Рішення № 11099123, 31.08.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2/18931.08.10 За позовом           Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»

до                     Державного підприємства «Українське агентство з авторських та

суміжних прав»Міністерства освіти та науки України

третя особа Київська міська рада

про                     виселення та повернення нежилого приміщення

Суддя Домнічева І.О.

Представники:

від позивача Харченко С.Л.          

від відповідача не з’явився

від третьої особи Тхорик С.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація»звернулось до суду з позовом до Державного підприємства «Українське агентство з авторських та суміжних прав»Міністерства освіти та науки України про виселення відповідача та повернення ним нежилого приміщення загальною площею 1419,30 кв.м. в будинку № 34 літ. Б, Б на вул. Б. Хмельницького.

Ухвалою від 21.06.2010р. господарський суд порушив провадження у справі та призначив судове засідання.

Ухвалою від 22.07.2010р. суд залучив до участі у розгляду справи в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Київську міську раду.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року” (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались сторонам за адресами, зазначеними в позовній заяві та документах, доданих до матеріалів справи.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Сторони були належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.

Представники Позивача з’являлися у судові засідання, підтримували обставини, викладені у позові та просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представники Відповідача з’являлися у судові засідання, подали письмові заперечення на позовну заяву, та в судових засіданнях підтримували подані заперечення.

Представник відповідача в судове засідання 31.08.10р. не з’явився, проте через Відділ діловодства Господарського суду міста Києва відповідачем 06.08.10р. було подано клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 31.08.10р., оскільки єдиний представник відповідача знаходиться в щорічній відпустці, що закінчується 03.09.10р., після чого буде направлений у відрядження з 10.09.10р.; докази вищенаведеного відповідач зобов’язався подати в наступне судове засідання.

Присутні представники позивача та третьої особи стосовно відкладення розгляду справи заперечили, зазначаючи, що ст. 69 ГПК України встановлені обмежені строки вирішення спору та що у відповідності до ст. 28 ГПК України представляти юридичну особу (підприємство та організацію) в господарському суді може не лиже уповноважений довіреністю представник, а й керівник підприємства чи організації, або інша особа, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами, а відповідачем не надано суду доказів, що він був позбавлений можливості направити також свого керівника або іншу особу, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами, в судове засідання.

Суд погоджується з запереченнями позивача та третьої особи, і крім того зазначає, що про призначення розгляду справи на 31.08.10р. відповідачу було відомо заздалегідь, і, враховуючи обмежені строки вирішення спору встановлені ст. 69 ГПК України, відповідач не був позбавлений права, знаючи що його основний представник не зможе з’явитися в судове засідання, найняти або вповноважити іншого представника для участі в судовому засіданні 31.08.10р по даній справі, або направити керівника підприємства або іншу особу, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами, в судове засідання.

Враховуючи вищенаведене, судом відхиляється клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, як необґрунтоване.

В судовому засіданні 31.08.10р. судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників сторін та третьої особи, оглянувши надані сторонами та третьою особою оригінали документів, на які вони посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, та копії яких долучені до матеріалів справи, суд —

ВСТАНОВИВ:

Між Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація»(надалі –Позивач) та Державним підприємством «Українське агентство з авторських та суміжних прав»Міністерства освіти та науки України було укладено договір № 10/1966 від 30.08.2005р. (надалі –Договір).

Відповідно до умов Договору Позивач передав, а Відповідач прийняв в користування нежилий будинок (приміщення) загальною площею 1419,30 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Б. Хмельницького, № 34 літ. Б, Б’.

Строк дії Договору встановлено «до початку реконструкції, але не більше ніж 364 дні до 28 серпня 2006 року».

Відповідно до умов Договору, даний договір припиняє свою дію, зокрема, в разі закінчення строку на який його було укладено; після закінчення строку дії договору Відповідач зобов’язаний звільнити орендоване приміщення та передати його Позивачеві за актом.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»Позивач повідомив Відповідача листом №155/05-1846 від 30.08.2006р. про закінчення строку договору оренди, про припинення його дії, а також просив надати нові розпорядчі документи на укладення нового договору.

