Рішення № 110879296, 16.05.2023, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2023 р. м. Київ Справа № 911/225/23

Господарський суд Київської області у складі судді Смірнова О.Г., розглянувши в письмовому позовному провадженні без виклику представників сторін справу

за позовом: Фізичної особи-підприємця Яворського Михайла Миколайовича ( АДРЕСА_1 )

до відповідача: Державного підприємства "ЧАЙКА" (08330, Київська обл., Бориспільський р-н, село Дударків, вул. Гоголя, буд. 62-А)

про стягнення 186 236,29 грн.

СУТЬ СПОРУ

Фізична особа-підприємець Яворський Михайло Миколайович звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою за вих. № б/н від 20.01.2023 до Державного підприємства "ЧАЙКА" про стягнення інфляційних втрат в розмірі 153 465,84 грн. і трьох процентів річних в розмірі 32 770,45 грн, що разом складають 186 236,29 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.01.2023 наведену вище позовну заяву передано для розгляду судді Смірнову О.Г.

Ухвалою суду від 30.01.2023 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Яворського Михайла Миколайовича залишено без руху в порядку ч. 1 ст. 174 ГПК України.

03.02.2023 на адресу суду від позивача надійшла заява, відповідно до якої усунуто недоліки, які зумовили залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою суду від 06.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №911/225/23 за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

27.02.2023 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти позовних вимог заперечує, мотивуючи свою позицію наступним:

- відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, а тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення та обмежується останніми трьома роками, що передували подачі такого позову;

- враховуючи дату звернення позивача з позовом до суду, а саме 23.01.2023, можливим є нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних за останні три роки до подачі позову, а отже не раніше ніж з 23.01.2020;

- незаконним є нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних за період з 17.10.2019 по 22.01.2020.

У відзиві на позовну заяву містяться клопотання про зменшення розміру інфляційних втрат та трьох процентів річних на підставі ст. 233 ГК України.

Також у відзиві на позов міститься клопотання про закриття провадження у справі №911/225/23 в частині вимог про стягнення інфляційних втрат за період з січня 2021 року по березень 2023 року та трьох процентів річних за період з 01.01.2021 по 22.04.2021.

08.03.2023 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

У відповіді на відзив позивач зазначає наступне:

- в позовній заяві зазначено, що позивач просить стягнути кошти за виключенням тих, що були стягнуті у справі №911/1268/21, у зв`язку з чим доводи відповідача стосовно закриття провадження у справі є безпідставними;

- позивач звернувся до суду 20.01.2023, оскільки відповідач виконав свої зобов`язання лише 27.12.2022, у зв`язку з чим позивач був вимушений перерахувати інфляційні втрати та три проценти річних від суми боргу;

- відшкодування інфляційних втрат та трьох процентів річних передбачені Законом, а не угодою між позивачем та відповідачем, відтак законодавство чітко визначило такий розмір і він не може вважатися надмірно великим порівняно із збитками кредитора;

- позивач вважає прохання відповідача про зменшення розміру інфляційних втрат та трьох процентів річних безпідставним.

08.03.2023 на адресу суду від позивача надійшла заява про розподіл судових витрат та відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, в якій останній просить стягнути з відповідача у справі витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40000,00 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2793, 54 грн.

03.04.2023 на адресу суду від відповідача надійшли заперечення на заяву позивача про розподіл судових витрат та відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, в яких останній просить суд відмовити у задоволенні відповідної заяви позивача.

У вказаних вище запереченнях відповідач зазначає наступне:

- справа є малозначною, адвокатом було підготовлено три процесуальні документи: позовну заяву, відповідь на відзив на 2-х аркушах та заяву про розподіл судових витрат;

- ціна позову становить 186236, 29 грн., отже розмір заявлених витрат на правничу допомогу складає трохи більше ніж четверту частину ціни позову, що є неспівмірним;

- розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судових засідань, відтак адвокат безпідставно заявляє до стягнення фіксований розмір витрат (40000, 00 грн.), який передбачав значно ширший обсяг правової допомоги;

- позивач не довів обґрунтованість витрат на професійну правничу допомогу та їх реальність.

