Рішення № 110855225, 15.05.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2023 року Справа № 160/4182/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лозицької І.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог, -

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9999-53/64-У від 13.11.2018 року, видану Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39394856); вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9999-53/64-У від 10.05.2019 року, видану Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015); вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9999-53/64-У від 06.02.2021 року, видану Головним управліннямДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658);

- зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658) привести у відповідність до рішення суду інтегровану картку платника стосовно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в частині зменшення заборгованості з ЄСВ на суму 37778,74 грн. (тридцять сім тисяч сімсот сімдесят вісім гривень 74 копійки).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності 27.12.1995 року, дата запису: 21.12.2022 року, номер запису: 2002240170000159667. Державну реєстрацію вказаного факту було проведено виконавчим комітетом Індустріальної районної ради м. Дніпропетровська.

За поясненнями позивача, останній припинив свою підприємницьку діяльність фактично відразу після реєстрації його як суб`єкта господарської діяльності та фактично жодного разу не подавав до податкових органів фінансової звітності про її проведення. На початку 2000-х років представником контролюючого органу було повідомлено, що позивач знятий з обліку як особа, що здійснює підприємницьку діяльність через відсутність поданої звітності. В подальшому жодних повідомлень, штрафних санкцій та інших претензій протягом майже 20-ти років позивачу не пред`являлося. Позивач не має статусу ФОП та не належить до інших категорій платників ЄСВ.

Позивач зазначає також про те, що до 21.12.2022 року не був зареєстрований як ФОП, відомості щодо нього до Реєстру не вносились.

Позивач вважає, що не є страхувальником у розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та не має обов`язку щодо сплати єдиного соціального внеску, у зв`язку з чим вважає оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) винесеними з порушенням чинного законодавства та такими, що підлягають скасуванню

Ухвалою суду від 06.03.2023 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.

Заперечуючи проти позову відповідачем надано до суду письмовий відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи.

В обґрунтування своїх заперечень, відповідач зазначає про те, що позивач перебував на обліку в Лівобережній ДПІ як фізична особа-підприємець з 04.01.1996 року по 22.12.2022 рік. Здійснював діяльність на загальній системі оподаткування та відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464 був платником єдиного внеску. Стан платника 11 припинено, але не знято з обліку (кор не пусті). У зв`язку із наявністю заборгованості з єдиного внеску та керуючись п.4 ст.25 Закону №2464, сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Відповідач також вказує на те, що станом на час подання позову в ІТС «Податковий блок» відсутні відомості від державного реєстратора згідно із Законом №755, що позивачем як фізичною особою-підприємцем припинено підприємницьку діяльність. Пасивна бездіяльність ОСОБА_1 не може вважатись припиненням підприємницької діяльності.

Відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) як суб`єкт підприємницької діяльності був зареєстрований 27.12.1995 року, номер запису 2002240170000159667.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформація про ФОП ОСОБА_1 містить наступні записи, зокрема:

04.01.1996 року, ГУ ДПС У Дніпропетровськійобласті, Лівобережна ДПІ (Індустріальний р-н м.Дніпра), 44118658, (дані про взяття на облік як платника податків).

03.01.1996 року, 0404032866, ГУ ДПС У Дніпропетровськійобласті, Лівобережна ДПІ (Індустріальний р-н м.Дніпра), 44118658, (дані про взяття на облік як платника єдиного внеску)

У листопаді 2022 року позивачу стало відомо, що Індустріальним відділом державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) щодо нього відкриті виконавчі провадження №66724543 від 07.09.2021 року, №62519840 від 13.07.2020 року та №59121138 від 15.05.2019 року.

З матеріалів справи вбачається, що виконавчі провадження були відкриті на підставі таких виконавчих документів: вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9999-53/64-У від 13.11.2018 року на суму 15819,54 грн., видана Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39394856); вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9999-53/64-У від 10.05.2019 року на суму 5211,36 грн., видана Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015); вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9999-53/64-У від 06.02.2021 року на суму 37788,74 грн., видана Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658).

