Рішення № 110994741, 22.05.2023, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/3455/2021 Справа № 490/4027/21

Центральний районний суд м. Миколаєва

___________

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2023 року м. Миколаїв

Центральний районний суд міста Миколаєва в складі: головуючої - судді Гуденко О.А.,

за участі секретаря -Позднякова Є.В., без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", Комунального підприємства "Енерго" про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора ,-

ВСТАНОВИВ:

28.05.2021 року позивач звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва до відповідачів з позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора комунального підприємства «Енерго» Лубінської О.М. , внесене до реєстру за № 32086733 від 19.06.2019 щодо державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кредитні інціативи» та поновити право власності на вказану квратиру за ОСОБА_1 .

В обґрунтування вимог посилається на те, що 19 червня 2019 року державним реєстратором Комунального підприємства «Енерго» було проведено перереєстрацію права власності на вказану квартиру на нового власника - ТОВ «Кредитні інціативи» як правонаступника іпотекодержателя АКБ «ТАС-Комерцбанк» на підставі повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки від 29.03.2019. Підставою зміни власника квартири зазначений договір іпотеки № 96 від 22.03.2006 року , яким забезпечено виконання кредитного договру № 07/ПК-79 від 22.03.2006 про надання споживчого кредиту ОСОБА_1 . Тобто в рахунок задоволення своїх кредиторських вимог відповідач незаконно скористався позасудовим порядком звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки , а державний реєстратор всупереч Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 не перевірив відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства .

Захист порушених його прав обумовлений тим, що спірна квартира підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки є предметом іпотеки за кредитом в іноземній валюті, використовується ним як місце постійного проживання.

Також наявні судові рішення, якими ще в 2015 році відмовлено у задволенні позову Банку про стягненя з нього кредитної заборгованості за цим кредитним договром з тих підстав, що позовна давність за цим кредитним договром спливла 22 березня 2014 року, отже якщо спливла давіність відносно основної вимоги, в силу положень ст. 266 ЦК України вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги, тобто і до договру іпотеки.

Вважає, що у державного реєстратора були відсутні достатні підстави для проведення державної реєстрації прав та внесення запису про державну реєстрацію права власності на спірний об`єкт нерухомого майна за АТ «Укрсоцбанк».

Відзиву на позов не надходило.

В травні 2023 року представник позивачанадав до суду додаткові письмові пояснення , аналогічні за змістом викладеному у позовній заяві .

Ухвалою суду від 02.06.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження , призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 09.11.2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті .

Вказана справа перебувала в провадженні судді Центрального районного суду м.Миколаєва Саламатіна О.В.

Згідно Розпорядження в.о. керівника апарату суду від 06.06.2022 року "Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справи" в зв`язку з увільненням від виконання обов`язків судді Саламатіна О.В, на час мобілізації - справу передано на повторний розподіл справи.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.06.2022 року дану справу розподілено на суддю Гуденко О.А. та передано останній в зв`язку з особливостями роботи суду у воєнний час - 29 червня 2022 року.

Ухвалою судді Гуденко О.А, від 04.07.2022 року прийнято до провадження справу за вказаним позовом, продовжено судовий розгляд .

В судове засідання представник позивача адвокат Жильцов В.В. надав заяву, в якій просив розглянути справу у відсутність Позивача та представника Позивача, позовні вимоги підтримують.

Представник відповідача - Товариства зобмеженою відповідальністю"КредитніІніціативи" надав до суду заяву, в якій просив розглянути справу у відсутність їх представника, позовні вимоги заперечують та просять відмовити у позові.

Відповідач -Комунальне підприємство"Енерго", в судове засідання представника не направив. Про дату, час та місце проведення підготовчого засідання судом повідомлявся належним чином, причини невяки суду не повідомив.

Враховуючи відсутність підстав, передбачених ст. 223 ЦПК України для відкладення розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, що в судове засідання не з`явились.

Крім того, суд дійшов висновку про те, що відсутні перешкоди для ухвалення рішення суду без участі сторін, оскільки сторони подали суду заяви по суті справи, подача яких передбачена ст.ст. 178, 179, 180 ЦПК України, отже позиція сторін суду зрозуміла та їй буде дана належна оцінка при ухваленні рішення.

