Рішення № 110844707, 10.05.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.05.2023Справа № 910/2816/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Зайченко О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАВЕР ІНЖИНІРІНГ» (02132, м. Київ, вул. Дніпровська набережна, буд. 28)

до Державного підприємства спеціального зв`язку (01032, м. Київ, площа Вокзальна, буд. 3)

про стягнення 630 294,47 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: Якубовська І.О.

від відповідача: Пустовгар А.О.

У судовому засіданні 10.05.2023, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПАВЕР ІНЖИНІРІНГ» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства спеціального зв`язку про стягнення 630 294,47 грн заборгованості за Договором № ДПСЗ 2103/05/18 про постачання електричної енергії споживачу від 25.03.2021, з яких 515 519,97 грн - сума основного боргу, 100 151,38 грн - інфляційні витрати та 14 623,12 грн - 3 % річних.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором № ДПСЗ 2103/05/18 про постачання електричної енергії споживачу від 25.03.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2023 було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 29.03.2023.

16.03.2023 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву із додатками до нього та доказами направлення позивачу, відповідно до якого останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

20.03.2023 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача із додатковими доказами до неї та доказами направлення відповіді на відзив на адресу відповідача.

24.03.2023 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог із доказами направлення її відповідачу, відповідно до якої, позивач просив стягнути з відповідача 605 294,47 грн а також повернути йому надлишково сплачений судовий збір у розмірі 365,01 грн.

28.03.2023 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив із доказами направлення їх позивачу.

У судове засідання призначене на 29.03.2023 з`явились представники позивача та відповідача. Представник позивача підтримав заяву про зменшення позовних вимог та просив суд врахувати її при розгляді справи. Суд на місці ухвалив прийняти до розгляду заяву про зменшення позовних вимог.

Судом у судовому засіданні проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовче провадження та призначити справи до розгляду по суті у судовому засіданні на 05.04.2023.

05.04.2023 відповідач засобами електронного зв`язку подав заяву про часткову сплату основної суми заборгованості у сумі 12 537,00 грн, згідно з платіжною інструкцією № 770 від 31.03.2023.

У судовому засіданні 05.04.2023 судом прийнято заяву відповідача про часткову оплату та оголошено перерву до 03.05.2023.

27.04.2023 загальним відділом діловодства суду зареєстровано заяву відповідача від 19.04.2023 № 15-10/524 про долучення до матеріалів справи платіжних інструкцій про часткову оплату боргу, а саме № 770 від 31.03.2023 на суму 12 537,00 грн та № 976 від 17.04.2023 на суму 35 000,00 грн, подану засобами електронного зв`язку.

У судовому засіданні 03.05.2023 задоволено клопотання представника відповідача та долучено до матеріалів справи докази часткової оплати основного боргу, подані відповідачем у заяві 19.04.2023.

У судовому засіданні 03.05.2023 представником відповідача повідомлено суд, що відповідачем 02.05.2023 було знову частково погашено основний борг та просив суд відкласти розгляд справи для надання відповідних доказів.

Представник позивача не заперечував у зв`язку з чим судом було проголошено перерву у судовому засіданні на 10.05.2023.

03.05.2023 засобами електронного зв`язку відповідачем подана заява про долучення до матеріалів справи платіжної інструкції № 1103 від 03.05.2023 про оплату (частково) за електроенергію у сумі 4 760,05 грн.

05.05.2023 загальним відділом діловодства суду зареєстрована заява відповідача від 19.04.2023 № 15-10/524, яка направлена була засобами поштового зв`язку.

08.05.2023 засобами електронного зв`язку відповідачем подана заява про долучення до матеріалів справи платіжної інструкції № 1171 від 08.05.2023 про оплату (частково) за електроенергію у сумі 35 000,00 грн.

09.08.2023 засобами електронного зв`язку позивач подав заяву в якій повідомив, що у період з 03.03.2023 по 08.05.2023 відповідачем частково оплачено заборгованість у сумі 97 297,05 грн.

У судовому засіданні 10.05.2023 судом прийнято заяви позивача та долучено до матеріалів справи платіжні інструкції № 1103 від 03.05.2023 та № 1171 від 08.05.2023, заслухано пояснення представника позивача, яка позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити у повному обсязі з урахуванням заяви про зменшення та представника відповідача, яка проти вимог заперечувала з підстав наведених у відзиві.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

25 березня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПАВЕР ІНЖИНІРІНГ» (надалі - постачальник/позивач) та Державним підприємством спеціального зв`язку (надалі - споживач/відповідач) укладено договір № ДПСЗ 2103/05/18 про постачання електричної енергії споживачу (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору за цим Договором постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Умови цього договору розроблені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 № 312 (далі - ПРРЕЕ) (п. 2.1. договору).

