Рішення № 110879612, 03.05.2023, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"03" травня 2023 р.м. Одеса Справа № 915/278/22

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребної К.Ф. при секретарі судового засідання Рясний В.О. розглянувши справу №915/278/22

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )

до відповідачів: 1.Товариства з обмеженою відповідальністю Фарм-Ін (73000, м. Херсон, проспект Ушакова, буд. 57, код 42738268)

2. ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 )

про визнання припиненими трудових відносин та зобов`язання внести запис

Представник:

Від позивача: не з`явився;

Від відповідача: не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Фарм-Ін та ОСОБА_2 про визнання припиненими трудових відносин між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю Фарм-Ін з 08.08.2022 р., у зв`язку зі звільненням за п. 4 ст. 36 КЗпП України, а також про зобов`язання Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради внести запис про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про ОСОБА_1 як підписанта та керівника до Товариства з обмеженою відповідальністю Фарм-Ін з 08.08.2022 р. у зв`язку зі звільненням за п. 4 ст. 36 КЗпП України.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю Фарм-Ін знаходиться на тимчасово непідконтрольній Україні території у м. Херсон за адресою: АДРЕСА_3 , та зв`язку з військовою агресією Товариство з обмеженою відповідальністю Фарм-Ін не здійснює економічну діяльність. Позивач зазначає, що він як директор Товариства позбавлений можливості виконувати свої обов`язки по управлінню товариством, а тому позивач втратив матеріальну (економічну) та будь-яку іншу зацікавленість у перебуванні на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю Фарм-Ін, з огляду на що позивач бажає змінити місце роботи та сферу діяльності. Проте, оскільки належного зв`язку із засновником (учасником) ТОВ Фарм-Ін позивач не має, відповідно це унеможливлює звільнення позивача з посади директора за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України, що стало причиною для звернення позивача до суду із заявленим позовом.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 22.08.2022 р. у справі № 915/278/22 матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Фарм-Ін, ОСОБА_2 про визнання припиненими трудових відносин та зобов`язання вчинити певні дії передано на розгляд господарському суду Одеської області. Вказана ухвала вмотивована тим, що місцезнаходженням юридичної особи ТОВ ФАРМ-ІН є: м. Херсон, проспект Ушакова, буд. 57, даний позов підлягає розгляду господарським судом Херсонської області за місцем знаходження юридичної особи, однак на підставі розпорядження голови Верховного Суду від 18.03.2022 р. № 11/0/9-22 територіальну підсудність судових справ господарського суду Херсонської області було змінено та вказані справи передані господарському суду Одеської області.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.09.2022 позовну заяву передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Петрова В.С.

Ухвалою від 26.09.2022р. судом, у порядку ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху.

07.10.2022р. до господарського суду надійшла заява (вх. №19599/22) від ОСОБА_1 про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.10.2023р. провадження по справі №915/278/22 було відкрито. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження з викликом сторін.

Позивачем було заявлено клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради.

Як вбачається з протоколу судового засідання 02.11.2022р. суддею Петровим В.С. в задоволенні відповідного клопотання було відмовлено. Більше з клопотанням про залучення до справи Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради позивач не звертався.

Ухвалою суду від 23.01.2023р. підготовче засідання було закрито та призначено відповідну справу до розгляду по суті в судовому засіданні.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пункту 9 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з увільненням судді ОСОБА_3 з 02.02.2023 від виконання обов`язків з відправлення правосуддя на період проходження військової служби за призовом осіб на військову службу по загальній мобілізації на строк до оголошення демобілізації, з метою дотримання строків визначених Господарським процесуальним кодексом України, призначено повторний автоматичний розподіл судових справ та карток додаткових матеріалів на підставі інформації наданої статистичним відділом (Додаток 1 до цього розпорядження).

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.02.2023р., справу №915/278/22 передано на розгляду судді Погребної К.Ф.

Ухвалою суду від 15.02.2023 прийнято справу № 915/278/22 до свого провадження, постановлено розглядати її за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 10.04.2023р. підготовче засідання було закрито та призначено відповідну справу до розгляду по суті в судовому засіданні.

Відповідачі були повідомлені судом про розгляд даної справи шляхом розміщення на офіційному веб-сайті судової влади України відповідних оголошень у відповідності до вимог ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" № 1207-VII від 15.04.2014р. (в редакції Закону № 2217-IX від 21.04.2022р.). Крім того, відповідачі додатково повідомлялись про місце, дату та час судових засідань повідомлявся судом за юридичною адресою, що підтверджується поштовими повідомленнями, копії яких містяться в матеріалах справи. Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.

