Рішення № 110824645, 08.05.2023, Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua

_______________

2/381/290/23

381/1735/22

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 травня 2023 року Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого судді Ковалевської Л.М.,

секретаря судових засідань Омельчук С.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в м. Фастові Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Компанія Інпласт» третя особа Головне Управління Держпраці у Київській області про звільнення працівника за ч.3 ст.38 КЗпПУ,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до ТОВ «Компанія Інпласт», третя особа Головне Управління Держпраці у Київській області про звільнення працівника за ч. 3 ст. 38 КЗпПУ, посилаючись на те, що позивач являється на сьогодні працівником ТОВ «Компанія Інпласт» на посаді ливарник виробів із пластмас з 19.10.2019 року. З 01.01.2022 року їх підприємство знаходилось в стані простою, січень та лютий місяць. 28.04.2022 року в соціальній мережі Viber в робочій групі «Екструзія» було викладено інформацію про скорочення штату та чисельності працівників підприємства. Після чого позивачем було прийняте рішення подати заяву на звільнення у відповідності до ч. 3 ст. 38 КЗпПУ від 01.06.2022 року. Після її заяви 16.06.2022 року в соціальній мережі Viber з`явилася інформація та наказ від 31.03.2022 року №23/1-/к/тр із додатками про призупинення дії трудового договору з працівниками підприємства, який вступає в законну силу з 01.04.2022 року. Однак, протягом 6-и місяців ніяких наказів та вказівок адміністрацією не було надано у відповідності до вимог трудового законодавства, тобто терміни повідомлення щодо тих чи інших дій та ознайомлення кожного працівника особисто із засвідченням про ознайомлення особистим підписом. У відповідності до ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» ст. 10 оплата праці, оплата праці проводиться не нижче розміру 2/3 тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу), отже, норми Закону № 2136 роботодавці мають застосувати лише з 24.03.2023 року. Однак вважає, що на трудові відносини за частину періоду воєнного стану з 24.02.2022 року норми Закону № 2136 ніяк не впливають - слід застосовувати «мирні» норми КЗпПУ та «зарплатне - трудових» Законів. Крім цього, позивачем було направлено звернення за захистом порушених прав працівника до Головного управління Держпраці у Київській області, на що їй було надано відповідь і запропоновано звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Окрім цього, позивач зазначає, що постає питання: - 28.04.2022 року - скорочують штат працівників, а 16.06.2022 року доводять до відома наказ щодо призупинення трудового договору наказом від 31.03.2022 року, де вказується дата призупинення дії договору з 01.04.2022 року.

18.06.2022 року, безпосередньо позивачем отримано відповідь на заяву про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпПУ від 01.06.2022 року, про відмову у звільненні. Тому, з урахуванням вимог розумності та справедливості, враховуючи характер порушення прав працівника (позивача), вважає за необхідне стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн. Також зазначає, що у відповідності із відомостей Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за період з першого кварталу 2021 року по четвертий квартал 2021 року, сума виплат за 12 місяців становить - 161093,47 грн.; середньомісячний заробіток становить - 13424, 45 грн.; 2/3 заробітку становить - 8949,63 грн., тобто: 161093,47 грн.: 12 (місяців)=13424,45 грн.; 13424,45 грн.:3х2=8949,63грн. Тобто, виплата за простій в березні, квітні, травні, червні становить 8949,63х4 місяці=35798,52 грн., у відповідності до ч. 1 ст. 113 КЗпПУ. У відповідності до ст. 44 КЗпПУ процедура звільнення та розрахунку не менше тримісячного заробітку сума виплати становить 2/3 під час воєнного стану: 8949,63х3-х місячного заробітку = 26848,89 грн.

На підставі викладеного, позивач просила зобов`язати ТОВ «Компанія Інпласт» звільнити ОСОБА_1 з посади ливарника виробів із пластмас за ч. 3 ст. 38 КЗпПУ; зобов`язати ТОВ «Компанія Інпласт» провести розрахунки за ч. 1 ст. 113 КЗпПУ - 35798,52 грн., за ст. 44 КЗпПУ - 26848,89 грн., за ст. 237-1 КЗпПУ 20 000,00 грн.; зобов`язати ТОВ «Компанія Інпласт» виконати розрахунки у відповідності до вимог ст. 116 КЗпПУ.

Ухвалою судді Фастівського міськрайонного суду Київської області Осауловою Н.А. від 05.07.2022 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

19.08.2022 року, через канцелярію суду, від позивача надійшла уточнена позовна заява на виконання вимог ухвали суду, які були підставою для залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою судді Фастівського міськрайонного суду Київської області Осауловою Н.А. від 31.08.2022 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу, у зв`язку з не усуненням недоліків.

Київським Апеляційним судом від 14.12.2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 31.08.2022 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою судді Фастівського міськрайонного суду Київської області Осауловою Н.А. від 02.02.2023 року визнано необгрунотований заявлений відвід ОСОБА_1 та задоволений самовідвід, справу передано для вирішення питання про визначення іншого судді для її розгляду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.02.2023, вказану справу було розподілено судді Фастівського міськрайонного суду Київської області Ковалевській Л.М.

Ухвалою судді від 06.02.2023 року справу прийнято до свого провадження.