За результатами розгляду клопотання відповідача про закриття провадження у справі №911/225/23 в частині вимог про стягнення інфляційних втрат за період з січня 2021 року по березень 2023 року та трьох процентів річних за період з 01.01.2021 по 22.04.2021, що міститься у відзиві на позов, суд дійшов таких висновків.

Відповідачем заявлено вказане клопотання на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 та п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України, а мотивовано клопотання тим, що стягнення інфляційних втрат за період з січня 2021 року по березень 2023 року та трьох процентів річних за період з 01.01.2021 по 22.04.2021 були предметом розгляду у справі №911/1268/21.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Суд звертає увагу відповідача, на те, що ним помилково зазначено про ухвалення судом рішення у справі №911/1268/21 про стягнення інфляційних втрат за період з січня 2021 року по березень 2023 року, оскільки даним рішенням було стягнуто інфляційні втрати у розмірі 17041, 59 грн. за період з січня 2021 року по березень 2021 року.

Проаналізувавши матеріали справи та розрахунки позивача стосовно стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про те, що позивачем не було включено до своїх позовних вимог у даній справі суми трьох процентів річних та інфляційних втрат, що були стягнуті за рішенням господарського суду у справі №911/1268/21.

З урахуванням вказаного вище, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про закриття провадження у справі №911/225/23 в частині вимог про стягнення інфляційних втрат за період з січня 2021 року по березень 2021 року та трьох процентів річних за період з 01.01.2021 по 22.04.2021.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження до суду не надходило.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення 16.05.2023.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, суд встановив.

Рішенням Господарського суду Київської області від 16.08.2021 у справі №911/1268/21 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства «Чайка» на користь Фізичної особи-підприємця Яворського Михайло Миколайовича 378280, 00 грн. основної заборгованості, 3482, 25 грн. 3 % річних, 17041,59 грн. інфляційних втрат та судовий збір пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 5982,06 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

17.09.2021 господарським судом на виконання вказаного рішення у справі №911/1268/21 видано наказ.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 рішення Господарського суду Київської області від 16.08.2021 у справі №911/1268/21 залишено без змін.

Під час розгляду справи №911/1268/21 судом встановлено наступне: «4.1. 19.08.2019 між ФОП Яворським М.М. (орендодавець) та ДП Чайка (орендар) укладено договір оренди вантажних авто №803 (далі Договір №803) відповідно до п. 1.1 якого у порядку та на умовах визначених цим договором, орендодавець зобов`язується передати орендареві в строкове платне користування авто ЗІЛ КАМАЗ (техніка), а орендар зобов`язується прийняти техніку орендодавця та сплачувати орендодавцеві орендну плату за її використання відповідно до умов даного договору (т. 1 а.с. 7-9).

У п. 5.2 Договору №803 сторони домовились, що орієнтовна вартість орендної плати за техніку за цим договором складає 112 500,00грн.

Виплата орендної плати проводиться протягом 14 банківських днів після підписання сторонами акта приймання-передачі наданих послуг (п. 5.3 Договору №803).

Відповідно до п. 5.5 Договору №803, зокрема, остаточний розрахунок за даним договором здійснюється на підставі акта приймання-передачі наданих послуг з оренди.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2019 але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (п. 9.1 Договору №803).

На виконання умов Договору №803 10.09.2019 між сторонами підписано без зауважень та скріплено їх печатками акт надання послуг №4/2019 на суму 112 500,00грн плата за оренду вантажних автомобілів (т. 1 а.с. 15).

23.03.2020 орендарем перераховано орендодавцю 250 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №247 від 23.03.2020, в якому зазначено призначення платежу за транспортні послуги за дог. №803 від 19.07.2021 (т. 1 а.с. 54).

