Рішення № 110870008, 11.05.2022, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/13210/21

Провадження № 2/761/1043/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2022 року Шевченківський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді: Сіромашенко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Литвин О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», треті особи: приватний нотаріус Івано-Франківського округу Івано-Франківської області Личук Тарас Володимирович, приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Баришнікова Артема Дмитровича про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2021 року до Шевченківського районного суду м. Києва звернувся представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Крикунов О.В. з даним позовом, в якому просив визнати виконавчий напис № 7095, вчинений 31.12.2020 приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Тарасом Володимировичем, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованості в сумі 11310,19 грн таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 06.04.2021 позивачем було отримано засобом поштового зв`язку копії документів, а саме: постанова приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Баришнікова А.Д. від 10.03.2021 про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_2, постанова від 23.03.2021 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та доходи боржника у виконавчому провадженні ВП НОМЕР_2, виконавчий напис від 31.12.2020 приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личука Т.В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованості в сумі 11310,19 грн, договір № 009-14527-151210 від 15.12.2010 на відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної картки, укладеного між позивачем - ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк».

Позивач вважає, що оспорюваний виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом з грубим порушенням вимог ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджений наказом Міністерства юстиції від 22.02.2012 року №296/5, Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172.

При цьому, послався на те, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус керувався пунктом 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172, який було на момент вчинення оспорюваного виконавчого напису визнано нечинним та незаконним, тобто, вчинив оспорюваний виконавчий напис на борговому документі, який не посвідчений нотаріально.

Також стверджував, що заборгованість не є безспірною. При цьому, звернув увагу, що у позивача дійсно був встановлений кредитний ліміт на картку в ПАТ «Дельта Банк» в 2010-2011 році в розмірі 4000,00 грн, при цьому, згідно умов договору № 009- 14527-151210 від 15.12.2010 даний ліміт не може перевищувати 4000,00 грн, а тому, вважає, що сума в розмірі 11310,19 грн, яка стягнута спірним нотаріальним написом через дев`ять років після закінчення цього договору не може бути безспірною.

Також, вказав на пропуск відповідачем трирічного строку для звернення до нотаріуса з метою вчинення останнім виконавчого напису, передбаченого ст. 88 Закону України «Про нотаріат», оскільки, згідно пункту 1.5 кредитного договору № 009-14527-151210 від 15.12.2010 термін дії договору минув 14.12.2011.

Відтак, вважає, що є достатньо підстав для визнання оспорюваного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.04.2021 вищевказана позовна заява надійшла в провадження судді Сіромашенко Н.В.

Ухвалою суду від 12.04.2021 за заявою позивача вжито заходи забезпечення позову.

Ухвалою суду від 14.04.2021 відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено справу до розгляду по суті.

25.05.2021, засобами поштового зв`язку, від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, зазначивши, що відповідачем були дотримані всі вимоги законодавства для вчинення виконавчого напису нотаріусом, а саме: виконано вимоги, передбачені п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою КМУ від 29.06.1999 № 1172 та подано приватному нотаріусу вичерпний перелік документів для вчинення виконавчого напису, а саме: оригінал кредитного договору та розрахунок заборгованості за кредитним договором, а отже, виконавчий напис не підлягаю визнанню таким, що не підлягає виконанню, оскільки, зазначену у виконавчому написі заборгованість можна вважати безспірною.

Крім того, вважає помилковим твердження позивача щодо пропуску відповідачем строку для вчинення виконавчого напису, оскільки відповідач звернувся до приватного нотаріуса для вчинення виконавчого напису в межах строку, встановленого ст. 88 Закону України «Про нотаріат», оскільки з моменту виникнення у відповідача права вимоги до позивача минуло менше трьох років.

В подальшому, у судове засідання, призначене на 11.05.2022 позивач та її представник не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином, у позовній заяві представник позивача просив розглядати справу без його участі та участі позивача.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи сповіщений належним чином, просив у відзиві проводити розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Треті особи, також, про розгляд справи повідомлялись належним чином, в судове засідання не з`явились, пояснень щодо позову або відзиву не надавали.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин, з урахуванням положень ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін та третіх осіб, на підставі наявних в справі доказів.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалося.

Суд дослідивши матеріали справи, дійшов висновку що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

За загальним правилом, відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках та відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 15.12.2010 між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір № 009-14527-151210 на відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної картки, відповідно до умов якого банк надає держателю кредит шляхом відкриття останньому відновлювальної відкличної кредитної лінії в загальному розмірі 30000,00 грн та день укладення цього Договору встановлює ліміт кредитної лінії в сумі 4000,00 грн.

31.12.2020 приватним нотаріусом Івано-Франківського округу Івано-Франківської області Личуком Т.В. вчинено виконавчий напис № 7095, за яким запропоновано стягнути на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість, що виникла за кредитним договором № 009-14527-151210 від 15.12.2010, з усіма додатками та додатковими угодами, який укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 .

Правонаступником усіх прав та обов`язків AT «Дельта Банк» за вказаним кредитним договором є ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» па підставі Договору № 2240/К про відступлення прав вимоги від. 07 травня 2020 року.

