Рішення № 110901680, 02.05.2023, Рівненський районний суд Рівненської області

справа № 570/2551/21

провадження № 2/570/69/2023

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

02 травня 2023 року

Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді Кушнір Н.В.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

її представника адвоката Дупака В.Г.,

відповідача ОСОБА_2 ,

її представника адвоката Рищука В.В.,

секретаря судового засідання Полюхович М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області /м.Рівне, вул.C.Петлюри, 10/ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах дітей Гощанської селищної ради, приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Круліковська Олександра Андріївна про визнання недійсними договорів позики та іпотеки,

в с т а н о в и в:

враховуючи, що договори вчинені без врахування інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей позивача, під впливом обману та важкої обставини, оскільки в результаті цього позивач втратила всі кошти, які вона заробила протягом декількох років, та єдине можливе житло позивача та її дітей - тобто, враховуючи катастрофічні наслідки реалізації даного договору для позивача та її дітей, позивач просить в уточненій заяві

визнати недійсним договір позики від 18.09.2020, укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Визнати недійсним договір іпотеки від 18.09.2020, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Круліковською Олександрою Андріївною та зареєстрований в реєстрі за №557.

У поданому відзиві представник відповідача адвокат Віталій Рищук позов не визнає, вважаючи, що позовні вимоги є безпідставними. Крім того, на сьогодні оспорювані договори припинили свою дію, предмет спору відсутній, що згідно ст.255 ЦПК України с підставою для закриття провадження у справі.

Сторін відповідно до ст.128-130 ЦПК України належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_3 та треті особи до суду не з"явилися.

Начальник служби в справах дітей Гощанської селищної ради Рівненської області Оксана Кухман повідомила, що служба є неналежною стороною у справі, оскільки житло знаходиться не на території ради.

Враховуючи достатність матеріалів справи для прийняття рішення та доказів про правовідносини сторін, відсутність необхідності заслуховувати їх особисті пояснення з приводу спору, суд, беручи до уваги встановлені строки розгляду цивільних справ, думку сторін, дійшов висновку про можливість розглянути справу у їх відсутність.

Позивач в судовому засіданні позов підтримала повністю і по аналогічних мотивах.

По суті спору стверджує, що довгі роки вона разом з дітьми накопичувала кошти для купівлі свого житла, щоб нарешті жити з дітьми в своєму окремому житлі. В 2019 році змогла зібрати певну суму грошей і за порадою своєї подруги вирішила викупити на стадії будівництва котедж (за офіційними документам це є садовий будинок) АДРЕСА_1 , загальною площею 95, 7 кв.м. та земельну ділянку, на якій розташований вищевказаний садовий будинок, з кадастровим номером 5624681500:05:022:0222.

Протягом 2019-2020 років позивач виплачувала платежі за даний садовий будинок (котедж) та робила ремонт в котеджі: купувала будматеріали, підвела електроенергію, зробила кошторис робіт, опорядження, на що витрачено приблизно 100 тис. грн.

Вона планувала заселитися туди з дітьми і почати жити в своєму окремому житлі, однак наприкінці 2019 року стрімко погіршився стан здоров?я її мами ОСОБА_4 , яка ІНФОРМАЦІЯ_3 померла. Всі ці підготовчі дії та сама операція, післяопераційне лікування коштували великих коштів, які повністю сплачувала лише позивач. Для врятування життя мами позивач вимушена була віддавати всі наявні у неї гроші, через що виплати за садовий будинок були майже припинені.

Через те, що договір на виплату був укладений до 01 березня 2021 року і через те, що виникла заборгованість за платежами, перед нею постало питання щодо виплати коштів за садовий будинок, оскільки у випадку невиплати суми за садовий будинок (котедж) вона могла втратити цей котедж та всі гроші, які були виплачені за нього. Знаючи цю проблему, її кума ОСОБА_5 запропонувала зайняти гроші у ОСОБА_3 , який має своє агентство нерухомості «Три-САМ». Під час звернення до нього останній запропонував надати гроші під відсоток, але за умови застави під котедж. Умови були такі, що ОСОБА_3 надає 30 000 доларів США, з яких 18 000 доларів США на платіж за котедж та оформлення (залишок невиплаченої суми, яку потрібно було ще сплатити за котедж забудовнику), а решта грошей у сумі приблизно 12 000 доларів США буде надана на ремонт цього котеджу задля приведення його в житловий стан, для того, щоб позивач з дітьми могла в ньому вже фактично оселитися і проживати.