4.2. 05.09.2019 між ФОП Яворським М.М. (виконавець) та ДП Чайка (замовник) укладено договір про надання послуг з перевезення №5/09 (далі Договір №5/09), відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов`язується на території сільгоспугідь у межах землекористувань замовника (територія Чемерської та Кіптівської сільських рад Козелецького району Чернігівської області (за межами населених пунктів) виконати транспортні послуги (роботи) по перевезенню сільськогосподарських культур (соняшник та кукурудза) за кількістю, якістю, в строки та на умовах, що наведені нижче за текстом договором, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги (роботи) (т. 1 а.с. 10-12).

Орієнтовна загальна ціна цього договору становить 750 000,00 грн (п. 3.2 Договору №5/09).

Остаточна ціна наданих послуг буде узгоджена сторонами після виконання робіт на підставі акту (фактично) виконаних робіт без оформлення змін до даного договору (п. 3.3 Договору №5/09).

Оплата послуг здійснюється замовником протягом 7 банківських днів з моменту підписання акту про надання послуг, (акту виконаних робіт) шляхом внесення грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця (п. 3.4 Договору №5/09).

Згідно п. 8.1 Договору №5/09, зокрема, останній набуває юридичної сили з моменту його підписання сторонами і діє до 06.10.2019, а в частині розрахунків до повного виконання.

На виконання умов Договору №5/09 06.10.2019 між сторонами підписано без зауважень та скріплено їх печатками акти надання послуг №1/2019 на суму 369 000,00грн та №1/2019 на суму 344 280,00грн (т. 1 а.с. 13-14).

Доказів оплати наданих позивачем послуг за Договором №5/09 відповідачем суду надано не було.

4.3. 18.03.2020 ДП Чайка звернулось до ФОП Яворського М.М. із листом №20-20/289 в якому повідомило про наявність фінансових труднощів, та пропонувало розглянути можливість укладення додаткової угоди до договору про надання послуг із перевезення, якою погодити оплату заборгованості ДП Чайка за надані послуги згідно відповідного графіку (т. 1 а.с. 77).

Відповідно до п. 1 додаткової угоди №1 підписаної сторонами, у зв`язку із затримкою виконання орендарем своїх зобов`язань за договором про надання послуг з перевезення, сторони, у порядку та на умовах визначених договором, домовились про наступний графік погашення заборгованості у сумі 795 780,00грн: до 31.03.2020 300 000,00грн; до 30.04.2020 100 000,00грн; до 31.05.2020 100 000,00грн; до 30.06.2020 100 000,00грн; до 31.07.2020 100 000,00грн; до 31.08.2020 95 780,00грн (т. 1 а.с. 78).

4.4. 31.12.2020 між ФОП Яворським М.М. та ДП Чайка підписані акти звіряння взаємних розрахунків за період з січня 2019 року по грудень 2020 року, в яких зазначено, що у відповідача наявна заборгованість у розмірі 378 280,00грн та у розмірі 42500,00 грн.».

Позивач у позові зазначає, що рішення Господарського суду Київської області від 16.08.2021 у справі №911/1268/21 було виконано відповідачем 27.12.2022, на підтвердження чого долучив до матеріалів справи виписку за рахунком позивача за період з 01.10.2022 по 31.12.2022.

Позивач також вказує, що 28.12.2022 направив відповідачу на його електронну адресу лист, в якому вимагав сплатити заборгованість, на підтвердження направлення відповідного листа долучив до матеріалів справи роздруківку з електронної пошти адвоката позивача.

З вказаного вище листа вбачається, що позивач просить відповідача сплатити на свою користь 186236, 29 грн., з яких інфляційні втрати у розмірі 153465, 84 грн. та три відсотки річних у розмірі 32770, 45 грн., що нараховані позивачем у зв`язку із виконанням рішення Господарського суду Київської області від 16.08.2021 у справі №911/1268/21 27.12.2022.

Відповіді на лист не надано, грошові кошти не сплачені.

