Рішення № 110869831, 26.04.2023, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/19680/22-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2023 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Батрин О.В.

секретар судового засідання Габрись О.М.,

справа № 757/19680/22-ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач 1: Державне бюро розслідувань

відповідач 2: Державна казначейська служба України

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданою бездіяльністю органу досудового розслідування,

представник відповідача 1 - Олійник А.Д.

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного бюро розслідувань, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданою бездіяльністю органу досудового розслідування.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказав, що Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську здійснюється досудове у кримінальному провадженні № 62019050000002053 від 28.12.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України. Позивач вказує, що відповідач - Державне бюро розслідувань не виконав своє завдання - не захистив інтереси потерпілого (позивача), не забезпечив своєчасного, швидкого досудового розслідування, не притягнув особу, яка підробила підпис позивача до відповідальності. Держане бюро розслідувань під час досудового розслідування безвідповідально не виконував судові рішення протягом тривалого часу, тобто ухилявся від їх виконання. Не було ані притягнуто слідчого до відповідальності, ані реакції на повідомлення щодо проведення процесуальних дій та процесуальних рішень. Кожна дія слідчого була спонуканням слідчого судді. Слідчий всіляко ухилявся від виконання своїх обов`язків. Слідчий не поважав ані потерпілого, ані його представника, намагався посіяти ворожнечу, проводячи задушевні бесіди то з одним, то з іншим, у разі відсутності одного з них. Представнику казав, що потерпілий є неадекватною людиною, тому його не потрібно захищати. Така поведінка слідчого підірвала довіру до такого правоохоронного органу - Державне бюро розслідувань. Разом з цим, керівництво Державного бюро розслідувань не реагувало на скарги, не спрямовувало розслідування на його швидше закінчення.

Позивач відчув на собі несправедливість з того, що відносно нього сфальшували протокол про адміністративне правопорушення правоохоронцем; потім відчув, що слідчий Державного бюро розслідування вкрай негативно до нього відноситься, відверто саботує розслідування, допускає образливі висловлювання в його сторону та сторону його представника, веде себе некультурно та неетично, влаштував справжню тяганину; слідчий грубо порушує закон, допускаючи нерозумність строків, невручення процесуальних документів потерпілому - постанов. Зазначені обставини стали основою для втрати довіри до цієї правоохоронної системи. Бездіяльність відповідача нічим не виправдана та порушує права позивача. Заподіяну моральну шкоду позивач оцінює в 1 000 000 грн. та просить стягнути з відповідача.

Ухвалою суду від 08.08.2022 року провадження у справі відкрито та призначено підготовче судове засідання на 27.10.2022 року (т. 1 а.с. 81).

18.08.2022 року від представника відповідача Державної казначейської служби України - Олешко О.М. надійшов відзив на позовну заяву (т. 1 а.с. 86-94), відповідно до якого Казначейство зазначає, що жодної шкоди позивачу не заподіювало, у правовідносини з ним не вступало, тому не може нести відповідальність за можливу шкоду, заподіяну діями органів досудового розслідування. Позивач не надав належних та допустимих доказів незаконності дій Державного бюро розслідувань чи його посадових осіб. Ухвала Індустріального районного суду від 10.06.2022 року не визнавала протиправними дії органів ДБР, а лише скасувала постанову слідчого. Зазначила, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу чи його посадових чи службових осіб. При цьому, факт неправомірності (незаконності) прийняття рішення, вчинення дії чи бездіяльності органу поліції, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку, тобто повинен підтверджуватись відповідним рішенням, ухвалою, постановою, вироком суду, яке має значення для справи про відшкодування шкоди. А тому вважає, що позивач не має права на відшкодування шкоди, оскільки вина Державного бюро розслідувань не встановлена належним чином та не доведена незаконність дій Державного бюро розслідувань та його посадових осіб.

31.08.2022 року від представника відповідача Державного бюро розслідувань - Загороднюка Д.А. надійшов відзив з доказами на позовну заяву (т. 1 а.с. 96-121), відповідно до якого моральна шкода позивачем не обґрунтована, документально не підтверджена, адже зазначивши суму завданої шкоди в розмірі 1 000 000 грн. ОСОБА_1 посилається лише на власні суб`єктивні оцінки. Зазначають, що позивач не надав доказів спричинення йому будь-якої шкоди внаслідок протиправних дій посадових осіб Державного бюро розслідувань щодо нього, причинно-наслідкового зв`язку між порушенням його права та наслідками, які спричинило це порушення. При вирішенні вимог щодо відшкодування моральної шкоди, сам факт прийняття або не прийняття слідчим процесуального рішення не свідчить про завдання особі шкоди та про наявність підстав для її відшкодування. Позивач отримав захист своїх прав за результатами судового розгляду слідчим суддею його скарги на дії слідчого. Державне бюро розслідувань є неналежним відповідачем, оскільки Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську, є окремою юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням. Тому, позовні вимоги до Державного бюро розслідувань є необґрунтованими та безпідставними, пред`явленні до неналежного відповідача, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

20.10.2022 року від представника позивача ОСОБА_2 надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції (т. 1 а.с. 157-158).

Ухвалою суду від 27.10.2022 року закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання на 19.01.2023 року (т. 1 а.с. 164).

28.10.2022 року від представника позивача ОСОБА_2 надійшло клопотання про доручення додаткових доказів до матеріалів справи (т. 1 а.с. 178-250, т. 2 а.с. 1-58).

22.12.2022 року від представника відповідача Державного бюро розслідувань - Загороднюка Д.А. надійшли заперечення, відповідно до яких, позовні вимоги вважає необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню (т. 2 а.с. 59-66).