01.12.2022 року представником позивача на адресу ГУ ДПС у Дніпропетровській області було направлено адвокатський запит №01/12-22 про надання відомостей стосовно підстав нарахування ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як фізичній особі-підприємцю, розрахунку сум нарахування заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за вимогами про сплату боргу №Ф-9999-53/64-У від 13.11.2018 року, від 10.05.2019 року, від 06.02.2021 року.

Листом №70330/6/04-36-24-13-08 від 08.12.2022 року позивача повідомлено про те, що в ІКП ФОП ОСОБА_1 за технологічним кодом класифікації 71040000 відбулися автоматичні нарахування єдиного внеску, а саме:

-за 2017 рік у сумі 8448,0 грн. термін сплати до 09.02.2018року;

-1квартал 2018 року- 2457,18 грн., термін сплати 19.04.2018 року;

-2 квартал 2018 року - 2457,18 грн., термін сплати 19.07.2018 року;

-3 квартал 2018 року - 2457,18 грн., термін сплати 19.10.2018 року;

-4 квартал 2018 року- 2457,18 грн., термін сплати 21.01.2019 року;

-1 квартал 2019 року - 2754,18 грн., термін сплати 19.04.2019 року;

-2 квартал 2019 року - 2754,18 грн., термін сплати 19.07.2019 року;

-3 квартал 2019 року - 2754,18 грн., термін сплати 21.10.2019 року;

-4 квартал 2019 року - 2754,18 грн., термін сплати 20.01.2020 року;

-1квартал 2020 року - 2078,12 грн., термін сплати 21.04.2020 року;

-2 квартал 2020 року - 1039,06 грн., термін сплати 20.07.2020 року;

-3 квартал 2020 року - 3178,12грн., термін сплати 19.10.2020 року;

-4 квартал 2020 року - 2200,0 грн. термін сплати 19.01.2021 року.

Вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9999-53/64 від 13.11.2018 року, від 10.05.2019 року, від 06.02.2021 року були направлені на податкову адресу ОСОБА_1 , однак повернулась до контролюючого органу з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

У зв`язку з несплатою позивачем сум ЄСВ, визначених вимогами про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9999-53/64-У від 13.11.2018 року, від 10.05.2019 року, від 06.02.2021 року, Головне управління ДПС у Дніпропетровській області направило для примусового виконання до Індустріального ВДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

Виконавчі документи за виконавчими провадженнями №66724543, №62519840, №59121138 повернуті стягувачу на підставі п.2 ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження».

На теперішній час заборгованість по єдиному внеску в ІКП ФОП ОСОБА_1 становить 37788,74 грн.

Не погоджуючись з вказаними вимогами про сплату боргу (недоїмки), вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаєЗакон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464).

Відповідно до пункту 2 частини 1статті 1 Закону №2464-VIєдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 4 частини 1статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Як зазначено у частині 4статті 4 Закону №2464-VI, особи, зазначені в пунктах 4 та 5-1 частини 1 цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України«Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 частини 1статті 7 Закону №2464-VI(в редакції відповідно до Закону УкраїниПро внесення змін до деяких законодавчих актів Українивід 06.12.2016р. № 1774-VIII, який набув чинності з 01.01.2017р.) для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першоїстатті 4 цього Закону, - єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до частини 5статті 8 Закону №2464-VIєдиний внесок для платників, зазначених устатті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеноїстаттею 7 цього Законубази нарахування єдиного внеску.

Згідно з пунктом 4 частини 1статті 1 Закону №2464-VIмаксимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює двадцяти п`яти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Пунктом 5 частини 1статті 1 Закону №2464-VIвизначено, що мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Абзацом 3 частини 8статті 9 Закону №2464-VIвизначено, що платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першоїстатті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа у місяці, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Таким чином, сплата єдиного внеску фізичною особою-підприємцем на загальній системі оподаткування за 2017 рік мала бути здійснена до 09.02.2018 у розмірі не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску та не менше за розмір мінімального страхового внеску.

Законом України«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій»від 03.10.2017р. № 2148-VIII внесено зміни, у тому числі доЗакону №2464-VI(набули чинності з 01.01.2018р.).