Позивач зазначає, що нового договору оренди на нежилий будинок (приміщення) загальною площею 1419,30 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Б. Хмельницького, № 34 літ. Б, Б’з Відповідачем укладено не було, отже Відповідач займає об’єкт оренди за Договором протиправно, і тому Позивач просить примусово виселити Відповідача та повернути об’єкт оренди по Договору Позивачеві.

В поданому запереченні відповідач зазначає, що позивач сплатив меншу суму державного мита ніж цього вимагає закон, оскільки вимога про повернення нежилого будинку (приміщення) загальною площею 1419,30 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Б. Хмельницького, № 34 літ. Б, Б’–на думку Відповідача є майновою вимогою, а Позивач оплатив її державним митом як немайнову.

Також Відповідач зазначає, що на його думку Договір є продовженим на п'ять років, на підставі ст. 193 ГК України, ст. 629, 763, 764, 777 ЦК України та зокрема ст. ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», якою встановлено, що термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідач вважає, що строк дії Договору є продовженим також з наступного:

- відповідач фактично продовжує використовувати нежитлові приміщення за Договором оренди та сплачує орендну плату відповідно умовам Договору оренди;

- відповідач належним чином виконує свої обов'язки за Договором оренди;

- Позивач приймає орендну плату за Договором від Відповідача.

Крім того, Відповідач листом від 01.06.2006 року вих. №4748 звернувся до Київської міської ради з клопотанням про винесення на засідання сесії Київської міської ради питання про продовження договору оренди. Цим же листом Київська міська рада була проінформована про намір Відповідача використати своє переважне право на укладення договору найму на новий строк, проте на даний час це питання не вирішено та знаходиться на розгляді Київської міської ради.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до Закону України «Про оренду державного та комунального майна»зі змінами та доповненнями станом на 25 березня 2005 року, згідно закону N 2505-IV, тобто в редакції, що діяла станом на момент укладення Договору (надалі – Закон), цей закон регулює, зокрема організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Відповідно до ст. 2 Закону, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до п. 7.5 Договору, у разі закінчення строку Договору або при його розірванні орендар зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт оренди орендодавцю у стані, в якому перебував об'єкт оренди на момент передачі його в оренду з урахуванням всіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об’єкта оренди без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди.

Відповідно до п. 9.5 Договору, даний договір припиняє свою дію, зокрема, в разі закінчення строку на який його було укладено.

Строк дії Договору встановлено «до початку реконструкції, але не більше ніж 364 дні до 28 серпня 2006 року».

Відповідно до ст. 17 Закону, в редакції, що діяла станом на момент укладення Договору, термін договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки, має переважне право, за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий термін.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач повідомив Відповідача листом №155/05-1846 від 30.08.2006р. про закінчення строку договору оренди, про припинення його дії, а також просив надати нові розпорядчі документи на укладення нового договору.

Відповідно до п. 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування»матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

П. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування»визначає, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. За п. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування»органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Згідно п. 3.1. Статуту Позивача, він має право виступати заставодавцем, передавати, здавати в оренду, обмінювати, надавати безоплатно в тимчасове користування або позику закріплене за ним майно, в т.ч. будівлі і споруди тільки за згодою власника або органу, уповноваженого управляти майном.

Відповідно до п. 9.3 Договору, після закінчення строку дії цього Договору його дія може бути продовжена на підставі рішення Київської міської ради.

Як зазначалось вище, Відповідач листом від 01.06.2006 року вих. №4748 звернувся до Київської міської ради з клопотанням про винесення на засідання сесії Київської міської ради питання про продовження договору оренди; цим же листом Київська міська рада була проінформована про намір Відповідача використати своє переважне право на укладення договору найму на новий строк.

В матеріалах справи відсутні докази, що на даний час Київською міською радою вирішено це питання; також в матеріалах справи відсутні докази, що Відповідачу надані нові розпорядчі документи та укладення нового договору оренди на нежилий будинок (приміщення) загальною площею 1419,30 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Б. Хмельницького, № 34 літ. Б, Б’.

