Рішення № 110907583, 16.05.2023, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2023 р. м. Київ Справа № 911/737/23

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, матеріали справи за позовом

Приватного підприємства «Дніпротехноплюс» (49051, місто Дніпро, вулиця Байкальська, будинок 12А, код: 21854864)

до

Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (08711, Київська обл., Обухівський р-н, смт Козин, вулиця Рудиківська, будинок 49, код: 22927045)

про стягнення 241308,60 гривень,

До Господарського суду Київської області 10.03.2023 надійшла позовна заява товариства Приватного підприємства «Дніпротехноплюс» (далі по тексту ПП «Дніпротехноплюс»/позивач) про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (далі по тексту ПАТ «Центренерго»/відповідач) заборгованості за договором про закупівлю (поставку) товарів від 28.10.2021 № 12/90 у розмірі 241308,60 гривень, з яких: 176550,49 гривень основний борг, 11523,76 гривень пеня, 5991,16 гривень 3%річних, 47243,19 гривень інфляційних втрат.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що в порушення умов договору відповідач за поставлений товар не розрахувався, внаслідок чого утворилася стягувана сума заборгованості, що стало підставою для додаткового нарахування та вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.03.2023 позовну заяву ПП «Дніпротехноплюс» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/737/23. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання. Цією ж ухвалою: встановлено відповідачу строк для подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та відзиву на позовну заяву із додержанням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали.

На адресу суду 27.03.2023 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач просить суд зменшити розмір заявлених до стягнення 3% річних та пені на 100% від заявленої позивачем суми, а також зупинити провадження у справі до припинення або скасування воєнного стану та деокупації Вуглегірської ТЕС.

До суду 07.04.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач спростовує аргументи відповідача наведені у відзиві та просить суд відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

За наслідками розгляду клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, викладеного у відзиві на позов, суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні, оскільки положення ст. ст. 227, 228 Господарського процесуального кодексу України містять вичерпний перелік підстав для зупинення провадження у справі, серед яких відсутні підстави/обставини, зазначені відповідачем у відзиві.

Враховуючи те, що наявних у матеріалах справи доказів достатньо для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

ПП «Дніпротехноплюс» (постачальник) та ПАТ «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Вуглегірської теплової електричної станції (покупець) 28.10.2021 укладено договір про закупівлю (поставку) № 12/90 (далі договір), відповідно до умов якого:

- постачальник зобов`язується поставити покупцю товари (продукцію) згідно умов договору, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити продукцію, що поставляється відповідно до умов договору (пункти 1.1., 1.2.);

- найменування (номенклатура, асортимент), кількість, строки поставки та інші характеристики продукції зазначені в додатку № 1 до договору (пункт 1.3.);

- ціною договору є загальна сума цін на продукцію (вартість) з ПДВ, що поставляється за даним договором (пункт 2.1.);

- ціни на продукцію визначаються в додатку № 1 до договору (пункт 2.2.);

- розрахунки за продукцію здійснюються покупцем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника на підставі рахунку постачальника в порядку, передбаченому додатком № 1 до договору (пункт 2.5.);

- постачальник здійснює поставку продукції за умовами згідно додатку № 1 до договору. Місце, строк (термін) поставки продукції визначається в додатках № 1 до договору. Фактичний об`єм кожної партії продукції зазначається у відповідній заявці покупця, яка є невід`ємною частиною даного договору. При цьому, покупець на підставі своїх письмових заявок, в межах запланованого в договорі обсягу продукції, має право перерозподіляти продукцію між вантажоотримувачами без додаткового погодження з постачальником (пункти 3.1.-3.3.);

- датою поставки є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі продукції (пункт 5.3.);

- право власності на продукцію переходить від постачальника до покупця в момент, передбачений в п. 5.3. договору (пункт 5.5.).

Додатком № 1 до договору (далі додаток), який є невід`ємною частиною договору, сторони погодили найменування, асортимент, кількість та ціну товару (продукції), а також строки поставки товару та інші умови щодо поставки продукції, згідно умов якого:

- загальна вартість продукції становить 345107,88 гривень, в тому числі ПДВ (пункт 2);

- розрахунки за продукцію здійснюються покупцем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, протягом 30 календарних днів з дати підписання Акту приймання-передачі продукції (пункт 3).