18 вересня 2020 року вона зустрілася зі ОСОБА_6 , який повідомив, що умови договору змінилися і що договір буде укладений не між ними, а між позивачем та ОСОБА_2 , яка прийшла на зустріч разом зі ОСОБА_3 . Крім того, строк в договору буде вказаний не два роки, як домовлялися до цього, а півроку, з обов?язковим продовженням цього строку в подальшому, оскільки кредитор не впевнений, що позивач буде справно виплачувати гроші. Він запевняв, що він її не обмане, і якщо позивач буде виплачувати гроші, обов?язково строк договорів буде продовжений мінімум на два роки, як попередньо й домовлялися. Остаточними умовами даної позики було те, що позика надається у сумі 18 000 доларів США (сюди входило залишок коштів виплати за котедж у сумі 13 609 доларів США та вартість оформлення цього садового будинку (котеджу) з землею - 1 900 доларів), крім цього в суму, яка вписана в договір включені відсотки за користуванням позикою у 3 240 доларів США оскільки відповідач не хотіла сплачувати податки з отриманих в якості відсотків грошей. Тобто, фактично відповідач надала позивачу 18 000 доларів США, однак в договорі вказана сума 21 240 доларів США.

19.10.20 позивач прийшла до офісу ОСОБА_3 та принесла першу суму грошей для погашення заборгованості за договором позики, тоді ОСОБА_7 зажадав отримати оригінали правовстановлюючих документів і під тиском вимушена була їх віддати.

Після укладення договору вона справно платила гроші за вищевказаним договором позики, зокрема 19.10.2020 - 540 дол. США, 25.11.2020 - 540 дол. США, 26.12.2020 - 550 дол. США, 18.02.2021 - 1 000 дол. США, 19.02.2021 - 2 000 грн., 18.03.2021 - 540 дол. США.

Не зважаючи на обіцянку продовжити строк договору позики та незважаючи на виплати, які вона регулярно проводила, в березні 2021 року, коли закінчився офіційний строк договору позики і позивач звернулася до відповідача з нагадуванням про обіцяне продовження строку договорів, відповідач почала вимагати повернення всієї суми, вказаної в договорі позики - спочатку усно, а 12 травня 2021 року позивач отримала від відповідача "іпотечне повідомлення (вимога про погашення заборгованості)", датоване 05 травня 2021 року, в якому відповідач повідомляє позивача про свої наміри, зокрема - продаж від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

Її представник, підтримуючи вимоги та аргументацію свого довірителя, стверджує, що істотними умовами цього договору було надання грошей у сумі 30 000 (тридцять тисяч) доларів США на викуп та ремонт котеджу та те, що договір позики буде укладений на строк не менше 2 (двох) років - щоб позивач встигла зробити ремонт, оселитися в котеджі та за два роки виплатити суму позики.

Позивач погодилася на ці умови, і розпочала підготовчі дії щодо оформлення договорів, але із-за неточностей з документами, їх оформлення перенесено на 18 вересня 2020 року, хоча гроші на внесення платежу за котедж відповідачем надані позивачу 16 вересня 2020 року «під чесне слово», однак позивач не скористалася можливістю обдурити відповідача, не зловжила своїми правами в жодному вигляді, оскільки ії наміри і її поведінка були абсолютно відкритими та чесними - позивач повністю дотрималась та дотримується всіх умов договору, дії відповідача повністю доброчесні та добросовісні.

Отже, позивач вклала в купівлю котеджу та земельної ділянки під цим котеджем всі свої гроші, які заробила за декілька років життя, в сумі - майже 17 000 доларів США (враховуючи виплати за котедж і земельну ділянку та враховуючи гроші, які були вкладені в ремонт та оздоблення котеджу). Крім цього, позивачем виплачені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 3 242 долара США на виконання договору позики, таким чином позивач віддала більше 20 000 доларів США - всі гроші, які у неї були і які вона зібрала за декілька років, нічого не отримавши взамін.

