Рішення № 110996577, 22.05.2023, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 34/91/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.05.2023 Справа № 908/933/23

м.Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі судді Науменка А.О.,

розглянувши у письмовому провадженні, без виклику представників сторін, справу № 908/933/23

за позовом: Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант», ідентифікаційний код юридичної особи 32382598 (бул. Лесі Українки, буд. 26, м. київ, 01133)

до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО», ідентифікаційний код юридичної особи 13622789 (вул. Моторобудівників, буд. 34, м. Запоріжжя, 69068)

про стягнення 67 249 грн 18 коп.

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО» 58 500 грн 00 коп. основного боргу, 1 296 грн 44 коп інфляційних втрат, 7 452 грн 74 коп. пені, 2 684 грн 00 коп. судового збору та 10 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Позов заявлено на підставі ст.ст. 993, 1166, 1188, 1191 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України Про страхування, ст.ст. 35-37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.03.2023 справу 908/933/23 визначено для розгляду судді Науменку А.О.

Розглянувши матеріали справи, 23.03.2023 суд ухвалив прийняти справу № 908/933/23 до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

Позивач та відповідач отримали вказану ухвалу суду про відкриття провадження у даній справі 23.03.2023 електронним зв`язком.

У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

У відзиві від 06.04.2023 на позовну заяву відповідач визнає вимогу про стягнення на користь позивача з відповідача 58 500 грн 00 коп. матеріальної шкоди, в решті позову просить відмовити та повернути відповідачеві з державного бюджету 50% сплаченого судового збору на підставі ст. 130 ГПК України. У відзиві відповідач просить відмовити у стягненні інфляційних втрат, пені, інфляційних втрат та 3% річних, з посиланням на форс-мажорні обставини.

Відзив прийнятий судом до розгляду.

Відповідно до ч. 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Статтею 248 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

06.02.2022 року водій ОСОБА_1 керуючи автомобілем Jeep Renegade», д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив зіткнення з автомобілем «VOLVO V50», д.н.з. НОМЕР_2 , що призвело до спричинення пошкоджень транспортних засобів.

Згідно зі спільним повідомленням учасників ДТП, а також згідно постанови Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18.02.2022 по справі № 359/1696/22, дорожньо-транспортна пригода сталась у зв`язку з порушенням водієм ОСОБА_1 Правил дорожнього руху.

Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 застрахована в 2-х страхових компаніях за полісом № 204499986 в ТДВ СК «Альфа-Гарант» та полісом № 204134430 в ТДВ СК «КРЕДО».

Відповідно до угоди про розмір страхового відшкодування, вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля «VOLVO V50», д.н.з. НОМЕР_2 становить 117000,00 грн.

Позивач здійснив виплату страхового відшкодування 13.06.2022 в розмірі 117000,00 грн.

Так як, цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_1 застрахована в 2-х страхових компаніях відповідач несе рівнозначну відповідальність разом із позивачем за спричинену потерпілій особі шкоду. Тому, у відповідача виник обов`язок компенсувати Позивачу 50 % сплаченого ним страхового відшкодування.

25.11.2022 позивач, згідно зі ст. 993 ЦК України, п. 5.2, 5.3 Порядку виконання зобов`язань при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, затвердженого протоколом Президії МТСБУ № 464/2020 від 26.02.2020, направляв відповідачу заяву на виплату страхового відшкодування, якою просив компенсувати йому суму страхового відшкодування в розмірі 58 500 грн (50% від суми сплаченого страхового відшкодування (франшиза за полісом відповідача - 0 грн 00 коп.)

Відповідач відповіді не надав, страхове відшкодування не сплатив.

На підставі вищевикладених обставин, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО» на користь Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» 58 500 грн 00 коп. основного боргу, 1 296 грн 44 коп інфляційних втрат, 7 452 грн 74 коп. пені, 2 684 грн 00 коп. судового збору та 10 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу було предметом позовних вимог у даній справі.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін врегульовані договорами страхування.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» за договором страхування страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Стаття 989 Цивільного кодексу України встановлює обов`язок страхувальника при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об`єкта, який страхується.