Також при прийнятті такого рішення судом враховано і те, що розгляд цієї цивільної справи на підставі наявних матеріалів справи буде в повній мірі відповідати завданням цивільного судочинства, серед яких є, окрім вимог щодо справедливого та неупередженого розгляду справ, також і вимога щодо своєчасного розгляду цивільної справи (ч.1 ст. 2 ЦПК України). Як вбачається з матеріалів справи, позов надійшов в провадження суду в травні 2021 р., отже строки розгляду спору вже становлять вже майже 2роки .

За вищезазначеного, судом зроблено висновок, що у справі наявні усі необхідні докази для ухвалення рішення суду в межах предмету позовних вимог (положення ч.1 ст. 77 ЦПК України) та з урахуванням положень ст.ст. 77, 80, 89 ЦПК України .

Суд, вивчивши матеріали справи, зміст заперечень стосовно позовних вимог, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення стосовно них, об`єктивно оцінивши докази за принципами ст. 89 ЦПК України у сукупності з нормами чинного законодавства України, дійшов наступних висновків.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 є зареєстрованим за адресою АДРЕСА_1 - з 2002 року безперервно.

Рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва у справі 490/8692/14-ц від 08 грудня 2015 року , залишеним без змін Ухвалою ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.10.2017 року, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи"до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено у задоволенні позову.

Як вбачається з вказаних судових рішень, які в силу положень ст. 82 ЦПК України є преюдиційними у вказаній справі, у липні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка утворилася станом на 01 червня 2014 року, у загальному розмірі 412 073 грн 20 коп., із яких: 17 306,21 доларів США, що еквівалентно 203 780 грн 57 коп., - за тілом кредиту; 13 524,90 доларів США, що еквівалентно 159 255 грн 66 коп., - за процентами за користування кредитом; 49 036 грн 97 коп. - пеня в межах 1 року строку позовної давності.

22 березня 2006 року між АКБ "ТАС-Комерцбанк" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 07/ПК-79, згідно подальших змін і доповнень до якого відповідач отримав грошові кошти у розмірі 37000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом.

Крім того, в забезпечення виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_1 23 жовтня 2006 року між АКБ "ТАС-Комерцбанк1 та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 07/ПК-79, згідно якого остання зобов`язалася перед банком відповідати за виконання зобов`язань щодо повернення коштів, наданих банком позичальнику у вигляді кредиту, згідно з кредитним договором № 07/ПК-79 від 22 березня 2006 року, у сумі 3700 доларів США, строком до 22 березня 2011 року з процентною ставкою 16% річних за їх використання.

28 листопада 2012 року між ПАТ "Сведбанк", який в свою чергу виступає правонаступником АКБ "ТАС-Комерцбанк" та Факторинговою компанією "Вектор Плюс" укладено договір факторингу, відповідно до якого банк відступив фактору свої вимоги заборгованості по вказаних договорах.

Також, 28 листопада 2012 року АКБ "ТАС-Комерцбанк", як правонаступник вимог за вказаними договорами, відступив вказані права вимог ТОВ "Кредитні ініціативи".

Судами встановлено, що в зв`язку із тим, що строк дії вказаного договору складає до 22 березня 2011 року, а ТОВ «Кредитні ініціативи» звернувся до суду 07 липня 2014 року, що є порушенням строку позовної давності.Крім того, належних та допустимих доказів, або письмового договору, скріпленого підписами сторін, про збільшення позовної давності, банком не представлено, а отже й відсутні підстави вважати, що банк звернувся в межах строків позовної давності.

Аналізуючи наведені норми Закону, діючі на час укладення договору іпотеки, суд доходить висновків, що правовою підставою передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання являється обов`язкове застереження в договорі іпотеки щодо задоволення вимог іпотекодержателя вказаним способом. Позивач не посилається як на підставу позову на відсутність вказаногоспособу передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у договорі іпотеки від 22.03.2006 року .