Оскільки позивач є людиною без юридичної освіти, крім цього на час укладання угоди знаходилася у скрутному становищі та у пригніченому стані через смерть мами та проблеми, які на неї навалилися, та оскільки ОСОБА_3 та відповідач запевнили позивача в тому, що не обмануть її, позивач погодилася на ці кабальні для неї умови договору. Довірившись відповідачам, підписавши оспорювані договори, позивач втратила всі гроші, які вона вклала в цей котедж і які заробила протягом кількох років, збираючи гроші на своє житло, втратила єдине можливе своє житло і житло своїх дітей, тому позивач вимушена звернутися з позовом про визнання договору позики та іпотечного договору недійними, оскільки дані договори укладені під впливом важкої для позивача обставини та на вкрай невигідних умовах, під впливом обману та оскільки наслідки цих договорів катастрофічні для позивача, крім цього, укладаючи дані договори, дії позивача були обумовлені іншими наслідками, аніж тими, які настали. Позивач підписувала оспорювані договори за умов їх обов"язкової пролонгації мінімум на два роки і якби вона знала, що цієї пролонгації не буде, вона б їх ніколи не підписувала. Відповідачі вчинили вкрай недобросовісно, зловживаючи своїми правами.

Також при укладанні оспорюваних договорів порушенні норми Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» та «Про охорону дитинства», оскільки дані договори укладені щодо житла п?ятьох неповнолітніх та малолітніх дітей. Через наявність дітей та небезпеку втрати ними житла, на яке вони мали право, при укладанні договору позики та договору іпотеки потрібно було залучити орган опіки та піклування, отримавши висновок або дозвіл на укладання даних угод.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнає.

Оскільки станом на дату підписання позовної заяви позивач вже отримала іпотечне повідомлення про погашення боргу за договором позики та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки, закінчився і 30 денний строк, наданий позивачу відповідачем на погашення заборгованості за договором позики від 18.09.2020, складається враження, що даний позов було подано лише з однією метою - легалізувати порушення своїх зобов?язань за договірними правовідносинами, що виникли між сторонами. Позовна заява підписана позивачем 15 червня 2021 року, тобто через 2 місяці після закінчення строку позики за договором позики.

По суті спору стверджує, що 05 травня 2021 року на адресу позивача направлено вимогу про погашення заборгованості за договором позики (іпотечне повідомлення), яке позивач отримала 12 травня 2021 року Станом на 05 травня 2021 року загальний розмір заборгованості позивача перед відповідача за договором позики від 18.09.2020 становив 597 066,29 грн.

Її представник, підтримуючи вимоги та аргументацію свого довірителя, стверджує, що не відповідають здоровому глузду покликання позивача на укладення договорів під впливом обману та важких обставин.

Так, оспорюваний договір позики укладено 18 вересня 2020 року, тобто після смерті матері пройшло вже 4 місяці, а між датою смерті матері та визначеною в попередньому договорі датою укладення договору купівлі - продажу садового будинку з ОСОБА_8 близько року. Тобто, якби позивач була не згідна з умовами договору позики, укладеному з відповідачем, у неї було достатньо часу для отримання в позику коштів на інших умовах з іншими особами з метою проведення остаточних розрахунків за договором купівлі - продажу садового будинку.

Викликає сумнів посилання позивача на те, що при укладенні спірних договорів вона була змушена підписати їх саме на таких умовах, оскільки враховуючи те, що зі слів позивача факт передачі коштів уже відбувся, а документально оформлений не був, то, очевидно, що в даному випадку перевага на стороні позивача щодо редагування умов майбутнього договору позики, адже в ситуації, що склалась, вже відповідач була заручником обставин, тому дуже сумнівно виглядають обставини укладення договору позики щодо укладення таких договорів під впливом обману.

Більше того, належність на праві приватної власності ОСОБА_9 - доньці позивача, ІНФОРМАЦІЯ_4 , житлового будинку (до речі позивач зазначає його адресу як адресу її проживання), на підставі договору купівлі-продажу спростовує наведене у позовній заяві твердження, що укладені договори призвели до втрати позивачем та її дітьми всіх їх накопичень та їх єдиного можливого житла.

Суд, заслухавши їх пояснення, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Вимоги ст.264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Сторони скористалися правовою допомогою.

Судом встановлені такі обставини.

ОСОБА_1 є матір?ю п?ятьох дітей - ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .

13 березня 2019 року між ОСОБА_14 (РНОКПП НОМЕР_3 ) та ОСОБА_1 укладений попередній договір купівлі-продажу, згідно якого ОСОБА_14 зобов?язується продати котедж та земельну ділянку площею 0.0088 га кадастровий номер 5624681500:05:022:0222, на якій збудований котедж, позивачу за 702 000 (сімсот дві тисячі) грн., що еквівалентно 26 000 доларів США, а ОСОБА_1 зобов?язується купити даний котедж за вказану суму до 01.03.2021.