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 частини 1статті 7 Закону №2464-VI(тут і в подальшому в редакції з 01.01.2018р.) для платників, зазначених в пунктах 4 (крім фізичних осіб підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5, 5-1 частини 1статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Згідно з абзацом 2 пункту 2 частини 1статті 7 Закону №2464-VI, в разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Пунктом 3 частини 1статті 7 Закону №2464-VIпередбачено, що для платників, зазначених в пункті 4 частини 1статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до абзацу 3 частини 8статті 9 Закону №2464-VIплатники єдиного внеску, зазначені в пунктах 4, 5, 5-1 частини 1статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з абзацом 4 частини 8статті 9 Закону №2464-VIперіодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених в пунктах 4, 5 частини 1статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. В разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Частиною 12статті 9 Закону №2464-VIпередбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Як зазначено у частині 16статті 25 Закону №2464-VI, строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення недоїмки, штрафів, пені не застосовується.

Аналіз вищенаведених норм права дозволяє дійти висновку, що починаючи з 01.01.2017р. встановлений безальтернативний обов`язок фізичної особи-підприємця регулярно сплачувати єдиний внесок з дати державної реєстрації підприємницької діяльності до дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності. При цьому в разі неотримання доходу, за будь яких умов, єдиний внесок має бути сплачений у розмірі не менше розміру мінімального страхового внеску на місяць. Виключення з даного правила стосуються лише фізичних осіб-підприємців, які отримують пенсію або соціальну допомогу. Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення недоїмки, штрафів, пені не застосовується.

Згідно з частиною 4статті 5 Закону № 2464-VI обов`язки платників єдиного внеску виникають у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичних осіб, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України«Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

Отже, фізична особа-підприємець, яка в силу положеньстатті 50 Цивільного кодексу Українивизначається як особа, яка здійснює своє право на підприємницьку діяльність, є платником єдиного внеску.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015р. № 449, Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 р. за № 508/26953 (далі Інструкція № 449).

Відповідно до п. 1, 2 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Відповідно до абз. 3 п. 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо, зокрема, платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається), зокрема, платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Суд зазначає, що згідно пояснень відповідача, викладених у відзиві, позивачу нараховано розрахункову суму єдиного внеску за період 2017-2020 роки.

Суми заборгованості позивача по сплаті єдиного внеску здійснено на підставі облікових даних інформаційної системи ГУ ДПС у Дніпропетровській області.

Відповідно до положень п. 3 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

З матеріалів справи вбачається, що в оскаржуваних вимогах вказані розміри суми боргу: №Ф-9999-53/64-У від 13.11.2018 року 15819,54 грн., з яких недоїмка 15819,54 грн., штрафи 00,00 грн., пеня 00,00 грн; №Ф-9999-53/64-У від 10.05.2019 року 5211,36 грн., з яких недоїмка 5211,36 грн., штрафи 00,00 грн., пеня 00,00 грн; №Ф-9999-53/64-У від 06.02.2023 року 32577,38 грн., з яких недоїмка 32577,38 грн., штрафи 00,00 грн., пеня 00,00 грн.

В матеріалах справи містяться докази направлення оскаржуваних вимогна адресу позивача з відміткою пошти про неможливість вручення.

Відповідно до приписів п.4 розділу VIІнструкції № 449у разі якщо неможливо надіслати (вручити) платнику єдиного внеску вимогу про сплату боргу (недоїмки) поштою у зв`язку з відсутністю його за місцезнаходженням (місцем проживання) (відсутністю службових (посадових) осіб платника єдиного внеску за його місцезнаходженням), відмовою платника єдиного внеску або службових (посадових) осіб платника прийняти вимогу, поверненням поштового відправлення у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання або з інших причин, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, вимога вважається надісланою (врученою) платнику єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

З урахуванням викладеного, спірні вимоги є такими, що були надіслані (вручені) позивачу.

У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справіРисовський проти Українипідкреслено особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (пункт 70).

За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справаСерков проти України, заява № 39766/05, пункт 43).

У справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до п. 4 ч.1 ст. 4 Закону № 2464-VІі, як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі заперіод з 2017 року по 2020 рік відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач набув статусу суб`єкта підприємницької діяльності у 1995 році, тобто до 01 липня 2004 року до набрання чинності Законом № 755-IV.

Отже, до предмета доказування в даній справі входить наявність можливості в особи, яка набула статусу суб`єкта підприємницької діяльності до набрання чинності Законом №755-IV, здійснювати конституційне право на підприємницьку діяльність та отримувати дохід від такої діяльності на законних підставах у разі неподання нею реєстраційної картки відповідно до вимог цього Закону. Статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020р. у справі № 260/81/19).

Зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, запровадженізаконами №2390-VIта№1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.07.2020 року у справі № 260/81/19 також зазначила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

При цьому, застосовними в цій справі є висновки ЄСПЛ у справіСерков проти України, оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов`язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що 03 червня 2020 року набрав чинності пункт 5розділу І Закону України від 13 травня 2020 року № 592-ІХ Про внесення змін до Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування щодо усунення дискримінації за колом платників(далі - Закон № 592-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2464-VIдоповнено пунктом 9-15.

Так, згідно з абзацами першим та другим пункту 9-15Закону № 2464-VI (у редакціїЗакону № 592-ІХ) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цимЗаконом, несплачені станом на день набрання чинностіЗаконом №592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинностіЗаконом № 592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинностіЗаконом № 592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4цього Закону(крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другоїстатті 6 цього Законуза період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинностіЗаконом № 592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 260/81/19 дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеномуЗаконом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач набув статусу суб`єкта підприємницької діяльностіфізичної особи - 27.12.1995 року.

Однак, фактично підприємницьку діяльність позивач не здійснював, документи для внесення даних про нього до ЄДР не подавав.

З урахуванням визначеного чинним законодавством України суб`єктного складу платників єдиного внеску, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 01.07.2020 року у справі № 260/81/19, суд доходить висновку, що позивач не мав статусу платника єдиного внеску у 2017-2020 роках, відповідно до норм чинного законодавства України.

З урахуванням вищенаведеного, суд доходить висновку, що відповідач, при нарахуванні позивачу боргу зі сплати ЄСВ, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України, оскільки ним, як було встановлено в ході судового розгляду, було протиправно визначено розрахунок недоїмки з єдиного соціального внеску.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимога Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №Ф-9999-53/64-У від 13.11.2018 року, Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №Ф-9999-53/64-У від 10.05.2019 року та №Ф-9999-53/64-У від 06.02.2021 року про сплату боргу (недоїмки) прийняті відносно ОСОБА_1 , є протиправнимита такими, що підлягають скасуванню.

Крім того, враховуючи, що судом встановлено відсутність відомостей щодо ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

До 01.01.2004 року загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України визначалися Законом України від 7 лютого 1991 року № 698-XII "Про підприємництво" (далі - Закон № 698-XII).

Вказаний Закон втратив чинність з 1 січня 2004 року на підставі пункту 2 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, прийнятого Законом України від 16 січня 2003 року № 436-IV.

Оскільки позивач був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності у 1995 році, суд вважає необхідним вдатися до оцінки окремих положень Закону № 698-XII.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 698-XII підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб`єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Суб`єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути, зокрема, громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності (абзац другий статті 2 Закону № 698-XII).

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону № 698-XII державна реєстрація суб`єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації (далі - органи державної реєстрації) за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб`єкта, якщо інше не передбачено законом. Відомості про зареєстровані суб`єкти підприємницької діяльності вносяться до Реєстру суб`єктів підприємницької діяльності.

Частинами третьою, восьмою статті 8 Закону № 698-XII було передбачено, що громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи-платника податків та інших обов`язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

Відповідно до ч. 18 ст. 8 Закону № 698-XII скасування державної реєстрації здійснюється за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів чи за особистою заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду в разі: визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів; здійснення діяльності, що суперечить установчим документам та законодавству України; несвоєчасного повідомлення суб`єктом підприємницької діяльності про зміну його назви, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження; визнання суб`єкта підприємницької діяльності банкрутом (у випадках, передбачених законодавством); неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством.

