Рішення № 110914198, 17.05.2023, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2/760/4271/23

Справа № 760/17790/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2023 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва в складі головуючого судді - Зуєвич Л.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (участі) учасників справи (в письмовому провадженні) цивільну справу за позовом а кціонерного товариства «Таксомбанк» /далі - АТ «Таксомбанк»/ (01032, м. Київ, вул. С.Петлюри, 30), правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» /далі - ТОВ «Вердикт Капітал»/ (ЄДРПОУ: 36799749; адреса: 04053, м. Київ, вул. Кудрявський Узвіз, 5Б), до ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / ( АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Рух справи

14.08.2020 до Солом`янського районного суду міста Києва надійшла вказана позовна заява, за підписом представника позивача - Семенова М.М. (діє на підставі - довіреності), в якій позивач просить:

- стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Таксомбанк» кредитну заборгованість за заявою-договором № 021/2326142-СК від 04.03.2016, що в частині тіла кредиту та відсотків станом на 20.01.2020 становить 89 748,22 грн, в тому числі: заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) становить 46 037,67 грн; заборгованість по відсоткам (в т.ч. прострочена) - 43 710,55 грн;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Таксомбанк» суму нарахованого штрафу за заявою-договором № 021/2326142-СК від 04.03.2016 у розмірі 1 100,00 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2020 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Жовноватюк В.С.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 26.08.2020 вказану позовну заяву прийнято до провадження, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (письмове провадження).

Розпорядженням в.о. керівника апарату Солом`янського районного суду міста Києва № 232 від 05.02.2021 у зв`язку з перебуванням судді Жовноватюк В.С. у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.02.2021 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л. Фактично справа передана судді по реєстру 08.02.2021.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 12.02.2021 справу прийнято до провадження новим складом суду.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України /далі - ЦПК України/).

Щодо клопотання про залучення до участі у справі правонаступника позивача

05.05.2021 до суду надійшло клопотання в якому ставиться питання про залучення до участі у даній цивільній справі правонаступника прав та обов`язків АТ «ТАСКОМБАНК» - ТОВ «Вердикт Капітал» згідно ст. 55 ЦПК України.

В обґрунтування вимог такої заяви вказується, що 08.02.2021 між акціонерним товариством «ТАСКОМБАНК» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу № б/н, відповідно до якого акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК» відступило свої права вимоги за договорами кредиту ТОВ «Вердикт Капітал», а ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги за Договором кредиту № 021/2326142-СК.

Вирішуючи вказане клопотання суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Судом встановлено, що 08.02.2021 між акціонерним товариством «ТАСКОМБАНК» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу б/н, за змістом п. 2.1 якого в порядку та на умовах, визначених в цьому Договорі, Фактор зобов`язується передати (сплатити) Клієнту Суму Фінансування, а Клієнт зобов`язується відступити Факторові Права Вимоги за Кредитними Договорами в обсязі та на умовах, визначених цим Договором. Перелік Позичальників, підстави виникнення Права Вимоги до Позичальників, сума Боргу на Дату відступлення Прав Вимоги та інші дані зазначаються в Реєстрі Прав Вимог, який формується згідно Додатку № 1 та є невід`ємною частиною цього Договору та підписується одночасно з ним.

Також, заявником до заяви долучено копію реєстру вимог від 08.02.2021 у п. 94 якого значиться ОСОБА_1 із залишком основного боргу в розмірі 46 037,67 грн та загальною сумою боргу 89 748,22 грн.

На підставі наведеного, судом встановлено, що відповідно до договору факторингу б/н, укладеного 08.02.2021, право грошової вимоги до ОСОБА_1 перейшло до ТОВ «Вердикт Капітал».

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне задовольнити клопотання та залучити до участі в справі у якості правонаступника позивача ТОВ «Вердикт Капітал».

Обґрунтування позову

В обґрунтування позову, зокрема, вказується, що 04.03.2016 між ПАТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 було укладено Заяву-Договір №021/2326142-СК на відкриття поточного рахунку з використанням електронних платіжних засобів та оформлення платіжної картки (з встановленням кредитного ліміту) (далі - кредитний договір).