Позивач наголошує, що в рішенні Господарського суду Київської області від 16.08.2021 у справі №911/1268/21 судом було встановлено наступне: «Так, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних (т. 1 а.с. 3), суд вважає його арифметично неправильним, оскільки позивачем неправильно визначено суму наявного простроченого основного зобов`язання, а також дату прострочення виконання відповідачем такого зобов`язання, а саме з 17.10.2019, а не з 01.01.2021.».

Таким чином, з позовної заяви вбачається, що позивач в своїх розрахунках визначив період початку нарахувань трьох процентів річних та інфляційних втрат саме з 17.10.2019.

Оскільки зобов`язання відповідача припинилось виконанням належним чином лише 27.12.2022, позивач на підставі ст. 625 ЦК України просить суд стягнути з відповідача три проценти річних за період з 17.10.2019 по 26.12.2022 в сумі 36252,70 грн. та інфляційні втрати за період з 17.10.2019 по 16.12.2022 в сумі 153465, 84 грн.

Стаття 526 ЦК України та 193 ГК України, визначають, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору та припинятися виконанням проведеним належним чином згідно ст. 599 ЦК України та ст. 202 ГК України.

Частиною 1 ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частина друга статті 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Обставини, встановлені рішенням Господарського суду Київської області від 16.08.2021 у справі №911/1268/21, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, як визначено у ч. 4 ст. 75 ГПК України.

За загальним правилом, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України). Водночас стаття 75 ГПК України визначає підстави, з яких ці особи звільняються від обов`язку доказування. Підстави звільнення від доказування можна поділити на три групи:

а) обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом (ч. 1 ст. 75 ГПК України);

б) обставини, визнані господарським судом загальновідомими не потребують доказування (ч. 3 ст. 75 ГПК України);

в) преюдиціальні факти (частини 4, 6 статті 75 ГПК України).

Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України). Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України є договори та інші правочини.

Відповідно до загальної норми, передбаченої у статті 526 ЦК України, та спеціальної норми, визначеної у частині першій ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 18.10.2011 р. у справі № 48/23 та Верховний Суд України у постанові від 08.11.2010 р. № 3-12г10.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на час розгляду даної справи рішення Господарського суду Київської області від 16.08.2021 у справі №911/1268/21 виконане 27.12.2022.

В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013, далі постанова Пленуму, зазначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу. З огляду на те, що згадану статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов`язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов`язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов`язань.

Відповідно до п. 7.1. вказаної постанови за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачем заявлено до стягнення з відповідача три проценти річних та інфляційні втрати, які нараховано останнім на загальну суму основного боргу у розмірі 378280, 00 грн. (стягнутого з відповідача відповідно до рішення Господарського суду Київської області від 16.08.2021 у справі №911/1268/21).

Таким чином, враховуючи те, що доказами, що містяться в матеріалах справи №911/225/23, а саме випискою за рахунком позивача за період з 01.10.2022 по 31.12.2022, підтверджується, що рішення Господарського суду Київської області у справі №911/1268/21 виконано 27.12.2022, на підставі положень статті 625 ЦК України у позивача виникло право вимагати у відповідача сплатити суму нарахованих інфляційних втрат за час прострочення виконання зобов`язання, а також три проценти річних від основної суми заборгованості.

Відповідачем обставини виконання ним рішення Господарського суду Київської області у справі №911/1268/21 саме 27.12.2022 також не заперечуються.

З огляду на наведене, нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат, що передбачено ст. 625 Цивільного кодексу України, можуть здійснюватись на суму основного боргу у розмірі 378280,00 грн., який стягнуто рішенням Господарського суду Київської області у справі №911/1268/21.

Стосовно тверджень відповідача про незаконність нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних за період з 17.10.2019 по 22.01.2020, суд зазначає наступне.

Аргументуючи свою позицію з цього приводу, відповідач посилається на висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц та зазначає, що можливим є нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних лише за останні три роки які передували подачі позову, а саме з 23.01.2020. Також відповідач посилається на ст. ст. 256, 257 ЦК України, що регулюють поняття позовної давності та строк загальної позовної давності.