У п. 2.3. договору визначено, що обсяг проданої споживачу електроенергії визначається на основі даних отриманих від ОСР. Остаточний обсяг спожитої електроенергії узгоджується сторонами до 10 числа місяця наступного за розрахунковим відповідно до наданих постачальником актів купівлі-продажу електричної енергії/актів приймання-передачі електричної енергії.

Розділом 3 договору визначено умови постачання, зокрема: початок постачання електричної енергії - з 01 квітня 2021 року (п. 3.1.); очікувальний загальний обсяг споживання електричної енергії за цим договором складає 273 100 кВт/год. (п.3.2.); обсяг поставки електричної енергії вид та адреса об`єкта, ЕІС-коди точок комерційного обліку зазначаються споживачем у додатку № 1 до цього договору ( п. 3.5.).

Відповідно до п. 5.1. договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього Договору.

Загальна ціна цього договору складає 720 000,84 грн, в тому числі ПДВ 120 000,14 грн (п. 5.2. договору).

У відповідності до Додаткової угоди №7 до договору від 28 березня 2022 року, ціна договору була збільшена та становила 864 000,00 грн, в тому числі ПДВ 144 000,00 грн.

Спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції постачальника. Для даного об`єкта споживання (площадки вимірювання) застосовується ожин спосіб визначення ціни електричної енергії (п. 5.3. договору).

Ціна електричної енергії зазначається постачальником у рахунках про оплату електричної енергії за цим Договором, у тому числі у разі її зміни (п. 5.5. договору).

Розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць (п. 5.6. договору).

Згідно з умовами п. 5.8. договору оплата рахунка постачальника за цим договром має бути здійснена споживачем у строк, визначений у рахунку. При цьому, споживач не обмежується у праві здійснювати попередню оплату, оплату авансових та/або планових платежів за цим договором без отримання рахунку постачальника. Не отримання споживачем рахунку постачальника не звільняє споживача від виконання обов`язку з оплати електричної енергії згідно комерційною пропозицією.

Всі платіжні документи, що виставляються постачальником споживачу, мають містити чітку інформацію про суму платежу, порядок та строки оплати, що погоджені сторонами цього Договору, а також інформацію щодо адреси, телефонів, офіційних веб-сайтів.

Відповідно до п. 13.1. це договір набирає чинності з дати підписання його обома сторонами та діє до 31.03.2022. цей договір в частині виконання зобов`язань споживача щодо оплати діє до повного виконання споживачем таких зобов`язань.

За твердженням позивача, що підтверджується матеріалами справи, сторонами укладено ряд додаткових угод, якими сторонами погоджувалися зміни щодо ціни за 1 кВт*год, зокрема.

Відповідно до Додаткової угоди №1 до Договору від 10 вересня 2021 року сторони узгодили ціну за 1 кВт*год у розмірі 2,37193 грн (без ПДВ) з 01.08.2021 року.

Відповідно до Додаткової угоди №2 до Договору від 14 вересня 2021 року сторони узгодили ціну за 1 кВт*год у розмірі 2,52088 грн (без ПДВ) з 01.09.2021 року.

Відповідно до Додаткової угоди №3 до Договору від 24 листопада 2021 року сторони узгодили ціну за 1 кВт*год у розмірі 2,77296 грн (без ПДВ) з 01.10.2021 року.

Відповідно до Додаткової угоди №4 до Договору від 16 грудня 2021 року сторони узгодили ціну за 1 кВт*год у розмірі 3,05025 грн (без ПДВ) з 01.11.2021 року.

Відповідно до Додаткової угоди №5 до Договору від 17 грудня 2021 року сторони узгодили ціну за 1 кВт*год у розмірі 3,35527 грн (без ПДВ) з 01.12.2021 року.

Відповідно до Додаткової угоди №6 до Договору від 16 лютого 2022 року сторони узгодили ціну за 1 кВт*год у розмірі 3,40698 грн (без ПДВ) з 01.01.2022 року.

За доводами позивача, останнім належним чином та в повному обсязі виконано взяті на себе обов`язки, передбачені умовами Договору. Так, зокрема за період дії Договору постачальник поставив електричну енергію 225,755 кВт/год, на загальну суму 805 139,68 грн з ПДВ, що підтверджується актами приймання передачі товарної продукції, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками.