Позивач стверджує, що відповідачка в порушення умов договору не повертала кредитні кошти у передбачений договором строк та не сплачувала проценти за користування кредитом, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 46 037,67 грн простроченої заборгованості за тілом кредиту та 46 037,67 грн простроченої заборгованості за відсотками за користування кредитом.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням своїх зобов`язань за кредитним договором позивач заявив до стягнення з відповідачки 1 100,00 грн штрафу.

Щодо правової позиції відповідача

27.10.2020 від ОСОБА_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 54-58), в якому відповідачка просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відзив на позов обґрунтований тим, що відповідачка не мала можливості належним чином виконати умови кредитного договору, оскільки тривалий час важко хворіла, у зв`язку з чим втратила роботу. В

Відповідач стверджує, що повідомляла позивача про вказані обставини та неодноразово зверталась із заявами про реструктуризацію заборгованості.

Крім того, відповідачка наголошує на тому, що в розрахунку заборгованості наданому позивачем не повністю відображено текст назви послуг та виконаний дуже дрібним шрифтом, у зв`язку з чим відповідачка позбавлена можливості з ним належним чином ознайомитись через вади зору.

Водночас, відповідачка зазначає, що під час підписання кредитного договору їй не було надано графік погашення заборгованості, а той, що вказаний у «Умовах надання та обслуговування Кредитної лінії», не надає їй повного розуміння щодо порядку погашення заборгованості.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що 04.03.2016 між ПАТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 було укладено Заяву-Договір №021/2326142-СК на відкриття поточного рахунку з використанням електронних платіжних засобів та оформлення платіжної картки (з встановленням кредитного ліміту)Кредитна карта «Велика п`ятірка» (а.с.10).

Предметом договору від 04.03.2016 № 021/2326142-СК є надання позивачем позичальнику грошових коштів на наступних умовах відновлювальної кредитної лінії: максимальна сума кредитного ліміту 100 000,00 грн; строк користування - 365 днів з автоматичною пролонгацією на такий самий строк.

Відповідно до пункту 3 розділу 1 «Підтвердження укладення заяви-договору на відкриття поточного рахунку з використанням електронних платіжних засобів та оформлення платіжної картки на умовах договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб» (далі - розділ 1) Заяви-Договору № 021/2326142-СК ОСОБА_1 погодилась з тим, що розмір та строк дії, процентна ставка, розмір ліміту, розмір мінімального платежу та інші умови щодо банківської кредитної карти та кредиту залежить від типу обраного пакету послуг та кредитного продукту.

Позичальник надав свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку згідно внутрішніх нормативних документів Банку. Підписанням даної Заяви засвідчив пряму і безумовну згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту встановленого Банком (абзац 4 пункту 3 розділу 1 Заяви-Договору № 021/2326142-СК).

Відповідно до пункту 5 розділу 1 Заяви-Договору №021/2326142-СК позичальник засвідчив, що ознайомлений та погоджується з усіма умовами обслуговування та користування рахунком, визначеними у Заяві-Договорі та Договорі.

Відповідно до пункту 1 Розділу 2 «Інші умови» заяви-договору строк дії кредитного ліміту за кредитним договором становить 365 днів з моменту повідомлення банком про факт встановлення кредитного ліміту. При цьому, після закінчення зазначеного періоду, строк кредитного ліміту автоматично пролонгується: окрім випадків: якщо Банк прийняв рішення не продовжувати строк дії кредитного ліміту; направлення клієнтом до Банку письмової заяви про відмову від користування лімітом Кредитної лінії та/або про закриття Поточного рахунку.

Відповідно до Умов надання та обслуговування кредитної лінії (а.с. 11-12) дострокове повернення заборгованості за кредитною лінією може відбуватись за власною ініціативою, а також на вимогу банку у випадках, передбачених договором.

04.03.2016 ОСОБА_1 звернулась до АТ «Таскомбанк» з заявою на безготівкове перерахування коштів, у якій просила з її рахунку № НОМЕР_1 , відкритому на підставі Заяви-Договору № 021/2326142-СК від 04.03.2016 перерахувати кошти в сумі 48 000,00 грн.