Також відповідно до ст. 17 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при укладенні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності страхувальник зобов`язаний повідомити страховика про всі діючі договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладені з іншими страховиками, а також, за вимогою страховика, надати інформацію про всі відомі обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику.

З метою врегулювання відносин між страховиками-членами МТСБУ з питання забезпечення здійснення страхового відшкодування при наявності декількох внутрішніх договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, які були чинним на момент дорожньо-транспортної пригоди, протоколом Президії Моторного (транспортного) страхового бюро України № 464/2020 від 26.02.2020 був затверджений Порядок виконання зобов`язань при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - Порядок).

Пунктом 2.1 статті 2 Порядку визначено, що наявність на момент укладення внутрішнього договору страхування в єдиній централізованій базі даних МТСБУ відомостей про інші чинні внутрішні договори страхування, укладені по відношенню до того ж забезпеченого транспортного засобу, визнається достатнім доказом виконання страхувальником зобов`язання при укладенні внутрішнього договору страхування повідомити страховика про інші внутрішні договори страхування (обов`язки страхувальника, що передбачені п. 3 ч.1 ст. 989 ЦК України та п. 17.3 ст. 17 Закону України «Про обов`язковестрахування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Отже, чинне законодавство дозволяє страхувальнику укладати декілька договорів страхування щодо одного об`єкта страхування з різними страховиками.

Як вбачається з витягу з бази МТСБУ, наявної у матеріалах справи, на дату скоєння дорожньо-транспортної пригоди діяло два Поліси страхування цивільно-правової відповідальності винної у ДТП.

Відповідно до п. 5.1 Порядку виконання зобов`язань при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, страховик, який на умовах, визначених цим Порядком, здійснив відшкодування, у разі, якщо визначений ним розмір шкоди не сукупного розміру страхових сум, за відповідну шкоду, за усіма чинними на дату страхового випадку внутрішніми договорами страхування, визнається особою, яка надала послуги з відшкодування збитків, і згідно з пунктом 36.4 статті 36 Закону 1961 має право ь х отримання страхового відшкодування від інших страховиків, які уклали чинні на момент настання лрахового випадку по відношенню до того ж забезпеченого транспортного засобу внутрішні договори -урахування.

Отже, відповідач та ТДВ «СК «Альфа Гарант» є особами, відповідальними за спричинену у дорожньо-транспортній пригоді шкоду, та згідно з положеннями Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» вони мають відповідати за вимогами потерпілої особи в межах, передбачених договором обов`язкового страхування цивільної відповідальності.

Відповідно до п. 5.2 Порядку розмір страхового відшкодування належного страховику, який здійснив оплату страхового відшкодування, від інших страховиків, які уклали чинні на момент настання страхового випадку інші внутрішні договори страхування по відношенню до того ж забезпеченого транспортного засобу визначаються з огляду на положення статті 540 ЦК України у залежності від розміру шкоди за формулою: Ск=Св/Кс-Ф, де Кс- кількість страховиків, які застрахували один об`єкт, на дату страхового випадку; Св - розмір шкоди, заподіяної внаслідок страхового випадку; Ф-розмір франшизи.

Відповідно до п. 5.3 Порядку страховик за внутрішнім договором страхування якого настала подія, що має ознаки страхового випадку, але проведення виплати страхового відшкодування здійснено згідно з цим Порядком іншим страховиком і розмір шкоди не перевищує загального розміру страхових сум за відповідну за усіма чинними на момент настання страхового випадку внутрішніми договорами страхування зобов`язаний здійснити страхове відшкодування такому іншому страховику протягом 15 днів з дати отримання заяви про виплату страхового відшкодування.

Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постанові від 14.12.2020 « 910/6013/20 зробив висновок, що попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» не є обов`язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування.

Також суд враховує положення статті 12 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», за якою страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Отже, відповідно до п. 5.2, 5.3 Порядку виконання зобов`язань при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, сума страхового відшкодування, яка підлягала відшкодуванню позивачу, склала 58500,00 грн (117000,00 грн/2)

Відповідач у встановлений законодавством строк свого обов`язку по виплаті страхового відшкодування не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням вимог закону і він вважається таким, що прострочив, відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ч. 1 ст. 230 та ч.ч. 1, 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно ст.ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» передбачено, що страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

Пунктом 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Норма вказаної статті не містить обмежень щодо її застосування виключно у правовідносинах між страховиком і страхувальником за полісом ОСЦПВВНТЗ, тому суд дійшов висновку про можливість застосування даної відповідальності до відповідача у разі прострочення ним виплати страхового відшкодування на користь особи, яка має право на таке відшкодування, у даному випадку - позивача.

