Рішення № 110844800, 03.05.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.05.2023Справа № 910/4525/22

Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи

За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»

до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Шевченківське районне управління Головного управління МВС України в м. Києві

про стягнення 87559,88 грн.

Представники учасників справи:

від позивача: Гаврилов Є.Ю.;

від відповідача: Джумурат В.М.;

від третьої особи: Глущенко О.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

13.06.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» з вимогами до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» про стягнення 87559,88 грн, з яких 76966,37 грн основного боргу, 2631,62 грн 3% річних та 7961,89 грн інфляційних втрат.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідачем не було здійснено оплату за спожиту теплову енергію, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 76966,37 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 2631,62 грн 3% річних та 7961,89 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2022 відкрито провадження у справі №910/4525/22, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи; судове засідання призначено на 06.07.2022, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

05.07.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позову, вказавши, що надання комунальних послуг здійснюється виключно на підставі укладеного договору, тоді як договору на теплопостачання між сторонами не укладено. Крім того, за твердженням відповідача, нежитлове приміщення, площею 262,40 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Грекова, буд. 18 не знаходиться на балансі відповідача. Більш того, вказане нежитлове приміщення використовується працівниками Національної поліції України для проживання (під житло).

У судовому засіданні 06.07.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення судового засідання на 27.07.2022.

13.07.2022 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

20.07.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надій заперечення на відповідь на відзив, які суд долучив до матеріалів справи.

У судовому засіданні 27.07.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення судового засідання на 17.08.2022.

17.08.2022 сторонами подано спільне клопотання про зупинення провадження у справі №910/4525/22 на час проведення сторонами медіації.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2022 задоволено клопотання Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» та Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва» про зупинення провадження у справі №910/4525/22; зупинено провадження у справі №910/4525/22 строком на 90 днів з дня постановлення судом цієї ухвали.

Враховуючи закінчення строку, встановленого у п. 3-1 ч. 1 ст. 229 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2022 поновлено провадження у справі №910/4525/22, судове засідання призначено на 21.12.2022.

13.12.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

21.12.2022 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

У судовому засіданні 21.12.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення судового засідання на 25.01.2023.

Судове засідання, призначене на 25.01.2023, не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 судове засідання у справі №910/4525/22 призначено на 15.02.2023.

01.02.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення по справі, які суд долучив до матеріалів справи.

14.02.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Шевченківське районне управління Головного управління МВС України в м. Києві.

Крім того, відповідач просив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2023 постановлено здійснювати розгляд справи №910/4525/22 за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 15.03.2023, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Шевченківське районне управління Головного управління МВС України в м. Києві.

У підготовчому засіданні 15.02.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 29.03.2023.

29.03.2023 до Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 29.03.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 12.04.2023.

12.04.2023 до Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли додаткові письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 12.04.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 03.05.2023.

03.05.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про огляду судом будинку №18 по вул. Академік Грекова у місті Києві.

У судовому засіданні 03.05.2023 судом було відхилено вказане клопотання відповідача у зв`язку з необґрунтованістю.

Представник позивача у судовому засіданні 03.05.2023 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 03.05.2023 надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечив.

Представник третьої особи у судовому засіданні 03.05.2023 надав усні пояснення по справі.

У судовому засіданні 03.05.2023 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 09.02.2011 №80 закріплено за Комунальним підприємством «Керуюча дирекція» жилий будинок за адресою: м. Київ, вул. Грекова Академіка, буд. 18, загальною площею 1532,00 кв.м.; площа нежитлових приміщень - 263,30 кв.м.).

Рішенням Київської міської ради від 09.10.2014 №270/270 перейменовано Комунальне підприємство «Керуюча дирекція Шевченківського району» в Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва».

Позивачем долучено до позовної заяви копію проекту Договору №8262020-0101 на постачання теплової енергії від 19.01.2021, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата у повному обсязі спожитої Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» теплової енергії на умовах, передбачених цим договором.

З матеріалів справи вбачається, що вказаний проект договору направлявся на адресу відповідача для підписання 01.02.2021 з супровідним листом від 27.01.2021.

Однак, відповідач не підписав проект Договору №8262020-0101 на постачання теплової енергії від 19.01.2021, та у листі від 03.03.2021 вих. №674/3 відмовив позивач в укладенні договору.

17.11.2021 позивач направив відповідачу вимогу про сплату заборгованості вих. №30/5/4/17970 від 17.11.2021, в якій просив сплатити заборгованість за спожиту теплову енергію по об`єкту - нежитлове приміщення, площею 262,40 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Грекова, буд. 18, на суму 76966,37 грн.