Згідно з ч. 20 ст. 8 Закону № 698-XII орган державної реєстрації в десятиденний термін повідомляє відповідні державні податкові органи та органи державної статистики, органи Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та Пенсійного фонду України про скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності.

Водночас в силу вимог ст. 11 Закону № 698-XII діяльність підприємця припиняється: з власної ініціативи підприємця; на підставі рішення суду у випадках, передбачених законодавством України; у разі закінчення строку дії ліцензії або її анулювання; на інших підставах, передбачених законодавчими актами України.

Отже, змістовний аналіз вказаних положень Закону України "Про підприємництво" вказує на те, що громадяни, які виявили бажання здійснювати підприємницьку діяльність та пройшли процедуру державної реєстрації набували статусу суб`єктів підприємницької діяльності (підприємців) з отриманням відповідного свідоцтва про державну реєстрацію. Водночас закон передбачав можливість скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності, зокрема за особистою заявою громадянина, а також припинення підприємцем своєї діяльності з власної ініціативи. У першому випадку про факт скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності обов`язково повідомлялись відповідні органи державної податкової служби.

Суд зазначає, що позивачем не надано доказів стосовно припинення діяльності підприємця з власної ініціативи у той період.

01.07.2004 року набрав чинності Закон України від 15 травня 2003 року № 755-VI "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (далі - Закон № 755-VI). Згідно з преамбулою цей Закон регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців.

Так, відповідно до ст. 3 Закону № 755-VI (тут і надалі - в редакції станом на 01.07.2004р.) дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб-підприємців.

Статтею 4 Закону № 755-VI визначено, що державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, здійснюється шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - автоматизованої системи збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Частина перша статті 42 Закону № 755-VI передбачає, що для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем (далі - заявник), повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

Крім того, пунктом 2 розділу VIII "Прикінцевих положень" Закону № 755-VI було визначено, що державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка.

Отже, суд зазначає, що поняття "фізична особа-підприємець" було введене у законодавство України з набранням чинності Цивільним кодексом України (Закон № 435-IV від 16.01.2003р.), тобто з 01.01.2004р. Водночас частиною другою статті 50 цього Кодексу було визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Таким законом власне і став Закон України від 15 травня 2003 року № 755-VI "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".

З наведеного можна дійти висновку, що обов`язковою умовою для здійснення підприємницької діяльності фізичними особами, зареєстрованими до 01.01.2004р. як суб`єкти підприємницької діяльності, було проходження процедури державної реєстрації як фізичної особи-підприємця в Єдиному державному реєстрі. При цьому датою державної реєстрації фізичної особи-підприємця вважалася дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

Водночас, суд зауважує, що Законом № 755-VI не було встановлено обов`язку суб`єктів підприємницької діяльності-фізичних осіб щодо проходження обов`язкової державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та правових наслідків не проходження такої реєстрації.

Відтак, на думку суду, після набрання 01.07.2004 року чинності Законом № 755-VI позивач автоматично не набув статусу фізичної особи-підприємця в розумінні положень цього закону, оскільки до суду не надано доказів щодо вчинення передбачених ним дій для проведення державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі.

01.07.2010 року було прийнято Закон України № 2390-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємці" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання".

Прикінцевими та перехідними положеннями цього Закону було визначено, що процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004р., завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом (пункт 2).

Всі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004р., відповідно до п. 3 Закону № 755-VI, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв (пункт 3).

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004р., після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними (пункт 4).

Системний аналіз наведених норм законодавства України дає змогу зробити висновок про те, що починаючи з 01.07.2004 року державна реєстрація фізичної особи-підприємця здійснюється в порядку та на підставах, визначених Законом № 755-VI. Оскільки позивач, будучи зареєстрованим як суб`єкт підприємницької діяльності, після набрання чинності цим Законом не пройшов передбачену ним процедуру державної реєстрації, доказів протилежного до суду не надано, немає підстав вважати, що він набув статусу фізичної особи-підприємця. Водночас, ані основні положення, ані перехідні положення Закону № 755-VI не містять приписів про автоматичне набуття статусу фізичної-особи підприємця громадянами, які були зареєстровані до 01.07.2004р. як суб`єкти підприємницької діяльності, але не пройшли процедури перереєстрації за новим законом.