Тобто, можна зробити висновок, що відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до вимог позивача про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Приписами статті 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 ЦК України).

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Пунктом 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів визначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч.ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України).

Оскільки поважність причин пропуску є оціночним поняттям та за відсутності визначеного законом переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, вирішення цього питання відноситься до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, з урахуванням у кожному конкретному випадку фактичних обставин справи.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

З матеріалів справи вбачається, що позов в даній справі поданий позивачем до суду в поштовому конверті (зданий на пошту згідно відмітки відділення поштового зв`язку) 20.01.2023, водночас рішення суду у справі №911/1268/21 було виконано відповідачем 27.12.2022. Згідно поданого розрахунку позивач провів нарахування інфляційних втрат за період з 17.10.2019 по 16.12.2022 та трьох процентів річних за період з 17.10.2019 по 26.12.2022.

Під час розгляду справи, судом враховано позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц стосовно того, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Однак, згідно із п. 5 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язки з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)» №540-ІХ від 30.03.2020 розділ «Прикінцеві га перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктами 12-14 такого змісту: « 12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2" (в редакції постанови № 215 від 16.03.2020) з 12 березня 2020 року до 3 квітня 2020 року на усій території України установлено карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 № 383 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відповідно до якої карантин на території України продовжено до 30 червня 2023 р.

Враховуючи те, що Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX про внесення змін до деяких законодавчих актів України, зокрема до ЦК України, щодо продовження строків на час дії карантину, набрав чинності 02 квітня 2020 року, та з огляду на встановлені з 12 березня 2020 року карантинні обмеження, вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат заявлені в межах строку позовної давності з 17.10.2019 по 26.12.2022.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру інфляційних втрат та трьох процентів річних, що міститься у відзиві на позовну заяву, суд дійшов таких висновків.

Зазначене клопотання мотивовано повним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором, його скрутним матеріальним становищем та тим що ДП "ЧАЙКА" є державним підприємством, яке організовує виробництво високоякісної сільгосппродукції, її переробку та забезпечення потреб громадського харчування Адміністрації Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Державного управління справами та інших органів, установ та організацій.

Частиною 1 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

Згідно із ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Таким чином, посилання відповідача на практику Верховного Суду щодо можливості зменшення судом розміру штрафних санкцій не може бути застосовано до спірних правовідносин, оскільки у таких постановах відображені висновки Верховного Суду про можливість зменшення розміру саме штрафних санкцій, а не трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Між тим, ані приписи Господарського кодексу України, ані норми Цивільного кодексу України не допускають привілейованого становища суб`єктів господарювання, що пов`язані із фінансуванням від третіх осіб, в тому числі бюджетного фінансування.

Отже, відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями згідно приписів ст. 42 ГК України та ст. 612 ЦК України, і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

При цьому, відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, внаслідок якого боржник може бути звільнений від відповідальності.

Тому відсутність коштів у відповідача не може бути підставою для звільнення його від виконання його зобов`язань за договором перед позивачем.

Вказані положення повністю кореспондуються з положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Європейський Суд з прав людини у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення Суду). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та в рішенні від 30.11.2004 у справі «Бакалов проти України» зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Аналогічних правових висновків у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10.04.2018 у справі № 927/291/17, від 17.04.2018 у справі № 906/621/17 та від 17.04.2018 у справі № 911/4249/16.

З огляду на викладене вище, клопотання відповідача про зменшення розміру трьох відсотків річних та інфляційних витрат не підлягає задоволенню.

Дослідивши розрахунок трьох процентів річних, виконаний позивачем, суд дійшов висновку про його перерахунок, оскільки позивачем допущені помилки, зокрема не враховано що три проценти річних за період з 01.01.2021 по 22.04.2021 вже було стягнуто рішенням Господарського суду Київської області у справі №911/1268/21.

Судом здійснено перерахунок трьох процентів річних на суму основного боргу у розмірі 378280, 00 грн., з урахуванням періоду нарахування трьох процентів річних в рішенні суду у справі №911/1268/21.

