Рішення № 110844786, 08.05.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.05.2023Справа № 910/1026/23

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику справу

За позовом Комунального підприємства "Центр організації дорожнього руху"

03062, м. Київ, вул. Чистяківська, буд. 19-А

до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАТЕКО ЕНЕРГО МОНТАЖ"

04116, м. Київ, пров. Тбіліський, буд. 4/10, офіс 308

про стягнення 4 712, 61 грн

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Центр організації дорожнього руху" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАТЕКО ЕНЕРГО МОНТАЖ" (далі-відповідач) про стягнення 4 712, 61 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.01.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/1026/23 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Даною ухвалою, суд у відповідності до ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

Означену ухвалу, направлено відповідачу на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак поштове відправлення № 0105493683795 повернуто до суду з посиланням на закінчення встановленого терміну зберігання.

31.03.2023 від представника відповідача до суду надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

Отже відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи № 910/1026/23, однак своїми правами, зазначеними у п.п. 1-2 ч. 1 ст. 42, ст. 165 Господарського процесуального кодексу України не скористався, з матеріалами справи не ознайомлювався, наявні у матеріалах справи докази не досліджував, відзив на позовну заяву не подав, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі суду не надав.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 680 від 22.04.2004 про організаційно-правові заходи щодо створення комунального підприємства «Київдорсервіс» затверджено статут комунального підприємства «Київдорсервіс».

Рішенням Київської міської ради № 21/2243 від 23.03.2017 про перейменування комунального підприємства «Київдорсервіс» перейменовано комунальне підприємство «Київдорсервіс» в комунальне підприємство «Центр організації дорожнього руху», підпорядковано комунальне підприємство «Центр організації дорожнього руху» Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 10 від 05.01.2018 про внесення змін до Статуту комунального підприємства «Київдорсервіс» внесено зміни до статуту комунального підприємства «Київдорсервіс» у редакції від 31 січня 2014 року, виклавши його в новій редакції.

У відповідності до п. 2.2.30 Розділу 2 статуту Комунального підприємства «Центр організації дорожнього руху» одним з предметів діяльності підприємства є надання комерційних послух фізичним та юридичним особам, виробничих, транспортних, автосервісних, складських, посередницьких, консультаційних, інформаційних та інших послуг.

Відповідно до п. 4.4.2 Розділу 4 статуту Комунального підприємства «Центр організації дорожнього руху» одним з джерел формування майна підприємства є доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, іншої господарської діяльності.

Відповідно до п.п. 10.1-10.3 Розділу 10 статуту Комунального підприємства «Центр організації дорожнього руху» підприємство самостійно провадить зовнішньоекономічну діяльність, у процесі провадження зовнішньоекономічної діяльності підприємство користується у повному обсязі правами юридичної особи згідно із законодавством України та цим Статутом, валютна виручка, одержана підприємством в результаті зовнішньоекономічної діяльності, після сплати податків та інших обов`язкових платежів зараховується на валютний рахунок підприємства.

12.06.2020 Комунальним підприємством "Центр організації дорожнього руху" (далі - Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "НАТЕКО ЕНЕРГО МОНТАЖ" (далі - Відповідач) було укладено договір № ПО/94/1-20 прокату комплектів пластикової панельної огорожі (далі - Договір).

Так, за приписами п.п. 1.1-1.3 предметом зазначеного вище Договору є прокат комплектів пластикової панельної огорожі, а Договір є договором приєднання та є публічним, наймодавець передає, а Наймач приймає в строкове платне користування 20 (двадцять) комплектів пластикових панельних огорож, комплектація, технічні та якісні характеристики яких зазначені у додатку 1 до цього Договору (надалі - Об`єкт прокату), що перебувають на балансі наймодавця, наймач може використовувати Об`єкт прокату для виробничих потреб за адресою м. Київ, вул. Грушевського, 10-12.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.3 Договору Вартість прокату Об`єкту становить 9 000 грн (дев`ять тисяч гривень), у тому числі ПДВ за весь строк прокату, оплата здійснюється протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту підписання Акту приймання-передачі та надання рахунку-фактури.