На виконання цього договору позивачем передано ОСОБА_14 завдаток у сумі 8 000 (вісім тисяч) доларів, про що вказано в попередньому договорі. Крім цього, протягом 2019-2020 років позивачем на виконання попереднього договору різними датами виплачені 4 391 долар США, про що робилися написи на чернетці договору. Таким чином, позивачем за даний котедж виплачена сума в 12 391 долар США.

18 вересня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач отримала від відповідача в позику грошові кошти в розмірі 594 720 (п?ятсот дев?яносто чотири тисячі сімсот двадцять) гривень, що на момент укладення такого договору становило еквівалент 21 240 (двадцять однієї тисячі двісті сорок) дол.США за середнім курсом продажу долара США приватним особам комерційними банками міста Рівне. Відповідно до умов вказаного договору позики поверненню підлягала така ж сума грошових коштів у строк не пізніше 18 березня 2021 року. Факт повернення грошових коштів позивачем відповідачу повинен бути підтверджений письмовою заявою відповідача.

На забезпечення виконання позивачем своїх зобов?язань за договором позики, укладеним між сторонами 18 вересня 2020 року, між позивачем та відповідачем 18 вересня 2020 року укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Круліковською Олександрою Андріївною та зареєстрований в реєстрі за №556. За умовами вказаного договору іпотеки позивач передала в іпотеку відповідачу належне позивачу на праві власності майно, а саме: садовий будинок АДРЕСА_2 та земельну ділянку, площею 0,0088га, на якій розташований вищевказаний садовий будинок, з кадастровим номером 5624681500:05:022:0222, цільове призначення для індивідуального садівництва з метою забезпечення виконання зобов?язань позивача перед відповідачем щодо повернення в строк до 18 березня 2021 року отриманих на підставі договору позики від 18.09.2021 грошових коштів в розмірі 594 720 (п?ятсот дев?яносто чотири тисячі сімсот двадцять) гривень, що на момент укладення такого договору становило еквівалент 21 240 (двадцять однієї тисячі двісті сорок) дол.США за середнім курсом продажу долара США приватним особам комерційними банками міста Рівне.

01 липня 2021 року відповідач скористався своїм правом на задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмету іпотеки, та зареєстрував за собою право власності на майно позивача, а саме: садовий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 95,7 (дев?яносто п?ять цілих сім десятих) кв.м. та земельна ділянка, на якій розташований вищевказаний садовий будинок, з кадастровим номером 5624681500:05:022:0222, цільове призначення: для індивідуального садівництва, площею 0,0088 га, що було предметом іпотеки згідно Договору іпотеки від 18 вересня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Круліковською О.А., зареєстрований в реєстрі за No556.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню такі норми права.

Цивільним кодексом України встановлена свобода договору (ст.627 ЦК України). Відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст.6 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України). Згідно ч.1 ст.638 та ч.1 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків. Частинами 1-5 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно з ч. 1,3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вільне волевиявлення однієї зі сторін договору при його укладенні може бути порушене внаслідок дій іншої сторони, яка заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування, тобто має місце обман (ст.230 ЦК України). Згідно ст.203 ЦК України загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, є:

1. зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

2. особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

3. волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

4. правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

5. правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

6. правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до положень ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За змістом ч.1 ст.233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

За результатами аналізу встановлених обставин справи та вищенаведених правових норм можна дійти таких висновків.

В п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України Ne 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз?яснено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст.233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути важка хвороба особи, членів її сім?ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Що стосується вкрай невигідних умов, то слід враховувати таке.

1) ці невигідні умови безпосередно мають бути пов?язані з обставинами вчинення правочину. Тобто внаслідок вчинення такого правочину особа отримує можливість вирішити ту проблему (усунути тяжку обставину), яка змусила її це зробити.

2) умови правочину повинні бути не просто невигідними, а вкрай невигідними. Тобто такі умови мають бути явно кабальними для особи.

3) хоча ЦК і не встановлює, чого саме мають стосуватися умови правочину, однак з аналізу цієї норми випливає, що це насамперед ціна або інші обтяжливі для особи обов?язки.

Для доведення вкрай невигідних умов вчинення правочину особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжка обставина є оціночною категорією і має визнаватися судом з урахуванням всіх обставин справи. Правочини, що вчиняються особою піл впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. Таким чином, для визнання правочину недійсним з цих підстав необхідно встановити наявність двох обставин - тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину. Обов?язок доказування щодо вчинення саме цього правочину покладається на позивача.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. Ознакою обману є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Ознакою обману є умисел у діях однієї із сторін правочину. Факт приховання важливої інформації перед підписанням іпотечного договору та невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених в даному випадку і є умислом в діях відповідача. За змістом вказаної норми, встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до вчинення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст.230 ЦК України.