За умовами виконавчого напису строк платежу за кредитному договору настав. Боржником допущено прострочення платежів.

Стягнення заборгованості проводиться за період з 07.05.2020 по 30.11.2020.

Сума заборгованості складається з: основної заборгованості за тілом кредиту - 10233,54 грн; заборгованості за нарахованими відсотками - 276,65 грн.

Суми плати, що здійснена стягувачем за вчинення виконавчого напису 800,00 грн.

Загальна сума, яка підлягає стягненню з Боржника складає 11310,19 грн.

10.03.2021 приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області Баришніковим А.Д. було відкрито виконавче провадження ВП НОМЕР_2 з примусового виконання вказаного виконавчого напису.

Щодо вказаного у виконавчому написі розміру заборгованості також свідчить розрахунок суми заборгованості відповідача, яка за період з 07.05.2020 по 30.11.2020,у загальному розмірі складає 10510,19 грн, копія якого міститься в матеріалах справи.

23.03.2021 приватним виконавцем винесена постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та доходи боржника у виконавчому провадженні ВП НОМЕР_2.

Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.

За ч. 1 ст. 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена глава 14 Закону України «Про нотаріат» та глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5.

Положення ст. 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Аналогічні правила і умови вчинення виконавчого напису містяться у пунктах 1,3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5.

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172.

При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку. При цьому, цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій, а лише їх конкретизує.

26.11.2014 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів». Зазначеною постановою були внесені зміни в розділ «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами» та доповнено новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».

Так, відповідно до пункту 2 Переліку документів № 1172 (із змінами внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів») для одержання виконавчого напису по кредитним договорам, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями подається: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашений заборгованості.

Тобто, нотаріус міг вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису кредитор мав би надати нотаріусу оригінал кредитного договору, засвідчену стягувачем виписку з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Однак, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14 постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема, в частині доповнення Переліку новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин», було визнано незаконною та нечинною.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 у справі № 826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року було залишено без змін.

Як вбачається з преамбули оспорюваного виконавчого напису, останній вчинений 31.12.2020 приватним нотаріусом Личуком Т.В. на підставі статей 34, 87-91 Закону України «Про нотаріат», глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 22 лютого 2012 року №296/5 та пункту 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.

Таким чином, на час вчинення оспорюваного виконавчого напису, редакція Переліку вже не передбачала можливість вчинення виконавчого напису на підставі оригіналу кредитного договору.

В той же час, з огляду на викладене, до спірних правовідносин підлягали застосуванню положення пункту 1 Переліку № 1172 який регламентує, що для одержання виконавчого напису нотаріусу подаються: оригінал нотаріально посвідченого договору та документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Тобто, на час вчинення оспорюваного виконавчого напису, редакція Переліку передбачала можливість вчинення виконавчого напису лише на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору.

Наявний у матеріалах справи кредитний договір не є нотаріально посвідченим, відтак, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

За таких обставин, приватний нотаріус при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису не врахував тієї обставини, що норми, які дозволяють вчиняти виконавчі написи по кредитним договорам, укладених у простій письмовій формі вже не чинні, а тому, повинен був відмовити відповідачу у вчиненні виконавчого напису у відповідності до норм Закону України «Про нотаріат», Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів № 1172 в редакції від 29.06.1999, Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5.

Таким чином, оскільки, пункт 1 зазначеного Переліку стосується лише нотаріально посвідчених договорів, а оскільки, такого між позивачем та банком не укладено, відсутні правові підстави для вчинення виконавчого напису.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.09.2021 у справі № 910/10374/17 (провадження №12-5гс21), оскільки, у судовому порядку постанову КМУ № 662 від 26.11.2014 визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Укладений між первісним кредитором та позивачем кредитний договір, який був наданий приватному нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

При цьому, в зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 910/10374/17 визначено наступну правову позицію: «95. Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню».

Таким чином, з огляду на викладене, досліджуючи правові підстави вчиненого оскаржуваного виконавчого напису, який, зокрема, ґрунтувався на п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів № 1172 в редакції від 29.06.1999, у нотаріуса було відсутнє право на вчинення виконавчого напису, адже, нотаріус позбавлений можливості вчиняти такі написи щодо правочину, який не був нотаріально посвідчений, що є порушенням вимог ст. 87 Закону України «Про нотаріат», Постанови КМУ № 1172 від 29.06.1999, відтак, можна дійти висновку що й сума заборгованості, яка стягнута за виконавчим написом не може вважатися безспірною.

Крім того, відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду висловлену по ряду питань у постанові від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18): «Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки. Строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису в контексті застосування положень ст. 88 Закону України «Про нотаріат» безпосередньо пов`язаний із позовною давністю, встановленою ЦК України. Фактично, законом визначено, що строк звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису є таким самим, що й позовна давність для звернення до суду.

Відповідно до п. 1.5. договору № 009-14527-151210 від 15.12.2010, кредитування рахунку в межах кредитної лінії здійснюється протягом 364 календарних днів, тобто до 14.12.2011.