Однак, як вказує позивач, відповідач систематично порушував строки оплати, проводив оплату не в повному обсязі або не здійснювало оплату виставлених рахунків взагалі, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у сумі 630 294,47 грн, з яких 515 519,97 грн - сума основного боргу, 100 151,38 грн - інфляційні витрати та 14 623,12 грн - 3 % річних.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем неодноразово направлялися на адресу відповідача вимоги про негайну оплату заборгованості, в тому числі проект угоди з графіком погашення. Проте, сторонами так і не досягнуто згоди щодо графіку погашення боргу, а тому позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача в судовому порядку заборгованості за договром.

Отже, спір у справі виник у зв`язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов`язання по сплаті за поставлену електричну енергію.

В процесі розгляду справи позивачем подано заяву про зменшення ціни позову, відповідно до якої позивач повідомив суд, що відповідачем 02.03.2023 частково оплачено основну суму борну у розмірі 25 000,00 грн. Вказана заява була прийнята судом до розгляду, а відтак має місце нова ціна позову.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Так, згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частинами 1, 2 статті 633 Цивільного кодексу України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною першою статті 641 Цивільного кодексу України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно з частинами 1, 2 статті 642 Цивільного кодексу України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

За приписами ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Частинами 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що на підтвердження фактичного споживання відповідачем активної електричної енергії в період з 11.2021 по 05.2022 позивачем надано Акти прийняття-передавання товарної продукції, які підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень та заперечень та скріплені їх печаткою, а саме: № 251 від 30.11.2021 на суму 70 296,06 грн; № 293 від 31.12.2021 на суму 92 537,00 грн; № 40 від 31.01.2022 на суму 91 432,44 грн; № 119 від 28.02.2022 на суму 74 760,05 грн, № 155 від 31.03.2022 на суму 74 432,98 грн, № 212 від 30.04.2022 на суму 55 409,76 грн та № 278 від 31.05.2022 на суму 101 947,74 грн.

В свою чергу, відповідачем не оспорюється факт кількості та вартості спожитої електричної енергії, однак зазначає, що позивачем виставлялися рахунки на оплату, які не відповідають вимогам п. 5.8. договору, оскільки не містить строків оплати, також зазначає, що позивачем взагалі не виставлялися рахунки за період січень-лютий 2022 р., а відтак на думку відповідача строк оплати не настав.

Вказані твердження відповідача спростовуються умовами договору, зокрема, у п. 5.8. договору сторонами погоджено, що не отримання споживачем рахунку постачальника не звільняє споживача від виконання обов`язку з оплати електричної енергії згідно комерційною пропозицією.

Судом також встановлено, що сторонами затверджено Додаток 2 «Комерційна пропозиція» до договору, (який в силу п.2.4. договору є його невід`ємною частиною) де визначили, зокрема: ціну електричної енергії, порядок та спосіб оплати, а саме: оплата за електричну енергію здійснюється в наступному порядку - 100% вартості електричної енергії, сплачується не пізніше 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим, на підставі виставленого постачальником рахунку на оплату. Споживач може здійснювати платежі ініціативно (без виставлення рахунків) у розмірах та у терміни, які визначені договором та цією комерційною пропозицією.

Крім іншого, слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження звернення відповідача до оператора системи розподілу та адміністратора комерційного обліку стосовно неналежного виконання зобов`язань за договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг та, відповідно, невірного визначення обсягів розподіленої електричної енергії за спірній період.

Отже, за висновком суду, матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості у відповідача по оплаті вартості активної електроенергії спожитої ним у період з 03.2022 по 08.2022 на загальну суму 515 519,97 грн станом на момент звернення до суду.

В процесі розгляду справи, позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог, яка була прийнята судом до розгляду, відповідно до якої позивач повідомив суд про сплату відповідачем частину основного боргу у сумі 25 000,00 грн, а відтак заборгованість станом на 29.03.2023 складала 490 519,97 грн (515 519,97 грн - 25 000,00 грн).

В подальшому, після закриття підготовчого провадження та призначення прави до розгляду по суті, відповідачем в порядку ст. 207 ГПК подано заяви про долучення до матеріалів справи платіжних інструкцій про часткову оплату боргу, а саме № 770 від 31.03.2023 на суму 12 537,00 грн та № 976 від 17.04.2023 на суму 35 000,00 грн, № 1059 від 29.04.2023 на суму 10 000,00 грн, № 1103 від 03.05.2023на суму 4 760,05 грн та № 1171 від 08.05.2023 на суму 35 000,00 грн.

Пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Припинення (закриття) провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №905/1582/15, від 18.07.2018 у справі №905/1587/15, від 05.06.2018 у справі №905/1585/15 та 26.07.2018 у справі №910/23359/15.

Враховуючи, що частина боргу у розмірі 97 297,05 грн була сплачена відповідачем після звернення позивача з даним позовом до суду, то провадження у цій частині підлягає закриттю, так як вказаний предмет спору припинив своє існування в процесі розгляду справи.

