП України або регіональними торгово-промисловими палатами. Продовження строку (терміну) виконання зобов`язань постачання товарів можливе (у тому числі у випадку істотної зміни обставин, які впливають на можливість виконання своїх обов`язків за контрактом) у разі, якщо вони змінились настільки, що/якби сторони могли це передбачити, вони не укладали б цей контракт, або уклали б його на інших умовах. У разі зміни обставин, якими сторони керувались при укладенні контракту, він може бути змінений або розірваний за згодою сторін (п. п. 7.7 Державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/251 від 14.07.2022).

При цьому, у п. 7.10 Державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/251 від 14.07.2022 сторонами погоджено, що вони усвідомлюють, що даний контракт укладається під час дії в Україні правового режиму воєнного стану, а тому сам факт дії воєнного стану в Україні, не буде вважатись обставинами непереборної сили (форс-мажорними обставинами)/істотною зміною обставин, крім випадків настання конкретних подій/обставин (окупація території агресором, коди повинні поставитись товари, знищення безпосередньо товарів та/або бази/складів/приміщень виконавця, де тимчасово зберігалися (у разі відсутності інформації від замовника щодо місця поставки товарів) товари для замовника, тощо) під час дії правового режиму воєнного стану, що буде підтверджено документами, які видаються органами державної влади.

Як вбачається з матеріалів справи (з документів, наданих відповідачем), перший лист відповідач про повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин датований 28.10.2022, тоді як форс-мажорні обставини настали 26.08.2022 (відповідно до Сертифікату ТПП України).

Наведе свідчить про те, що відповідачем не було дотримано строків повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин за Державним контрактом на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/251 від 14.07.2022, у зв`язку з чим відповідач позбавляється права посилатися на настання форс-мажорних обставин (п. 7.4 Контракту).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

У зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку з поставки товару за Державним контрактом на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/251 від 14.07.2022, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 186650152,00 грн, нараховану по 15.03.2023.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 7.2 Державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/251 від 14.07.2022 за порушення строків поставки товарів виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставлених (недопоставлених) товарів, за кожний день прострочення поза встановлені контрактом строки поставки, а за прострочення понад 30 днів з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної суми.

Як вбачається із Специфікації до Державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/251 від 14.07.2022 (в редакції Додаткової угоди №2 від 26.08.2022), у строк до 01.11.2022 відповідач повинен був поставити товар на загальну суму 500391300,00 грн, у строк до 01.12.2022 - товар на загальну суму 600120200,00 грн, у строк до 15.12.2022 - товар на загальну суму 635391300,00 грн.

Позивачем правильно визначено початок періоду прострочення (з 02.11.2022, з 02.12.2022 та з 16.12.2022 відповідно).

Однак, позивач нараховує пеню по 15.03.2023, хоча як встановлено судом, позивач звернувся до відповідача з листом вих. №403/4/2/1693 від 06.02.2023, в якому пропонував повернути попередню оплату у розмірі 1683825716,00 грн у зв`язку з простроченням виконання відповідачем обов`язку з поставки товару.

Таким чином, у зв`язку з надсиланням позивачем (замовником, покупцем) вказаного листа про повернення суми попередньої оплати у відповідача припинився обов`язок поставити позивачу товар та виник обов`язок повернути позивачу грошові кошти у розмірі 1683825716,00 грн.

Суд зазначає, що покупець має право на односторонню відмову від договору купівлі-продажу, зокрема, у випадку здійснення покупцем попередньої оплати та непередання продавцем товару після її отримання у встановлені договором строки, у такому випадку покупець має право на повернення попередньої оплати, водночас, з моменту відмови покупця від договору та вимоги повернути попередню оплату - обов`язок продавця поставити товар припиняється.

Отже, відповідне право передбачає собою відмову від договору купівлі-продажу та припинення зобов`язань сторін за договором, в тому числі припинення обов`язку продавця поставити погоджений товар.

За наведених обставин, оскільки у відповідача припинився обов`язок поставляти позивачу товар у зв`язку із зверненням позивача про повернення суми попередньої оплати, суд дійшов висновку, що позивач має право нараховувати пеню за прострочення поставки товару до 06.02.2023.

За таких обставин суд здійснив власний розрахунок пені та дійшов висновку, що обґрунтованим розміром пені за прострочення виконання відповідачем обов`язку з поставки товару за Державним контрактом на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/251 від 14.07.2022 є 122421748,40 грн (48537856,10 грн пені за прострочення поставки товару на суму 500391300,00 грн; 40208053,40 грн пені за прострочення поставки товару на суму 600120200,00 грн; 33675738,90 грн пені за прострочення поставки товару на суму 635391300,00 грн).

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача штраф у розмірі 121513196,00 грн.

Як погоджено сторонами у п. 7.2 Державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/251 від 14.07.2022 за прострочення понад 30 днів з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної суми.

Перевіривши розрахунок штрафу, викладений позивачем у позовній заяві, суд дійшов висновку щодо його обґрунтованості.

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частина перша статті 199 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні приписи наведено у статті 233 Господарського кодексу України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Відповідно до частини третьої статті 13, частини першої статті 76, статті 78, статті 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18 від 21.11.2019 зі справи № 916/553/19).

Водночас слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач пояснив суду, що спірні взаємовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у цій справі, через призму процесуального закону (принципи рівності сторін перед законом і судом, змагальності і диспозитивності) виглядають як відносини рівних сторін і окремих, незалежних один від одного господарюючих суб`єктів.

Однак, після введення на території України правового режиму воєнного стану, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2022 р. №237, ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» було виключено із складу Державного концерну «Укроборонпром» та передано до сфери управління Міноборони.

