Ухвала суду № 110845138, 15.05.2023, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

УХВАЛА

про відмову у забезпеченні позову

15 травня 2023 року Справа № 915/147/23

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши матеріали заяви про вжиття заходів забезпечення позову по справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ВАНТАЖНА ЛОКОМОТИВНА КОМПАНІЯ", вул. Братська, буд. 6, офіс 415, м. Київ, 04070 (код ЄДРПОУ 41427859)

електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1

електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2

до відповідача Приватної виробничо-комерційної фірми "КАЛЬТАІР", вул. Спаська, 43, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 19299770)

електронна пошта: teplovoz.mk@gmail.com

про стягнення 153 205, 48 грн.

без повідомлення (виклику) учасників

ВСТАНОВИВ:

1. Предмет та підстави позову.

До Господарського суду Миколаївської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ВАНТАЖНА ЛОКОМОТИВНА КОМПАНІЯ» з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача Приватної виробничо-комерційної фірми «КАЛЬТАІР» заборгованість в розмірі 153 205, 48 грн., яка складається з суми 125 000, 00 грн., що становить 50 % передоплати за договором оренди та суми штрафних санкцій (пені) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ у розмірі 28 205, 48 грн.

Стягнути з відповідача суму судового збору у розмірі 2 684, 00 грн.

Підставою позову позивачем зазначено, що між ПВКФ «КАЛЬТАІР» (орендодавець) та ТзОВ «УКРАЇНСЬКА ВАНТАЖНА ЛОКОМОТИВНА КОМАНІЯ» (орендар) був укладений договір № 29/10/21-2 від 29.10.2021 оренди тепловоза, відповідно до умов якого орендодавець зобов`язувався передати у тимчасове платне володіння та користування орендаря тепловоз марки ЧМЕЗ, заводський № 137.

Позивач зазначає про неналежне виконання відповідачем умов договору, оскільки на виконання умов договору позивачем проведено передоплату у розмірі 50 % орендної плати за перший місяць оренди у розмірі 125 000, 00 грн., проте відповідачем не надано в оренду тепловоз, у зв`язку з чим 12.12.2022 позивач направив на адресу відповідача вимогу про повернення у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги сплачених по договору коштів з урахуванням пені у зв`язку відмовою від договору № 30/11-22 від 30.11.2022.

Позивач зазначає, що станом на дату подання позовної заяви до суду повернення сплачених по договору коштів від відповідача не надходило, тепловоз в оренду не надавався, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду із даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 11, 509, 510, 530, 611, 766 ЦК України ст. 193, 216, 218, 222 ГК України та умовами договору.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 13.02.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами справи.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.05.2023 призначено судове засідання по справі на 19.05.2023.

2. Заява про забезпечення позову.

12.05.2023 до Господарського суду Миколаївської області позивачем подано заяву про забезпечення позову (вх. № 6047/23 від 12.05.2023), в якій заявник просить суд вжити заходів щодо забезпечення позову ТОВ «УКРАЇНСЬКА ВАНТАЖНА ЛОКОМОТИВНА КОМПАНІЯ» до ПВК ФІРМА «КАЛЬТАІР» про стягнення заборгованості в сумі 153 205, 48 грн. шляхом накладення арешту на майно відповідача із забороною органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цього майна, а саме:

- Колісна пара тепловоза ТЕМ2 № 13-5868;

- Колісна пара тепловоза ТЕМ2 № 443-11043;

- Колісна пара тепловоза ТЕМ2 № 1505-413;

- Колісна пара тепловоза ТЕМ2 № 6937-2289;

- Колісна пара тепловоза ТЕМ2 № 12063-4595;

- Колісна пара тепловоза ТЕМ2 № 10495-9347.

Підставою вжиття заходів забезпечення позову заявник зазначив, що відповідач вживає заходів до приховування/продажу свого майна, а саме: продажу Тепловозу ТЕМ2, що підтверджується інформацією, яка викладена на сайті Flagma ua.

Позивач вважає, що невжиття заходів щодо забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим надалі виконання рішення суду.

Заява обґрунтована приписами ст. 136, 137, 140 ГПК України.

Судом встановлено, що заяву про забезпечення позову позивачем подано з дотриманням вимог ст. 139 ГПК України та оплачено судовим збором.

