Рішення № 110859546, 04.05.2023, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 травня 2023 року м. Чернігів Справа № 620/9447/22

Чернігівський окружний адміністративний суд:

під головуванням судді Соломко І.І.,

за участю секретаря Кремчаніної В.І.,

представника позивача Кутукова С.О.,

представника відповідача Роєнка О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, відшкодування моральної шкоди, У С Т А Н О В И В:

У провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (далі також - ГУ НП в Чернігівській області, відповідач) про стягнення з Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на службі з 9 лютого до 5 червня 2022 року у розмірі 111449,53 грн; стягнення з Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 50000,00 грн.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.02.2022 у справі № 620/16102/21 позивача поновлено на посаді, стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць та в цій частині рішення суду звернуто до негайного виконання. Водночас відповідач видав наказ про поновлення на службі лише 06.06.2022, відповідно, мало місце зволікання з боку відповідача у виконанні судового рішення. Отже, на думку позивача, він має право на отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, починаючи з 09.02.2022 по 05.06.2022.

10.01.2023 ухвалою суду провадження у справі відкрито, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 07.03.2023, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду відмовлено за безпідставністю. Закрито підготовче засідання.

Відповідач у відзиві позов не визнав посилаючись на те, що оскільки рішення суду у справі № 620/16102/21 отримав 30.05.2022, тому позивача поновлено на посаді 06.06.2022. Також зазначив, що позивач у період з 09.02.2022 по 05.06.2022 службові обов`язки не виконував, а тому підстави для виплати грошового забезпечення за вказаний період відсутні. Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 50000,00 грн, то позивачем не доведено факт завдання немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у житті позивача та не обґрунтовано розмір такої шкоди.

У відповіді на відзив, представник позивача з доводами, викладеними у відзиві, не погодився з огляду на те, що представник відповідача був присутнім при оголошенні судом вступної та резолютивної частини рішення суду від 09.02.2022 у справі № 620/16102/21, тому йому було відомо про зміст рішення в частині негайного виконання. Щодо невиконання позивачем службових обов`язків у спірний період, то вказані обставини спростовуються тим, що позивач кожного дня, після поновлення на посаді, виконував повноваження поліцейського, здійснював захист Батьківщини, зокрема приймав участь в обороні міста Чернігова.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав з доводів, викладених у відзиві. Звернув увагу суду на те, що розмір грошового забезпечення позивача, вказаний у довідці ГУНП в Чернігівській області від 14.11.2023, визначений за іншою посадою, а не за посадою на якій поновлено позивача за рішенням суду.

Заслухавши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Наказом ГУ НП в Чернігівській області від 08.10.2021 № 342 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.02.2022 у справі № 620/16102/21 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 08.10.2021 № 342 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 , начальника Управління карного розшуку Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, полковника поліції, зі служби в поліції. Поновлено ОСОБА_1 , з 12.10.2021, на службі в поліції у спеціальному званні «полковник поліції» та на посаді начальника Управління карного розшуку Головного управління Національної поліції в Чернігівській області. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, з 12.10.2021 по 09.02.2022, у розмірі 108645 (сто вісім тисяч шістсот сорок п`ять) грн 90 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.09.2022, рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.02.2022 у справі № 620/16102/21, залишено без змін.

Однак рішення суду в частині негайного поновлення позивача на посаді з 09.02.2022 відповідачем виконано не було. Наказ про поновлення позивача на посаді начальника управління карного розшуку ГУНП в Чернігівській області з 12.10.2021, виданий відповідачем 06.06.2022 № 256 о/с (а.с.25).

Отже, предметом спору є стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 09.02.2022 (день ухвалення судового рішення про поновлення) по 06.06.2022 (дата видачі наказу про поновлення на посаді).

Указані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 370 КАС України установлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Суд у спірних правовідносинах виходить передовсім з того, що рішення про поновлення на посаді (роботі) вважається виконаним з дня видання про це [поновлення] наказу. Положення аналогічного змісту містяться у пункті 34 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів». У цій Постанові зазначено також (абзац третій пункту 32), що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 ( далі-Порядок № 100).