Таким чином, три проценти річних розраховані судом наступним чином:

- за період з 17.10.2019 по 31.12.2020 від суми боргу 378280, 00 грн. три проценти річних складають 13 711,35 грн.;

- за період з 23.04.2021 по 26.12.2022 від суми боргу 378280, 00 грн. три проценти річних складають 19 059,09 грн.

За таких обставин, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Яворського Михайла Миколайовича про стягнення з Державного підприємства "ЧАЙКА" трьох проценів річних підлягають задоволенню частково в загальній сумі 32770, 44 грн.

За результатами перевірки розрахунку інфляційних втрат, виконаного позивачем, суд дійшов висновку про його перерахунок, оскільки позивачем також не враховано що підставою для нарахування інфляційних втрат є сума основного боргу відповідача у розмірі 378280, 00 грн. без врахування періоду з січня 2021 року по березень 2021 року, за який вже було стягнуто з відповідача інфляційні втрати рішенням Господарського суду Київської області у справі №911/1268/21.

Інфляційні втрати розраховані судом наступним чином:

- за період з 17.10.2019 по 31.12.2020 від суми боргу 378280, 00 грн. інфляційні втрати складають 18 487,02 грн.

- за період з 23.04.2021 по 16.12.2022 від суми боргу 378280, 00 грн. інфляційні втрати складають 124560,43 грн.

Відтак, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Яворського Михайла Миколайовича про стягнення з Державного підприємства "ЧАЙКА" інфляційних втрат підлягають задоволенню частково в сумі 143047,45 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.ст. 74, 76 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Позивачем доведено суду факт виконання відповідачем рішення Господарського суду Київської області у справі № 911/1268/21 лише 27.12.2022. Натомість, відповідач заявлених до нього вимог не спростував.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Витрати зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України.

Щодо поданої позивачем до суду заяви про розподіл судових витрат та відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У заяві про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у справі №911/225/23 позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40000,00 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2793, 54 грн.

При цьому, в тексті позовної заяви позивач зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу складає 40000, 00 грн.

Згідно із ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частинами 3, 4 ст. 126 ГПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому судом враховано, що поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в статті 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність № 5076-VI від 05.07.2012 року, де зазначено, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

В якості підтвердження витрат на послуги адвоката позивач надав Договір про надання правової допомоги від 01.12.2022, який укладено між Адвокатом Захарчуком Іваном Анатолійовичем (далі - Адвокат) та Яворським Михайлом Миколайовичем (далі - Клієнт).

Відповідно до п. п. 1.1., 1.3. Договору про надання правової допомоги за цим договором Адвокат здійснює захист, представиицтво та надання інших видів правової допомоги Клієнту на умовах і в порядку, що визначені цим договором. На виконання цього Договору Адвокат: надає правову інформацію, консультації і роз?яснення з правових питань, правовий супровід діяльності клієнта; складає заяви, скарги, процесуальні та інші документи правового характеру; представляє інтереси клієнта у судах, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Оплата послуг Адвоката за цим договором та компенсація витрат Адвоката, здійснених ним для надання правової допомоги за цим договором, проводиться у розмірах, в порядку та на умовах, визначених додатковою угодою до цього договору (п. 2.4. Договору про надання правової допомоги).

Згідно з п. 3.6. Договору про надання правової допомоги цей Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до моменту розірвання за згодою сторін або вимогою Клієнта, про що робиться відповідний запис на Договорі.

