Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 761/8524/22
Провадження № 2/761/587/2023
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 лютого 2023 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Сіромашенко Н.В.,
за участю секретаря судового засідання Ярової К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Богомолова Дар`я Ігорівна, Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Клименко Роман Васильович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -
В С Т А Н О В И В:
У травні 2022 року позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ТОВ «Вердикт Капітал», третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Богомолова Д.І. про визнання виконавчого напису № 550 від 21.02.2020 таким, що не підлягає виконанню. Одночасно з позовною заявою, позивачем було подано заяву про забезпечення позову.
В обґрунтування вимог посилається на те, що він, через застосунок «Дія», дізнався, що 09.04.2020 відносно нього відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 на підставі оскаржуваного виконавчого напису про стягнення з нього на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості за кредитним договором № 630012501 від 05.08.2013 в розмірі 57355,98 грн.
Позивач вважає, що оспорюваний виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом з грубим порушенням вимог ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджений наказом Міністерства юстиції від 22.02.2012 року №296/5, Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172, ст.ст. 516, 517, 518, 519 ЦК України, адже, приватний нотаріус не перевірив документів, що підтверджують безспірність заборгованості.
Зазначив, що нотаріус вчинив оспорюваний виконавчий напис на борговому документі, який не посвідчений нотаріально, також відсутні первинні документи, які встановлюють розмір та складові його заборгованості за кредитним договором, жодних письмових повідомлень про наявність заборгованості та необхідність її погашення, письмової вимоги про усунення порушень за кредитним договором або що кредитор розпочинає процедуру стягнення боргу за виконавчим написом на його адресу не надходило, що об`єктивно позбавило його можливості бути вчасно проінформованою про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо її розміру або добровільно виконати зобов`язання за кредитним договором.
Крім цього, його не було повідомлено про заміну кредитора у зобов`язанні відповідно до ст. 516 ЦК України, жодного письмового повідомлення про перехід прав від первісного до нового кредитора він не отримував, а тому, вважає, що у розумінні ст. 517 ЦК України, відповідач не має права на будь-які вимоги до нього за кредитним договором.
Також, вказав на пропуск відповідачем трирічного строку для звернення до нотаріуса з метою вчинення останнім виконавчого напису, передбаченого ст. 88 Закону України «Про нотаріат», оскільки, строк платежу за кредитним договором настав 05.08.2015.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.05.2022 вищевказана позовна заява надійшла в провадження судді Сіромашенко Н.В.
Ухвалою судді від 19.05.2022 за заявою позивача вжито заходи забезпечення позову.
Ухвалою суду від 19.05.2022 відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено справу до розгляду по суті. Залучено, з ініціативи суду, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименка Романа Васильовича, оскільки останній є учасником спірних правовідносин та рішення суду може вплинути на його права та обов`язки. Витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Богомолової Д.І. належним чином завірену копію нотаріальної справи щодо вчинення виконавчого напису № 550 від 21.02.2020.
В подальшому, у судове засідання, призначене на 28.02.2023 позивач не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав, просив задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи сповіщався належним чином, правом, встановленим ст. 278 ЦПК не скористався, відзиву на позов не надав.
Треті особи, також, про розгляд справи повідомлялись належним чином, в судове засідання не з`явились, пояснень щодо позову не надавали.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За таких обставин, з урахуванням положень ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін та третіх осіб, на підставі наявних в справі доказів.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалося.
Суд дослідивши матеріали справи, дійшов висновку що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
За загальним правилом, відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках та відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи та судом встановлено, 05.08.2013 між позивачем та АТ «Альфа Банк» укладено кредитний договір № 630012501 про комплексне обслуговування фізичних осіб на підставі Анкети - Заяви про Акцепт Публічної пропозиції ПАТ «Альфа - Банк» на укладення Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в рамках продукту «Максимум», Банк відкрив рахунок № НОМЕР_1 у валюті гривня та випустив міжнародну платіжну картку DМС Gold строком дії два роки з моменту її випуску.
21.02.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Богомоловою Д.І. було вчинено виконавчий напис № 550 про стягнення з ОСОБА_1 , який є боржником за кредитним договором № 630012501 від 05.08.2013, укладеним з АТ «Альфа Банк» правонаступником усіх прав та обов`язків якого, на підставі Договору Відступлення Прав Вимоги за кредитними договорами № 2019-1АБ/ВЕСТА від 28.01.2019 є ТОВ «ФК «ІНВЕСТОХІЛЛС ВЕСТА», правонаступником усіх прав та обов`язків якого, на підставі Договору Відступлення Прав Вимоги за кредитними договорами № 29-01/19/1 від 29.01.2019 є «Вердикт Капітал».