Встановивши, що відповідач прострочив виконання зобов`язання з виплати позивачеві страхового відшкодування поза межами граничного строку (не пізніше 15 днів з дня отримання заяви про виплату страхового відшкодування), наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача пені за невиконання грошового зобов`язання.

Як свідчить трекінг відправлень Укрпошти, заява позивача від 25.11.2022 вручена відповідачеві 05.12.2022, отже 15 денний строк з дня отримання заяви спливає 20.12.2022.

Простроченням оплати 58 500 грн 00 коп. грошового зобов`язання з виплати страхового відшкодування виникло з 21.12.2022.

Згідно з розрахунком позивача, позивач просить стягнути з відповідача 7 452 грн 74 коп. пені за період з 13.12.2022 по 15.03.2023.

Здійснивши перерахунок суми пені за період прострочення з 21.12.2022 по 15.03.2023, за допомогою ІПС «Законодавство», з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 6 811 грн 64 коп. пені. В решті заявленої до стягнення суми пені - 641 грн 10 коп. суд відмовляє, як у безпідставно заявленої до стягнення.

При цьому, суд враховує, що позивачем розрахунок пені здійснено з урахуванням шестимісячного строку, встановленого ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, який, до того ж, продовжений на строк дії карантину.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду в своїх постановах від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) та від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) сформулювала правовий висновок про те, що положення статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов`язань та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01.06.2016 у справі №3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

При безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу страхувальника зобов`язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 526, частина друга статті 625 Цивільного кодексу України).

Здійснивши розрахунок інфляційних втрат за допомогою ІПС «Законодавство», враховуючи, що прострочення з оплати заявленої до стягнення суми страхового відшкодування виникло з 21.12.2022, за період: січень 2023 лютий 2023, інфляційні втрати складають 880 грн 78 коп. і в цій сумі підлягають задоволенню. В іншій частині інфляційних втрат (415 грн 66 коп.) суд відмовляє.

На підставі вищевикладеного, судом задовольняються вимоги позивача частково: 58 500 грн 00 коп. основного боргу, 880 грн 78 коп. інфляційних втрат, 6 811 грн 64 коп. пені.

Щодо заперечень відповідача про форс-мажорні обставини, які є підставою для відмови у вимогах позивача щодо стягнення пені та інфляційних втрат, суд зазначає таке.

Листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований Всім кого це стосується, Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на підставі ст.ст. 14, 14 -1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Платежі, встановлені ст. 625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, як, наприклад, статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Суд зазначає, що ст. 617 ЦК України встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

В свою чергу, відповідно до частини 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», військові дії вважаються форс-мажорними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору.

Відповідно до пункту 6.2 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи по кожному окремому договору.

Посилання відповідача на введення на території України воєнного стану, що є форс-мажорною обставиною, та, на думку відповідача, звільняє його від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, є необґрунтованим та безпідставним.

Як вбачається з відзиву, відповідач позовні вимоги визнав частково в розмірі 58 500 коп. та просив суд повернути позивачу із державного бюджету 50% сплаченого судового збору.

Визнання позову відповідачем - це одностороннє вільне волевиявлення відповідача, спрямоване на припинення спору з позивачем. У разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Позивачем були заявлені вимоги про стягнення з відповідача 67 249 грн 18 коп. Відповідач відповідно до відзиву позовні вимоги фактично визнав частково в розмірі 58 500 грн 00 коп., що в даному випадку не є безумовним (повним) визнанням позову, а тому відсутні підстави для ухвалення судом рішення про задоволення позову без надання оцінки наявним у справі доказам та, відповідно, вирішення питання щодо розподілу судового збору відповідно до ч. 1 ст. 130 ГПК України, який застосовується у разі визнання позову.

