Рішення № 110858884, 15.05.2023, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/1443/23

15 травня 2023 рокум. Тернопіль Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Мірінович У.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, у якій позивач просить суд:

- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області №192650008449 від 24.01.2023 та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №192650008449 від 17.02.2023 про відмову у призначенні пенсії, оформленими супровідним листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області за реєстраційним №1900-0215-8/13608 від 29.03.2023, в призначенні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з врахуванням стажу роботи з 13.04.1988 по 31.12.1998 в Буданівському СПТУ №28 та знаходження в Теребовлянському районному центрі зайнятості за період з 25.04.2007 по 18.04.2008 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , яка заповнена 01.04.1983 на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з 12 грудня 2022 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у зв`язку з досягненням віку, необхідного для призначення пенсії за віком на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», 16 січня 2023 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про призначення пенсії за віком. Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області рішенням про відмову у призначенні пенсії №192650008449 від 24.01.2023 відмовлено позивачу в призначенні пенсії у зв`язку з недостатністю страхового стажу. До страхового стажу не зараховано період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.04.1983 з 13.04.1988 по 31.12.1998 в Будановському СПТУ №28 та період знаходження в Теребовлянському районному центрі зайнятості з 25.04.2007 по 18.04.2008, оскільки дівоче прізвище, вказане в трудовій книжці ( ОСОБА_1 ) не відповідає дівочому прізвищу, вказаному в свідоцтві про укладення шлюбу НОМЕР_2 від 09.06.1984 (ОСОБА_1). Позивач звернулась повторно з аналогічною заявою. Однак, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області рішенням від 17.02.2023 №192650008449 відмовило позивачу у призначенні пенсії з тих же підстав.

Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 17.04.2023 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у якій встановлено строк подання відповідачу відзиву на позовну заяву, в тому числі клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

26.04.2023, через відділ документального забезпечення суду надійшов відзив на позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області з додатками, зі змісту якого слідує, що відповідач 2 повністю заперечує проти задоволення позовних вимог мотивуючи свою позицію тим, що 16.01.2023 позивач звернулась із заявою про призначення пенсії за віком на загальних підставах згідно Закону №1058. За розрахунком управління згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж позивача на дату звернення становив 20 років 08 місяців 13 днів, при необхідному 29 років. До страхового стажу заявниці не зараховано періоди роботи: з 13.04.1988 по 31.12.1998 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_3 від 01.04.1983 в Будановському СПТУ №28, оскільки дівоче прізвище, вказане в трудовій книжці ( ОСОБА_1 ), не відповідає дівочому прізвищу, зазначеному в свідоцтві про шлюб серії НОМЕР_4 від 09.06.1984 (ОСОБА_1), з 25.04.2007 по 18.04.2008 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_3 від 01.04.1983 період отримання допомоги по безробіттю в Теребовлянському районному центрі зайнятості, оскільки дівоче прізвище, вказане в трудовій книжці ( ОСОБА_1 ), не відповідає дівочому прізвищу, зазначеному в свідоцтві про шлюб серії НОМЕР_4 від 09.06.1984 (ОСОБА_1).

За результатом розгляду заяви позивача віл 16.01.2023 відповідачем 2 прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком з підстав недостатності страхового стажу (арк. справи 26-56).

07.05.2023 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву позивача від відповідача 1 - Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, зі змісту якого слідує що відповідач повністю заперечує проти задоволення позовних вимог вказуючи на те, що позивач двічі зверталась із заявами про призначення їй пенсії за віком, зокрема, від 16.01.2023 та 10.02.2023. Рішеннями Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області відповідно - відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на загальних підставах, оскільки в позивача відсутній достатній страховий стаж (29 років) (арк. справи 57-65).

Відповідач 3 - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не подав, з клопотанням про продовження процесуального строку для його подання до суду не звертався.

Інших заяв на адресу суду не надходило.

Дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

Як слідує з матеріалів судової справи, позивач - ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_3 (арк. справи 5).

У зв`язку з досягненням 60-річного віку, позивач звернулась 16.01.2023 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» 1058-ІV.

Для прийняття рішення за результатами поданої заяви від 16.01.2023 за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області.

Рішенням від 24 січня 2023 року №192650008449 Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (арк. справи 10).

У вказаному рішенні зазначено, що позивач досягла 60-річного віку, з 01 січня 2022 року право на призначення пенсії за віком згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» 1058-ІV виникає за наявності страхового стажу 29 років.

Згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж позивача на дату звернення становив 20 років 08 місяців 13 днів, при необхідному 29 років. До страхового стажу заявниці не зараховано періоди роботи: з 13.04.1988 по 31.12.1998 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_3 від 01.04.1983 в Будановському СПТУ №28, оскільки дівоче прізвище, вказане в трудовій книжці ( ОСОБА_1 ), не відповідає дівочому прізвищу, зазначеному в свідоцтві про шлюб серії НОМЕР_4 від 09.06.1984 (ОСОБА_1), з 25.04.2007 по 18.04.2008 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_3 від 01.04.1983 період отримання допомоги по безробіттю в Теребовлянському районному центрі зайнятості, оскільки дівоче прізвище, вказане в трудовій книжці ( ОСОБА_1 ), не відповідає дівочому прізвищу, зазначеному в свідоцтві про шлюб серії НОМЕР_4 від 09.06.1984 (ОСОБА_1). Відмовлено у призначенні пенсії через недостатність страхового стажу.