За умовами виконавчого напису, стягнення заборгованості проводиться за період 29.01.2019 по 07.02.2020.
Сума заборгованості складає 56705,98 грн, в тому числі: 12796,39 грн - прострочена заборгованість за кредитом; строкова заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом - 17281,45 грн; строкова заборгованість за штрафами і пенями - 26628,14 грн.
За вчинення виконавчого напису стягнуто плати із стягувача в розмірі 650,00 грн, які підлягають стягненню з боржника на користь стягувача.
Загальна сума, що підлягає стягненню - 57355,98 грн.
09.04.2020 приватним виконавцем Клименком Р.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого напису.
Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.
За ч. 1 ст. 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена глава 14 Закону України «Про нотаріат» та глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5.
Положення ст. 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Аналогічні правила і умови вчинення виконавчого напису містяться у пунктах 1,3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5.
Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172.
При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку. При цьому, цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій, а лише їх конкретизує.
26.11.2014 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів». Зазначеною постановою були внесені зміни в розділ «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами» та доповнено новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».
Так, відповідно до пункту 2 Переліку документів № 1172 (із змінами внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів») для одержання виконавчого напису по кредитним договорам, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями подається: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашений заборгованості.
Тобто, нотаріус міг вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису кредитор мав би надати нотаріусу оригінал кредитного договору, засвідчену стягувачем виписку з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Однак, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14 постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема, в частині доповнення Переліку новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин», було визнано незаконною та нечинною.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 у справі № 826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року було залишено без змін.
Як вбачається з преамбули оспорюваного виконавчого напису, останній вчинений 21.02.2020 приватним нотаріусом на підставі статей 87 -91 Закону України «Про нотаріат» та пункту 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
Отже, на час вчинення оспорюваного виконавчого напису, редакція Переліку вже не передбачала можливість вчинення виконавчого напису на підставі оригіналу кредитного договору.
В той же час, з огляду на викладене, до спірних правовідносин підлягали застосуванню положення пункту 1 Переліку № 1172 який регламентує, що для одержання виконавчого напису нотаріусу подаються: оригінал нотаріально посвідченого договору та документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.
Тобто, на час вчинення оспорюваного виконавчого напису, редакція Переліку передбачала можливість вчинення виконавчого напису лише на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору.
Наявний у матеріалах справи кредитний договір не є нотаріально посвідченим, відтак, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
За таких обставин, приватний нотаріус при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису не врахував тієї обставини, що норми, які дозволяють вчиняти виконавчі написи по кредитним договорам, укладених у простій письмовій формі вже не чинні, а тому, повинен був відмовити відповідачу у вчиненні виконавчого напису у відповідності до норм Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5.
Таким чином, оскільки, пункт 1 зазначеного Переліку стосується лише нотаріально посвідчених договорів, а оскільки, такого між позивачем та банком не укладалося, були відсутні правові підстави для вчинення виконавчого напису.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.09.2021 у справі № 910/10374/17 (провадження №12-5гс21), оскільки, у судовому порядку постанову КМУ № 662 від 26.11.2014 визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Укладений між первісним кредитором та позивачем кредитний договір, який був наданий приватному нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
При цьому, в зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 910/10374/17 визначено наступну правову позицію: «95. Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню».
Таким чином, з огляду на викладене, досліджуючи правові підстави вчиненого оскаржуваного виконавчого напису, який, зокрема, ґрунтувався на п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів № 1172 в редакції від 29.06.1999, у нотаріуса було відсутнє право на вчинення виконавчого напису, адже, нотаріус позбавлений можливості вчиняти такі написи щодо правочину, який не був нотаріально посвідчений, що є порушенням вимог ст. 87 Закону України «Про нотаріат», Постанови КМУ № 1172 від 29.06.1999, відтак, й сума заборгованості, яка стягнута за виконавчим написом не може вважатися безспірною.
Окрім наведених норм чинного законодавства, що впорядковують питання можливості вчинення виконавчого напису нотаріусу за наявності безспірності заборгованості, суд звертає увагу й на іншу умову, обов`язковість дотримання якої передбачена при вчиненні нотаріусами виконавчих написів.
Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений п.п. 2.3 п.2 гл.16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.
За умовами наведеного вище пункту 2 глави 16 Порядку, вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.