Вказана вимога була отримана відповідачем 22.11.2021, що підтверджується інформацією з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідачем не було здійснено оплату за спожиту теплову енергію, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 76966,37 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 2631,62 грн 3% річних та 7961,89 грн інфляційних втрат.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказав на те, що надання комунальних послуг здійснюється виключно на підставі укладеного договору, тоді як договору на теплопостачання між сторонами не укладено. Крім того, за твердженням відповідача, нежитлове приміщення, площею 262,40 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Грекова, буд. 18 не знаходиться на балансі відповідача. Більш того, вказане нежитлове приміщення використовується працівниками Національної поліції України для проживання (під житло).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Згідно з ч. 1 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної а гарячої води і водовідведення» № 630 від 21.07.2005 централізоване опалення - це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання.

Як вбачається з матеріалів справи, за липень 2020 року позивачем було нараховано відповідачу плату за спожиту теплову енергію (добір за попередні опалювальні сезони - січень 2020 року - квітень 2020 року, жовтень 2019 року - грудень 2019 року) у розмірі 36483,62 грн (24,6866 Гкал), за жовтень 2020 року - 1117,04 грн (0,786 Гкал), за листопад 2020 року - 3801,19 грн (2,6747 Гкал), за грудень 2020 року - 6967,57 грн (4,9027 Гкал), за січень 2021 року - 8734,16 грн (5,0101 Гкал), за лютий 2021 року - 10144,69 грн (6,0262 Гкал), за березень 2021 року - 7318,38 грн (4,3473 Гкал), за квітень 2021 року - 2699,72 грн (1,6037 Гкал), що разом становить 79966,37 грн.

Обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Таким чином, здійснювати плату за фактично спожиті комунальні послуги зобов`язаний їх безпосередній споживач, який не завжди є власником (балансоутримувачем) відповідного нерухомого майна.

При цьому, що стосується доводів відповідача про те, що за відсутності письмового укладеного між сторонами договору відсутні будь-які підстави сплачувати за поставлену теплову енергію, суд зазначає наступне.

Позивачем долучено до позовної заяви копію проекту Договору №8262020-0101 на постачання теплової енергії від 19.01.2021, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата у повному обсязі спожитої Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» теплової енергії на умовах, передбачених цим договором.

З матеріалів справи вбачається, що вказаний проект договору направлявся на адресу відповідача для підписання 01.02.2021 з супровідним листом від 27.01.2021.

Суд зазначає, що у ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, якщо споживач (інша особа, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), який отримав проект договору (змін до нього) від виконавця комунальної послуги, не повідомив протягом 30 днів про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього, а вчинив дії, які засвідчують його волю до отримання (продовження отримання) відповідної комунальної послуги від цього виконавця (у тому числі здійснив оплату наданих послуг), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій виконавцем комунальної послуги, якщо інше не передбачено цим Законом.

Однак, відповідач не підписав проект Договору №8262020-0101 на постачання теплової енергії від 19.01.2021, та у листі від 03.03.2021 вих. №674/3 відмовив позивач в укладенні договору.

З огляду на викладене, суд вважає обгрунтованими доводи відповідача про те, що Договір №8262020-0101 на постачання теплової енергії від 19.01.2021 є неукладеним між сторонами.

Втім, суд зазначає, що відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: - забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; - купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; - поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; - інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку;

2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

У п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку.

Згідно зі ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Статтею 24 Закону України «Про теплопостачання» передбачено обов`язок споживача на своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Згідно з ч.. 2 ст. 275 Господарського кодексу України відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Зазначені положення кореспондуються з пунктами 4, 14 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 (далі - Правила), якими передбачено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, споживач зобов`язаний до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією такий договір.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» споживач теплової енергії - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Відповідно до п. 44 Правил за самовільне підключення системи теплоспоживання без укладення договору споживач сплачує штраф згідно із законодавством.

З аналізу положень Правил, зокрема пункту 44, вбачається, що термін «споживач» застосовується в значно ширшому значенні, оскільки він також розповсюджується і на осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання.

При цьому, відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання не звільняє споживача від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/4239/16, поставі Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №922/2790/17, постанові Верховного Суду України від 30.10.2013 у справі № 6-59цс13.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 29.11.2019 у справі №910/12034/18 зазначено, що факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, проте необхідним є доведення факту надання та споживання таких послуг.

Як встановлено судом, розпорядженням Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 09.02.2011 №80 закріплено за Комунальним підприємством «Керуюча дирекція» жилий будинок за адресою: м. Київ, вул. Грекова Академіка, буд. 18, загальною площею 1532,00 кв.м.; площа нежитлових приміщень - 263,30 кв.м.

Рішенням Київської міської ради від 09.10.2014 №270/270 перейменовано Комунальне підприємство «Керуюча дирекція Шевченківського району» в Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва».

