Рішення № 110889307, 16.05.2023, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2023 року м. ПолтаваСправа № 440/9907/22Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Петрової Л.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача - Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати позивачу як дружині загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , грошової компенсації за невикористану ОСОБА_2 в 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роках щорічну додаткову відпустку, встановлену учасникам бойових дій Законом України "Про правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на виплату якої загиблий ОСОБА_2 набув право на дату смерті,

- зобов`язати відповідача Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплати позивачу як дружині загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , грошову компенсацію за невикористану ОСОБА_2 в 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роках щорічну додаткову відпустку, встановлену учасникам бойових дій Законом України "Про правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на виплату якої загиблий ОСОБА_2 набув право на дату смерті, виходячи з розміру грошового забезпечення, на яке загиблий мав право станом на день смерті.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є дружиною загиблого ОСОБА_2 . Зазначено, що 28.08.2019 було зареєстровано шлюб між позивачем та загиблим ОСОБА_2 . Позивач зазначає, що ОСОБА_2 проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України на посаді першого заступника командира стрілецького батальйону (з КЕОП та ОГП) - начальник штабу. Під час проходження служби ОСОБА_2 брав участь в антитерористичній операції та операції об`єднаних сил. 24.06.2015 ОСОБА_2 було встановлено статус учасника бойових дій та видане посвідчення № НОМЕР_2 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 19.07.2022 №200 (по стройовій частині) майор ОСОБА_2 виключений із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та знятий з усіх видів забезпечення у зв`язку з смертю. Підставою звернення позивача до суду є те, що командуванням Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України не в повному обсязі поведено виплату позивачу грошового забезпечення, на яке загиблий мав право на дату смерті, а саме: відповідачем не нараховано та не виплачено грошової компенсації за невикористану ОСОБА_2 в 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роках щорічної відпустки, встановленої учасникам бойових дій Законом України "Про правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на виплату якої загиблий набув право на дату смерті.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.11.2022 позов залишено без руху.

28.11.2022 на виконання вимог ухвали суду про залишення позову без руху позивачем надано докази.

Ухвалою суду від 05.12.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі 440/9907/22, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

05.01.2023 до суду відповідачем подано відзив на позов в якому вказано, що під час проходження військової служби ОСОБА_2 не надавалася додаткова відпустка учаснику бойових дій за 2015-2022 роки, грошова компенсація за її невикористання не нараховувалася та не виплачувалася. За життя ОСОБА_2 не ставив питання нарахування і виплати такої компенсації, а відтак право на виплати не набув. Крім того, відповідач стверджує, що право на отримання додаткової відпустки учасника бойових дій нерозривно пов`язано із загиблим ОСОБА_2 , тому не входить до складу спадщини.

17.01.2023 до позивач надала відповідь на відзив в якій зазначила, що викладена відповідачем правова позиція у відзиві на позов порушує право позивача на отримання належної її чоловіку компенсації.

03.02.2023 до суду надійшли заперечення проти позову в яких відповідач зазначає щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог з мотивів, які викладно у відзиві на позов.

10.02.2023 до суду від позивача надійшли письмові пояснення на позов в яких зазначено щодо безпідставності доводів відповідача, які викладені у відзиві на позов.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до витягу з наказу Командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по строковій частині) від 04.01.2016 № 1 зараховано в списки особового складу частини, на всі види грошового забезпечення та призначено з 01.01.2016 старшого лейтенанта ОСОБА_2 ..

28.08.2019 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 .

Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 19.06.2022 №40/35/9/1-759 про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України майор ОСОБА_2 дійсно з 01.01.2016 по 31.07.2016, з 01.09.2016 по 09.05.2017, з30.06.2017 по 31.07.2017, з 01.09.2017 по 01.10.2017, з 17.10.2017 по 30.04.2018 безпосередньо приймав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичній операції в м. Рубіжне Луганської області.

Крім того, згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 19.06.2022 №40/35/9/1-760 майор ОСОБА_2 дійсно з 01.05.2018 по 01.07.2018, 06.08.2018, з 10.08.2018 по 01.01.2019, з 13.01.2019 по 05.08.2019, з 01.09.2019 по 02.02.2020, з 13.02.2020 по 17.05.2020, з 13.06.2020 по 14.02.2021, з 02.03.2021 по 31.05.2021, з 22.06.2021 по 02.12.2021, з 18.12.2021 по 26.05.2022 безпосередньо брав участь у здійсненні заходів із забезпечення Національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів в м. Рубіжне Луганської області.

24.06.2015 Головним управління Національної гвардії України видано посвідчення серія НОМЕР_4 учасника бойових дій на ім`я ОСОБА_2 .

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України від 26.05.2022 № 144 уважати таким, що безвісти зникли під час виконання бойового завдання з 26.05.2022 першого заступника командира стрілецького батальйону (з конвоювання, екстрадиції, охорони підсудних та охорони громадського порядку) - начальника штабу майора ОСОБА_2 (Г-004934).

25.06.2022 Полтавським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Полтавській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) видано свідоцтво про смерть ОСОБА_3 .

Відповідно до витягну з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України від 19.07.2022 №200 (по стройовій частині) майор ОСОБА_2 виключений із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та знятий з усіх видів забезпечення у зв`язку з смертю.

03.06.2022 позивач звернулася до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату позивачу грошового забезпечення чоловіка ОСОБА_2 , який рахується зниклим безвісті під час воєнного стану.