Як окреслив у своїй постанові Верховний Суд від 27.08.2020 у справі №554/6777/17, провадження № 61-19494св18: «У нотаріальному процесі при стягненні боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса боржник участі не приймає, а тому врахування його інтересів має забезпечуватися шляхом надіслання повідомлення - письмової вимоги про усунення порушення (письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Повідомлення надіслане стягувачем боржнику, є документом, що підтверджують безспірність заборгованості та обов`язково має подаватися при вчиненні виконавчого напису як за іпотечним договором, так і за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором). Процедура стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса складається із двох етапів: перший, підготовчий етап, який включає повідомлення боржника. Цей етап спрямований на забезпечення прав та інтересів боржника, якому має бути відомо, що кредитор розпочинає процедуру стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса; другий етап - учинення виконавчого напису, який полягає в подачі нотаріусу документів, що підтверджують безспірність вимог, в тому числі й повідомлення боржника (письмова вимоги про усунення порушення чи письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Недотримання одного із етапів процедури стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Також, у згаданій постанові Верховний Суд зазначає, що «Учинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання».
З урахуванням вищенаведеної правової позицій ВС суд, також, погоджується з доводами позивача, викладеними у позовній заяві щодо відсутності жодних письмових повідомлень на його адресу про наявність заборгованості або що стягувач розпочинає процедуру стягнення боргу за договором на підставі виконавчого напису нотаріуса або письмової вимоги стягувача про усунення порушення чи письмового повідомлення про вчинення виконавчого напису. Жодних повідомлень щодо наявності заборгованості у боржника матеріали справи не містять.
В той же час, відповідач мав надіслати позивачу повідомлення про існування заборгованості, її розмір та отримання позивачем такого повідомлення мало надати можливість заперечити проти існування боргу, його розміру або його сплати в разі згоди з ним. Натомість, не отримання такого повідомлення від відповідача порушило право позивача висловити свої заперечення проти боргу. Отже, право відповідача на стягнення заборгованості в безспірному порядку є спірним. В той же час, нотаріус не переконався у виконанні вищезазначених дій відповідачем, що свідчить про недотримання вимог вимог п.п.2.3 п.2 гл.16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, а відтак, про спірність боргу.
Також, у позовній заяві позивач вказував, що всупереч ст. 516 ЦК України, відповідач не повідомляв його про відступлення прав вимоги за кредитним договором, жодних повідомлень, які б підтверджували факт заміни кредитора у зобов`язанні, він не отримував.
Відповідно до ч. 2 ст. 516 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для неї наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Частиною 2 ст. 517 ЦК України визначено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.
Судом встановлено, що стороною кредитного договору № 630012501 від 05.08.2013 є ПАТ «Альфа Банк», між тим, стягувач за виконавчим написом - ТОВ «Вердикт Капітал». Відсутність повідомлень від банку чи відповідача про переуступлення права вимоги не може свідчити, що заборгованість є безспірною, оскільки, позивачу про це не було відомо.
Отже, оскільки жодних документів, які б підтверджували факт заміни кредитора у зобов`язанні позивач не отримував, а також, в матеріалах справи відсутні докази, що позивач повідомлявся у будь-який спосіб про заміну кредитора за кредитним договором, то, відповідно, право стягувача з нього коштів за кредитним договором є спірним і недоведеним, в той же час, нотаріус не звернув увагу на відсутність цих документів, отже, не перевірив безспірність права вимоги відповідача до позивача, тому, відсутнє право відповідача на стягнення заборгованості в безспірному порядку.
Крім того, згідност. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду висловлену по ряду питань у постанові від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18): «Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки. Строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису в контексті застосування положень ст. 88 Закону України «Про нотаріат» безпосередньо пов`язаний із позовною давністю, встановленою ЦК України. Фактично, законом визначено, що строк звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису є таким самим, що й позовна давність для звернення до суду.
Як вже встановлено судом, відповідно до укладено між позивачем та АТ «Альфа Банк» кредитний договір № 630012501 від 05.08.2013, Банк відкрив позивачу рахунок № НОМЕР_1 у валюті гривня та випустив міжнародну платіжну картку DМС Gold строком дії два роки з моменту її випуску.
Тобто, строк платежу за кредитним договором від 05.08.2013 настав 05.08.2015 - строк закінчення строку дії картки.
За таких обставин, кредитний договір закінчився при закінченні строку дії картки (Постанова ВСУ від 22.10.2014 у справі № 127цс14).
Таким чином, враховуючи наведене, при вчиненні виконавчого напису нотаріус не перевірив, що з дня настання права вимоги за цим договором пройшло більше трьох років, тобто, порушено ст. 88 Закону України «Про нотаріат», отже, й сума, яка стягнута спірним нотаріальним написом через майже п`ять років після закінчення договору не може бути безспірною.
Крім, досліджуючи правові підстави вчинення виконавчого напису нотаріусом, слід звернути увагу, що відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні» при вирішення справ пов`язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею відповідно до Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується відповідними документами.