Кредитні кошти відповідачці були надані, що підтверджується відповідною випискою по особовому рахунку за період з 20.01.2010 по 20.01.2020 (а.с. 34), з якої вбачається, що у відповідачки є заборгованість по тілу кредиту у сумі 46 037,67 грн.

Також, з виписки по особовому рахунку відповідачки за період з 20.01.2010 по 20.01.2020 (а.с. 35) вбачається, що за нею рахується заборгованість зі сплати процентів за користування кредитними коштами у сумі 43 710,55 грн.

Отже, позивач свої обов`язки за кредитним договором виконав у повному обсязі.

Однак, у подальшому, відповідачка перестала виконувати умови кредитного договору в повній мірі, а саме: перестала сплачувати заборгованість по кредиту та процентах.

АТ «Таскомбанк» зверталось до ОСОБА_1 з повідомленням-вимогою від 20.01.2020 з вимогою сплатити заборгованість за кредитним договором достроково у зв`язку з тривалим невиконанням зобов`язань та просив сплатити заборгованість протягом 20 днів з моменту отримання повідомлення-вимоги. (а.с. 28)

Факт направлення відповідачці повідомлення-вимоги від 20.01.2020 підтверджується долученими до матеріалів справи копією фіскального чеку ПАТ «Укрпошта» від 20.01.2020 (а.с. 30) та копією списку № 18 згрупованих поштових відправлень. (а.с. 31-33).

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованість відповідачки станом на 20.01.2020 за Заявою-Договором № 021/2326142-СК від 04.03.2016 становить: 46 037,67 грн - прострострочене тіло кредиту, 43 710,55 грн - прострочені відсотки за користування кредитними коштами та 1 100,00 грн. штраф.

Доказів належного виконання своїх зобов`язань за кредитним договором чи сплати заборгованості на момент ухвалення рішення відповідачкою не надано.

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів.

Згідно з ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

Відповідно до ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

У ч. 2 цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частинами 1-3 ст. 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Таскомбанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно з ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією зі сторін має бути досягнуто згоди.

Суд бере до уваги, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Суд враховує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що у даній справі договори у встановленому законом порядку відповідачем оспорювалися чи визнавалися недійсними.

З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20).

Як вказано у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування» споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені у договорі про споживчий кредит.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Разом з тим, суд враховує, що ч. 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 03.03.2021 у справі № 669/573/18 (провадження № 61-6724св19) висловив правову позицію про те, що:

«Вимоги про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом, пені та комісії за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором, а також штрафів є безпідставними, оскільки наявні у матеріалах справи Умови та Правила, які передбачали сплату процентів, пені, комісій не містять підпису особи, а отже, позивач не довів, що відповідач, підписуючи анкету-заяву, погодився на приєднання до цих Умов та Правил, ознайомившись з ними. Позивач не довів належними та допустимими доказами, що відповідач розумів саме ці умови та погодилася з ними, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), саме у зазначених у цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Тому у цій справі не можна вважати Умови та Правила складовою частиною укладеного між сторонами договору, а тому такі вимоги не підлягають задоволенню.»

Подібний правовий висновок викладено також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 173/436/18, провадження № 61-15104св19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19)

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24.09.2014 (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що «у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 754/4211/18-ц (провадження № 61-8410св19) зазначено, що у заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних до моменту звернення до суду із вказаним позовом , тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11.11.1996 у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11.04.2013 у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22.11.1995 у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява №20166/92, § 36).

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У справі, що є предметом розгляду судом встановлено, що 04.03.2016 між ОСОБА_1 та АТ «Таскомбанк» було укладено кредитний договір (а.с.10)

На виконання Заяви-договору № 021/2326142-СК від 04.03.2016 позивачем було надано відповідачці кредитні кошти у сумі 48 000,00 грн, що підтверджується банківською випискою по особовому рахунку за період з 20.01.2020 (а.с. 34).