ОСОБА_1 повторно звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою від 10.02.2023 про призначення пенсії за віком згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Рішенням від 17 лютого 2023 року № 192650008449 Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (арк. справи 11).

Відповідач 3 вказаним рішенням відмовив у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» через відсутність необхідного страхового стажу 29 років. При цьому вказав, що страховий стаж особи становить 28 років 10 місяців 28 днів, однак, за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.04.1983 та довідки № 20-04/37 від 14.04.2020, оскільки зазначене прізвище особи « ОСОБА_1 » (рос.) відрізняється від прізвища « ОСОБА_1 » (рос.) відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 09.06.1984.

Позивач вважає, що не зарахування спірних періодів до загального страхового стажу та відмова у призначенні пенсії за віком порушує його право на соціальний захист, а тому звернувся до суду із цим позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон №1788-XII) Про пенсійне забезпечення та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Згідно з частиною 2 статті 26 Закону 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років.

Періоди, з яких складається страховий стаж визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).

У законодавстві, що діяло до 01.01.2004, зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено: основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Згідно з пунктами 17-18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

Суд зазначає, що при обрахунку страхового стажу позивача відповідачами не було взято до уваги записи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.04.1983, з одних і тих же підстав, а саме: зазначене прізвище особи « ОСОБА_1 » (рос.) відрізняється від прізвища « ОСОБА_1 » (рос.) відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 09.06.1984.

При цьому, відповідачем 2, при розгляді заяви від 16.01.2023 зараховано до страхового стажу позивача 20 років 8 місяців 13 днів, а відповідачем 3 при розгляді заяви від 10.02.2023 зараховано до страхового стажу позивача 28 років 10 місяців 28 днів

На час первісного заповнення трудової книжки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162.

Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.

Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 Про трудові книжки робітників та службовців та даною Інструкцією.

Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки робітників та службовців" встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 13 вказаної постанови "Про трудові книжки робітників та службовців" при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

При цьому, відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

У період внесення записів про роботу позивача у спірні періоди після 1993, порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).

З положень пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.

Згідно з пунктом 2.6. Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Відповідно до абзацу 2 пункту 6.1 Інструкції №58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.

Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.

Щодо того, що у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 01.04.1983 (арк. справи 14) «ОСОБА_1» (рос.) відрізняється від прізвища « ОСОБА_1 » (рос.) відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 09.06.1984 (арк. справи 14), суд зауважує, що це є формальною неточністю, оскільки як слідує з документів що посвідчують особу, а саме: свідоцтва про народження позивача НОМЕР_5 від 05.04.1963, прізвище позивача українською мовою « ОСОБА_1 », що відповідає запису на титульній сторінці у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 01.04.1983, а російський переклад вказаного прізвища, який внесено у свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 від 09.06.1984, на переконання суду, є формальною неточністю та в даному випадку не може бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а (адміністративне провадження № К/9901/17572/18).

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а.

Крім того, суду не надано доказів у підтвердження того, що дані трудової книжки позивача містять неправдиві або недостовірні відомості чи були предметом судового розгляду.

З огляду на викладене позовні вимоги позивача щодо зарахування до страхового стажу періодів роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.04.1983, - підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог зобов`язального характеру (про призначення пенсії позивачу), то оцінивши наявні у справі докази суд дійшов переконання, що відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за віком, відповідач не надав належної правової оцінки інформації про трудову діяльність позивача про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії, що містяться у матеріалах справи, у зв`язку з чим зробив передчасний висновок про неможливість зарахування позивачу до страхового стажу періодів його роботи, що зазначені у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 01.04.1983, та, як наслідок, не врахував докази, в підтвердження того, що позивач має право на пенсію за віком на загальних підставах в цій частині.

За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо зарахування страхового стажу/призначення та перерахунку пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, з огляду на втручання в дискреційні повноваження ГУ ПФУ в Тернопільській області та виходять за межі завдань адміністративного судочинства.

Однак, зважаючи на те, що в ході розгляду справи суд дійшов висновку щодо протиправності в частині оскаржуваного рішення, суд з метою повного та належного захисту прав позивача, вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.01.2023 про призначення пенсії за віком та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у даному судовому рішенні.

За наведених обставин, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

У свою чергу частиною восьмою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів 2 та 3 понесені позивачем витрати зі сплати судового збору у повному обсязі.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області №192650008449 від 24.01.2023 та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №192650008449 від 17.02.2023 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії пенсії за віком згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.01.2023 про призначення пенсії за віком згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у даному судовому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 536 (п`ятсот тридцять шість) гривень 80 коп. сплаченого судового збору.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 536 (п`ятсот тридцять шість) гривень 80 коп. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 15 травня 2023 року.

Реквізити учасників справи:

позивач: - ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 );

відповідачі: - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження/місце проживання: Майдан Волі, 3, м. Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ: 14035769);

- Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області (місцезнаходження/місце проживання: вул. Шевченка, 9, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404 код ЄДРПОУ: 21782461);

- Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (місцезнаходження/місце проживання: вул. Борисенка Олександра, 7, м. Рівне, Рівненська область, 33028, код ЄДРПОУ: 21084076);

Головуючий суддя Мірінович У.А.