Розпорядженням Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.12.2016 №801 «Про внесення змін до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 09 лютого 2011 року №80 «Про закріплення майна за Комунальним підприємством «Керуюча дирекція»» внесено зміни до розпорядження №80 від 09.02.2011, зокрема, у назві розпорядження слова «Комунальним підприємством «Керуюча дирекція» замінено словами «комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва», розділ І «Будівлі і споруди» додатку до розпорядження викладено у новій редакції згідно з додатком 1.

Зміст вказаного розпорядження розміщений на офіційному веб-сайті Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації за посиланням https://shev.kyivcity.gov.ua/files/2019/10/29/801.pdf та є загальнодоступним для ознайомлення.

Так, у додатку 1 до розпорядження від 30.12.2016 №801 міститься Перелік майна, яке передане до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації та закріплене на праві господарського відання за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва».

Житловий будинок за адресою: м. Київ, вул. Академіка Грекова, буд. 18 значиться у додатку 1 до розпорядження від 30.12.2016 №801 за порядковим номером 353 (загальна площа 1532,00 м.кв., нежилих приміщень 263,30 м.кв.).

Судом встановлено, 11.07.2014 між Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець), Шевченківським районним управлінням Головного управління МВС України в м. Києві (орендар) та Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» (підприємство) укладено Договір №881/1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно - нежиле приміщення загальною площею 262,4 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. А. Грекова, буд. 18 для розміщення бюджетної установи.

За актом приймання-передачі нежилого приміщення від 19.08.2019 орендар повернув з оренди спірні приміщення.

Відповідачем 14.02.2023 долучено до матеріалів справи копію листа Шевченківського районного управління Головного управління МВС України в м. Києві від 08.12.2017 №17839/125/56/01-2017 (адресований голові Шевченківської в місті Києві районної адміністрації), з якого вбачається, що спірні нежитлові приміщення протягом строку оренди використовувались як гуртожитки для працівників Шевченківського районного управління.

Під час проведення інвентаризації 17.08.2017 було встановлено, що відповідно до викопіювання з поверхових планів вказані приміщення являються жилими комунальними квартирами у кількості 8 квартир. Станом на 01.12.2017 по вулиці Грекова, 18 зареєстровані та проживають 6 сімей пенсіонерів МВС та 8 сімей діючих працівників поліції

При цьому, відповідачем долучено до матеріалів справи копію листа Національної поліції України, де вказано що Національна поліція України не має наміру орендувати нежитлові приміщення, які знаходяться на балансі відповідача (нежитлові приміщення, площею 262,40 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Грекова, буд. 18).

З листа вбачається, що у спірних нежитлових приміщеннях зареєстровані та проживають працівники поліції та пенсіонери МВС.

Відповідачем 10.04.2023 долучено до матеріалі справи копії Технічних паспортів на квартири за адресою: м. Київ, вул. Грекова, буд. 18, а саме на квартири №№ 1, 2, 3, 4, 21, 22, 23, 24, тобто, на ті самі квартири, перелік яких наведений у листі Шевченківського районного управління Головного управління МВС України в м. Києві від 08.12.2017 №17839/125/56/01-2017.

Технічні паспорти виготовлені у 2017-2018 роках.

Крім того, відповідачем долучено до матеріалів справи копії Актів обстеження вказаних квартир, складених 27.07.2022, в яких зафіксований факт проживання в них певних осіб.

02.05.2023 відповідачем долучено до матеріалів справи фото будинку, а також відео на носію (диску), на яких також не зафіксовано наявність будь-яких нежитлових приміщень за адресою: м. Київ, вул. Грекова, буд. 18.

За наведених обставин, враховуючи подані сторонами докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, суд дійшов висновку про недоведеність тверджень позивача про наявність у спірний період за адресою м. Київ, вул. Грекова, буд. 18 буд-яких нежитлових приміщень, в тому числі нежитлових приміщень площею 262,40 кв.м.

При цьому, оскільки наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що спірні нежитлові приміщення за адресою: м. Київ, вул. Грекова, буд. 18 з 2017-2018 років переобладнані у квартири, в яких проживають працівники поліції, які і були кінцевими фактичними споживачами теплової енергії у спірний період, відсутні підстави стягувати з відповідача плату за теплову енергію, з огляду на що суд дійшов висновку в необґрунтованості заявлених Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» позовних вимог до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» про стягнення заборгованості у розмірі 76966,37 грн.

Оскільки суд дійшов висновку відмовити у позові Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» в частині стягнення з Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» суми основного боргу, також не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача 2631,62 грн 3% річних та 7961,89 грн інфляційних втрат, так як такі вимоги є похідними та залежать від задоволення основної позовної вимоги.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача у зв`язку з відмовою у позові.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у позові.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 15.05.2023.

Суддя О.М. Спичак