За приписами ч.ч. 3, 6 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов`язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.

Відповідно до п. 41 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 04.07.2018 № 75, операції, які здійснює банк, мають бути належним чином задокументовані.

Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до пункту 42 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 04.07.2018 № 75, є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи банку (паперові та електронні) залежно від виду операції та типу контрагентів класифікують за такими ознаками: 1) за місцем складання: зовнішні (одержані від клієнтів, державних виконавців та інших банків); внутрішні (оформлені в банку);2) за змістом:касові; меморіальні (для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій). (п.44 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України).

Інформація, що міститься в прийнятих для обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного). (п. 57 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України).

При цьому, пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Таким чином, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 910/1580/18.

З урахуванням викладеного, суд приймає банківську виписку, як належний доказ підтвердження видачі кредитних коштів відповідачці а також те, що станом на 20.01.2020 відповідачка грошові кошти у сумі 46 037,67 грн не повернула.

Відповідач доводів позивача про таку заборгованість не спростував, контррозрахунку заборгованості не зробив, доказів сплати заборгованості за кредитним договором не подав.

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини. У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає відповідач, зокрема, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов`язками.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку, що вимога АТ «Таскомбанк» про стягнення з ОСОБА_1 46 037,67 грн. заборгованості по тілу кредиту, підлягає задоволенню.

Водночас судом встановлено, що ОСОБА_1 підписано лише Заяву-договір № 021/2326142-СК від 04.03.2016 (а.с. 10) та Умови надання та обслуговування кредитної лінії (а.с. 11-12)

У Заяві-договорі, Умовах надання та обслуговування кредитної лінії за кредитним продуктом «Кредитна картка «Велика п`ятірка» в рамках пакету послуг «Кредитка» процентна ставка не зазначена, крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Тарифи (а.с. 21-26) та витяг з публічної пропозиції АТ «Таскомбанк» на укладення Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб (а.с.14-20), які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідачки, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-договору. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір процентів за користування кредитом та відповідальність у вигляді неустойки (пені).

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тарифи та Умови розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву від 04.03.2016, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати штрафу та процентів, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Також, суд зазначає, що Тарифи у будь-якому випадку на можуть бути застосовані до кредитного договору, оскільки вони введені позивачем в дію через кілька місяців після укладення кредитного договору з відповідачкою.

Крім цього, роздруківка із сайту публічної пропозиції позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування (такий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015, провадження № 6-16цс15).

В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, неодноразово змінювалися самим Банком, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з публічної пропозиції АТ «Таскомбанк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з публічної пропозиції не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 принципу справедливості розгляду справи судом.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ «Таскомбанк» дотримано вимоги, передбачені ч. 2 ст. 11 Закону «Про споживче кредитування» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

На підставі наведеного, суд не вбачає підстав для задоволення вимог банку щодо стягнення з відповідача процентів за користування кредитом та штрафу.

Крім того, окремою правовою підставою для відмови у задоволенні стягнення з відповідачки штрафу є те, що банком не надано банківської виписки, яка б підтверджувала факт здійснення банком операції - нарахування штрафу, тобто відсутній первинний документ на підтвердження здійсненої банком фінансової операції.

Також, наведене стосується і процентів за користування кредитом, так банком надано виписку по особовому рахунку відповідачки, однак за 1 день, а не за весь період, тобто з моменту виникнення прострочення.

Щодо судового збору

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням часткового задоволення позову, на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 072,02 грн судового збору, сплаченого за подання позовної заяви (51% від 2 102,00 грн; а.с. 3).

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 2-13, 55, 76-83, 89, 141, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов акціонерного товариства «Таксомбанк», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (ЄДРПОУ: 36799749; адреса: 04053, м. Київ, вул. Кудрявський Узвіз, 5Б):

- 46 037,67 грн (сорок шість тисяч тридцять сім гривень шістдесят сім копійок) заборгованості по тілу кредиту,

- 1 072,02 грн (одну тисячу сімдесят дві гривні дві копійки) судового збору.

У іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Суддя Л. Л. Зуєвич