На підставі вищевикладеного, відповідно до положень статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Так, разом з позовною заявою, позивач, відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 162 ГПК України, надав заяву про попередній орієнтовний розрахунок витрат, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 грн 00 коп.

Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтею 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, відповідно до частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Стаття 627 ЦК України закріплює принцип свободи договору.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналогічні положення містяться у ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Між Товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» та Адвокатським бюро «Грідін і Партнери» було укладено договір від 14.05.2019, відповідно до якого, адвокатське бюро зобов`язується надавати правову допомогу позивачеві, а позивач оплачувати правничу допомогу на умовах договору.

Договір підписаний з боку обох сторін та мітить всі суттєві умови, передбачені для даного виду договору.

На виконання умов договору, завдання-доручення № 212 від 02.02.2023, детального розрахунку та опису робіт від 17.03.2023 акту приймання-передачі правничої допомоги від 17.03.2023, адвокатським об`єднанням надано позивачеві правничу допомогу на суму 10 000 грн 00 коп. (кількість 5 годин) за консультацію та підготовчі дії.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану роботу, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Аналогічну правову позиції викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18.

Також, суд зазначає, що розмір судових витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється згідно з умовами договору про надання правової допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачено) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Дійсність понесення відповідних витрат підтверджується платіжною інструкцією № ID-190975 від 03.02.2023.

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява складена і підписана адвокатом адвокатського бюро А.В. Білиновою, що підтверджує факт надання послуг за договором.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. (Правова позиція, викладена в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Дослідивши обставини даної справи, господарський суд доходить висновку, що даний спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, відноситься до категорії спорів, що виникають за договором страхування щодо стягнення шкоди внаслідок ДТП.

У спорах такого характеру, за відсутності протиріч між наявними у справі документами, судова практика є сталою.

Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

Матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження яких адвокат витратив би значну кількість часу. Зокрема, спір стосується стягнення страхового відшкодування, пені та інфляційних втрат.

В силу своїх властивостей дана справа не є складною.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, дослідивши надані позивачем докази, врахувавши характер спору у даній справі, ступінь її складності, керуючись принципами справедливості, господарський суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу (гонорару), заявлений до стягнення з відповідача, є завищеним та неспівмірним зі складністю цієї справи, а відтак не відповідає критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд доходить висновку, що загальна вартість робіт адвоката, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у даній справі, що відповідає критеріям розумності і співмірності, є 5 000 грн 00 коп.

За таких умов, враховуючи вищенаведені обставини у їх сукупності, встановивши неспівмірність заявлених позивачем до відшкодування судових витрат на правничу допомогу, їх невідповідність критеріям розумності, необхідності та неминучості, суд вважає обґрунтованими витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн 00 коп.

При цьому суд враховує, що справа є малозначною та розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження, без проведення судових засідань, а позивачем, крім позову з додатками, не подавалось до суду інших документів.

Також слід зазначити, що позивачем неправильно визначено строк прострочення з оплати основного зобов`язання, заявленого до стягнення, та періоди початку нарахування сум пені та інфляційних втрат.

З розрахунку наданих послуг вбачається врахування у т.ч. послуг з копіювання, завірення, зшивання додатків до позову, що не потребує професійних навичок.

Таким чином, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд задовольняє вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на його користь витрат на професійну правничу допомогу у сумі 4 921 грн 43 коп.

Керуючись 129, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО», ідентифікаційний код юридичної особи 13622789 (вул. Моторобудівників, буд. 34, м. Запоріжжя, 69068) на користь Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант», ідентифікаційний код юридичної особи 32382598 (бул. Лесі Українки, буд. 26, м. київ, 01133) 58 500 (п`ятдесят вісім тисяч п`ятсот) грн 00 коп. основного боргу, 880 (вісімсот вісімдесят) грн 78 коп. інфляційних втрат, 6 811 (шість тисяч вісімсот одинадцять) грн 64 коп. пені, 2 641 (дві тисячі шістсот сорок одна) грн 83 коп. судового збору та 4 921 (чотири тисячі дев`ятсот двадцять одна) грн 43 коп. витрат на правову допомогу. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 22.05.2023.

Суддя А.О. Науменко