Відповідно до ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

10.01.2019р. ОСОБА_1 було призначено на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРМ-ІН», що підтверджується наказом №2-К від 09.01.2019р.

Як вказує позивач, у зв`язку з військовою агресією РФ, ТОВ «ФАРМ-ІН» не здійснює економічну діяльність та він позбавлений можливості виконувати свої обов`язку по управлінню товариством, тому втратив матеріальну (економічну) та будь-яку іншу зацікавленість у перебування на посаді директора «ФАРМ-ІН».

25.06.2022р. у газеті «Голос України» було опубліковано оголошення про скликання на 08.08.2022р. позачергових зборів ТОВ «ФАРМ-ІН» з зазначенням порядку денного.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру єдиним учасником (засновником) ТОВ «ФАРМ-ІН» є ОСОБА_2 .

Позивач зазначає, що 04.07.2022р. у зв`язку з тим, що Укрпошта не здійснює відправку кореспонденції на тимчасово непідконтрольні Україні території, на електронну адресу ТОВ «ФАРМ-ІН» та електронну адресу єдиного учасника (засновника) ТОВ «ФАРМ-ІН» є ОСОБА_2 було направлено вищезазначене оголошення про скликання позачергових зборів ТОВ «ФАРМ-ІН» разом із заявою про звільнення за власним бажанням.

Проте, як вказує позивач, на даний час єдиний учасник (засновник) ТОВ «ФАРМ-ІН» ОСОБА_2 самоусунуся від долі товариства, не займається та не опікується товариством. Таким чином, як вказує позивач єдиний учасник (засновник) уповноважений на звільнення директора (позивача), проігнорував повідомлення позивача про його звільнення і не розглянув по суті заяву позивача про звільнення за власним бажанням, не виконав покладених на нього законом обов`язків.

Крім того, позивач зазначає що належного зв`язку із засновником (учасником) ТОВ «ФАРМ-ІН» він немає, що унеможливлює звільненні позивача з посади директора за власним бажанням (відповідно до ст. 38 Кодексу законів про працю).

Отже посилаючи на вищенаведені обставини ОСОБА_1 звернувся до господарського суду за захистом свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Щодо підсудності суд зазначає наступне:

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року №1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦКУ попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року №1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) регулює усі трудові відносини, які виникають між працівниками та юридичними особами. Проте, положення даних законів не врегульовують відносини виконавчого органу товариства та засновників, які врегульовані статтею 99 ЦК України.

Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (тобто розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення їх повноваженнями на управління товариством або позбавлення таких повноважень на управління товариством. Хоч такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Таким чином, норми трудового законодавства не розповсюджуються на спори між виконавчими органами товариства та самими товариствами, а є корпоративними, отже повинні розглядатися у порядку господарського судочинства.

Правова позиція щодо підсудності спору про звільнення керівника товариства в порядку господарського судочинства викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі №145/1885/15-ц (провадження №14-613 цс18), від 19.02.2020 року по справі №145/166/18, від 10.04.2019 року у справі №510/456/17.

Щодо суті позовних вимог судом встановлено наступне:

Відповідно до ч. ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Як встановлено у ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Відповідно до ст. 38 КЗпП України працівник має право, серед іншого, розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Згідно із ч. 3, 4 ст. 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" виконавчий орган товариства підзвітний загальним зборам учасників і наглядовій раді товариства (у разі утворення) та організовує виконання їхніх рішень.

Виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є "директор", якщо статутом не передбачена інша назва.

За ч. 1 ст. 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства (ч. 1 ст. 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Згідно з ч. 13 ст. 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов`язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов`язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.

У постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №911/719/21 викладено висновок, що передбачений ч. 1 ст. 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи директора передбачає попередження ним про це власника або уповноваженого органу письмово за два тижні та ініціювання скликання загальних зборів учасників. У випадку вчинення директором відповідних дій, на учасників товариства покладено обов`язок розглянути заяву директора про звільнення та прийняти відповідне рішення про таке звільнення. При цьому на особу, яка ініціює питання проведення загальних зборів, покладено обов`язок належного повідомлення інших учасників товариства про скликання зборів у порядку, встановленому чинним законодавством та статутом підприємства.

Отже, відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Однак, особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №758/1861/18, а також постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №911/719/21).

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Конституційний Суд України у Рішеннях від 07.07.2004 №14-рп/2004, від 16.10.2007 №8-рп/2007 та від 29.01.2008 №2-рп/2008 зазначав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Тобто, незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов`язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення, оскільки директор товариства має специфічний статус, з огляду на те, що перебуває з товариством в трудових відносинах.

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, останньому із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №758/1861/18 та постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №911/719/21).

