Рішення № 110919051, 17.05.2023, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4058/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (вул. Косовська, 2Д, м. Одеса, 65074) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (далі Департамент ОМР), в якому позивач просить: - визнати протиправною відмову відповідача щодо продовження статусу особи з інвалідністю внаслідок війни другої групи йому - ОСОБА_1 , відповідно до п.2 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; - зобов`язати відповідача продовжити йому - ОСОБА_1 , статус особи з інвалідністю внаслідок війни другої групи відповідно до п.2 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

Позивач зазначив, що у період з 21.06.1994 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ, а в період з 07.11.2015 по 29.09.2018 в поліції.

Під час проходження служби він отримав травму, пов`язану з виконанням службових обов`язків та йому встановлено ІІ групу інвалідності. На підставі відповідних документів йому видане посвідчення як ветерану війни-інваліду війни (ІІ група), на підставі чого позивач отримував відповідну пенсію. Останнє посвідчення ветерана війни-інваліда війни серії НОМЕР_1 видано строком дії до 01.11.2021 року, проте вказане посвідчення він втратив.

Позивач звернувся до відповідача із заявою щодо продовження надання пільг як ветерану війни-інваліду війни, за результатом розгляду якої його повідомлено про відсутність підстав для надання йому статусу ветерана війни-інваліда війни (ІІ група) з посиланням на роз`яснення Міністерства у справах ветеранів України щодо застосування п.2 ч.2 ст.7 вказаного Закону України №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон №3551-XII).

На думку позивача відповідач помилково вважає, що Закон не містить норм, які б прирівнювали правовий статус поліцейських до осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ. Також, відповідач помилково посилається на той факт, що законодавством не передбачено застосування до осіб, які проходять службу у поліції, узагальнюючого поняття-особи рядового і начальницького складу, а перехід зі служби в органах внутрішніх справ на службу в органах поліції не свідчить про автоматичне поширення правового статусу «особа рядового та начальницького складу органу внутрішніх справ» на поліцейських.

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що системний аналіз Закону №3551-XII, положень Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України №1346 від 27.12.2002 (далі Порядок №1346), свідчить про те, що право на отримання статусу інваліда війни згідно з п.2 ч.2 ст.7 вказаного Закону №3551-XII законодавець пов`язує з тим, що інвалідність працівника поліції сталася в період проходження служби при виконанні службових обов`язків, пов`язаних, зокрема, з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та наявністю передбачених Порядком обставин, що призвели до травмування чи захворювання.

Позивач просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 02.03.2023 року позов залишений без руху та наданий строк на усунення недоліків позову.

Ухвалою суду від 16.03.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов, у якому просив відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача не заперечував обставин справи щодо визнання 12.10.2021 року позивача особою з інвалідністю, травма пов`язана з виконанням службових обов`язків, згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серія 12ААВ №512565.

Проте оскільки ОСОБА_1 не брав участь у захисті Батьківщини та у бойових діях на території інших держав, то права на отримання посвідчення «Особа з інвалідністю внаслідок війни» у зв`язку з втратою дії посвідчення серії НОМЕР_1 (виданого строком дії до 01.11.2021 року) він не має, що підтверджується також роз`ясненнями Міністерства у справах ветеранів України від 02.08.2021 року №7930/02/09.1-21 та Департаменту соціальної та сімейної політики Одеської облдержадміністрації.

У відзиві на позов представник зазначив, що віднесення особи до категорії «особа з інвалідністю внаслідок війни» відповідно до ст.7 Закону безпосередньо пов`язано з визначенням самого поняття «ветеран війни», яке міститься у ст.4 Закону.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

Порядок та умови встановлення інвалідності особам, які звернулися для встановлення інвалідності визначені Положенням про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії МВС, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 03.04.2017 №285 (далі - Положення). Вказаним Положенням встановлені формулювання, які зазначаються у висновку постанови ВЛК у разі наявності причинного зв`язку захворювань, поранень (контузій, травм, каліцтв) з захистом Батьківщини чи участю в бойових діях на території інших держав.

Відповідно до наданої довідки МСЕК позивачу встановлено 2 групу інвалідності, причиною зазначено травму, пов`язану з виконанням службових обов`язків.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 не може вважатися особою з інвалідністю внаслідок війни, про що вказано у відповіді заявнику на його звернення.

Обґрунтовуючи свої доводи представник посилається також на постанови Верховного Суду України від 20.01.2015 у справі №21-528а14 та від 06.11.2013 у справі №21-377а13, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.09.2021 по справі № 440/5671/21, Житомирського окружного адміністративного суду від 03.02.2020 року у справі 240/12277/19.

Справа розглянута у письмовому провадженні.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України (паспорт НОМЕР_2 ) (а.с.7).

Позивач у період з 05.11.1994 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ, а в період з 07.11.2015 по 29.09.2018 в Національній поліції України, що підтверджується записами 9-12 трудової книжки серії НОМЕР_3 (а.с.8-9).

