Рішення № 11095403, 18.08.2010, Слобідський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд м. Харкова)

Справа № 2-3398/2010

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2010 року Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого: судді Боговського Д.Є.

при секретарі : Бороденко М.В.

за участю: позивача ОСОБА_1

представника позивача: ОСОБА_2

представника відповідачів: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Комінтернівського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Комінтернівського районного суду м. Харкова з позовом до громадян України ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування частки у статутному капіталі Виробничо-комерційної фірми Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрІнвестСтрой» (надалі ВКФ ТОВ «УкрІнвестСтрой»), укладеного між відповідачами 17 лютого 2010 року. Позовні вимоги обгрунтовані посиланням на порушення відповідачами при укладенні спірного договору дарування положень статуту ВКФ ТОВ «УкрІнвестСтрой» та вимог ст.ст. 147, 203 Цивільного кодексу України, ст. 53 Закону України «Про господарські товариства».

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили позов задовольнити.

Представник відповідачів надав суду письмові заперечення проти позовних вимог, у судовому засіданні пояснив, що відповідачі одностайно й безумовно заперечують проти позову з огляду на його безпідставність.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та подані сторонами докази, вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Постановою Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.10.2008 року «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» зазначено, що не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства справи, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності інших суб'єктів господарювання, які не є господарськими товариствами (кооперативи, приватні, колективні підприємства тощо), якщо стороною у справі є фізична особа. При цьому норма пункту 4 частини першої статті 12 ГПК в силу її імперативного характеру не підлягає застосуванню за аналогією щодо спорів, пов'язаних із діяльністю інших суб'єктів господарювання.

Не підлягає розширеному тлумаченню пункт 4 частини першої статті 12 ГПК також щодо справ, пов'язаних зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності господарського товариства, якщо однією зі сторін у справі не є учасник (засновник, акціонер) господарського товариства.

Судом встановлено, що у серпні 2002 року громадянин ОСОБА_4 став учасником ВКФ ТОВ «УкрІнвестСтрой». Підставою набуття громадянином ОСОБА_4 статусу учасника ВКФ ТОВ «УкрІнвестСтрой» стали: рішення загальних зборів учасників ВКФ ТОВ «УкрІнвестСтрой», оформлене протоколом № 3 від 19.08.2002 року, нова редакція установчого договору ВКФ ТОВ «УкрІнвестСтрой» від 20.08.2002 року та зміни до статуту ВКФ ТОВ «УкрІнвестСтрой», зареєстровані Виконавчим комітетом Харківської міської ради 21.08.2002 року. Зазначене також встановлено рішенням господарського суду Харківської області від 14 липня 2009 року у справі №40/134-09, в якому в якості позивача брав участь громадянин ОСОБА_4 і яке у встановленому порядку набрало законної сили, через що відповідно до приписів ст. 61 Цивільного процесуального кодексу України ці обставини не повинні доводитися знову.

Рішенням загальних зборів учасників ВКФ ТОВ «УкрІнвестСтрой», оформленим протоколом № 11 від 14.08.2008 року, ОСОБА_4 разом із іншим учасником ОСОБА_6 виключено зі складу учасників ВКФ ТОВ «УкрІнвестСтрой».

Разом з тим, рішенням господарського суду Харківської області від 14 липня 2009 року у справі № 40/134-09, залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 16 листопада 2009 року, позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено, визнано недійсними рішення загальних зборів учасників Виробничо-комерційної фірми товариства з обмеженою відповідальністю «УкрІнвестСтрой», оформлені протоколом № 11 від 14 серпня 2008 року; визнано недійсними зміни до установчих документів Виробничо-комерційної фірми товариства з обмеженою відповідальністю «УкрІнвестСтрой», а саме нову редакцію статуту Виробничо-комерційної фірми товариства з обмеженою відповідальністю «УкрІнвестСтрой», затверджені рішенням загальних зборів учасників Виробничо-комерційної фірми товариства з обмеженою відповідальністю «УкрІнвестСтрой», оформленим протоколом № 11 від 14 серпня 2008 року, і зареєстровані державним реєстратором Департаменту державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Харківської міської ради 04.11.2008 року (запис номер 1480105 0012 012141); зобовязано Департамент державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб підприємців Харківської міської ради скасувати державну реєстрацію змін до установчих документів (нової редакції статуту) Виробничо-комерційної фірми товариства з обмеженою відповідальністю «УкрІнвестСтрой», зареєстрованих державним реєстратором Департаменту державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Харківської міської ради 04.11.2008 року.