Щодо посилань Відповідача, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», «термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором», то судом дане заперечення не приймається, оскільки станом на момент укладення Договору оренди ст. 17 Закону була викладена в іншій редакції, і також, як було встановлено судом вище, позивач направляв відповідачу лист №155/05-1846 від 30.08.2006р. про закінчення строку договору оренди, про припинення його дії.

Щодо посилань Відповідача, що він фактично продовжує використовувати орендоване за Договором нерухоме майно, сплачує орендну плату і позивач її приймає, та що відповідач належним чином виконує свої обов'язки за Договором оренди, суд зазначає наступне.

Використання Відповідачем орендованого майна після закінчення строку дії Договору не є належним виконанням умов Договору, оскільки порушує п. 7.5 Договору та ст. 27 Закону, де зокрема зазначено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Пояснення Відповідача, що він сплачує оренду плату по Договору, Позивач її приймає, а отже це є доказом продовження строку дії Договору, судом до уваги не приймаються, оскільки по-перше Відповідачем не надано будь-яких доказів сплати орендної плати по Договору, та по-друге, на Відповідача умовами Договору (п. 3.5) покладений обов’язок сплачувати орендну плату починаючи з дати підписання акта приймання-передачі, і останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об’єкта оренди орендодавцеві. В матеріалах справи акт приймання-передачі при поверненні об’єкта оренди орендодавцеві за Договором відсутній, отже з Відповідача не знято виконання договірного обов’язку щодо сплати орендної плати, передбаченого п. 3.5 Договору, в точу числі і після закінчення строку дії договору.

Відповідно до ст. 26 Закону та умов Договору, даний договір оренди припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»Позивач повідомив Відповідача листом №155/05-1846 від 30.08.2006р. про закінчення строку договору оренди, про припинення його дії.

Відповідно до ст. 27 Закону, у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Відповідно до умов Договору, після закінчення строку дії договору Відповідач зобов’язаний звільнити орендоване приміщення та передати його Позивачеві за актом.

Відповідачем, станом на дату винесення рішення, не надано суду документів, що підтверджують його право на зайняття спірного в межах даної справи приміщення, у відповідності до норм чинного законодавства, та зокрема Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, після закінчення строку дії Договору (надане відповідачем звернення Київської міської ради від 01.06.2006 року вих. №4748 про винесення на засідання сесії Київської міської ради питання про продовження договору оренди, таким документом не є, виходячи з положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є нормативно та документально обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню.

Посилання відповідача, що вимога про виселення та повернення нежилого будинку (приміщення) загальною площею 1419,30 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Б. Хмельницького, № 34 літ. Б, Б’є майновою вимогою, судом відхиляються, оскільки дана вимога по суті є примусовим зобов’язанням Відповідача належним чином виконати умови Договору оренди –а саме звільнити орендоване за Договором нерухоме майно та повернути його Позивачу, а отже є немайновою вимогою про зобов’язання виконання договірних зобов’язань.

Відповідно ст. 49 ГПК України, з Відповідача на користь Позивача стягуються суми витрат по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу за звернення з позовом до господарського суду.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 16, 33, 34, 35, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Виселити Державне підприємство «Українське агентство з авторських та суміжних прав»Міністерства освіти та науки України (м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 34; ідентифікаційний код 31025266) з нежилого приміщення в будинку № 34 літ. Б, Б на вул. Б. Хмельницького в м. Києві, площею 1419,30 кв.м. та повернути приміщення Комунальному підприємству “Київжитлоспецексплуатація” (м. Київ, вул. Володимирська, 51-а; код 03366500).

Стягнути з Державного підприємства «Українське агентство з авторських та суміжних прав»Міністерства освіти та науки України (м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 34; ідентифікаційний код 31025266) на користь Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»(м. Київ, вул. Володимирська, 51-а; код 03366500) 85 (вісімдесят п’ять) грн. держмита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                                           І.О.Домнічева

Повне рішення складено 06.09.10р.