Рішення № 110839656, 10.04.2023, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/24205/21 2/760/2071/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2023 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі

головуючої судді - Усатової І.А.,

за участю секретаря судового засідання - Омелько Г.Т.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника третьої особи - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа ОСОБА_3 про визнання права власності, суд, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання права власності на 1/3 частки квартири у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа.

Обґрунтовує позовні вимоги тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є співвласниками квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Правовстановлюючий документ, а саме свідоцтво про право власності на квартиру від 15.12.2004 року у позивача відсутнє, а наявна тільки копія.

Більше того, Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради відмовив позивачу у державні реєстрації права власності на вищезгадану частку квартири, про що було винесено рішення № 56371993 від 29 січня 2021 року у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа.

Позивач, керуючись ст.357 та ст.372 ЦК України, просить визначити за собою право власності на 1/3 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з втратою правовстановлюючого документа.

Зазначає, що відповідно до довідки № 118/01-16 від 18 грудня 2020 року, КП «Київське міське бюро технічної інвентарізації» повідомило позивача, що згідно з даними реєстрових книг Бюро, 1/3 частини кв. АДРЕСА_2 , на праві власності зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Київським квартирно-експлуатаційним управлінням МО України 15 грудня 2004 року, розпорядження № 1592, дата проведення реєстрації в Бюро - 1 лютого 2005 року за реєстровим № 8953.

Вказує, що наявні докази того, що позивачу на праві власності належить 1/3 частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Звертає увагу, що у позивача відсутній оригінал правовстановлюючого документа на вищезазначену квартиру, а виготовити його дублікат позбавлений можливості, тому виникла потреба у визнанні право власності на квартиру за її співвласниками у зв`язку з втратою ними документа, який засвідчує його право власності.

На даний момент між ним та ОСОБА_3 наявний спір про право, що підтверджується відповіддю Київського квартирно-експлуатаційного управлінням Міністерства оборони України від 24.11.2021, згідно якого йому відмовили в отриманні дубліката правовстановлюючого документу, оскільки ОСОБА_3 відмовилась надавати згоду на отримання дубліката. Відмова ОСОБА_3 , також підтверджується її заявою до Начальника Київського квартирно- експлуатаційного управління від 07.09.2021 .

Вважає, що позовні вимоги щодо визнання за ним права власності на 1/3 частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , підлягають до задоволення у повному обсязі.

Поряд з цим, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Тому позивач вказує, що потребує визнання свого права власності на 1/3 частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У свою чергу, доказом, що підтверджує, що позивач є власником згаданого житла є Інформаційна довідка від КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» КВ-2021 № 1292 від 20 січня 2021 року.

Підтвердженням порушення його прав є рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 56371993 від 29 січня 2021 року.

Зазначив, що було вжито заходів, щодо отримання дублікату правовстановлюючих документів, а саме: подавав заяву до газети «Експрес заява» № випуску 38 (5393), звертався до Київського квартирно- експлуатаційного управління Міністерства оборони України, на що отримав відмову від 24.11.2021 за № 517/6218.

Звернув увагу, що ОСОБА_3 має документи на право власності на майно, проте категорично відмовляється йому їх надати. Також 16.08.2021 ОСОБА_3 було подано заяву про злочин за фактом викрадення документів на право власності на квартиру. Однак дане кримінальне провадження не було внесено до ЄРДР та досудове розслідування не розпочалось в зв`язку з не наданням достовірних даних про викрадення документів. Дані дії також вказують на наявність спору про право між ними.

Тоді ж як відповідно до п. 37 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2002 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» передбачено, що з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК України власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.

Проте відповідач не визнає право та є рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 56371993 від 29 січня 2021 року.

Враховуючи вищенаведене, позивач просить задовольнити позов та з урахуванням заяви про виправлення описки у позовній заяві, визнати за ним право власності на 1/3 частки квартири; що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

09 вересня 2021 року автоматизованим розподілом судової справи між суддями головуючим у справі визначено суддю Усатову І. А.

15 вересня 2021 року ухвалою судді позов залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

15.12.2021 на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків разом з новою редакцією позовної заяви.

30 грудня 2021 року ухвалою суду відкрито загальне позовне провадження у справі.

Ухвалою суду від 21.09.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Третя особа ОСОБА_3 03.10.2022 направила до суду письмові пояснення у яких вказала, що Київська міська рада не має жодного відношення до квартири за адресою: АДРЕСА_4 . Співвласниками цієї квартири є позивач ( 1/3 частина ) і третя особа - ОСОБА_3 ( 2/3 частини ). Київська міська рада немає повноважень щодо видачі дублікату про право власності на квартиру, не має підстав та повноважень визнавати чи не визнавати право власності на 1/3 частини квартири за позивачем. А тому Київська міська рада не є належним відповідачем по справі та позивачем вибрано неналежний спосіб захисту своїх прав та інтересів.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зазначила, що право власності позивача на 1/3 частину квартири за адресою: АДРЕСА_4 ніхто не оспорює, а навпаки позивач вважає, що вся вище зазначена квартира належить йому, оскільки він її отримував, а вона не має на неї жодних прав, про що не одноразово заявляв. Позивач має ключі від квартири, приходить коли має бажання. Також позивач без згоди іншого співвласника вселяє в свою кімнату орендарів. Особові рахунки між співвласниками поділені, позивачу приходить окрема квитанція на оплату комунальних платежів, але позивач чомусь комунальні платежі не сплачує, у позивача виник борг.

Зазначила, що оригінал свідоцтва про право власності на житло від 15 грудня 2004 року знаходиться у неї, в разі необхідності на вимогу суду вона може надати оригінал для огляду в судовому засіданні.