21 червня 2019 року державним реєстратором Комунального підприємства «Енерго» Лубінською О.М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 47447849 та за № 32086733 від 19.06.2019 року було проведено перереєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 на нового власника -ТОВ «Кридитні ніціативи» » на підставі : кредитний договір 07/ПК-79 від 22.03.2006, іпотечний договір № 96 від 22.03,2006 повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі догвору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням від 29.03.2019, видавник ТОВ «Кредитні ініцативи».

При цьому в Державному реєстрі на час проведення вказаних реєстраційних дій містилася актуальна інформація про строк виконання основного зобов`язання - 22 березняя 2011 року, та догворі про передачу прав за іпотечним догвормо до іпотекодержателя ТОВ «Кредитні ініціативи2 - 28.11.2012 року.

В квартирі зареєстровані на час звернення були позивач, у зв`язку з чим це помешкання є його місцем постійного проживання. Права власності на інше житло він не має, так як такі відомості в матеріалах справи відсутні, а також згоди на відчуження квартири він не надавав.

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

За правилами статей 12, 81ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12ЦПК України).

За змістом статті 13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтею 77ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 89ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Так, судом встановлено, що реєстрація права власності на вказану квартиру відбулася на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку» .За такого реалізація предмета іпотеки повинна була проводитися на підставі договору іпотеки з дотриманням положень ст. 35 Закону України «Про іпотеки» та пункту 61 Порядку №1127.

Відповідно до п. 61 Постанови Кабінету Міністрів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 25.12.2015 року № 1127, який набрав чинності на момент прийняття оскаржуваного рішення державного реєстратора, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Згідно з умовами іпотечного договору та відповідно до вказаних вище норм матеріального права підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю та боржнику (позичальнику) письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором.

Відповідачем не надано на адресу суду жодних доказів на підтвердження того, чи був належним чином повідомлений іпотекодатель про рішення Банку про намір звернути в позасудовому порядку стягнення на предмет іпотеки. Адже сума заборгованості за кредитним договором була встановлена судовими рішеннями станом на 01 червня 2014 року , при цьому судами втсанволено, що строк позовної давнсоті за вказаними зобов`язаннями позивача сплинув ще в березні 2014 року і про це достовірно було відомо ТОВ «Кредитні ініціативи» ще 2015 році, остаточно рішення суду набуло законної сили 11.10.2017 року проте протягом 4 років іпотекодержатель невживав дій щодо звернення стягнення на іпотечне майно. Також, Банк мав розуміти, що визначена у повідомленні сума заборгованості не відповідає сумі заборгованості, яка була визначена самим банком на час дострокового стягнення заборгованості в повному обсязі станом на 2015 рік - отже сума заборгованості не була безспірною.

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 28.11.2018 у справі № 759/6976/16-ц, від 12.12.2018 у справі № 199/1276/17, від 11.04.2018 у справі № 554/14813/15-ц, від 20.03.2019 у справі № 306/2053/16-ц, у яких зазначено, що у разі відсутності у матеріалах справи відомостей про отримання боржником письмової вимоги від іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності, інформації про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна, вважається, що при реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем було порушено вимоги закону. Позасудова передача предмета іпотеки у власність іпотекодержателя здійснюється лише у добровільному порядку за згодою сторін.

Як на підставу задоволення своїх вимог позивач посилається на те, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі якого здійснено перереєстрацію права власності за ТОВ «Кредитні ініціативи» є незаконним, оскільки відповідач не вправі був звертати стягнення на предмет іпотеки без його згоди, а також на те, що іншого майна вона не має, використовує спірну квартиру для постійного проживання що суперечить Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3).

За приписами частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положеннями статті 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» норми статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Стаття 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після внесення Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку» її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ № 1127 від 25 грудня 2015 року (далі - Порядок), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Отже, обов`язковою умовоюпри вирішенні питанняперереєстрації права власності на іпотечне майно, є наявність доказівотримання іпотекодавцемписьмової вимоги та дотримання строку, зазначеному у ньому.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої ПалатиВерховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а.