Відповідно до ч. 1 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

3. Розгляд заяви про забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 140 ГПК України суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з`ясування питань, пов`язаних із зустрічним забезпеченням.

У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.

Системний аналіз положень ст. 140 ГПК України дозволяє дійти висновку, що за загальним правилом розгляд заяви про забезпечення позову здійснюється судом без повідомлення учасників справи. Виклик особи, що подала заяву про забезпечення позову, за нормами ч. 3 ст. 140 ГПК України здійснюється судом у разі необхідності вчинення додаткових дій: отримання пояснень, доказів. В свою чергу у випадку недостатності наданих заявником пояснень та доказів - призначається судове засідання (ч. 4 ст. 140 ГПК України).

Враховуючи викладені в позовній заяві та заяві про забезпечення позову обставини справи, проаналізувавши подані заявником докази, суд дійшов висновку про можливість розгляду заяви про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.

4. Правове регулювання питання вжиття заходів забезпечення позову.

Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Пунктами 1, 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України визначено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи інших осіб; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою учасника справи як гарантія реального виконання рішення суду.

Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у ч. 2 ст. 136 ГПК України.

За змістом ст. 136 ГПК України обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову (постанова КГС ВС від 17.11.2020 № 922/2419/20).

Позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (постанова КГС ВС від 25.09.2020 № 910/1762/20).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 15.01.2020 по справі № 915/1912/19).

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з заявою про забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Правові висновки щодо застосування ст. ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України наведені в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19, від 23.12.2020 № 911/949/20.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Самі лише твердження позивача про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів та обґрунтувань не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Правова позиція викладена у постановах ВС від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19, від 23.12.2020 у справі № 911/949/20.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: "співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. [...] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. [...] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову".

Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Такі висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20).

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії. При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/13985/19, від 25.09.2020 у справі № 925/77/20.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно існує спір та наявна реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати зміст позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Безпідставне застосування заходів забезпечення позову може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Правова позиція викладена в постанові КЦС ВС від 25.11.2020 у справі № 757/61850/18-ц.

У випадку звернення до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 року № 910/1040/18.

Правові висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові ВП ВС від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, постанові ОП КГС ВС від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21.

У вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти чи майно відповідача, суд повинен дотриматися розумного балансу між необхідністю забезпечити можливе майбутнє виконання судового рішення та неприпустимістю блокування господарської діяльності відповідача з огляду на значний розмір заявленого у позовній заяві боргу.

Правова позиція викладена у постанові КГС ВС від 26.09.2019 № 904/1417/19.

В статті 6 ГК України визначено принцип свободи підприємницької діяльності. Водночас принцип змагальності, закріплений у статті 13 ГПК України , встановлює право відповідача заперечити проти наявності боргу з широкого кола підстав. При цьому відповідач має право розраховувати на те, що його господарська діяльність під час розгляду спору по суті не зазнаватиме з боку держави свавільного утиску, у тому числі, й шляхом безпідставного арешту грошових коштів у значному розмірі.

Правова позиція викладена у постанові КГС ВС від 26.09.2019 № 904/1417/19.

5. Висновки суду.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення грошових коштів, у зв`язку з неналежним виконанням умов договору оренди, тобто позивачем пред`явлено вимогу майнового характеру.

Підставою позову зазначено неналежне виконання умов укладеного між сторонами у справі договору оренди тепловоза.

Судом встановлено, що позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову та накласти арешт на майно відповідача із забороною органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цього майна, а саме на 6 шість колісних пар тепловоза ТЕМ2, оскільки, на думку позивача, відповідач вживає заходів до приховування/продажу свого майна, а саме: продажу тепловозу ТЕМ2, що підтверджується інформацією, яка викладена на сайті Flagma ua. До заяви позивачем долучено копії технічних паспортів, копію скріншоту із сайту Flagma ua.

Відповідно до ст. 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до ч. 2 ст. 181 ЦК України рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Відповідно до ст. 188 ЦК України якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ).

Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Колісна пара тепловоза - назва вузла, який представляє одноосьову конструкцію, в якій рівномірно один від одного розташовані два колеса, які (вісь та колеса) обертаються одночасно з однаковою частотою.