Згідно з актами від 31.07.2018 форми Н-5, Н-1 під час проходження служби 30.03.2018 року стався нещасний випадок (дорожньо-транспортна пригода під час служби в поліції), за якої позивач отримав травму та захворювання, пов`язані з проходженням служби в поліції (а.с.10-13).

17.10.2018 року ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності строком до 01.11.2019 року. Причина інвалідності - травма пов`язана з виконанням службових обов`язків (а.с.16).

17.10.2018 року позивачу Суворовським УСЗН ДП та СПОМР видано посвідчення серії НОМЕР_1 пред`явник якого є інвалідом ІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни строком дії до 01.11.2019 року (а.с.17). Таким чином, з 17.10.2018 року до 01.11.2019 року Управлінням наданий позивачу статус особи з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни.

08.10.2019 року позивачу при повторному огляді встановлена інвалідність ІІ групи з причини травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків, строком дії до 01.11.2021 (а.с.18).

21.10.2019 року Суворовським УСЗН ДП та СПОМР видано нове посвідчення ветерана війни-інваліда війни серії НОМЕР_1 строком дії до 01.11.2021 року (а.с.19), яке позивачем було втрачено.

12.10.2021 року ОСОБА_1 пройшов черговий огляд та відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААВ №512565 позивачу встановлена ІІ група інвалідності з причини інвалідності - травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків до 01.11.2023 року (а.с.20).

14.10.2022 року Головним управлінням Національної поліції в Одеській області позивачу видано посвідчення ветерана Національної поліції України, дійсне до 01.11.2023 року (а.с.21).

Позивач звернувся до УСЗН Суворовського району із заявою з питання встановлення йому статусу ветерана війни-інваліда війни (а.с.22).

Управлінням СЗН в Суворовському районі листом від 13.01.2022 року (вих. №04-Б-58631/3) позивачу повідомлено про відсутність підстав для встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до п.2 ч.2 ст.7 Закону №3551-XII з посиланням на те, що відповідно до ч.1 ст.4 Закону ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. Між тим, згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії ОСОБА_1 визнано непридатним до служби в поліції, через отриману травму, яка пов`язана з виконанням службових обов`язків, а захворювання пов`язано з проходженням служби в поліції. Для встановлення статусу за п.2 ч.2 ст.7 Закону підстави відсутні (а.с.23-24).

01.02.2023 року позивач звернувся до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради із заявою, у якій зазначив, що не згодний зі зміною причини інвалідності та просив змінити причину інвалідності на попередньо встановлену від 24.10.2019 року (а.с.25).

15.02.2023 відповідач листом №04Б-3490/1-0 повідомив позивача про відсутність у нього права на встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення з підстави невизнання його особою з інвалідністю внаслідок війни, оскільки його травма пов`язана лише з виконанням службових обов`язків (а.с.26-27).

Позивач вважаючи, що йому протиправно відмовлено у продовженні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни звернувся до суду за захистом своїх прав.

Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають. При цьому суд виходить з наступного.

Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Позивач просить визнати протиправною відмову відповідача щодо продовження йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни другої групи відповідно до п.2 ч.2 ст.7 Закону №3551-XII та зобов`язати відповідача продовжити йому статус особи з інвалідністю внаслідок війни другої групи відповідно до п.2 ч.2 ст.7 Закону №3551-XII та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

Підставами позову позивач вказує наявність у нього статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з 2018 року, що підтверджується виданими відповідачем посвідченнями на підставі довідок МСЕК, які видавались з визначеним строком для переогляду.

Судом встановлено, що перше посвідчення особи з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни видане позивачу 24.10.2018 року строком дії до 01.11.2019 року, друге посвідчення видане строком дії до 01.11.2021 року (а.с.17,19).

Вказані обставини не оспорюються відповідачем та вважаються встановленими.

Оскільки статус особи з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни підтверджується відповідним посвідченням, то позивач вказаний статус втратив 02.11.2021 року. Після чого відповідачем даний статус позивачу не визнаний (не встановлений), посвідчення не видано.

Згідно з ч.1 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни регулює Положення про порядок видачі посвідчень та нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою КМУ від 12.05.1994 року №302 (далі Положення №302).

Пунктом 2 Положення визначено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.

Згідно з п.7, п.10 Положення №302 посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.

«Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Таким чином, видання посвідчення уповноваженим органом держави є встановлення та визнання державою відповідного статусу особи на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Судом встановлено, що незважаючи на висновок МСЕК щодо причини інвалідності позивача - травма пов`язана лише з виконанням службових обов`язків, йому Суворовським УСЗН ДП та СПОМР видано двічі посвідчення ветерана війни-інваліда війни ІІ групи, останнє строком дії до 01.11.2021 року.

12.10.2021 року ОСОБА_1 пройшов черговий огляд та відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААВ №512565 позивачу встановлена ІІ група інвалідності з причини інвалідності - травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків до 01.11.2023 року.

У зв`язку із зазначенням такої причини інвалідності позивачу відмовлено у видачі посвідчення ветерана війни-інваліда війни ІІ групи.

Зокрема, та обставина, що саме у висновку експертизи повинно бути визначено причину отримання травми свідчить Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 (далі Положення № 402), в п. 21.5 глави 21 розділу II якого вказані формулювання, які повинні бути зазначені в постанови ВЛК про причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються, зокрема: «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини»; «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби»; «Захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), ТАК, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії»; «Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, ТАК, пов`язане з проходженням військової служби»; «Захворювання, НІ, не пов`язане з проходженням військової служби» та інші. Таким чином, у постанові ВЛК чітко визначається причина травми, поранення, захворювання.

Від встановлення такої причини залежить застосування ч.1 ст.7 Закону №3551-XII, відповідно до якої до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час .

Судом встановлено, що 17.10.2018 року ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності строком до 01.11.2019 року, причиною якої є травма пов`язана з виконанням службових обов`язків. Згідно з актом про нещасний випадок (у тому числі поранення) від 31.07.2018 №3 форми Н-1 під час проходження служби 30.03.2018 року стався нещасний випадок (дорожньо-транспортна пригода під час служби в поліції), за якої ОСОБА_1 отримав травму, одержану внаслідок зіткнення автомобіля ПАТ «ПУМБ», «Мерседес-Бенц Спринтер», д/н НОМЕР_4 з вантажним автомобілем «МАН», д/н НОМЕР_5 .

Відповідно до Свідоцтва про хворобу №278/2 12.09.2018 року Медична (військово-лікарська) комісія ДУ «ТМО МВС України по Одеській області» за розпорядженням старшого інспектора з ОД ВКЗ УПО в Одеській області здійснила огляд ОСОБА_1 та встановила травму, ТАК, пов`язану з виконанням службових обов`язків та захворювання ТАК, пов`язане з виконанням службових обов`язків.

Таким чином, вказані документи свідчать про те, що травма та відповідно інвалідність позивача пов`язана лише з виконанням службових обов`язків, що не є достатнім для визнання його особою з інвалідністю внаслідок війни.

Частиною 5 ст.242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 02.04.2021 у справі № 0540/9350/18 дійшов висновку, що визначальною ознакою категорії осіб, які відносяться до «осіб з інвалідністю внаслідок війни», є те, що такі особи безпосередньо брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

В свою чергу, Судом акцентовано увагу на тому, що отримання ушкодження здоров`я під час проходження військової служби (пов`язаного з проходженням служби) та подальше встановлення інвалідності внаслідок такого ушкодження, не є достатньою підставою для надання статусу «особи з інвалідністю внаслідок війни». Визначальним є те, що таке ушкодження повинно бути пов`язане із безпосередньою участю у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

Таким чином визначальним при розгляді справи є встановлення того, чи пов`язана інвалідність позивача з виконанням обов`язків військової служби поєднаним із безпосередньою участю у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав, адже в іншому випадку особа не може вважатись інвалідом війни.

Тобто поняття «виконання службових обов`язків» та виконання «обов`язків із захисту Батьківщини чи участі в бойових діях на території інших держав» не є тотожними. Перша сфера обов`язків за своїм змістом є значно ширшою, а тому отримання поранення чи іншого ушкодження здоров`я навіть пов`язаного із виконанням службових обов`язків не у кожному випадку є підставою для надання статусу «особи з інвалідністю внаслідок війни». Натомість визначальної умовою для отримання такого статусу є пов`язаність причини інвалідності із захистом Батьківщини чи участю в бойових діях на території інших держав.

Позивачу дійсно Суворовським УСЗН ДП та СПОМР двічі було видано посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, тобто визнано за ним вказаний статус з 17.10.2018 року по 01.11.2021 року. Правомірність видачі вказаного посвідчення ніким не оскаржувалась. Проте вказані обставини не свідчать про обов`язок відповідача знов видати вказане посвідчення, тобто визнати позивача особою з інвалідністю внаслідок війни.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» зазначено, що Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 у справі №824/32/19-а, зважаючи на помилкове присвоєння особі статусу, який не міг бути наданий йому в силу вимог норм Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», дійшов висновку, що неможливо стверджувати, що позбавлення цього права свідчить про втручання у права позивача на певні соціальні гарантії, адже на надання такого права позивач не міг та не повинен був розраховувати.

Вказаний висновок враховується судом при розгляді даної справи в силу ч.5 ст.242 КАС України.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Розглянувши заяву у межах позовних вимог, оцінивши докази надані сторонами з урахуванням встановлених обставин по справі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 3, 6, 7, 8, 9, 12, 241-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (вул. Косовська, 2Д, м. Одеса, 65074, код ЄДРПОУ 36290160) про визнання протиправною відмову щодо продовження статусу особи з інвалідністю внаслідок війни другої групи та зобов`язання продовжити статус особи з інвалідністю внаслідок війни другої групи відповідно до п.2 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

Рішення набирає законної сили у порядку ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст. 295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва

.