Ухвалою суду від 14.03.2023 року розгляд справи призначено за участю позивача в режимі відеоконференції поза межами остатнього у приміщенні суду (т. 2 а.с. 84).

У судове засіданні позивач та його представник не з`явилися, надали заяву про розгляд справи без їх участі, позовну заяву підтримують та просять задовольнити.

Представник Державного бюро розслідувань - Олійник А.Д. в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача Державної казначейської служби України до судового засідання не з`явився з невідомих причин. Тому, суд розглянув справу у його відсутність, оскільки у справі достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача Державного бюро розслідувань Олійника А.Д., з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами шляхом дослідження письмових доказів в матеріалах справи, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, здійснюється досудове у кримінальному провадженні № 62019050000002053 від 28.12.2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України (т. 1 а.с. 24).

Ухвалою Краматоського міського суду Донецької області від 28.02.2020 року задоволено скаргу ОСОБА_1 та зобов`язано слідчого Першого слідчого відділу Територіального бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорську, Левандовського О.В. розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання його потерпілим відповідно до ст. 55 КПК України (т. 1 а.с. 26-28).

Постановою слідчого Першого слідчого відділу Територіального бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорську, Левандовського О.В. від 30.06.2020 року закрито кримінальне провадження.

Ухвалою Краматоського міського суду Донецької області від 10.12.2020 року задоволено скаргу ОСОБА_1 , скасовано постанову слідчого Першого слідчого відділу Територіального бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорську, Левандовського О.В. про закриття кримінального провадження від 30.06.2020 року та зобов`язано слідчого надіслати потерпілому її копію (т. 1 а.с. 34-37).

12.04.2022 року потерпілий звернувся до слідчого з клопотанням про призначення додаткової комплексної судово-криміналістичної експертизи та експертизу дослідження документів.

Постановою слідчого Першого слідчого відділу Територіального бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорську, Левандовського О.В. від 02.05.2022 року відмовлено у задоволенні клопотання про призначенні експертизи (т. 1 а.с. 54-55).

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10.06.2022 року скаргу представника потерпілого ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволено частково, скасовано постанову слідчого Першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорську, Левандовського О.В. від 12.04.2022 року про відмову у задоволенні клопотання про призначенні експертизи та зобов`язано слідчого повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 12.04.2022 року (т. 1 а.с. 56-61).

Постановою слідчого Першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорську, Левандовського О.В. від 15.06.2022 року закрито кримінальне провадження № 62019050000002053, у зв`язку з відсутністю в діях працівників поліції складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України (т. 1 а.с. 68-74).

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08.08.2022 року скаргу представника потерпілого ОСОБА_2 - ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано постанову слідчого Першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорську, Левандовського О.В. від 15.06.2022 року про закриття кримінального провадження (т. 1 а.с. 151-154).

Постановою слідчого Першого слідчого відділу Територіального бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорську, Левандовського О.В. від 03.09.2022 року відмовлено у задоволенні клопотання про призначенні експертизи (т. 1 а.с. 222-225).

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Обґрунтовуючи вимоги позивач посилається на спричинення йому моральної шкоди, яка виявилась у його душевних стражданнях через неналежне проведення досудового розслідування за його заявою про вчинення злочину.

Частиною першою статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 2 ст. 2, ч.1 ст. 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно із ч. 2 ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц наведено правовий висновок про те, що тлумачення ч. 2 ст. 48 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, його посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки Державна казначейська служба України чи її територіальний орган не є тим суб`єктом, який порушив права чи інтереси позивача.

Так, сам факт стягнення коштів із Державного бюджету України не може бути підставою для обов`язкового залучення до участі у справі відповідачем Державної казначейської служби України чи її територіального органу. У разі сприйняття подібного підходу до участі у справах про стягнення коштів, відшкодування шкоди завжди необхідно було б щоразу залучати суб`єкта, який здійснює управління рахунком, на якому розміщені грошові кошти відповідача.

З урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне вказати, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Отже, держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, з урахуванням постанов Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц, зроблено висновок про те, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді, зазвичай, через орган, діями якого завдано шкоду.

За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, яка повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилався на незаконні та протиправні дії слідчого Першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Краматорську, якими йому було завдано моральної шкоду.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» систему Державного бюро розслідувань складають центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи.

Територіальні управління Державного бюро розслідувань є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, печатку із зображенням Державного герба України.

Таким чином, обов`язковим належним відповідачем у даній справі мало би бути Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Краматорську, тобто, орган який представляє державу в суді та орган, діями якого завдано шкоду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

З аналізу наведеної статті слідує, що законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.

Клопотань про залучення співвідповідача чи заміну первісного відповідача Державне бюро розслідувань - належним відповідачем Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Краматорську, позивачем до суду подано не було.

Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснив, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Зважаючи на викладене та в зв`язку з тим, що позов подано до неналежного відповідача, а суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи, наявні правові підстави для відмови у задоволенні позову.

Згідно із ст. 141 ЦПК України судовий збір компенсується за рахунок держави.

Керуючись ст. 23, 1173, 1174, 1176 ЦК України, ст. 12, 13, 49, 76, 81, 141, 263-265, 267, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю органу досудового розслідування - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання до Київського апеляційного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

позивач: ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1

відповідач 1: Державне бюро розслідувань: 01008, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 12/2, код ЄДРПОУ 41760289

відповідач 2: Державна казначейська служба України: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646

Суддя О.В. Батрин