Рішення № 110848128, 15.05.2023, Богодухівський районний суд Харківської області

Справа №613/491/23 Провадження № 2/613/223/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2023 року Богодухівський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Шалімова Д.В.,

за участю секретаря Герасимюк Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Богодухові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представник позивача адвокат Костенко Н.Ю. до Богодухівської міської ради Харківської області, третя особа: Богодухівська державна нотаріальна контора Харківської області, про визнання права користування земельною ділянкою,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача адвокат Костенко Н.Ю. звернулась до суду з позовом до Богодухівської міської ради Харківської області, третя особа: Богодухівська державна нотаріальна контора Харківської області, про визнання права користування земельною ділянкою, в якій просить: визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом право постійного користування земельною ділянкою площею 0,40 га для ведення особистого підсобного господарства, після смерті ОСОБА_2 , згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ХР -04-00-015725, виданим 08 серпня 1996 року.

Свої вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач звернувся до Богодухівської державної нотаріальної контори з питання одержання свідоцтва про право на спадщину за заповітом на право постійного користування вказаною земельною ділянкою, однак, листом № 184/01-16 від 15 лютого 2022 року йому було відмовлено та рекомендовано звернутися до суду.

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Костенко Н.Ю. в судове засідання не з`явились, представник позивача надала до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності. Позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності. Проти задоволення позову не заперечував.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явилась, надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності. Проти задоволення позову не заперечувала.

Суд, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, приходить до наступного.

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 11 грудня 2018 року, виданого виконавчим комітетом Губарівської сільською радою Богодухівського району Харківської області, ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис № 17.

Як вбачається з копії заповіту, посвідченого секретарем Губарівської сільською радою Богодухівського району Харківської області 21 червня 2012 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , все своє майно заповіла ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Заповіт зареєстровано в реєстрі за № 44.

Згідно відповіді нотаріуса Богодухівської державної нотаріальної контори Харківської області від 15 лютого 2022 року № 184/01-16 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на право постійного користування земельною ділянкою, право на користування на яку підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії ХР-04-00-015725, оскільки нотаріуси не можуть вчинювати нотаріальні дії за умови існування спору про право.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкування - це перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ч. 1 ст. 1217 ЦК України).

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 2 ст. 1220 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

За змістом ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Таким чином, на підставі вказаних доказів суд визнає доведеним факт того, що позивач є спадкоємцем ОСОБА_2 за заповітом та прийняв спадщину у встановленому порядку.

Згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ХР-04-00-015725, виданим 08 серпня 1996 року Дмитрівською сільською радою на підставі рішення виконкому Дмитрівської сільської ради Богодухівського району Харківської області № 12 від 23 квітня 1996 року, ОСОБА_2 було надано у постійне користування земельну ділянку площею 0,40 га для ведення особистого підсобного господарства, яка розташована на території Дмитрівської сільської ради Богодухівського району Харківської області.

Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 210.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до наступного.

Конституція України закріплює, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (ст.ст. 1, 3 та 8).

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (ч. 3 ст. 41 Конституції України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Поняття «майно» в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном».

Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином для ведення особистого підсобного господарства є майном у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Згідно з нормами ч. 2 ст. 407 ЦК України та ч. 2 ст. 102 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 7 ЗК України від 18.12.1990 року, користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Пунктом 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України України у редакції Закону від 25.10.2001, який діяв з 01.01.2002 (момент набрання чинності названим ЗК України) до 22.09.2005, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте, Конституційний Суд України рішенням № 5-рп/2005 від 22.09.2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси, громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01.01.2002, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України не є суб`єктом такого права. Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов`язків щодо вказаної ділянки у відповідності до вимог чинного законодавства.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 663/1738/16-ц.

Суд у даному спорі застосовує вказані положення законодавства та з урахуванням встановлених у справі обставин зазначає, що на момент смерті ОСОБА_2 їй на законних підставах належало право постійного користування спірною земельною ділянкою.

У постанові від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з передбачених у ст. 141 ЗК України від 25.10.2001 підстав, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою поза межами підстав, визначених у ст. 141 ЗК України від 25.10.2001, є такими, що порушують це право.

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщини, визначений у ст. 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини.

Право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

Тому право постійного користування земельними ділянками, яке перейшло у порядку спадкування, не припиняється ані через зміни у земельному законодавстві, ані через смерть осіб, яким це право належало.

Такі висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 09.09.2020 у справі № 681/1154/17 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.06.2020, справа № 179/1043/16-ц.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, відсутність у ЗК України 2001 року такого права на земельну ділянку, як право постійного користування, або смерть особи, якій належало таке право, самі по собі не припиняють права постійного користування вказаною земельною ділянкою та не виключають права постійного користування земельною ділянкою зі складу спадщини.

Статтею 141 ЗК України в чинній редакції встановлено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Суд зауважує, що ні за життя, ні після смерті ОСОБА_2 належне їй право постійного користування спірною земельною ділянкою не було припинене, доказів протилежного матеріали справи не містять, отже право постійного користування спірною земельною ділянкою входить до складу спадщини після смерті останньої, фактом її смерті це речове право припинено не було, а тому позивач його успадкував.

У п. 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними, якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

На час видачі ОСОБА_2 . Державного акта на спірну земельну ділянку діяла Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затверджена наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 28 від 15.04.1993, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 23.04.1993 за № 31.

Із наведених законодавчих норм слідує, що право постійного користування спірною земельною ділянкою було зареєстровано в установленому порядку, який діяв до 01 січня 2013 року, а отже є чинним, земельна ділянка є сформованою незалежно від присвоєння їй кадастрового номера і внесення відомостей до Національної кадастрової системи.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 ЦК України та ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті Кодексу визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» надано роз`яснення про те, що за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Частинами 2, 3 ст. 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав.

На підставі викладеного, враховуючи те, що позивач є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя та після смерті її право постійного користування спірною земельною ділянкою припинене не було, доказів того, що це право було припинено у встановленому законом порядку, матеріали справи не містять, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про визнання права користування земельною ділянкою підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1 073 грн. 60 коп., сплачений при подачі позову до суду.

Рішення виноситься у межах заявлених вимог, на підставі пред`явлених доказів.

Керуючись ст. ст. 3, 15, 16, 20, 1216 1218, 1220, 1222, 1225, 1268 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Богодухівської міської ради Харківської області, третя особа: Богодухівська державна нотаріальна контора Харківської області, про визнання права користування земельною ділянкою задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в порядку спадкування за заповітом право постійного користування земельною ділянкою площею 0,40 га для ведення особистого підсобного господарства, після смерті ОСОБА_2 , згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ХР -04-00-015725, виданим 08 серпня 1996 року.

Стягнути з Богодухівської міської ради Харківської області, ЄДРПОУ 04058640 на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , витрати по сплаті судового збору в сумі 1 072 грн. 60 коп. (одну тисячу сімдесят дві гривні 60 копійок).

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Повний текст рішення виготовлений 15 травня 2023 року.

СУДДЯ