Технічний паспорт - це документ, в якому відображаються основні технічні та експлуатаційні характеристики локомотива (тепловоз, паровоз, електровоз, дизель-поїзди) або вузла, або іншого обладнання чи пристрою тощо, зокрема: серія, серійний номер, дата виробництва та найменування заводу-виробника, дати, місця та видів виконаного ремонту, модернізації, пробіги та інші відомості.

Позивачем до матеріалів заяви долучено копії перших сторінок технічних паспортів на колісні пари тепловозів, на яких міститься відмітка "Дублікат" Відокремлений підрозділ "Криворізький завод з ремонту агрегатів" "ПРОМАГРЕГАТ" Публічного акціонерного товариства "МЕТАЛУРГТРАНСРЕМОНТ" (код 05509843), яким (заводом) 24.06.2014 виконувався ремонт колісних пар тепловозів, про що містяться відповідні відмітки в технічних паспортах.

Крім того, позивачем до матеріалів заяви подано скріншот з сайту Flagma ua. (дата друку скріншоту 26.04.2023), з якого вбачається публікація оголошення про продаж ЧПКФ "Кальтаир" за договірною ціною тепловозу ТЕМ2 1972 року (дата оголошення 10.12.2019, дата оновлення оголошення 17.01.2021).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку. В силу положень ст. 179, ч. 1 ст. 188 ЦК України тепловоз є рухомою складною річчю, а колісна пара тепловоза є одним з необхідних для функціонування тепловозу вузлів (частин).

Позивач просить накласти арешт на шість колісних пар тепловозу, вказуючи, що відповідач вчиняє дії, спрямовані на продаж тепловозу. По-перше, ГПК України не передбачено можливості накладення арешту на складову частину речі (майна). По-друге, матеріали заяви про забезпечення позову не містять доказів належності відповідачу на праві власності тепловозу (акти, договори, інші правочини тощо), як і не містять доказів наявності у відповідача на праві власності колісних пар тепловозу (в якості окремих деталей, запасних частин), на які можливо накласти арешт. При цьому, суд зазначає, що технічний паспорт на річ не є доказом підтвердження права власності особи на річ. По-третє, оголошення на сайті датовано 2019 роком (з подальшим оновленням оголошення в січні 2021), тобто оголошення створено ще до виникнення договірних правовідносин між сторонами у справі (договір оренди тепловоза № 29/10/21-2 укладено між сторонами у справі 29.10.2021), що свідчить про відсутність у суду підстав для тверджень про те, що відповідачем вчиняються дії на приховування/продаж/інше відчуження майна та ухилення від виконання зобов`язань перед позивачем як перед зверненням до суду із позовом, так і під час розгляду справи судом. По-четверте, оскільки колісні пари тепловоза, на які позивач просить накласти арешт, не є нерухомим майном, відсутні правові підстави для застосування такого заходу забезпечення позову як заборона органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цього майна. Крім того, колісні пари тепловоза не стосуються предмета спору, а пунктом 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України визначено, що позов забезпечується, зокрема, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем не наведено жодних обґрунтованих причин звернення із заявою про вжиття заходів забезпечення позову, не наведено та не подано доказів як на підтвердження обставин, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, так і на підтвердження обставин належності та наявності у відповідача майна, на яке позивач просить накласти арешт.

Враховуючи, що позивачем не доведено жодними доказами у справі наявності на праві власності вищевказаного майна, що є підставою для відмови в задоволенні заяви, судом не надається правова оцінка адекватності та співрозмірності вжиття заходів забезпечення позову заявленим позовним вимогам (в т.ч. із ціною позову).

Як зазначено судом вище, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Самі лише твердження позивача про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів та обґрунтувань не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Сам факт несплати заборгованості не свідчить про наміри відповідача ухилятись у майбутньому від виконання рішення суду.

Суд зазначає, що під час розгляду заяви про забезпечення позову судом не надається правова оцінка обставинам справи та обґрунтованості або необґрунтованості позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову судом відмовлено.

Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Керуючись ст. 137, 140, 232-235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні заяви (вх. № 6047/23 від 12.05.2023) Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ВАНТАЖНА ЛОКОМОТИВНА КОМПАНІЯ" про забезпечення позову.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку та строки, визначені статтями 255, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалу підписано 15.05.2023.

Суддя Е.М. Олейняш