Отже, після того, як суд ухвалить рішення про поновлення незаконно звільненого працівника, а також стягне на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України, обов`язком роботодавця є видати відповідний наказ (про поновлення) і закон передбачає, що таке виконання має бути негайним.

Статтею 5-1 КЗпП України установлено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Суд зазначає, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов`язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.

Відповідно до статті 236 КЗпП України виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі-проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Отже, стаття 236 КЗпП України не містить жодних застережень, щодо звільнення власника або уповноваженого ним органу від відповідальності за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Суд звертає увагу на те, що наведений обов`язок виплатити поновленій на посаді особі середній заробіток за час вимушеного прогулу не залежить від обставин та причин невиконання судового рішення про поновлення такої особи на посаді.

Аналіз правових норм чинного законодавства, що регулює правовідносини в сфері проходження громадянами публічної служби та звільнення з публічної служби, дає підстави для висновку, що рішення судів про поновлення на роботі є обов`язковими та виконуються негайно з часу його оголошення, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Водночас, рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Стаття 236 КЗпП України якраз і стосується ситуації, коли роботодавець зволікає з виконанням судового рішення, відповідно період цього зволікання (затримки) підлягає оплаті середнім заробітком (якщо суд з`ясує, що для цього є підстави).

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Вказана правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16 лютого 2018 року у справі № 807/2713/13-а, від 27 червня 2019 року у справі № 821/1678/16, від 31 липня 2019 року у справі № 813/593/17, від 25 вересня 2019 року у справі № 813/4668/16, від 27 листопада 2019 року у справі № 802/1183/16-а, від 19 грудня 2019 року у справі № 2а-7683/12/1370, від 05 лютого 2020 року у справі № 815/1676/18, від 05 березня 2020 року у справі № 280/360/19, від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2501/19, від 19 квітня 2021 року у справі № 826/11861/17, від 24 червня 2021 року у справі № 640/15058/19, від 20 липня 2021 року у справі № 826/3465/18.

У цій справі судом встановлено, що рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.02.2022 у справі № 620/16102/21 в частині поновлення ОСОБА_1 , з 12.10.2021, на службі в поліції у спеціальному званні «полковник поліції» та на посаді начальника Управління карного розшуку Головного управління Національної поліції в Чернігівській області допущено до негайного виконання.

При цьому суд зазначає, що представник відповідача був присутнім в судовому засіданні 09.02.2022, а отже йому було відомо про факт негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді, яке є обов`язковим до виконання.

Натомість, наказ про поновлення позивача на посаді № 259 о/с виданий відповідачем 06.06.2022.

Таким чином, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення відповідно до приписів статті 236 КЗпП України з відповідача на користь позивача середнього заробітку.

Визначаючись щодо періоду затримки виконання рішення суду, то відповідно до наведених висновків Верховного Суду, такий період необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.02.2022 у справі № 620/16102/21 (щодо поновлення), як встановлено судом, виконано 06.06.2022 (коли ГУНП в Чернігівській області видало наказ № 259 о/с («Про поновлення»), тож період з 10.02.2022 по 05.06.2022 є періодом затримки виконання цього рішення, за який позивач має право вимагати стягнення середнього заробітку відповідно до статті 236 КЗпП України.

При цьому суд зазначає, що факт роботи позивача не впливає на наявність у нього права щодо виплати середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду відповідно до статті 236 КЗпП України та не змінює розміру таких виплат, тому доводи відповідача в цій частині суд відхиляє.

Відповідно до пункту 1 Порядку № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: з) вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду .

Відповідно до положень пункту 2 Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата (абзац третій пункту 2).

Отже, за описаних обставин справи і нормативного регулювання спірних відносин суд дійшов висновку, що слід застосувати положення статті 236 КЗпП України та положення Порядку № 100 при обчисленні середнього заробітку, який підлягає стягненню за час затримки виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.02.2022 у справі № 620/16102/21 (щодо поновлення), використавши для цього середньоденну заробітну плату позивача, яка була розрахована на основі виплат за два останні місяці перед місяцем, в якому відбулося звільнення.

Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, суд враховує середньоденний розмір заробітної плати позивача 897,90 грн, що підтверджується довідкою про розмір грошового забезпечення позивача на посаді начальника Управління карного розшуку ГУНП в Чернігівській області, зазначеної в рішенні Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.02.2022 у справі № 620/16102/21.

Судом встановлено, що кількість робочих днів за період з 10.02.2022 по 05.06.2022 включно становить 116 календарних днів. Таким чином, середній заробіток, який підлягає стягненню з ГУНП в Чернігівській області на користь позивача, становить 104156,40 грн (116 х 897,90 грн).

Разом з тим, довідку ГУНП в Чернігівській області від 14.11.2022 № 636/124/21/01-2022 (а.с.37), суд до уваги не приймає, оскільки остання містить відомості про розмір грошового забезпечення заступника ЧРУП - начальника слідчого відділу ГУНП в Чернігівській області, проте позивача поновлено на посаді начальника Управління карного розшуку ГУНП в Чернігівській області.

Щодо моральної шкоди у розмірі 50000,00 грн, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями статті 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Системний аналіз наведеної норми законодавства вказує, що саме по собі порушення прав особи ще не свідчить про заподіяння їй моральної шкоди, оскільки така шкода повинна мати певний прояв у вигляді, зокрема, фізичних та/або душевних страждань, приниженні честі і гідності тощо, і наявність таких обставин повинна довести особа, яка вважає, що їй заподіяно моральну шкоду.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду у справі №818/1429/17 від 25.04.2019 та у справі №818/1393/17 від 12.11.2019.

Враховуючи вищезазначене, оцінивши і проаналізувавши надані позивачем пояснення, на переконання суду, позивачем не доведено заподіяння моральної шкоди. Так, позивач не надав суду жодних доказів на підтвердження заподіяння такої шкоди. Не навів позивач і підставності розміру визначеної (шкоди) - 50000,00 грн.

Отже, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.

Щодо клопотання позивача про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі в розмірі 12000,00 грн.

Вказана сума витрат на правничу допомогу сплачена позивачем, що підтверджується квитанціями, наявним в матеріалах справи.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За правилами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Приписи частини третьої статті 134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому в силу положень частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати відповідні докази.

Суд вважає за необхідне зауважити, що обов`язковою умовою для врахування судом таких доказів є їх подання до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Так, до судових дебатів, представник позивача подав заяву про понесені витрати на правничу допомогу, в якій вказав, що до складу витрат ввійшло наступне: підготовка та пред`явлення позову в суд; підготовка та подання клопотання про поновлення строку звернення до суду; підготовка та подання відповіді на відзив; підготовка та подання заперечення проти клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу надано: договір про надання правової допомоги від 16.10.2021 (а.с. 41); додаткова угода від 31.12.2022 (а.с.138); квитанції про прийняту плату за надані послуги від 23.12.2023, 28.02.2023, 22.03.2022 (а.с.40а, 139).

Із змісту пункту 5.2 Договору про надання правової допомоги від 16.10.2021 вбачається, що надані послуги включають у себе наступні види виконаних робіт: підготовка проекту позовної заяви; збору документів для захисту прав; пред`явлення позову у суд; представництво в суді.

У відповідності до вимог частин першої та третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачений судовий збір в розмірі 1114,50 грн, тому з відповідача на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати в розмірі 743,00 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволений частково суд дійшов висновку про необхідність стягнення, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 6000 (шість тисяч) грн 00 коп.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Чернігівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.02.2022 у справі № 620/16102/21 за період з 10.02.2022 по 05.06.2022 у розмірі 104156,40 грн ( сто чотири тисячі сто п`ятдесят шість гривень 40 коп).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Національної поліції в Чернігівської області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 743,00 грн (сімсот сорок три гривні), витрати на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн (шість тисяч гривень), сплачених відповідно до квитанцій.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Позивач: ОСОБА_1 АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач: Головне управління Національної поліції в Чернігівській області просп.Перемоги, буд.74,м.Чернігів,14000 код ЄДРПОУ 40108651.

Повний текст рішення виготовлено 15 травня 2023 року.

Суддя І.І. Соломко