Таким чином, права ОСОБА_4 як учасника Виробничо-комерційної фірми товариства з обмеженою відповідальністю «УкрІнвестСтрой» було поновлено за рішенням господарського суду Харківської області від 14 липня 2009 року у справі № 40/134-09, внаслідок чого ОСОБА_4 був поновлений в якості учасника ВКФ ТОВ «УкрІнвестСтрой» за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Твердження позивача, що відповідач ОСОБА_4 не сплатив своєї частки у статутному капіталі ВКФ ТОВ «УкрІнвестСтрой» і тому не мав права відчужувати цю частку, суд оцінює критично й відхиляє, адже ці твердження позивача спростовуються матеріалами справи. Так, стаття 9 нової редакції установчого договору ВКФ ТОВ «УкрІнвестСтрой» від 20.08.2002 року, копія якого подана самим позивачем, передбачає, що на момент реєстрації кожен з учасників зобовязаний внести не менше 30 відсотків свого вкладу. Зазначене цілком відповідає вимогам ч. 2 ст. 52 Закону України «Про господарські товариства» в редакції, що була чинна на дату укладення відповідного установчого договору. Одночасно позивачем додано до позовної заяви копію змін до статуту ВКФ ТОВ «УкрІнвестСтрой», відповідно до яких ОСОБА_4 набув статусу учасника товариства. З вказаного документу вбачається, що ці зміни до статуту ВКФ ТОВ «УкрІнвестСтрой», затверджені загальними зборами учасників ВКФ ТОВ «УкрІнвестСтрой» протокол № 3 від 19.08.2002 року, були зареєстровані Виконавчим комітетом Харківської міської ради 21.08.2002 року. Позивач же не надав суду пояснень того, яким чином з огляду на наведені приписи статті 9 нової редакції установчого договору ВКФ ТОВ «УкрІнвестСтрой» від 20.08.2002 року могли бути зареєстровані 21.08.2002 року зміни до статуту ВКФ ТОВ «УкрІнвестСтрой», затверджені загальними зборами учасників ВКФ ТОВ «УкрІнвестСтрой». Отже, сам факт державної реєстрації Виконавчим комітетом Харківської міської ради 21.08.2002 року змін до статуту ВКФ ТОВ «УкрІнвестСтрой», затверджених загальними зборами учасників ВКФ ТОВ «УкрІнвестСтрой» протокол № 3 від 19.08.2002 року, відповідно до яких ОСОБА_4 набув статусу учасника товариства, доводить те, що принаймні 30 % внеску гр. ОСОБА_4 станом на 21.08.2002 року фактично оплатив.

Зазначене спростовує твердження позивача про те, що відповідач ОСОБА_4 повністю не оплатив своєї частки у статутному капіталі товариства.

