Рішення № 110900174, 15.05.2023, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/2077/22

Провадження № 2/175/613/22

Р і ш е н н я

І м е н е м У к р а ї н и

15 травня 2023 року смт. Слобожанське

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Бойко О.М.,

при секретарі судового засідання Бабко-Мала В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного Товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2022 року позивач Акціонерне Товариство Комерційний банк «ПриватБанк» в особі представника Балагурак В.В. звернувся до суду з позовом, де просив суд стягнути на їх користь з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 7087, 61 грн., за кредитним договором №б/н від 05 вересня 2013 року, а також стягнути судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог представник вказує, що ОСОБА_2 звернувся до АТ КБ ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 05 вересня 2013 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник, ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 26 листопада 2020 року.

Позивач вважає, що в даному випадку спадкоємцем, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини є ОСОБА_1 (відповідач по справі).

Вказана обставина підтверджується копіями паспортів позичальника та відповідача, де в якості адреси реєстрації зазначена: АДРЕСА_1 .

Станом на дату смерті заборгованість позичальника перед Банком за кредитним договором № б/н від 05 вересня 2013 року становить 7 087,62 грн., яка складається з наступного: 6 478,93 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 608, 69 грн. заборгованість за простроченими відсотками.

Представник позивача в ході судового розгляду позовні вимоги підтримав, у відповідній заяві та просив суд їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, дослідивши матеріали спадкової справи після смерті ОСОБА_2 , давши оцінку всім доказам, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-яким не забороненим законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як встановлено судом та зазначає позивач, що ОСОБА_2 звернувся до АТ КБ ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 05 вересня 2013 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник, ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 26 листопада 2020 року.

Позивач також вказує, що в даному випадку спадкоємцем, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини є ОСОБА_1 (відповідач).

Вказана обставина підтверджується копіями паспортів позичальника та відповідача, де в якості адреси реєстрації зазначена: АДРЕСА_1 .

Станом на дату смерті заборгованість позичальника перед Банком за кредитним договором № б/н від 05 вересня 2013 року становить 7 087,62 грн., яка складається з наступного: 6 478,93 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 608, 69 грн. заборгованість за простроченими відсотками.

Оглядом спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_2 встановлено, що відповідач ОСОБА_1 не зверталася до нотаріальної контри із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , спадкова справа була заведена на підставі претензій кредитора позивача по справі. Встановити ступінь сімейної спорідненості померлого ОСОБА_2 та відповідача по справі ОСОБА_1 з матеріалів справи неможливо.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до змісту статей 11, 15 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист. Захист цивільний прав-це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення і реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається у ст. 16 ЦК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, а кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у зазначені строки позбавляється права вимоги.

Статтею 1282 ЦК України передбачено обов`язок спадкоємців задовольнити вимоги кредитора, зокрема, спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Таким чином, з урахуванням положень статті 1282 ЦК України спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Оскільки зі смертю боржника ОСОБА_2 відносини між кредитором АТ КБ «ПРИВАТБАНК» і боржником за договором кредиту припинилися, а спадкоємці сторонами за договором кредиту не були, дані відносини не можуть регулюватися нормами закону, які передбачають загальні наслідки невиконання стороною договірних зобов`язань, зокрема такі, як стягнення заборгованості за договором кредиту.

Зобов`язання по поверненню кредиту у даному випадку включається до складу спадщини, тому застосовуються не умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи його сплати, а підлягають застосуванню норми Книги 6 Спадкове право ЦК України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому ч. 2 ст. 1282 ЦК України, а саме: суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі, якщо вони відмовилися від одноразового платежу, і якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.

Таким чином, позивач, в супереч вимогам ст. 1282 ЦК України, звернувся із позовом до боржника із вимогою про стягнення заборгованості за договором кредиту, замість звернення стягнення на спадкове майно. Тому, заявлений в цій справі позов про стягнення заборгованості, відповідно до ст. 16 ЦК України, не може вважатися належним способом захисту порушеного права.

Окрім того, суд при прийнятті рішення зазначає наступне.

За змістом ч.3 ст.1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

За змістом ст.ст. 1268, 1282 ЦК України для всіх спадкоємців існує однакова межа відповідальності за боргами спадкодавця, зокрема часткова відповідальність, в межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ч.2 статті 1054 та ч.2 статті 1050 ЦК України наслідками порушення боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Відповідно до ст. 608 ЦК України, зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконано іншою особою.

Згідно ч.1 ст. 1282 спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Відповідно до правових висновків, наведених у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 306/2000/16-ц та постанові Верховного Суду від 04.02.2021 справі № 587/381/15-ц, при вирішенні спору про стягнення зі спадкоємців коштів для задоволення вимог кредитора встановленню підлягають обставини, пов`язані із з`ясуванням кола спадкоємців, належності спадкодавцю будь-якого рухомого і нерухомого майна, вартості отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред`явлення вимоги до спадкоємців боржника.

З матеріалів справи вбачається, що спадкоємців померлого ОСОБА_2 немає, а спадкова справа після його смерті була заведена на підставі претензії АТ КБ «Приват Банк».

Також, згідно з матеріалами справи, позивач направив відповідачу лист-претензію з вимогою про погашення заборгованості за кредитним договором.

Щодо кола спадкоємців позивач у позовній заяві приходить до помилкового висновку, відповідно до якого спадкоємцем померлого ОСОБА_2 є відповідач, яка, на думку Банку, постійно проживала із спадкодавцем час відкриття спадщини.

Таке твердження ґрунтується виключно на спільному місці реєстрації спадкодавця та спадкоємця. Натомість, жодних доказів прийняття спадщини відповідачем після смерті ОСОБА_2 , позивачем не надано.

У той же час, у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі №471/601/17 (провадження № 61-38452ск18), від 10 квітня 2020 року у справі №355/832/17 провадження № 61-27212св19), від 19 травня 2021 року у справі №937/10434/19-ц, зроблено висновок про те, що державна реєстрація у житловому будинку сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті за адресою реєстрації.

Таким чином, суд дійшов висновку, що сам факт реєстрації місця проживання відповідача за однією адресою із спадкодавцем на час відкриття спадщини не є належним та допустимим доказом того, що саме відповідач є спадкоємцем, враховуючи що відповідач не зверталась до нотаріальної контори про прийняття спадщини.

Крім того, оскільки боржник помер, то відповідати перед АТ КБ «Приват Банк» на підставі ст.ст. 1281,1282 ЦК України за борги спадкодавця має спадкоємець у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

За змістом наведених вище норм матеріального права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ним у спадщину майна. Тобто, у разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна, особа не набуває статусу спадкоємця, і як наслідок у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи. При вирішенні спору про стягнення з спадкоємців коштів для задоволення вимог кредитора встановленню підлягають обставини, пов`язані із з`ясуванням кола спадкоємців, належності спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартості отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред`явлення вимоги до спадкоємців боржника.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Позивачем не надано достатньо належних і допустимих доказів на підтвердження того, що хтось із спадкоємців вступив у спадщину.

Крім того, спадкова справа після померлого ОСОБА_2 була заведена на підставі претензії банку.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Тому, суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Згідно ст. 141 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача у разі відмови в позові.

Тому понесені позивачем витрати по сплаті судового збору при зверненні до суду з вказаним позовом стягненню з відповідача не підлягають.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 16, 526, 527, 530, 608, 1050, 1054, 1282 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 95, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовних вимог Акціонерного Товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М.Бойко