Суд встановив, що станом на момент розгляду даної справи директором ТОВ «ФАРМ-ІН» відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є позивач ОСОБА_1 .

Матеріалами справи підтверджено, що позивач як директор товариства направив повідомлення про скликання загальних зборів учасників товариства шляхом публікації 25.06.2022р. у газеті «Голос України» оголошення про скликання на 08.08.2022р. о 09:00 позачергових загальних зборів ТОВ «ФАРМ-ІН» з зазначенням порядку денного.

Крім того, 04.07.2022р. у зв`язку з тим, що Укрпошта на той час не здійснювала відправку кореспонденції на тимчасово непідконтрольні Україні території, Позивачем на електронну адресу ТОВ «ФАРМ-ІН» та електронну адресу єдиного учасника (засновника) ТОВ «ФАРМ-ІН» ОСОБА_2 було направлено вищезазначене оголошення про скликання позачергових зборів ТОВ «ФАРМ-ІН» разом із заявою про звільнення за власним бажанням.

На підставі вище викладеного, суд встановив, що позивач дотримав вимоги щодо порядку скликання загальних зборів учасників товариства, а також порядку звільнення з посади за власним бажанням, що передбачений статтею 38 КЗпП України.

Згідно з висновком Верховного Суду, що викладений в постанові від 24.12.2019 у справі №758/1861/18 не вирішення загальними зборами учасників товариства питання про звільнення працівника з посади директора є порушенням його права щодо вільного вибору праці.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 73 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивачем доведено суду обґрунтованість заявлених позовних вимог належними та допустимими доказами у справі.

На підставі викладеного суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права як визнання трудових відносин з відповідачами припиненими є правомірним, оскільки позивач вичерпав процедурні можливості реалізувати своє право на припинення трудових відносин із товариством, тому позовні вимоги в частині визнання припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Фарм-Ін з 08.08.2022р., у зв`язку зі звільненням за п. 4 ст. 36 КЗпП України (за власним бажанням ст. 38 КЗпП України) підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради внести запис про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про ОСОБА_1 як підписанта та керівника до Товариства з обмеженою відповідальністю Фарм-Ін з 08.08.2022 р. у зв`язку зі звільненням за п. 4 ст. 36 КЗпП України суд відмовляє в її задоволені з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

За правилами ч.ч. 1, 2 ст. 48 ГПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

З урахуванням того, що вимога про зобов`язання внести запис про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про ОСОБА_1 як підписанта та керівника до Товариства з обмеженою відповідальністю Фарм-Ін з 08.08.2022 р. у зв`язку зі звільненням за п. 4 ст. 36 КЗпП України адресована Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, суд доходить висновку, що відповідна особа по зазначеній вимоги має бути відповідачем.

Однак, жодних заяв або клопотань від позивача щодо залучення Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради до участі у справі в якості співвідповідача до суду не надходило.

Отже, в даному випадку, до участі у справі в якості співвідповідача не було залучено Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради як особу до якої спрямована позовна вимога, тому суд позбавлений можливості та повноважень на самостійне виправлення неналежного складу сторін по справі.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд доходить висновку про неможливість задоволення відповідної вимоги через те, що вона заявлена без залучення до її вирішення належного відповідача.

Правова позиція щодо необхідності відмови у задоволенні позову, поданого без залучення одного із належних співвідповідачів, підтверджується судовою практикою, що знайшло своє відображення в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.03.2019р. по справі № 912/1188/18, від 12.03.2019р. по справі № 903/237/18 та від 05.03.2019р. по справі № 920/497/18.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Підсумовуючи вищезазначене, господарський суд доходить висновку щодо часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Фарм-Ін з 08.08.2022р., у зв`язку зі звільненням за п. 4 ст. 36 КЗпП України (за власним бажанням ст. 38 КЗпП України)., як такою що є обґрунтованою, доведеною та підтвердженою матеріалами справи.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю Фарм-Ін (73000, м. Херсон, проспект Ушакова, буд. 57, код 42738268) та до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) задовольнити частково.

2. Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фарм-Ін (73000, м. Херсон, проспект Ушакова, буд. 57, код 42738268) з 08.08.2022р., у зв`язку зі звільненням за п. 4 ст. 36 КЗпП України (за власним бажанням ст. 38 КЗпП України).

3. Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю Фарм-Ін (73000, м. Херсон, проспект Ушакова, буд. 57, код 42738268) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) судових збір 1 240 (одну тисячі двісті сорок)грн. 50коп.

4. Стягнути з до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) судових збір 1 240 (одну тисячі двісті сорок)грн. 50коп.

5. В решіт позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 15 травня 2023 р.

Суддя К.Ф. Погребна