Крім того, як вбачається із змісту рядка 300 «Статутний капітал» балансу ВКФ ТОВ «УкрІнвестСтрой» станом на 01.01.2003 року, статутний капітал товариства станом на 01.01.2003 року складав 15000 гривень, що відповідає сукупній вартості внесків усіх учасників товариства відповідно до статті 8 нової редакції установчого договору ВКФ ТОВ «УкрІнвестСтрой» від 20.08.2002 року та п. 3.3 статуту ВКФ ТОВ «УкрІнвестСтрой» (з урахуванням змін, зареєстрованих 21.08.2002 року), тобто відповідає сукупній вартості внесків ОСОБА_1, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 Відповідно до п. 37 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. № 87, у статті балансу "Статутний капітал" наводиться зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства. При цьому абз. 2 п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 «Баланс» недвозначно визначено, що активи це ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних вигод у майбутньому. Таким чином, відображення у рядку 300 «Статутний капітал» балансу ВКФ ТОВ «УкрІнвестСтрой» станом на 01.01.2003 року суми статутного капіталу відповідача 15000 гривень, що відповідає сукупній вартості внесків усіх учасників товариства відповідно до статті 8 нової редакції установчого договору ВКФ ТОВ «УкрІнвестСтрой» від 20.08.2002 року, доводить, що відповідне майно (активи) фактично контролювалося товариством (щонайменше перебувало у його володінні та користуванні). Крім того, за змістом рядка 360 «Неоплачений капітал» балансу ВКФ ТОВ «УкрІнвестСтрой» станом на 01.01.2003 року неоплачений капітал відсутній, хоча якщо б хоч хтось з учасників товариства станом на 01.01.2003 року не вніс би хоча б частково свого внеску до статутного капіталу товариства, це повинно було б бути відображено у рядку 360 «Неоплачений капітал» балансу товариства (п. 43 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. № 87). Зазначене свідчить про фактичне внесення відповідних внесків в оплату своїх часток усіма учасниками ВКФ ТОВ «УкрІнвестСтрой», тобто в тому числі й про фактичну повну сплату свого внеску (оплату своєї частки) громадянином ОСОБА_4 Отже, суд вважає встановленим і доведеним, що відповідач ОСОБА_4 сплатив у повному обсязі свою частку у статутному капіталі ВКФ ТОВ «УкрІнвестСтрой» у розмірі 33 відсотки статутного капіталу номінальною вартістю 4950 гривень. Крім того, зазначена обставина була встановлена рішенням господарського суду Харківської області від 14.07.2010 р. у справі № 40/134-09, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 16.11.2009 року. Посилання позивача на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22 березня 2010 року по справі № 40/142-09 суд відхиляє, адже ця постанова не має ніякого преюдиційного характеру для розглядуваної цивільної справи, не встановлюючи ніяких фактів, що входять до предмета доказування по розглядуваній цивільній справі, оскільки у вказаній постанові йдеться лише про недоведеність сплати внеску, а не про встановлення факту його несплати. Таким чином, відповідач ОСОБА_4 повністю оплатив свою частку у статутному капіталі ВКФ ТОВ «УкрІнвестСтрой» (код ЄДРПОУ 25183504), через що спірний договір не порушує приписи ч. 3 ст. 147 Цивільного кодексу України.

Суд також сприймає критично й відхиляє посилання позивача на те, що вчиненням спірного правочину відповідачі порушили приписи п. 4.2 «л» статуту ВКФ ТОВ «УкрІнвестСтрой». Положення п. 4.2 «л» статуту ВКФ ТОВ «УкрІнвестСтрой» (код ЄДРПОУ 25183504) в редакції, що діяла на момент вчинення спірного правочину (тобто в редакції відповідного пункту, затвердженій протоколом № 3 загальних зборів учасників товариства від 19.08.2002 року) лише відносить до компетенції загальних зборів учасників товариства вирішення питання про придбання частки учасника самим товариством, але ніяким чином не обмежує учасників у відчуженні належних їм часток у статутному капіталі товариства.

Суд також сприймає критично й відхиляє посилання позивача на те, що вчиненням спірного правочину відповідачі порушили положення статті 15 установчого договору ВКФ ТОВ «УкрІнвестСтрой». Стаття 15 установчого договору ВКФ ТОВ «УкрІнвестСтрой» у редакції від 20 серпня 2002 року передбачає, що кожен учасник товариства має право, зокрема, уступити за згодою інших учасників товариства свою частку (її частину) у статутному фонді товариства одному чи кільком учасникам або третім особам; учасники товариства користуються переважним правом придбання частки (її частини) учасника, її відступившего, пропорційно їх частці у статутному фонді товариства. Відповідно до ч. 2 ст. 142 Цивільного кодексу України установчий договір не є установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю таким документом є тільки статут (ч. 1 ст. 143 Цивільного кодексу України).