У п.п. 3.3, 3.4 Договору зазначено, що передача об`єкту прокату здійснюється відповідальними особами (фахівцями) Сторін та вважається переданим наймодавцем та прийнятим наймачем з моменту підписання сторонами відповідного акта приймання-передачі, повернення Об`єкта прокату здійснюється відповідальними особами (фахівцями) Сторін та вважається переданим наймачем та отриманим наймодавцем з моменту підписання сторонами відповідного акта приймання-передачі.

Відповідно до п.п . 4.1-4.2 Договору строк прокату складає 18 (вісімнадцять) діб з 16.06.2020 по 03.07.2020, після закінчення строку прокату, наймач зобов`язаний протягом 1 (одного) календарного дня повернути Об`єкт прокату наймодавцю відповідно до акту приймання-передачі.

Відповідно до п. 5.2 Договору наймач зобов`язаний своєчасно здійснити оплату за прокат.

Проте, належним чином договірні зобов`язання Відповідач не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість.

Позивач виконав свої зобов`язання за Договором та передав відповідачу Об`єкт прокату, що підтверджується рахунком-фактурою № СФ-0000260 від 21.07.2020.

Відповідач частково здійснив оплату вартості Об`єкту, а саме 6 000, 00 грн, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 361, контрагента Товариства з обмеженою відповідальністю "НАТЕКО ЕНЕРГО МОНТАЖ" по рахунку-фактурі СФ-0000260 за 01.01.2020 - 18.01.2023 та карткою рахунку 361 контрагента Товариства з обмеженою відповідальністю "НАТЕКО ЕНЕРГО МОНТАЖ" згідно рахунку-фактури СФ-0000260 за 01.01.2020 - 18.01.2023.

Відтак, загальна сума заборгованості Відповідача перед Позивачем за Договором за період з 16.06.2020 по 03.07.2020 станом на дату подання позовної заяви становить - 3 000, 00 грн, 1 326, 43 грн - інфляційні витрати, 199, 19 грн - 3% річних, пеня - 186, 99 грн, а в цілому - 4 712, 61 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

За змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем вимог Закону в частині сплати належних внесків і платежів, вимоги позивача про стягнення з відповідача підлягають задоволенню у повному обсязі у розмірі 3000,00 грн.

Крім того, за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1 326, 43 грн - інфляційних витрат, 3% річних у розмірі 199, 19 грн, та пені - у розмірі 186, 99 грн.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень частини першої статті 546 Цивільного кодексу України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

За змістом положень частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно п. 6.4 Договору у випадку прострочення оплати за прокат Об`єкту, з наймача стягується на користь наймодавця пеня у розмірі 0,1% від суми боргу за кожен день прострочення.

Перевіривши розрахунок суми пені, Судом встановлено, що позовні вимоги відповідають вимогам чинного законодавства, розрахунок пені у заявленому розмірі здійснені позивачем належним чином, відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача 186, 99 грн пені підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму 3% річних в розмірі 199, 19 грн та суму інфляційних втрат в розмірі 1 326, 43 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат ґрунтується на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов`язання, тому пред`явлення позовних вимогу в цій частині є правомірним.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, наданий позивачем до позовної заяви, суд встановив, що він є вірним, а тому, позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню в сумах визначених позивачем.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.

Доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, відповідач суду не надав, жодного заперечення проти позову не навів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судовий збір, у розмірі 2 684, 00 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із задоволенням позовних вимог, покладається на відповідача.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НАТЕКО ЕНЕРГО МОНТАЖ" (04116, м. Київ, пров. Тбіліський, буд. 4/10, офіс 308; ідентифікаційний код 39954243) на користь Комунального підприємства "Центр організації дорожнього руху" (03062, м. Київ, вул. Чистяківська, буд. 19-А; ідентифікаційний код 32955518) суму заборгованості в розмірі 3 000, 00 грн., суму пені в розмірі 186, 99 грн., суму 3% річних в розмірі 199, 19 грн., суму інфляційних втрат в розмірі 1 326, 43 грн. та суму судового збору в розмірі 2 684, 00 грн.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя М.О. Лиськов