З роз`яснень, викладених у п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 вбачається, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, шоста статті 81 ЦПК України). Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частина друга статті 80 ЦПК України).

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача. При цьому за своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається на учасників справи. Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що відповідатиме встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Проте, позивачем не доведено обставин та не надано доказів, що підтверджують обман щодо істотних умов договору, обставин, якими супроводжувалося нотаріальне посвідчення іпотечного договору тощо, тобто не доведено наявність обману зі сторони відповідача, в чому він полягав та істотність цих обставин для вирішення справи. Як вбачається з договору іпотеки позивач діяла добровільно, перебувала при здоровому розумінні та ясній пам`яті, розуміла значення своїх дій, та правові наслідки, попередньо ознайомлена нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладання ними договорів/ зокрема, з вимогами щодо недійсності правочину/, спірний правочин підписаний без застережень позивачем та посвідчений нотаріусом.

Крім того, спонукати потерпілого до вчинення правочину повинні не будь-які треті особи, а саме друга сторона правочину. Таким чином, умовою визнання недійсним правочину внаслідок обману може бути лише обман однією із сторін правочину, проте позовні вимоги за договором іпотеки, у якому ОСОБА_7 не є стороною, пред`явлені у зв`язку із обманом її вказаним відповідачем щодо добросовісності виконання своїх зобов`язань за договором позики. Отже, суд вважає, що посилання позивача на введення її в оману вказаним відповідачем не має правового значення при вирішенні питання про визнання недійсним договору іпотеки, оскільки той не був стороною у договорі, тому будь-який його вплив на позивача не може слугувати підставою для висновку щодо недійсності правочину з підстав, передбачених ст.230 ЦК України.

Підтвердженням отримання позивачем повної, необхідної, доступної та достовірної інформації про положення договору є особисте підписання позивачем договору. Іпотекодавець усвідомлювала і гарантувала, що умови цього договору їй зрозумілі, відповідають її інтересам, є розумними та справедливими; вона не знаходтться під впливом омани, обману; сторони погодили, що з укладанням договору досягли згоди з усіх істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним. Відповідач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови протягом тривалого часу, що підтверджується випискою і свідчить про добровільне волевиявлення сторін і про погодження ними усіх його умов. Жодних претензій до відповідача з приводу його умов або укладення договору з порушеннями вимог закону, до звернення з вимогою про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки, не було.

Сторони, які укладають правочин, повинні насправді прагнути досягнення саме того правового результату, який завжди виникає при укладенні правочину такого виду. Воля сторін в оспорюваному правочині спрямована на встановлення цивільно-правових відносин, які передбачені саме укладеним правочином, а позивач прийняла на себе обов`язки іпотекодавця по кредитному договору. Тобто обрана сторонами в оспорюваному договору правова конструкція оформлення цивільно-правових відносин між ними відповідала їхнім дійсним прагненням, оскільки вони уклали саме договори іпотеки та позики і саме його боржник виконувала, що абсолютно задовольняло сторони протягом тривалого часу, не надавало жодних переваг у договірних відносинах будь-кому в оцінці їхнього правового статусу та належних прав.

Підписуючи договір іпотеки, позивач засвідчила, що вона отримала повну, доступну та вичерпну інформацію щодо умов як надання кредиту так і іпотеки. При цьому умови договору іпотеки містили у собі положення щодо відповідальності сторін у разі неналежного виконання як кредитором так і іпотекодавцем умов договору, а відтак і способи реалізації предмету іпотеки.

Та обставина, що позивач після укладення договору і тривалого часу його виконання боржником змінила свою думку щодо відповідності змісту договору вимогам Закону та її інтересам, не може бути підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним, бо у момент укладення договору сторонами чи іншими учасниками цивільного процесу не вчинялись будь-які навмисні протиправні дії.

Крім того, висновок суду щодо відсутності доказів на підтвердження позивачем заявлених ним вимог повністю узгоджується із правовими позиціями, викладеними відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», де зазначено про необхідність відповідно до положень ст.ст.229 - 230 ЦК України доведення саме особою, яка діяла під впливом обману наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману.

Позивачем по справі вказані обставини не доведені, а посилання на те, що спірні договори містять суперечливі та дискримінаційні положення для нього положення, не можуть розцінюватися судом як навмисне введення в оману, оскільки у позивача існувала можливість при належній турботливості та обачності при підписанні договорів отримати всю необхідну їй інформацію та передбачити правові наслідки передачі будинковолодіння та земельної ділянки в іпотеку.