Так, на виконання умов укладеного сторонами договору та на підставі сформованих відповідачем заявок постачальником поставлено, а покупцем прийнято товар на загальну суму 176550,49 гривень, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних, які підписані обома сторонами, а саме:

- від 18.11.2021 № РН-0000142 на суму 39310,80 гривень;

- від 19.11.2021 № РН-0000143 на суму 44847,84 гривень;

- від 15.12.2021 № РН-0000155 на суму 92391,85 гривень.

З вказаних накладних слідує, що товар отримала без зауважень та заперечень економіст Антохова Олена Володимирівна, яку згідно довіреностей від 17.11.2021 № 420 (строк дії до 26.11.2021) та від 14.12.2021 № 473 (строк дії до 23.12.2021) уповноважено на отримання товарно-матеріальних цінностей від ПП «Дніпротехноплюс».

На виконання умов п. 5.3. договору, сторонами було складено та підписано Акти приймання-передачі від 25.11.2021 на загальну суму 84158,64 гривень та від 22.12.2021 на суму 92391,85 гривень.

Позивач вказує, що відповідач всупереч умовам договору взяте на себе зобов`язання по оплаті поставленого позивачем та прийнятого відповідачем товару не виконав, що стало підставою для звернення позивача із розглядуваним позовом до суду із вимогою про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 176550,49 гривень.

Відповідач у відзиві на позов не заперечив проти факту поставленого позивачем товару та наявності заборгованості. Заперечення відповідача зводяться до того, що внаслідок військової агресії рф проти України Вуглегірська ТЕС знаходиться в районі проведення воєнних (бойових) дій чи поблизу лінії зіткнення, при цьому, як зазначив відповідач, саме на території Вуглегірської ТЕС знаходиться вся первинна документація стосовно укладення та виконання договорів, доступ до якої працівників унеможливлено тим, що з 26.07.2022 вказана ТЕС з усіма потужностями та адміністративним корпусом, де зберігається документація, знаходиться під окупацією російської федерації.

У зв`язку з викладеними обставинами відповідач зазначив, що не може узгодити розмір заборгованості, якщо така існує, та/або спростувати вимоги позивача чи захистити свої права через пред`явлення самостійних вимог до позивача у разі порушення прав відповідача під час виконання позивачем договору.

Також відповідач, з огляду на настання форс-мажорних обставин на території України, просить суд зменшити розмір пені та 3% річних на 100%.

Позивач з наведеними відповідачем у відзиві обставинами не погодився та у відповіді на відзив зазначив, що позивачем надано до матеріалів справи всю первинну документацію, що стосується укладеного між сторонами договору, а наведені у відзиві доводи відповідача щодо неможливості дістатись до первинної документації, не є підставами для звільнення відповідача від обов`язку здійснити розрахунок за отриманий товар.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

За змістом ст.ст. 11, 509, 627 Цивільного Кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладений договір за своїм змістом є договором поставки та є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов`язків, обумовлених цим договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 цього ж Кодексу передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Матеріалами справи підтверджується та не спростовано відповідачем, факт належного виконання позивачем взятих на себе зобов`язань щодо поставки товару на користь відповідача на загальну суму 176550,49 гривень.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом пунктом 3 додатку до договору сторони передбачили, що розрахунки за продукцію здійснюються покупцем протягом 30 календарних днів з дати підписання Акту приймання-передачі продукції.

Отже, строк оплати отриманого відповідачем товару, за актами приймання-передачі від 25.11.2021 настав 27.12.2021, а за актом приймання-передачі від 22.12.2021 настав 21.01.2022.

Однак, матеріали справи не містять доказів належного виконання покупцем свого зобов`язання по оплаті отриманого товару за вказаними вище видатковими накладними та актами приймання-передачі.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідач доводи позивача про наявність у нього заборгованості не спростував, доказів належного виконання своїх зобов`язань за договором та сплати коштів за отриманий товар не надав, заперечень щодо факту отримання товару не висловив, доказів пред`явлення позивачу претензій та зауважень щодо кількості, якості та вартості товару або накладних на повернення товару також не надано.