Водночас, доказів сплати Державним підприємством спеціального зв`язку заборгованості у розмірі 393 222,92 грн станом на дату розгляду даної справи відповідачем суду не надано.

Частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено обов`язок сторін довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на приписи ст.ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд приходить до висновку, що відповідачем було прострочено виконання своїх грошових зобов`язань з оплати спожитої активної електричної енергії згідно Договору та станом на дату розгляду даної справи у відповідача перед позивачем наявний борг у розмірі 393 222,92 грн.

Таким чином, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а з відповідача підлягає стягненню сума боргу у розмірі 393 222,92 грн. Провадження у справі №910/2816/23 за вимогою про стягнення суми боргу в частині 97 297,05 грн слід закрити.

Крім іншого, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 14 623,12 грн та інфляційні втрати у розмірі 100 151,38 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що останні є обґрунтованими та арифметично вірним, а тому вимоги в цій частині правомірні та такі, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно доводів відповідача про необґрунтованість нарахування штрафних санкцій у через наявність форс-мажору, з посиланням на лист Торгово-промислової палати України, який був розміщений на сайті ТПП України 28.02.2022 за №2024/02.0-7.1.

Так, виходячи із положень 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Крім іншого, суд зазначає, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 25 січня 2022 у справі № 904/3886/21.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами у відповідності до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

У ст. 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово- промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 N 44 (5), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - це документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Відповідно до розпорядження ТТП України від 25.02.2022 N 3 "Про процедуру засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у період дії воєнного стану на території України" установлено, що тимчасово, на період воєнного стану на території України до припинення або скасування воєнного стану на території України, уповноважені регіональні торгово-промислові палати, мають право за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб, засвідчувати форс-мажорні обставини з усіх питань, що належать до компетенції ТПП України, в тому числі передбачених п. 4.2 Регламенту засвідчення Торгово-промислового палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс мажорних обставин, який затверджено Рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 за N 44 (5) (із змінами та доповненнями).

Суд звертає увагу, що надання Сертифікату Торгово-промисловою палатою України, отриманого у встановленому законодавством порядку, є обов`язковою умовою, оскільки сам лише факт існування форс-мажорних обставин, або лист ТПП України, не звільняє від виконання зобов`язання автоматично. При видачі сертифікату Торгово-промислова палата України засвідчує не тільки форс-мажорні обставини, але і їх безпосередній вплив на конкретне зобов`язання (договір), у якому заявник є стороною (причинно-наслідковий зв`язок між обставиною/подією і неможливістю виконання заявником своїх конкретних зобов`язань).

Відповідно до діючого законодавства України форс-мажор звільняє лише від відповідальності за порушення зобов`язання, що сталося внаслідок такого форс-мажору, але не звільняє від виконання відповідного зобов`язання і не є підставою для припинення зобов`язань. Проте і звільнення від відповідальності може мати місце лише у випадку, коли невиконання зобов`язання є наслідком дії форс-мажорних обставин, що має бути доведено у встановленому чинним законодавством порядку та підтверджено належними документами.

Таким чином, відповідачем на підтвердження дії форс-мажорних обставин повинен був надати сертифікат Торгово-промислової палати України, а також підтвердження їх впливу на права та обов`язки сторін, які передбачені договором.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, в тому числі в частині закриття провадження.

Стосовно клопотання позивача про повернення судового збору, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи подану заяву про зменшення позовних вимоги, яка була прийнята судом до розгляду, а також клопотання позивача про повернення судового збору, суд дійшов висновку про необхідність повернення останньому надмірно сплаченого судового збору у розмірі 365,01 грн з Державного бюджету України.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Закрити провадження в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 97 297 грн 05 коп.

3. Стягнути Державного підприємства спеціального зв`язку (01032, м. Київ, площа Вокзальна, буд. 3; ідентифікацій код 24366929) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАВЕР ІНЖИНІРІНГ» (02132, м. Київ, вул. Дніпровська набережна, буд. 28, ідентифікаційний код 43334431) заборгованість у розмірі 393 222 грн 92 коп.; 3% річних в розмірі 14 623 грн 12 коп., інфляційні втрати у розмірі 100 151 грн 38 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 9 079 грн 42 коп.

4. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАВЕР ІНЖИНІРІНГ» (02132, м. Київ, вул. Дніпровська набережна, буд. 28, ідентифікаційний код 43334431) судовий збір у розмірі 365 грн 01 коп., що був сплачений згідно з платіжним дорученням №3478 (#1188546191311) від 13.02.2023.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 15.05.2023

Суддя Л.Г. Пукшин