27.12.2022 між Адвокатом та Клієнтом було укладено Додаткову угоду №4 до Договору про надання правової допомоги від 01.12.2020, відповідно до п. 1. якої сторони домовились, що Адвокат надає клієнту професійну правничу допомогу яка включає в себе:

- вивчення матеріалів справи (документів), загальний аналіз обставин справи та актуальної судової практики з даного питання;

- консультації Клієнта по даній справі та визначення судової перспективи;

- розробка правової позиції у справі;

- збір доказової бази, в тому числі включаючи подачу адвокатських запитів, претензій;

- складання та подання процесуальних документів до суду (позов, заява, і т.і.);

- інші дії, спрямовані на формування правової позиції у справі та подачу процесуальних документів до суду;

- підготовка і участь в судових засіданнях;

- підготовка та подача процесуальних документів, виходячи з позиції і документів інших учасників справи (відповіді на відгук, пояснення, уточнення позиції клопотань, т.і.);

- ознайомлення з матеріалами справи;

- інші дії, пов?язані з розглядом справи в суді;

- представництво в Господарському суді Киівської області за позовом Фізичної особи-підприємця Яворського Михайла Миколайовича до Державного підприємства «Чайка» про стягнення іпфляційних втрат та 3 % річних.

Згідно з п. 2. Додаткової угоди №4 сторони, виходячи з того, що вартість послуг по наданню правової допомоги Адвокатом під час розгляду справи в суді першої інстанції складають:

- 40000 грн., відповідно до п. 2.4. Договору про надання правової допомоги і є фіксованою винагородою (гонораром) Адвоката (не залежить від результату розгляду справи).

Передача наданих послуг оформлюється шляхом підписання Сторонами Акту приймання - передачі наданих послуг (п. 3. Додаткової угоди №4).

Дана Угода укладена у двох екземплярах, по одному екземпляру для кожної Сторони та є невід?ємною частиною Договору про надання правової допомоги від 01 грудня 2020 року (п. 4. Додаткової угоди №4).

В матеріалах справи міститься ордер серія АА №1266811 від 20.01.2023, виданий на надання правничої (правової) допомоги ФОП Яворському Михайлу Миколайовичу на ім`я адвоката Захарчука Івана Анатолійовича.

До Договору про надання правової допомоги позивач надав підписаний ним з Адвокатом Акт приймання-передачі наданих послуг №4 від 06.03.2023, за яким вартість наданих послуг Адвоката склала 40000, 00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, за підписом адвоката Захарчука І.А. були подані

наступні документи: позовна заява, заява про усунення недоліків, заява про ознайомлення з матеріалами справи, відповідь на відзив та заява про розподіл судових витрат та відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно із ч. 3-6 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Статтею 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Такої позиції також притримується Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

З огляду на предмет розгляду справи та її обставини, справа є не складною, і підготовка до її розгляду не потребує аналізу великої кількості доказів, законодавства, судової практики, значних затрат часу та зусиль.

Справа №911/225/23 розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та містить не великий обсяг документів, тому суд дійшов висновку, що витрати порівняно зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами) є не співрозмірними та достатньо завищеними.

Приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача розумний розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката для даної справи в сумі 10000,00 грн.

При цьому витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 30000,00 грн. не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Заява позивача про розподіл судових витрат та відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у справі №911/225/23 в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат зі сплати судового збору у розмірі 2793, 54 грн. судом не розглядається, у зв`язку із тим, що це питання вже було вирішено судом.

За таких обставин, заява позивача про розподіл судових витрат та відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у справі №911/225/23 підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст. ст. 7, 8, 13, 74, 86, 123, 126, 129, 233, 236, 238, 247-252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов Фізичної особи-підприємця Яворського Михайла Миколайовича до Державного підприємства "ЧАЙКА" задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "ЧАЙКА" (08330, Київська обл., Бориспільський р-н, село Дударків, вул. Гоголя, буд. 62-А, код ЄДРПОУ 31245250) на користь Фізичної особи-підприємця Яворського Михайла Миколайовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) три проценти річних в сумі 32770 (тридцять дві тисячі сімсот сімдесят) грн. 44 коп., інфляційні втрати в сумі 143047 (сто сорок три тисячі сорок сім) грн. 45 грн., витрати зі сплати судового збору в сумі 2637 (дві тисячі шістсот тридцять сім) грн. 26 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000 (десять тисяч) грн. 00 коп., видавши наказ.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складено 16.05.2023.

Суддя О.Г. Смірнов

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.