Враховуючи викладене вище, суд вважає доведеним факт існування простроченої заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 176550,49 гривень, а вимога позивача про стягнення з відповідача існуючої заборгованості є обґрунтованою, матеріалами справи підтверджена та належить до задоволення.

Відносно доводів відповідача наведених у відзиві суд зазначає, що відокремлений підрозділ не є окремою юридичною особою та наділяється майном юридичної особи, яка його створила, відтак відповідальною за виконання грошових зобов`язань у спірних правовідносинах є саме юридична особа. А внутрішня організація роботи та документообігу між юридичною особою та її відокремленим підрозділом не звільняє від господарського зобов`язання, яке має бути виконано у погоджені сторонами у договорі поставки строки та не ставиться в залежність від впорядкування юридичною особою власного фінансового та бухгалтерського документообігу.

Щодо вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 11523,76 гривень пені, 5991,16 гривень 3% річних та 47243,19 гривень інфляційних втрат, розрахованих позивачем за кожним актом окремо за загальний період з 28.12.2021 по 27.02.2023.

Судом встановлено, що пунктом 9.6. договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасної оплати продукції покупець сплачує постачальникові неустойку у вигляді пені в розмірі однієї облікової ставки Національного банку України від ціни неоплаченої продукції.

Вказаний пункт договору узгоджується з положеннями ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», за змістом яких платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

За змістом ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов`язання з оплати мало бути виконано. Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат на предмет правильності та обґрунтованості, судом встановлено, що останній здійснено арифметично вірно, у відповідності до умов договору, обставин справи та вимог закону, тож вимоги позивача про стягнення з відповідача 11523,76 гривень пені, 5991,16 гривень 3% річних та 47243,19 гривень інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю в заявленому розмірі.

Відповідач в перебігу розгляду справи контррозрахунок заявлених позивачем до стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат не надав, доводи позивача в цій частині не спростував.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені та 3% річних, суд дійшов наступних висновків.

Відповідач у відзиві на позов просить суд зменшити розмір пені та 3% річних на 100% від заявленої позивачем суми.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена і в рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013 року.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 26.03.2019 у справі № 913/284/18,від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 25.02.2020 у справі № 903/322/19, від 07.04.2020 у справі № 904/1936/19.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (пункт 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21).

Відповідач у своїх заявах по суті справи посилається на те, що внаслідок збройної агресії російської федерації у 2022 році ПАТ «Центренерго» зазнало майнових втрат (збитків) у вигляді знищення та пошкодження майна, разом з тим, підприємство відповідача недоотримало чималу частину грошових коштів за невироблений обсяг електроенергії. При цьому, до складу ПАТ «Центренерго» входить три теплові електростанції, а саме: Трипільська ТЕС, Зміївська ТЕС, Вуглегірська ТЕС, які внаслідок військової агресії неодноразово припиняли функціонування, а внаслідок окупації міста Світлодарськ Донецької області було зупинено функціонування Вуглегірської ТЕС. Відповідач зазначає, що наслідком відмови у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені та трьох процентів річних буде суттєве погіршення становища як для відповідача, так і для України, оскільки фактично сплата штрафних санкцій призведе до зменшення можливості та у деяких випадках взагалі неможливості ПАТ «Центренерго» забезпечувати енергетичну безпеку України та спрямовувати кошти на відновлення критичної інфраструктури.

Дослідивши доводи відповідача та обставини справи, судом враховано, що ПАТ «Центренерго» має стратегічне значення для економіки і безпеки держави та вирішення соціальних питань відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» від 04.03.2015 № 83 та є однією з найбільших енергогенеруючих компаній України, яка відіграє вагому роль у життєдіяльності таких промислово розвинених областей України як Київська, Харківська та Донецька, а також те, що внаслідок російської військової агресії ПАТ «Центренерго» та його відокремлені підрозділи зазнали матеріальної шкоди та продовжують здійснювати свою господарську діяльність в умовах дії воєнного стану, введеного 24.02.2022 на території України.

Водночас, судом встановлено, що настання у відповідача обов`язку з оплати поставленого позивачем товару за договором про закупівлю (поставку) товарів від 28.10.2021 № 12/90 та подальше прострочення виконання такого обов`язку виникли до настання обставин, викладених відповідачем у відзиві на позов, як на підставу зменшення розміру неустойки та інших нарахувань, заявлених до стягнення.

