Рішення № 110828705, 05.05.2023, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/60033/21-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2023 року Печерський районний суд м. Києва у складі: головуючог судді - Остапчук Т.В. секретаря судового засідання - Ковалівській В.В. за участю: позивача - ОСОБА_1 представника позивача - ОСОБА_2 представника відповідача - Васківнюк С.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференцзв`язку в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2021 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 16 вересня 2020 року він направив до відповідача заяву про вчинення кримінального правопорушення. ОСОБА_1 зазначає, що Офісом Генерального прокурора всупереч ч. 1 ст. 214 КПК України відомості про кримінальне правопорушення не були внесені до ЄРДР, досудове розслідування не було розпочате, чим було допущено протиправну бездіяльність, яку ним оскаржено до суду. Також позивач зазначає, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2020 року в справі № 757/43535/20-к його скаргу на бездіяльність уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора щодо невнесення відомостей до ЄРДР задоволено та зобов`язано посадову особу відповідача внести відомості до ЄРДР за його заявою датованою 16 вересня 2020 року про вчинення кримінального правопорушення. Посилаючись на викладене, а також те, що вказана бездіяльність та довготривале невиконання згаданого рішення суду (відповідні відомості внесено до ЄРДР лише 09 квітня 2021 року) спричинили йому значну моральну шкоду, яка полягає у глибоких душевних стражданнях та негативних переживаннях, він був позбавлений відчуття правової стабільності, верховенства права, було порушено його психологічне благополуччя, він змушений був витрачати велику кількість свого часу та докладати зусиль на звернення за захистом своїх прав просить стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України 10 000,00 грн компенсації завданої моральної шкоди. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 12 листопада 2021 року відкрито провадження в указаній цивільній справів порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. 28 грудня 2021 року до суду від Державної казначейської служби України надійшов відзив на вказану позовну заяву, в якому відповідач просить у позові відмовити, посилаючись на те, що Казначейство жодних прав ОСОБА_1 не порушувало та останнім не надано доказів, які б свідчили про протиправність або незаконність дій органів прокуратури. 12 січня 2022 року від представника Офісу Генерального прокурора надійшов відзив на вказану позовну заяву, в якому останній просить у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на те, що доводи останнього про заподіяння йому шкоди не підтверджено належними та допустимими доказами, які б свідчили, що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування такої; із змісту ухвали суду, не вбачається встановлення вчинення відповідачем неправомірних дій чи бездіяльності; Офіс Генерального прокурора є неналежним відповідачем у справі, оскільки жодних вимог до нього не заявлено. 26 cічня 2022 року до Печерського районного суду м. Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив Офісу Генерального прокурора, які аналогічні змісту позовної заяви. Позивач та представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримали, просили задовольнити з підстав викладених у позові. Представник Офісу Генерального прокурора в судовому засіданні заперечував проти задоволення заявлених позовних вимог, просив відмовити. Представник відповідача - Державної казначейської служби України подав заяву про розгляд справи у його відсутності, у задоволенні позову просив відмовити. Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків. Судом встановлено, що 16 вересня 2020 року позивачем подано до Офісу Генерального прокурора заяву про вчинення кримінального правопорушення. В порушення вимог ст. 214 КПК України відомості із вказаної заяви ОСОБА_1 про кримінальне правопорушення уповноваженими особами Офісу Генерального прокурора не були внесені до ЄРДР та розслідування не розпочиналось. Вказані обставини підтверджуються ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2020 року в справі № 757/43535/20-к. Цим же судовим рішенням зобов`язано уповноважену особу Офісу Генерального прокурора внести відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення від 16 вересня 2020 року, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР. Судом з`ясовано та сторонами визнається і не заперечується, що 06 липня 2021 року Офісом Генерального прокурора внесені відповідні відомості до ЄРДР за № 42021000000001416, що підтверджується листом від 16.07.2023 року №31/3/3-1356вих21. Як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що його заяву про злочин не було внесено до ЄРДР, у зв`язку із чим він змушений звертатися із скаргою до суду, однак і судове рішення протягом тривалого часу не виконувалося та відповідні процесуальні рішення Офісом Генерального прокурора не приймались. Вважає, що внаслідок неправомірних дій та бездіяльності Офісу Генерального прокурора він зазнав моральних страждань, у зв`язку з чим позивач вимушений звернутися до суду за відшкодуванням моральної шкоди у зв`язку із спричиненням йому душевних та фізичних страждань, які просить стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України. Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені ст. ст. 1173 та 1174 ЦК України відповідно. Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Згідно зі ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. При цьому, з урахуванням положень п. 10 ч. 2 ст. 16, ст. ст. 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст. ст. 1167, 1174 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Однак, позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача Офісу Генерального прокурора, що в силу вимог ст. 81 ЦПК України є процесуальним обов`язком останнього. Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване ст. 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення. За правилом ч. 2 ст. 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги. Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду. Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. При цьому, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність хоча б однієї із складових цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України. Таким чином, оскарження позивачем бездіяльності Офісу Генерального прокурорапід час досудового розслідування в межах кримінального провадження є механізмом реалізації права на судовий контроль за додержанням прав особи в кримінальному провадженні та визнання незаконною бездіяльність органів досудового слідства в судовому порядку, та не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 27 березня 2019 року у справі № 243/9826/16-ц, від 11 лютого 2019 року у справі № 233/4186/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 646/5224/17, від 26 вересня 2018 року у справі № 638/12068/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 614/2328/17. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. При цьому, ОСОБА_3 не надає жодного судового рішення, в тому числі й слідчих суддів, прийнятих на користь позивача за наслідками розгляду в кримінальному чи іншому провадженнях та саме про визнання незаконною бездіяльності Офісу Генерального прокурора в судовому порядку. Суд зазначає, що позивачем також не надано належних і допустимих доказів спричинення йому моральної шкоди внаслідок бездіяльності Офісу Генерального прокурора та розміру такої шкоди (10 000,00 грн) матеріали справи не містять. За викладених обставин, суд дійшов висновку про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю Офісу Генерального прокурора і шкодою, завданою невиконанням судових рішень, про які заявляє позивач. Отже, викладені ОСОБА_3 у позовній заяві заперечування процесуальної діяльності Офісу Генерального прокуроране є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні ст. 1176 ЦПК. Виходячи з позиції, викладеної Верховним Судом в постанові від 30 січня 2019 року в справі №199/1478/17, сам по собі факт існування ухвали суду про зобов`язання відповідачів внести відповідні відомості до ЄРДР за заявою позивача, не свідчить про протиправність дій Офісу Генерального прокурора та завдання моральної шкоди останньому, ураховуючи, що таким чином права та інтереси ОСОБА_1 були поновлені. Лише незгода позивача з термінами прийняття працівниками Офісу Генерального прокурора процесуальних рішень не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди. Також суд зазначає про те, що в матеріалах справи відсутні будь-які інші докази незаконної діяльності саме Офісу Генерального прокурора, факти порушення встановленого законодавством порядку розгляду (заяв) скарг посадовими особами, уповноваженими особами Офісу Генерального прокурора, притягнення їх до дисциплінарної чи іншої відповідальності. Таким чином, посилання позивача на те, що бездіяльністю Офісу Генерального прокурора йому завдано моральної шкоди ґрунтується лише на самих твердженнях останнього, однак за змістом ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, при цьому докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях і суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи. Отже, суд зазначає про недоведеність позивачем протиправної поведінки Офісу Генерального прокурора та, відповідно, про відсутність складу цивільного правопорушення та правових підстав для задоволення позову. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що підстави для відшкодування моральної шкоди позивачу відсутні. На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 1167, 1173,1174, 1190 Цивільного кодексу України, ст. ст. 303, 307 КПК України, ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 до Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди - відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Остапчук Т.В.