Свідоцтво є правовстановлюючим документом як для позивача так і для третьої особи.

Тобто оригінал документу не втрачено. А тому відсутні правові підстави для визнання права власності на 1/3 частину квартири за адресою: АДРЕСА_4 за позивачем.

20.01.2023 надійшла відповідь на пояснення третьої особи, у якій позивач вважає, що позов подано до належного відповідача Київської міської ради. Це пов`язано з тим, що у нього повністю відсутні документи на право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 . Він неодноразово звертався до ОСОБА_3 та просив надати свідоцтво про право власності для того, щоб він міг зареєструвати своє право власності в Єдиному реєстрі прав власності. Однак, ОСОБА_3 постійно в цьому відмовляла. Документ не надала. Таким чином, позивач зазначає, що був і залишається позбавленим можливості оформити відповідно до законодавства України свою власність в єдиному реєстрі прав власності, який зараз передбачений законодавством України.

01.03.2023 надіслав заяву у якій зазначив, що при написанні позову допустив помилку, пропустивши у адресі спірної квартири посилання на корпус 4А, просить визнати за ним право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 .

У судовому засіданні позивач, представник позивача позов підтримали.

Відповідач у судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце судового засідання, про причини неявки суд до відома не поставив. Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 20.03.2023 відповідач отримав судову повістку на 10.04.2023.

На день ухвалення рішення відповідач своїм правом не скористався, відзив на позов не подав.

Представник третьої особи позов не визнав, вказав, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, ніхто його прав не порушує. У судовому засіданні надав суду на огляд оригінал свідоцтва про право власності.

Суд, заслухавши пояснення позивача та його представника, пояснення представника третьої особи, врахувавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого 15.12.2004 Київським квартирно-експлуатаційним управлінням МО України згідно з розпорядженням (наказом) від 15.12.2004 № 1592, квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , належала на праві спільної сумісної власності позивачу та членам його сім`ї: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в рівних долях.

Згідно договору дарування частини квартири, укладеного 19.05.2014, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойком А.І., зареєстрованого в реєстрі за № Х, встановлено, що ОСОБА_4 (дарувальник) передав безоплатно у приватну власність ОСОБА_3 (обдаровуваній) 1/3 частину квартири, що знаходиться АДРЕСА_4 .

Таким чином, встановлено, що позивачу та третій особі на праві спільної часткової власності належить квартира, за адресою АДРЕСА_4 , а саме позивачу належить 1/3 частини квартири, ОСОБА_3 - 2/3.

Звертаючись до суду, з позовом до відповідача, позивач зазначає, що відповідач прийняв рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №56371993 від 29.01.2021. Таким чином просить визнати за ним право власності на частку у квартирі у зв`язку з втратою правовстановлюючого документа.

Так, згідно рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №56371993 від 29.01.2021, державним реєстратором прав на нерухоме майно Канівець Л.М., Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради відмовлено у державній реєстрації права власності на квартиру, що розташована за адресою АДРЕСА_5 у зв`язку з тим, що подано заяву щодо реєстрації права власності на квартиру, що розташована у АДРЕСА_5 , проте копії документів подано на квартиру АДРЕСА_2 , а також для проведення державної реєстрації прав подаються оригінали документів на майно.

Судом встановлено, що рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 26.09.2005 р., встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_2 , виділено ОСОБА_3 кімнату площею 13,47 кв.м., ОСОБА_4 - 14,11 кв.м., ОСОБА_1 виділено в користування кімнату площею 11,16 кв.м. Підсобні приміщення залишено в загальному користуванні.

Даним рішенням у спірній квартирі частки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 не виділені в натурі.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та третьою особою існує конфліктна ситуація з приводу користування зазначеною квартирою.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач не обґрунтував, яке його суб`єктивне право чи охоронюваний законом інтерес порушено або невизнається особою, до якої пред`явлено позов.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позивач у позові зазначає, що його права порушуються і відповідачем, і третьою особою, окремо зазначає, що свідоцтво про право власності на квартиру втрачене.

Як встановлено у судовому засіданні оригінал свідоцтва наявний, знаходиться у третьої особи ОСОБА_3 - співвласника квартири, судом та позивачем оглянутий.

Суд зазначає, що рішенням про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №56371993 від 29.01.2021 відповідач будь-яким чином не заперечує право власності позивача на спірну квартиру та не оспорює його, відмовлено позивачу у реєстрації з підстав, які не мають відношення до даного спору, крім того, існує інший порядок для оскарження дій відповідача у разі незадоволення позивача зазначеним рішенням.

Сукупність інших доказів наявних у матеріалах справи, навпаки, підтверджує право власності позивача на 1/3 частку спірної квартири.

Так згідно довідки № КВ- 2021 № 1292 від 12 січня 2021 року, КП «Київське міське бюро технічної інвентарізації» зазначило, що згідно з даними реєстрових книг Бюро, 1/3 частини кв. АДРЕСА_2 , на праві власності зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Київським квартирно-експлуатаційним управлінням МО України 15 грудня 2004 року, розпорядження № 1592, дата проведення реєстрації в Бюро - 1 лютого 2005 року за реєстровим № 8953.

Лише наявність у позивача припущень щодо порушення його прав не може слугувати достатньою підставою для захисту його цивільного права, за відсутності доказів того, що таке право не визнається або заперечується відповідачем.

За умовами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України обов`язок доказування покладається на сторони у справі.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оскільки відсутність порушеного права є самостійною підставою для відмови у позові, суд доходить висновку про відмову в позові.

Керуючись ст. ст. 10-11, 76-83, 95, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Усатова І.А.