Пунктом 8 зазначеної вище постанови передбачено, що суд при вирішенні питання про обґрунтованість повинен виходити з того, що нотаріальні дії повинні вчинятись у суворій відповідності з встановленими для даного органу чи особи компетенцією і порядком їх вчинення.
У п. 10 «Узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні» від 07.02.2014 Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз`яснено, що однією з об`єктивних причин оскарження виконавчих написів є поверхневий підхід нотаріуса до вирішення питання про можливість вчинення виконавчого напису у кожному конкретному випадку. Поза увагою нотаріуса часто лишається те, що стягувачі, звертаючись за вчиненням виконавчого напису, необґрунтовано завищують суми своїх вимог, включаючи до їх складу всі санкції, комісії, винагороди, або звертаються про стягнення спірного боргу. Тому, судами під час розгляду таких справ має бути враховано пред`явлені банками розрахунки заборгованості за кредитними договорами, суми, які зазначені у письмових вимогах та виконавчих написах нотаріусів, з`ясовано всі обставини у справі, зокрема чи є за боржником сума боргу. При цьому судам слід особливу увагу приділяти спірності сум у частині зазначення різних сум у письмовій вимозі та у виконавчому написі.
Так, належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
З урахуванням вищезазначеного, на підтвердження факту безспірності заборгованості відповідач мав би надати нотаріусу первинні бухгалтерські документи щодо видачі кредиту та здійснення його погашення, чеки, квитанції, меморіальні ордера, платіжні доручення, виписки та інших документів, які підтверджують факти оплати або неналежної оплати, відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» та ст.ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.
На підтвердження безспірності заборгованості нотаріусу мають бути подані документи, що свідчать про визнання боржником вимог кредитора. Тобто, нотаріус повинен упевнитися в розумінні боржником пред`явлених до нього вимог і визнанні їх.
Зокрема, документом, що може (з врахуванням заяв чи листів боржника) підтверджувати такий факт, є отримання боржником вимоги стягувача з підписом боржника про його отримання.
Тобто, встановлення наявності безспірної заборгованості, як того вимагає ст. 88 Закону України «Про нотаріат» можливе лише за наявності достовірної та повної інформації щодо суми заборгованості боржника.
Враховуючи наведене, з урахуванням встановлених вище судом обставин, з матеріалів справи не вбачається будь-яких документів, які б підтверджували безспірність вимог стягувача та слугували підставою для вчинення оспорюваного виконавчого напису.
В свою чергу, відповідач своїм правом, встановленим законом, не скористався, відзиву на позов та доказів на спростування доводів позивача, не надав. В той же час, нотаріус не переконався у безспірності заборгованості.
Вищевикладені факти порушують рівність кредитора та боржника перед законом, визнаючи суб`єктивну і необґрунтовану належним чином позицію сторони стягувача, як заінтересованої особи перед нотаріусом на шкоду законним інтересам боржника.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові від 05.07.2017 у справі №6-887цс17, з урахуванням приписів ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст.ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Тому, суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість саме такого розміру як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Зазначене вище узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року, справа № 6-887цс 17 та у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018, справа № 61-154св18, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17.
Крім цього, Верховним Судом у постанові від 29.01.2019 у справі № 910/13233/17 зазначено, що безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що, відповідно, виключає можливість спору зі сторони боржника щодо її розміру, строку за який вона нарахована тощо, а відтак, і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не лише кредитора, а й самого боржника, або ж безумовно підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі.
За змістом статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Нормами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно положень ст.ст. 77-79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, а відтак, їх задоволення, оскільки, на момент вчинення нотаріальної дії у нотаріуса не було належних доказів безспірності заборгованості та у разі вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності доказів, які б підтверджували факт безспірної заборгованості, такий виконавчий напис має визнаватися таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд відповідно до п. 6 ч. 1статті 264 ЦПК України вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу між сторонами справи судових витрат.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 992,40 грн за подання позову до суду та 496,20 грн за подачу заяви про забезпечення позову, що разом складає суму у розмірі 1488,60 грн.
Керуючись ст.ст. 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Богомолова Дар`я Ігорівна, Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Клименко Роман Васильович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 550, вчинений 21.02.2020 Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Богомоловою Дар`єю Ігорівною про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 57355,98 грн на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал».
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (код ЄДРПОУ 36799749, вул. Кудрявський узвіз, 5-Б, м. Київ,04053) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1488 (одна тисяча чотириста вісімдесят вісім) гривень 60 коп.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Н.В. Сіромашенко
Судове рішення № 110914359, Шевченківський районний суд міста Києва було прийнято 28.02.2023. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 761/8524/22. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: