Рішення № 110918326, 09.05.2023, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 травня 2023 року м. Кропивницький Справа № 340/735/23

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Науменка В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 )

про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку ОСОБА_1 , від 11.02.2023, прийняте начальником 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип «Б»), відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип «Б»), ІНФОРМАЦІЯ_4 лейтенантом ОСОБА_2 .

В обґрунтування своєї позиції позивач посилається на те, що відповідачем 11.02.2023 відмовлено у перетинанні державного кордону ОСОБА_1 , незважаючи на наявність усіх необхідних та передбачених чинним законодавством документів, про що винесено оскаржене рішення.

Вважає таке рішення протиправним та просить суд його скасувати.

Ухвалою суду від 27.02.2023 позовну заяву залишено без руху (а.с. 50).

07.03.2023 від позивача на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху надійшла уточнена позовна заява (а.с. 53-61).

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09.03.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.66). Цією ж ухвалою сторонам роз`яснено порядок та строки вчинення процесуальних дій.

18.04.2023 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав, у задоволенні позову просив відмовити у повному обсязі. Зазначив, що позивача дійсно обмежено у праві перетину державного кордону, оскільки позивач не зміг надати документів, які б посвідчували приналежність позивача до осіб, які звільнені від мобілізації та підпадають під дію Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою КМУ від 17.01.1995 №57. Також зазначив, що рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком не є належним доказом самостійного виховання позивачем дітей (а.с. 76-80).

Інших заяв по суті справи від сторін до суду не надходило.

Дослідивши надані сторонами матеріали та з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач 11 лютого 2023 року з метою перетину державного кордону України прибув до міжнародного автомобільного пункту пропуску через державний кордон України «Грушів-Будомєж».

Для здійснення паспортного контролю позивач надав посадовій особі Державної прикордонної служби України такі документи:

- паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 на ім`я ОСОБА_1 , виданий 02.04.2018;

- паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_5 на ім`я малолітнього ОСОБА_3 ;

- паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_6 на ім`я малолітньої ОСОБА_4 ;

- свідоцтво про народження ОСОБА_3 ;

- свідоцтво про народження ОСОБА_4 ;

- рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 20.06.2022 у справі №405/1239/22;

- згоду матері на виїзд дітей за кордон.

Будь-яких заперечень з боку відповідача щодо фактичного надання позивачем вищезазначених документів посадовій особі Державної прикордонної служби України матеріали справи не містять.

Рішенням начальника 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип «Б»), відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип «Б»), ІНФОРМАЦІЯ_4 лейтенанта ОСОБА_2 про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку від 11 лютого 2023 року, позивачу відмовлено у перетинанні державного кордону (а.с. 11).

Як свідчить зміст спірного рішення, позивачу відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України у зв`язку з Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про правовий режим воєнного стану», Указами Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та №65/2022 «Про мобілізацію», оскільки позивач не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон.

Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Статтею 64 Конституції України визначено, що Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.

За правилами ст.2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в`їзд в Україну).

Згідно зі ст.3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 №1710-VI (далі - Закон №1710-VI; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з ч.1 ст.14 Закону України «Про прикордонний контроль» іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Відповідно до ст.6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" № 3857-XII від 21 січня 1994 року (далі по тексту - Закон України №3857-XII) право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли:

1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону;

3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень;

4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання;

5) він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів;

9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду.

10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв`язку з яким таке обмеження встановлюється.

Постановою Кабінету Міністрів України затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України від 17.01.1995 №57 (далі - Правила №57, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 2 Правил №57 передбачено, що у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.

Пунктом 12 Правил №57 передбачено, що для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень. Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред`являє. У ході перевірки документів під час виїзду з України з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.

Правила №57 серед іншого передбачають процедуру перетинання державного кордону в умовах воєнного стану для певних категорій чоловіків віком від 18 до 60 років за умови наявності відповідних документів.

Так, згідно з пунктом 2-6 Правил, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 вказаних Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах 2-8 ч. 3 статті 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

При цьому Правила №57 не встановлюють, які саме документи має пред`явити особа у випадку, передбаченому пунктом 2-6 Правил.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідачем в оскаржуваному рішенні не зазначено жодної з визначених статтею 6 Закону України №3857-XII підстави для тимчасового обмеження позивачу права на виїзд з України, відсутні посилання на Правила №57 а також не визначено, які саме документи на підтвердження підстави для виїзду за кордон позивач не зміг надати на паспортний контроль.

Натомість, оскаржуване рішення містить посилання на Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закон України «Про правовий режим воєнного стану», Укази Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та №65/2022 «Про мобілізацію», при чому відповідачем не вказано, які саме норми зазначених ним у спірному рішенні нормативних актів застосовано органом прикордонного контролю під час винесення спірного рішення.

Надаючи оцінку наведеним відповідачем підставам відмови позивачу у перетині державного кордону, суд зазначає наступне.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 (далі - Указ № 64/2022), затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та діє на момент ухвалення даного рішення.

Отже, на момент виникнення спірних правовідносин в Україні діяв правовий режим воєнного стану.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34. 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (п.3 Указу №64/2022).

Відповідно до п.6 ч.1 ст.8 Закону №389-УІІІ «Про правовий режим воєнного стану», в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду. обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

29.12.2021 року Кабінет Міністрів України відповідно до п.6 ч.1 ст.8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» затвердив Порядок встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, про що прийняв Постанову №1455 (далі - Порядок №1455, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Цей Порядок визначає процедуру встановлення заходів особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або її окремих місцевостях, де введено воєнний стан (далі - особливий режим), що здійснюються військовим командуванням разом з військовими адміністраціями (у разі їх утворення) самостійно або із залученням органів виконавчої влади. Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (п.1 Порядку №1455).

З приписами пункту 2 Порядку №1455 правовою основою встановлення та здійснення заходів особливого режиму є Конституція України. Закон України «Про правовий режим воєнного стану», указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях.

Встановлення особливого режиму здійснюється військовим командуванням на підставі указу Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях (п.4 Порядку №1455).

Згідно з п.8 Порядку №1455 перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ в редакції на час виникнення спірних відносин) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Поряд з цим статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Згідно абзацу 4 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ, призову на військову службу під час мобілізації не підлягають жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

Судом встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 20.06.2022 у справі №405/1239/22, яке набрало законної сили 01.08.2022, розірвано шлюб, укладений між позивачем та ОСОБА_5 , та визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 - з батьком, ОСОБА_1 (а.с. 13-15).

Вказаним рішенням суд, зокрема, встановив факт проживання зазначених малолітніх дітей з батьком, який створив належні умови для їх виховання.

Факт виховання позивачем своїх малолітніх дітей також підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, серед яких акти та висновки, складені органом опіки і піклування (а.с. 24-31), договори про надання освітніх послуг (а.с. 32-43), декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу (а.с. 44-45).

Таким чином, суд приходить до висновку про доведеність належними та допустимими доказами факту самостійного виховання позивачем своїх малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що у відповідності до абзацу 4 частині 1 ст. 23 Закону №3543-ХІІ є підставою для надання відстрочки останньому від призову на військову службу під час мобілізації.

Відповідачем не наведено жодних доказів, які б ставили під сумнів наведені висновки та спростовували факт самостійного виховання позивачем своїх малолітніх дітей.

Крім цього, суд наголошує, що в оскаржуваному рішенні відповідачем взагалі не надано оцінки наданим позивачем документам на підтвердження підстави для виїзду за кордон.

Також суд вважає за доцільне звернути увагу на принцип юридичної визначеності. Так, Конституційний Суд України у рішенні від 06.06.2019 №3-р/2019 виходив з того, що принцип юридичної визначеності як складова конституційного принципу верховенства права є сукупністю вимог до організації та функціонування системи права, процесів правотворчості та правозастосування у спосіб, який забезпечував би стабільність юридичного становища індивіда. Зазначеного можна досягти лише шляхом законодавчого закріплення якісних, зрозумілих норм (абзац третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 06.06.2019 № 3-р/2019).

Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування). Таким чином, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзаци четвертий - шостий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення КСУ від 20.06.2019 №6-р/2019).

Беручи до уваги наведене, оцінюючи правомірність оскарженого рішення, суд підкреслює, що відповідач не вказав, з посиланням на норми чинного законодавства, які документи, окрім поданих, повинен був подати позивач при перетині державного кордону України як військовозобов`язаний, що не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, оскільки самостійно виховує дітей віком до 18 років.

Суд також вказує, що наявність законних очікувань є передумовою для відповідного захисту. В свою чергу, умовою наявності законного очікування в розумінні практики Європейського суду з прав людини є достатні законні підстави (suffi cient legalbasis) в національному праві або усталена практика публічної адміністрації. Іншими словами, законне очікування - це очікування можливості (ефективного) здійснення певного права, як прямо гарантованого, так і опосередкованого (того, яке випливає з інших прав), у разі якщо особа прямо не виключена з кола тих, хто є носіями відповідного права.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач, маючи той самий юридичний статус військовозобов`язаного, що не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, оскільки самостійно виховує дітей віком до 18 років, раніше двічі, а саме - 14.08.2022 та 02.10.2022, безперешкодно здійснював перетин державного кордону України, що підтверджується даними закордонного паспорту позивача (а.с. 23).

Отже, у позивача, який на момент виникнення спірних правовідносин був військовозобов`язаним, що не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, оскільки самостійно виховує дітей віком до 18 років, при спробі перетнути державний кордон України були законні очікування на встановлене чинним законодавством право перетину державного кордону України.

Суд зазначає, що загальними вимогами, яким повинен відповідати акт індивідуальної дії, як акт правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість. В разі не зазначення в індивідуальному акті підстав його прийняття (фактичних і юридичних), чітких та зрозумілих мотивів його прийняття такий акт не може вважатися правомірним.

Одним із критеріїв оцінювання судами рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень, згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України, є прийняття ними рішень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Про обов`язок уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України приймати обґрунтоване рішення про відмову у перетинанні державного кордону також вказано і в частині першій статті 14 Закону України №1710-VI.

Критерій обґрунтованості вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Суд також вказує на те, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови прийняття обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень.

У спірному випадку відсутність в оскарженому рішенні посилань на перелік документів, які позивач не подав для перетину кордону безумовно свідчить про його необґрунтованість, що, окрім цього, поставило позивача у невизначене становище та позбавило його можливості подати необхідні, на думку державного органу, документи для перетину державного кордону України, а не зазначення у спірному рішення конкретних норм закону, що обумовили прийняття спірного рішення, свідчить про його невмотивованість.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Враховуючи викладене, оскаржуване рішення не може вважатись обґрунтованим та таким, яке прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття даного рішення.

Резюмуючи викладені висновки, суд вважає, що рішення відповідача від 11.02.2023 про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-ти річного віку, не відповідає критеріям правомірності рішень суб`єктів владних повноважень, викладеним у частині другій статті 2 КАС України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На думку суду, позивач надав належні та допустимі докази в обґрунтування заявлених ним позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування спірного рішення, в той час як відповідач, як суб`єкт владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування правомірності прийняття оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 КАС України, не виконав.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову.

Що стосується розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до статті 139 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До матеріалів справи додано квитанцію про сплату судового збору у розмірі 1073,60 грн. (а.с. 48), зазначені суми підлягають стягненню на користь позивача.

Доказів понесення сторонами інших судових витрат до суду не надано.

Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до 7-го прикордонного Карпатського загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ 14321653) - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення начальника 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип «Б»), відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип «Б»), ІНФОРМАЦІЯ_4 лейтенанта ОСОБА_2 від 11 лютого 2023 року, яким відмовлено в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_7 (військова частина НОМЕР_2 ) судовий збір у сумі 1073,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду В.В. НАУМЕНКО