До того ж, у матеріалах справи відсутні докази вжиття відповідачем будь-яких заходів для недопущення порушення зі свого боку господарського зобов`язання щодо вчасної оплати поставленої продукції у строк, встановлений договором та/або доказів звернення до позивача з проханням/пропозицією щодо зміни порядку оплати.

У зв`язку із тим, що відповідач не зазначив достатніх обставин та доказів на їх підтвердження, передбачених положеннями ст. 233 Господарського кодексу України, ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, у суду відсутні правові підстави для реалізації його права на зменшення розміру пені, заявленої позивачем, а тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених до стягнення сум штрафних санкцій.

Стосовно зменшення заявленого розміру 3% річних, суд зазначає, що з аналізу вказаних вище норм законодавства до повноважень суду належить зменшення виключно розміру штрафних санкцій, до яких ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України 3% річних не відносить.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

А саме суд приймає рішення про стягнення з ПАТ «Центренерго» на користь ПП «Дніпротехноплюс» 176550,49 гривень основного боргу, 11523,76 гривень пені, 5991,16 гривень 3% річних та 47243,19 гривень інфляційних втрат.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача у повному обсязі.

Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача понесених витрат на правову допомогу у розмірі 45000 гривень.

Частинами 1, 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Частинами 1, 2, 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

З наведених вище норм вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката обмежений їх співмірністю зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін (ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано до суду договір про надання правничої допомоги від 27.02.2023 № 2702/2, укладений між Адвокатом Ільїном Олександром Миколайовичем та ПП «Дніпротехноплюс» (клієнт); платіжну інструкцію від 07.03.2023 № 644, якою підтверджується факт оплати позивачем грошових коштів на користь адвоката у розмірі 45000 гривень.

Також, судом встановлено, що представництво позивача здійснювалось Адвокатом Ільїном Олександром Миколайовичем, повноваження якого підтверджуються ордером на надання правничої (правової) допомоги від 09.03.2023 серії АЕ № 1185623, який відповідно до свідоцтва від 20.09.2010 № 2178 має право на заняття адвокатською діяльністю.

Отже, наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що загальний розмір фактично понесених позивачем витрат на професійну правову допомогу пов`язаних із розглядом цієї справи становить 45000 гривень.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Водночас, у постанові від 16.05.2019 у справі № 823/2638/18 Верховний Суд зазначив, що необґрунтованою є вимога щодо надання прайс-листа та акта виконаних робіт (послуг) за умови, що надані документи дозволяють установити зміст наданих послуг та їхню вартість.

Верховний Суд у постанові від 02.02.2023 № 915/606/21 зазначив про те, що у разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро/об`єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив`язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро/об`єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту.

Таким чином, з огляду на визначення адвокатом та клієнтом в договорі розміру гонорару адвоката у фіксованому розмірі, відсутня необхідність подання детального опису робіт як-то у формі окремого розрахунку, так і у формі акту приймання-передачі наданих послуг, оскільки з поданих документів та обставин справи можна встановити дійсний обсяг проведеної адвокатом роботи та її вартості.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Кодексу).

Водночас, у постанові від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 Верховний Суд дійшов висновку, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/16322/18.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих у підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам у сукупності з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, обсягу наданих адвокатом послуг, виходячи з характеру спірних правовідносин, обсягу матеріалів справи, беручи до уваги заперечення відповідача проти стягнення з нього заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу адвоката за розгляд справи підлягають частковому відшкодуванню, а саме у розмірі 10000 гривень.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Приватного підприємства «Дніпротехноплюс» задовольнити повністю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (08711, Київська обл., Обухівський р-н, смт Козин, вулиця Рудиківська, будинок 49, код: 22927045) на користь Приватного підприємства «Дніпротехноплюс» (49051, місто Дніпро, вулиця Байкальська, будинок 12А, код: 21854864) 176550,49 гривень основного боргу, 11523,76 гривень пені, 5991,16 гривень 3% річних, 47243,19 гривень інфляційних втрат, 3619,64 гривень судового збору та 10000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 16.05.2023.

Суддя Р.М. Колесник