На підставі вищезазначеного, враховуючи, що відповідачем при прийнятті оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) не враховано всіх суттєвих обставин, суд зазначає про задоволення позовних вимог.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління ДПС у Дніпропетровській області привести у відповідність до рішення суду інтегровану картку платника в частині зменшення заборгованості з ЄСВ, суд зазначає наступне.

Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до приписівст.71 ПК Україниінформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - комплекс заходів, що координується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Згідно зіст. 74 ПК Україниподаткова інформація, зібрана відповідно до цьогоКодексу, зберігається в базах даних Інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику. Внесення інформації до баз даних Інформаційних систем та її опрацювання здійснюються контролюючими органами.

Згідно із Порядком ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженимнаказом Міністерства фінансів України №5 від 12.01.2021р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.03.2021 року за № 321/35943, інтегрована картка платника (далі - ІКП) -форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі - платежі), що ведеться за кожним видом платежу.

Відповідно до п.1 гл.1. р.2 Порядку з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць.

ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею.

Згідно із главою 2 Розділу II Порядкуз метою забезпечення контролю за правильністю відкриття/закриття ІКП в інформаційній системі щодекадно забезпечується автоматичне формування реєстрів контролю:

реєстр контролю ІКП, відкритих в інформаційній системі, які не відповідають Переліку форм ІКП;

реєстр контролю наявності відкритої ІКП за платником, стосовно якого в ЄДР внесено запис про припинення;

реєстр контролю наявності ІКП без ознаки «Платник відсутній в реєстрі» відкритої платнику, якого не включено / виключено з реєстру платників певного податку.

Наявні записи в реєстрах контролю не пізніше наступного робочого дня з дня їх виявлення відпрацьовуються підрозділом, що здійснює облік платежів, шляхом усунення помилок:

у разі виявлення невідповідностей між ІКП, відкритими в інформаційній системі, та Переліком форм ІКП - здійснюється перекодування ІКП на відповідну форму обліку ІКП;

у разі виявлення ІКП, відкритої за платником, якого не включено / виключено з реєстру платників певного податку,- здійснюється перекодування такої ІКП з ознакою «Платник відсутній в реєстрі».

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу щодо вірного та об`єктивного відображення в інтегрованій картці фактичного стану розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган зобов`язаний вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Вказана правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року в адміністративній справі № 826/9288/18.

Таким чином, суд дійшов висновку, про обґрунтованість позовних вимог в частині зобов`язання Головного управління ДПС у Дніпропетровській області привести у відповідність до рішення суду інтегровану картку платника стосовно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в частині зменшення заборгованості з ЄСВ на суму 37778, 74 грн.

Частиною 1ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства Українивизначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч.1статті 9 Кодексу адміністративного судочинства Українирозгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1ст.73 Кодексу адміністративного судочинства Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з ч. 2ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно дост. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову в розмірі 1073,60 грн., що документально підтверджується квитанцією від 03.03.2023 року.

Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1073,60 грн. підлягає стягненню з бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 241-243, 245-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9999-53/64-У від 13.11.2018 року, видану Головним управліннямДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39394856); вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9999-53/64-У від 10.05.2019 року, видану Головним управліннямДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015); вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9999-53/64-У від 06.02.2021 року, видану Головним управліннямДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658).

Зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658) привести у відповідність до рішення суду інтегровану картку платника стосовно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в частині зменшення заборгованості з ЄСВ на суму 37 778,74 грн. (тридцять сім тисяч сімсот сімдесят вісім гривень 74 копійки).

Стягнути на користь ОСОБА_1 з Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська,17-а, код ЄДРПОУ ВП 44118658) судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 1073, 60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні60 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимогстатті 255 Кодексу адміністративного судочинства Українита може бути оскаржене встроки, передбачені статтею295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 15.05.2023 року.

Суддя І.О. Лозицька