Дії приватного нотаріуса щодо вчинення ним цих нотаріальних дій, позивач не оскаржувала. Також матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що позивач зверталася з приводу обману до правоохоронних органів.

В договорі позики від 18 вересня 2020 року зазначено, що договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами даного договору, усі попередні заяви, домовленості чи угоди між сторонами з предмету цього договору анулюються з моменту набрання чинності цим договором (п.12 Договору позики). В п.8 Договору позики зазначено, що сторони стверджують, що однаково розуміють природу цього правочину та його правові наслідки, договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, їх волевиявлення є вільним і відповідає внутрішній волі, договір не має характеру фіктивного та удаваного правочину, проект цього договору складений з урахуванням умов, визначених сторонами та умов, які є обов?язковими, ними прочитаний, зрозумілий та схвалений. Наведене підтверджує те, що сторони чудово розуміли зміст укладеного договору та досягли згоди щодо усіх його істотних умов. Укладаючи оспорюваний договір, позивач усвідомлював та підтвердив, що умови договору для нього зрозумілі, справедливі та відповідають його інтересам, що не суперечить ст.627 ЦК України, тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходить із того, що позовні вимоги позивача є недоведеними та необґрунтованими щодо наявності в діях відповідача ознак вчинення обману позичальника при укладенні іпотечного договору. Крім того, іпотечний договір не суперечить вимогам чинного законодавства, особи, які його вчинили мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі, іпотечний договір вчинений у формі, встановленій законом, і спрямований на настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним.

Виходячи з того, що позивач при зверненні до суду, а також при розгляді справи в суді будь-яких належних в розумінні ст.58 ЦПК України доказів на підтвердження позовних вимог щодо визнання договору іпотеки недійсним на підставі ст.230 ЦК України суду не надала, суд вважає, що на момент укладення спірного правочину сторонами угоди було повністю додержані вимоги, які в силу ст.203 ЦК України являються необхідними для чинності правочину. Волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало внутрішній волі, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним і зміст іпотечного договору не суперечив ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

При укладенні оспорюваного договору дотримані всі вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину відповідно до вимог ст.230 ЦК України, а позивачем не надано належних доказів обґрунтованості предмету та змісту пред`явленого нею позову, прямих чи непрямих доказів в обґрунтування своєї правової позиції по справі та порушення її законних прав та охоронюваних законом інтересів, оскільки відповідач як друга сторона договору діяв в рамках правового поля відповідно до вимог ЦК України .

Належних та допустимих доказів на підтвердження умислу в діях відповідача щодо введення позивача в оману відносно правової природи укладеного між ними договору, як і доказів на підтвердження самого факту обману, стороною позивача у передбаченому ст.ст.10, 60 ЦПК України порядку суду не надано. Позивачем не надано будь-яких доказів на спростування заперечень, наданих відповідачем і у суду немає підстав вважати обставини, викладені у них, такими, що не відповідають дійсності. Оспорюваний договір відповідає вимогам ст.203 ЦК України та при його укладенні між в повній мірі дотримані всі законодавчо встановлені вимоги щодо його дійсності. Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу щодо порушення відповідачем чинного законодавства України. Оспорювані договори є двосторонніми правочинами і укладені на загальних умовах, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що відповідає ч.ч.1-6 ст.203 ЦК України.

Суд вважає, що задоволення позову не забезпечує справедливу рівновагу між інтересами сторін. Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п.6 ст.3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами, суд виходить із положень ч.1 ст.141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв"язку з відмовою в позові понесені судові витрати залишаються на стороні, яка їх понесла.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст.263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

відмовити у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах дітей Гощанської селищної ради, приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Круліковська Олександра Андріївна про внесення змін до договорів позики та іпотеки.

Рішення може бути оскаржене до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 /тридцяти/ днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного текста рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 .

Відповідач 1: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 .

Відповідач 2: ОСОБА_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_5 .

Третя особа: Служба у справах дітей Гощанської селищної ради, ЄДРПОУ 44100944, місцезнаходження: вул.Незалежності, буд.72, смт.Гоща Рівненської області.

Третя особа: приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Круліковська Олександра Андріївна, місцезнаходження: вул.Вячеслава Чорновола, 12 А, офіс 25, м.Рівне.

Суддя Кушнір Н.В.

Повне судове рішення виготовлене 12 травня 2023 року.