Таким чином, з точки зору адміністративно-розпорядчого правовідношення взаємовідносини між позивачем і відповідачем з 09.03.2022 є відносинами прямого управління (зі сторони Міноборони) і підпорядкування (зі сторони ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт»), в яких Міноборони, як орган управління, повністю координує роботу ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» (призначає та звільняє керівника, визначає завдання та строки їх виконання тощо).

В таких умовах господарська діяльність відповідача при укладанні договорів з позивачем на постачання товарів оборонного призначення є повністю залежною від останнього, зокрема і при визначенні строків виконання таких договорів.

Тобто, при укладенні Держконтракту з позивачем відповідач, як підпорядкований позивачу суб`єкт, діє в умовах відсутності свободи договору та свободи підприємницької діяльності, що не узгоджується з положенням ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України.

Як вказав відповідач, у разі виникнення в подальшому складнощів чи неможливості виконання укладеного між сторонами спору договору, у Міноборони виникають формальні підстави для заявлення позову до ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт». Це призводить до парадоксальної ситуації, в якій позивач, як орган управління, звертається з позовними вимогами до відповідача, як підпорядкованого суб`єкта, про стягнення штрафних санкцій за порушення відповідачем строків поставки товару, передбачених умовами Держконтракту, укладеного сторонами спору в умовах повної управлінської залежності ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» від Міноборони. Парадокс полягає і в тому, що господарський спір виникає в умовах, коли позивач і відповідач як управнена і зобов`язана сторона, хоча й не де юре, але де факто, поєднуються в одній особі в контексті адміністративно-розпорядчого правовідношення.

Крім того, відповідач пояснив, що після надходження від замовника коштів в сумі 1683825716,00 грн, він закупив через уповноважений банк АТ «Укрексімбанк» іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку в сумі 45990000,00 євро (за курсом 36,8715 грн за 1 євро). Однак, для закупівлі іноземної валюти у вказаній сумі відповідач витратив 1695720285,00 грн. Курсова різниця в сумі 11894569,00 грн була сплачена відповідачем за власні кошти і відноситься до його фактичних витрат, які так і не були покриті прибутком.

Затримка в поставці товару у передбачений Держконтрактом строк була зумовлена рядом форс-мажорних обставин, зокрема пожежею в одному з виробничих цехів виробника, внаслідок чого була знищена електрична панель одного з процесів виробничого обладнання. Іншою причиною затримки виробництва була заміна керівництва ВМЗ у період з 09.06.2022 до 26.08.2022. Протягом цього періоду, до призначення нового керівника 26.08.2022, не здійснювались замовлення пороху, що призвело до його дефіциту. Ці обставини підтверджуються листуванням, яке долучено відповідачем до матеріалів справи, а також двома сертифікатами іноземних держав.

Як вказує відповідач, він також докладав всіх можливих зусиль для належного виконання Держконтракту - звертався з відповідними листами до Інопостачальника з проханням надати інформацію щодо стану виконання Контракту та підтвердження обставин затримки постачання Товару.

При цьому, відповідач регулярно повідомляв позивача відповідними листами про хід виконання і проблеми, які виникли в закупівлі боєприпасів за Держконтрактом.

Відповідач зауважив, що він бере участь у посиленні обороноздатності України шляхом здійснення поставок товарів військового призначення, в тому силі, для Міноборони з метою забезпечення потреб військових формувань.

Відповідно до звіту про фінансові результати за 2022 рік чистий прибуток відповідача склав 12331000,00 грн. При цьому, як пояснив відповідач, 80% від цієї суми підлягають сплаті державі в якості дивідендів. Стягнення з відповідача штрафних санкцій у заявленому розмірі призведе до зриву виконання інших державних та зовнішньоекономічних контрактів, для виконання яких мають бути залучені власні кошти відповідача, може призвести до порушення інтересів держави у сфері обороноздатності, що в даний час є пріоритетним питанням, вкрай важливим для державного суверенітету та територіальної цілісності України.

Зважаючи на надані відповідачем обгрунтування, беручи до уваги всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги, що сума основного боргу була сплачена відповідачем під час розгляду судом справи, а матеріали справи не містять доказів понесення позивачем збитків, спричинених простроченням виконання відповідачем зобов`язань, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд дійшов висновку про наявність підстав для реалізації свого права щодо зменшення розміру пені та штрафу, що підлягає стягненню з відповідача, на 50% відсотків.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

За таких обставин, суд дійшов висновку повернути позивачу сплачений ним при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 794073,58 грн. (в частині позовних вимог, щодо яких суд дійшов висновку закрити провадження у справі).

В іншій частині позову судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 231, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства «Спецтехноекспорт» суми основного боргу у розмірі 1.683.825.716,00 грн.

3. Стягнути з Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства «Спецтехноекспорт» (04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, буд. 7; ідентифікаційний код: 30019335) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6; ідентифікаційний код: 00034022) пеню у розмірі 61.210.874 (шістдесят один мільйон двісті десять тисяч вісімсот сімдесят чотири) грн 20 коп., штраф у розмірі 60.756.598 (шістдесят мільйонів сімсот п`ятдесят шість тисяч п`ятсот дев`яносто вісім) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 115037 (сто п`ятнадцять тисяч тридцять сім) грн 02 коп.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Повернути з Державного бюджету України на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6; ідентифікаційний код: 00034022) судовий збір у розмірі 794073 (сімсот дев`яносто чотири тисячі сімдесят три) грн 58 коп., сплачений за платіжною інструкцією №403/1/273 від 21.02.2023

6. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 22.05.2023.

Суддя О.М. Спичак