Водночас, згідно із ч. 2 ст. 147 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 53 Закону України «Про господарські товариства» обмеження на відчуження частки учасником товариства з обмеженою відповідальністю третім особам може бути встановлене виключно статутом товариства, а не установчим договором. Дослідженням же тексту статуту ВКФ ТОВ «УкрІнвестСтрой» в редакції, що діяла на момент вчинення спірного правочину, не встановлено закріплення статутом товариства будь-яких обмежень щодо відчуження учасниками своєї частки у статутному капіталі товариства.

Крім того, положення установчих документів товариства повинні тлумачитися у суворій відповідності з приписами чинного законодавства. В свою чергу, положення ст.147 Цивільного кодексу України свідчать, що переважне право інших учасників товариства з обмеженою відповідальністю на придбання відчужуваної одним з його учасників частки в цьому товаристві поширюється виключно на оплатні правочини, яким з огляду на приписи ст. 717 Цивільного кодексу України договір дарування не є. Приписи ж установчих документів щодо права учасника відступити свою частку у статутному капіталі лише за згоди інших учасників слід вважати такими, що спрямовані на забезпечення виключно переважного права інших учасників на придбання частки, яке не існує у випадку її безоплатного відчуження за договором дарування. Суд зазначає, що саме таку позицію з приводу тлумачення абсолютно ідентичних положень установчого договору та статуту товариства з обмеженою відповідальністю (щодо відступлення частки лише за згодою інших учасників та щодо переважного права придбання частки, що відступається), а також приписів ст. 147 ЦК України висловив Вищий господарський суд України у постанові від 25.08.2009 року у справі № 16/4/4358, яка була залишена в силі як цілком законна та обґрунтована постановою Верховного Суду України у цій же справі від 10.11.2009 року.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до положень п. 31 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» навіть порушення переважного права учасника товариства з обмеженою відповідальністю на купівлю відчужуваної іншим його учасником частки в статутному капіталі цього товариства не зумовлює недійсність такого правочину.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до положень ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Позивач не надав суду жодних доказів того, що відповідачі під час вчинення спірного договору дарування не додержали будь-якої з вимог, передбачених ст. 203 Цивільного кодексу України. Отже, укладений 17 лютого 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 договір дарування частки у статутному капіталі ВКФ ТОВ «УкрІнвестСтрой» у розмірі 33 відсотки статутного капіталу номінальною вартістю 4950 гривень є таким, що відповідає вимогам закону, й підстав для визнання його недійсним немає. Відтак, права, свободи чи інтереси позивача укладенням спірного договору порушені не були.

Зважаючи на наведене, суд вважає вимоги позивача такими, що не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства України, є необґрунтованими та не підтверджуються матеріалами справи, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України понесені позивачем судові витрати покладаються на позивача.

Відповідач ОСОБА_5 заявив клопотання про відшкодування судових витрат. До клопотання ОСОБА_5 додано копію договору з адвокатом ОСОБА_7, а також копію квитанції про сплату послуг адвоката в сумі 54682 гривень.

Пунктом 5.1 зазначеного договору передбачено, що надання адвокатом юридичних послуг оформлюється актом, який підписується сторонами цього договору та свідчить про виконання адвокатом в повному обсязі всіх обовязків, покладених на нього договором щодо кількості, якості та видів послуг.

Однак, відповідачем ОСОБА_5 зазначений в договорі акт наданий не був. Крім того, участі в судових засіданнях адвокат ОСОБА_7 не брав, в матеріалах справи відсутній відповідний ордер. Представник відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_3 брав участь у справі на підставі нотаріально посвідченої довіреності, отже, відповідно до ст. ст. 26, 42 ЦПК України, останній мав правовий статус саме представника сторони, а ні особи, яка надає правову допомогу.

Таким чином, суду не надано доказів виконання адвокатом ОСОБА_7 умов договору про надання юридичних послуг, отже підстави стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 витрати на правову допомогу відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 142, 143, 147, 717 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 11, 56, 60, 61, 88, 209, 213 - 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції в 10-денний строк з дня його проголошення.

Суддя Боговський Д.Є.