Водночас у зв`язку з бездіяльністю відповідача - Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати позивачу як дружині загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , грошової компенсації за невикористану ОСОБА_2 в 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роках щорічну додаткову відпустку, встановлену учасникам бойових дій Законом України "Про правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на виплату якої загиблий ОСОБА_2 набув право на дату смерті, позивач звернулася до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі по тексту - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання, а саме межі реалізації військовослужбовцями своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, а також відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Згідно приписів статті 1 Закону України №2011-XII, соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 1-2 Закону України №2011-XII визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Статтею 10-1 Закону України №2011-XII визначено право військовослужбовців на відпустки, порядок їх надання та відкликання з них. Частиною 8 вказаної статті передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Відповідно до статті 16-2 Закону України "Про відпустки" учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Отже, учасники бойових дій мають право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Крім того, відповідно до статті 4 Закону України "Про відпустки" передбачено, зокрема, такий вид щорічної відпустки як основна відпустка.

Статтею 5 Закону України №3551-XII визначено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України №3551-XII визначено, що учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, зокрема: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Отже, ОСОБА_2 як учасник бойових дій, під час проходження військової служби мав право на отримання додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення строком 14 календарних днів на рік.

Згідно з абзацом 2, 3 частини чотирнадцятої статті 10-1 Закону України №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Разом з тим, пунктами 17-19 статті 10-1 Закону України №2011-XII встановлені обмеження щодо реалізації учасниками бойових дій їх права на отримання додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України №3551-XII, згідно з якими в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Натомість, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Приписами пункту 21 статті 10-1 Закону України №2011-XII визначено, що у разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

Суд зазначає, що визначення особливого періоду надано в Законі України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі по тексту - Закон України №3543) та Законі України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII "Про оборону України" (далі по тексту - Закон України №1932-XII).

Статтею 1 Закону України №3543 визначено, що особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Приписами частини восьмої статті 4 Закону України №3543 встановлено, що з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Із аналізу зазначених норм вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.

Однак, Законом України №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, було постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Відповідачем не заперечується, що ОСОБА_2 за спірний період додаткова відпустка як учаснику бойових дій не надавалась.

Отже, при виключенні позивача зі списків особового складу, відповідач повинен був провести усі необхідні розрахунки в тому числі і щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористану ОСОБА_2 в 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роках щорічну додаткову відпустку, встановлену учасникам бойових дій Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Відповідно до пункту 6 статті 18 Закону України №2011-XII вдова (вдівець), батьки загиблого або померлого військовослужбовця, а також дружина (чоловік), у разі якщо вона (він) не взяла (не взяв) інший шлюб, та її (його) неповнолітні діти або повнолітні діти - особи з інвалідністю з дитинства, батьки військовослужбовця, який пропав безвісти під час проходження військової служби, мають право на пільги, передбачені цим Законом.

Згідно з приписами пункту 6-1 статті 18 Закону України №2011-XII членам сімей військовослужбовців, які проходять військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", гарантується виплата грошового забезпечення цих військовослужбовців у разі неможливості ними його отримання під час участі у бойових діях та операціях. У такому разі виплата грошового забезпечення здійснюється членам сімей військовослужбовців, зазначеним у пункті 6 статті 9 цього Закону.

Порядок виплати грошового забезпечення зазначеним у цьому пункті членам сімей військовослужбовців визначається Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також військовими формуваннями, правоохоронними і розвідувальними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначається Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок № 260).

Відповідно до п. 1 Розділу ХХХ Порядку № 260 у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)) виплачується військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військово-службовець, дружині (чоловіку), а в разі якщо її (його) немає, - повнолітнім дітям, які проживали разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей.

У разі відсутності зазначених осіб належні суми грошового забезпечення виплачуються іншим спадкоємцям відповідно до чинного законодавства України.

Згідно з п. 2 розділу ХХХ Порядку № 260 грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить висновку, що у померлого ОСОБА_2 було право на отримання грошової компенсації за невикористану ОСОБА_2 в 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роках щорічну додаткову відпустку, встановлену учасникам бойових дій Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", яке виникло до дня його смерть, та неможливість останнім отримати вказану компенсацію.

Таким чином, оскільки позивач в розумінні Закону України №2011-XII та Порядку № 260 членом сім`ї загиблого (дружиною), що підтверджується свідоцтвом про шлюб, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 - 2022 роки.

На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та необхідність визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу як дружині загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , грошової компенсації за невикористану ОСОБА_2 в 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роках щорічну додаткову відпустку, встановлену учасникам бойових дій Законом України "Про правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на виплату якої загиблий ОСОБА_2 набув право на дату смерті та зобов`язання відповідача Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити позивачу як дружині загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , грошову компенсацію за невикористану ОСОБА_2 в 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роках щорічну додаткову відпустку, встановлену учасникам бойових дій Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на виплату якої загиблий ОСОБА_2 набув право на дату смерті, виходячи з розміру грошового забезпечення, на яке загиблий мав право станом на день смерті.

Згідно частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи задоволення позову, на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати, сплачені позивачем за подання цього позову.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_5 ) до

Інформація заборонена для оприлюднення згідно з пунктом чотири частини першої статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 як дружині загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , грошової компенсації за невикористану ОСОБА_2 в 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роках щорічну додаткову відпустку, встановлену учасникам бойових дій Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на виплату якої загиблий ОСОБА_2 набув право на дату смерті.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплати ОСОБА_1 як дружині загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , грошову компенсацію за невикористану ОСОБА_2 в 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роках щорічну додаткову відпустку, встановлену учасникам бойових дій Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на виплату якої загиблий ОСОБА_2 набув право на дату смерті, виходячи з розміру грошового забезпечення, на яке загиблий ОСОБА_2 мав право станом на день смерті.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Л.М. Петрова