Отже, враховуючи наведене, при вчиненні виконавчого напису нотаріус не перевірив, що з дня настання права вимоги за цим договором пройшло більше трьох років, тобто, порушено ст. 88 Закону України «Про нотаріат».

Крім цього, суд погоджується з доводами позивача що сума, яка стягнута спірним нотаріальним написом через майже дев`ять років після закінчення договору не може бути безспірною, зважаючи на умови договору.

Також, слід звернути увагу, що відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні» при вирішення справ пов`язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею відповідно до Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується відповідними документами.

Пунктом 8 зазначеної вище постанови передбачено, що суд при вирішенні питання про обґрунтованість повинен виходити з того, що нотаріальні дії повинні вчинятись у суворій відповідності з встановленими для даного органу чи особи компетенцією і порядком їх вчинення.

У п. 10 «Узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні» від 07.02.2014 Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз`яснено, що однією з об`єктивних причин оскарження виконавчих написів є поверхневий підхід нотаріуса до вирішення питання про можливість вчинення виконавчого напису у кожному конкретному випадку. Поза увагою нотаріуса часто лишається те, що стягувачі, звертаючись за вчиненням виконавчого напису, необґрунтовано завищують суми своїх вимог, включаючи до їх складу всі санкції, комісії, винагороди, або звертаються про стягнення спірного боргу. Тому, судами під час розгляду таких справ має бути враховано пред`явлені банками розрахунки заборгованості за кредитними договорами, суми, які зазначені у письмових вимогах та виконавчих написах нотаріусів, з`ясовано всі обставини у справі, зокрема чи є за боржником сума боргу. При цьому судам слід особливу увагу приділяти спірності сум у частині зазначення різних сум у письмовій вимозі та у виконавчому написі.

З урахуванням вищезазначеного, на підтвердження факту безспірності заборгованості відповідач мав би надати нотаріусу первинні бухгалтерські документи, чеки, квитанції, меморіальні ордера, виписки та інше, які підтверджують факти оплати або неналежної оплати, відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» та ст.ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

На підтвердження безспірності заборгованості нотаріусу мають бути подані документи, що свідчать про визнання боржником вимог кредитора. Тобто, нотаріус повинен упевнитися в розумінні боржником пред`явлених до нього вимог і визнанні їх.

Зокрема, документом, що може (з врахуванням заяв чи листів боржника) підтверджувати такий факт, є отримання боржником вимоги стягувача з підписом боржника про його отримання.

Тобто, встановлення наявності безспірної заборгованості, як того вимагає ст. 88 Закону України «Про нотаріат» можливе лише за наявності достовірної та повної інформації щодо суми заборгованості боржника.

Враховуючи наведене, з урахуванням встановлених вище судом обставин, з матеріалів справи не вбачається будь-яких документів, які б підтверджували безспірність вимог стягувача та слугували підставою для вчинення оспорюваного виконавчого напису. Доказів зворотного відповідачем не надано. В той же час, нотаріус не переконався, що заборгованість є безспірною.

Вищевикладені факти порушують рівність кредитора та боржника перед законом, визнаючи суб`єктивну і необґрунтовану належним чином позицію сторони стягувача, як заінтересованої особи перед нотаріусом на шкоду законним інтересам боржника.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові від 05.07.2017 у справі №6-887цс17, з урахуванням приписів ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст.ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Тому, суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість саме такого розміру як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Зазначене вище узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року, справа № 6-887цс 17 та у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018, справа № 61-154св18, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17.

Крім цього, Верховним Судом у постанові від 29.01.2019 у справі № 910/13233/17 зазначено, що безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується що, відповідно, виключає можливість спору зі сторони боржника щодо її розміру, строку за який вона нарахована тощо, а відтак, і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не лише кредитора, а й самого боржника, або ж безумовно підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

За змістом статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Нормами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно положень ст.ст. 77-79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, з огляду на вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, оскільки, на момент вчинення нотаріальної дії у нотаріуса не було належних доказів безспірності заборгованості, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, а відтак, їх задоволення та вважає за необхідне визнати оспорюваний виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню. В той же час, доводи відповідача, викладені у відзиві, судом не приймаються до уваги, оскільки, є необґрунтованими та безпідставними та спростовуються наведеними нормами чинного законодавства та встановленими обставинами справи.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд відповідно до п. 6 ч. 1статті 264 ЦПК України вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу між сторонами справи судових витрат.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені: судовий збір у розмірі 908,00 грн за подання позову до суду та 454,00 грн за подачу заяви про забезпечення позову, що разом складає суму у розмірі 1362,00 грн.

Керуючись ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», ст. ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 141, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», треті особи: приватний нотаріус Івано-Франківського округу Івано-Франківської області Личук Тарас Володимирович, приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Баришнікова Артема Дмитровича про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 7095, вчинений 31.12.2020 приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Тарасом Володимировичем про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованості в сумі 11310,19 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014, адреса: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30) на користьОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір в сумі 1362,00 грн (одна тисяча триста шістдесят дві) гривні 00 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Н.В. Сіромашенко