Доказів отримання позивачем як власником предмета іпотеки вказаного повідомлення відповідачами суду не надано.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зазначено, що належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

До того ж, під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Разом з тим, 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі ст. 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України від 12 травня 1991 року «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до ч.3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»).

Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, від 19.05.2020р. у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20).

Судом встановлено, що спірна квартира була придбана не за кредитні кошти і належала ОСОБА_1 на праві власності ще до 2006 року. З матеріалів справи убачається, що площа квартири становить 34,9 кв.м., кредит видано в іноземній валюті, а докази про наявність у ОСОБА_1 іншого житла у справі відсутні.

З огляду на викладене, квартира, яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за Банком як забезпечення виконання умов кредитного договору від 22 березня 2006 року, укладеного в іноземній валюті.

Крім того, статтею 266 ЦК України прямо передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

За такого, строк давності щодо звернення стягнення на спірну квартиру як предмет іпотеки сплинув в березні 2014 року, тобто іпотекодержатель всупереч вказаним осбставинам скористався позасудовим порядком звернення стягнення на іпотечне майно через 5 років і два місяці.

Отже, у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ТОВ «Кредитні ініціативи».

Аналогічні висновки викладені у Постанові ВС від 03 лютого 2022 року, справа № 295/8285/19-ц (провадження № 61-15579св21).

Поряд із тим, суд враховує наступний правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 20.08.2020 року в справі № 916/2464/19.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року в справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року в справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 року в справі № 569/17272/15-ц.

За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом. У частині другій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній до 16.01.2020 року, яка діяла на час прийняття оскарженого рішення державного реєстратора) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.

Зокрема, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Однак, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16.01.2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16.01.2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Враховуючи заявлені вимоги позову, суд задовольняє позов у частині вимог щодо скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 червня 2019 року за індексним номером: 47447849 .

З огляду на викладене та зважаючи на істотну зміну з 16 січня 2020 року матеріально-правового регулювання спірних реєстраційних відносин, ефективним способом захисту порушеного права позивача в цій справі єзокрема скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Такий висновок відповідає висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20).

Однак інші вимоги позову щодо поновлення права власності позивача на вазану квартиру не підлягають задоволення, оскільки визнання незаконним рішення державного реєстратора підтверджує протиправне набуття особою у власність нерухомого майна і відповідає способу судового захисту порушених прав та інтересів особи, що передбачений приписами статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції діючій на час ухвалення судового рішення.

З урахуванням процедури набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», яка реалізується реєстрацією права власності за іпотекодержателем, що підтверджує перехід права, тому скасування рішення про реєстрацію права за іпотекодержателем має своїм наслідком повернення до попереднього становища та поновлення попереднього запису про право іпотекодавця. Скасування судом рішення про державну реєстрацію права власності іпотекодержателя з підстав неправомірного звернення стягнення на предмет іпотеки підтверджує поновлення права власності іпотекодавця на предмет іпотеки, що по своїй суті і є вирішенням питання щодо прав на цей об`єкт.

В той же час спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі.

Отже позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на квартиру не може бути звернена до державного реєстратора, якого позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19).

Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

З огляду на те, що позивачка заявила позов до неналежного співвідповідача - КП «Енерго» - в задоволенні позову до нього слід відмовити.

На підставі ч. 2 ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в сумі 908 грн., що підтверджено документально.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи ("Проніна проти України", заява № 63566/00, від 18 липня 2006 року).

Керуючись Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. ст. 10, 12, 13, 18, 76-82, 89, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позов - задовольнити частково.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна), індексний номер: 47447849 від 21 червня 2019 року державного реєстратора прав на нерухоме майно комунального підприємства «ЕНЕРГО» Лубінської О.М про проведення державної реєстрації права власності 19 червня 2019 рроку на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 32086733) за ТОВ «Кредитні ініціативи»

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до комунального підприємства «ЕНЕРГО» про визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності - відмовити.

Стягнути з ТОВ «Кредитні ініціативи» (код ЄДРПОУ 35326253) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) 908 грн судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складено 22 травня 2023 року.

Суддя О.А. Гуденко