Ухвалою від 08.02.2023 року справу призначено в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

В судовому засідання представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Крім цього, представником позивача 08.05.2023 року були подані заяви: про уточнення позовних вимог; про доручення до матеріалів справи копій трудової книжки ОСОБА_1 ; про видачу рішення суду.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений вчасно та належним чином відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України, що підтверджується розміщеним оголошення на офіційному веб-порталі Фастівського міськрайонного суду Київської області про його виклик до суду та шляхом отримання судового виклику, про що свідчить зворотнє повідомлення про вручення, однак не скористався своїм правом подати відзив на позовну заяву, тому в силу ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений вчасно та належним чином відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України, що підтверджується розміщеним оголошення на офіційному веб-порталі Фастівського міськрайонного суду Київської області про його виклик до суду та шляхом отримання судового виклику, про що свідчить зворотнє повідомлення про вручення, причини неявки суду не відомі.

У відповідності до п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо відповідач не подав відзив та позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані докази, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Щодо заяви про уточнення позовних вимог, то у постанові Верховного Суду від 03.08.2020 у справі № 911/2139/19 зазначено, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог тощо. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи - об`єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову.

На підставі викладеного, суд розглядає справу за позовною заявою в редакції, що розміщена на а.с.93-101.

Судом встановлено, що з 19.10.2019 року, як зазначає позивач в позові, вона працює на підприємстві - ТОВ «Компанія Інпласт».

01.06.2022 ОСОБА_1 звернулась до директора ТОВ «Компанія Інпласт» з заявою про звільнення її з посади ливарника, просила провести виплату за березень, квітень, травень у відповідності до ч.1 ст.113 КЗпПУ та провести процедуру звільнення у відповідності до ст..44, ст.116 КЗпПУ (а.с.110-111).

При цьому суд звертає увагу, що копія заяви не завірена належним чином, не зазначено, що вона відповідає оригіналу. На а.с.112 докази направлення адресату ТОВ «Компанія Інпласт».

Як вбачається зі змісту заяви від 01.06.2022, заявник ОСОБА_1 посилається на ст..43 Конституції України та зазначає, що ТОВ «Компанія Інпласт» не забезпечуються права працівників відповідно до діючого законодавства, не вживаються заходів щодо відновлення виробництва, а працівники не забезпечуються працею протягом трьох місяців: березень, квітень, травень. Виплати не проводяться.

Як вбачається з листа відповіді Головного Управління Держпраці у Київській області на звернення ОСОБА_1 (а.с.115), відповідно до п.1 Постанови КМУ від 13.03.2022 №303 Урядом прийнято рішення припинити проведення планових та позапланових заходів державного нагляду і державного ринкового нагляду на період воєнного стану. Разом з тим, ГУ надіслано запит на адресу ТОВ «Компанія Інпласт» з вимогою про надання копій документів та пояснень з питань, зазначених у запиті.

До матеріалів позову, позивачем також долучено копію Наказу № 23/1-к/тр «Про призупинення дії трудового договору з працівниками» від 31.03.2022 та Додаток до наказу, в якому зокрема за порядковим номером 111 зазначено прізвище ОСОБА_1 (а.с.122-127).

Судом встановлено, що з 01.01.2022 по березень 2022 включно, позивач ОСОБА_2 отримувала заробітну плату в розміру 2/3 частини, а саме в січні 2022 5360,93 гривень (а.с.132), в лютому 2022 -5360,93 гривень, березень 427,7 гривень.

При цьому, позивачем не долучено до позовної заяви довідки розмір середнього заробітку, клопотань про витребування такої, заявлено не було. А копію трудової книжки позивача було долучено в останньому судовому засіданні після закінчення розгляду справи по суті.

Відповідно до ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Представником позивача 08.05.2023 року, після закінчення розгляду справи по суті, були подана заява про долучення до матеріалів справи копій трудової книжки ОСОБА_1 . Причин несвоєчасного подання доказів не зазначено.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем не дотримані вимоги ст. 83 ЦПК України, а тому копію трудової книжки позивача, суд не бере до уваги відповідно до ч.9 ст.83 ЦПК України.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа може звернутись до суду за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст. 76, ч.1, 2 ст.77, ч.2 ст. 78, ч.1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці закріплено Кодексом законів про працю України.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу законів про працю України).

Статтею 43 Конституції України закріплено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

З 24.03.2022 набув чинності ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022.

Згідно ч.3 ст.1 вищевказаного закону, у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, урегульованих цим законом.

Згідно глави 19 КЗпПУ (з внесеними змінами) під час дії воєнного стану діють обмеження та особливості організації трудових відносин, установлені законом 2136.

Пунктом 4 ч.1 ст.36 КЗпПУ встановлено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Згідно із ч.1 ст.38 КЗпПУ працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Аналізуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що ст.38 КЗпП України містить дві окремі підстави для звільнення, які мають різні причини та наслідки, а саме: звільнення за ч.1 ст.38 КЗпП України (за власним бажанням у зв`язку із неможливістю продовжувати роботу) та за ч.3 ст.38 КЗпП України (за власним бажанням у зв`язку із невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору), а відтак запис про причини звільнення у трудовій книжці повинен бути конкретним, із зазначенням частини статті, відповідно до якої відбулося звільнення.

Як вбачається з листа відповіді ТОВ «Компанія Інпласт» від 13.06.2022, що адресована ОСОБА_1 як відповідь на її заяву про звільнення від 01.06.2022 (а.с.113-114), останній, в разі відсутності бажання працювати в ТОВ, було запропоновано припинити дію трудового договору відповідно до ч.1 ст. 36 КЗпПУ за угодою сторін, або за ч.1 ст.38 КЗпПУ « Розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк за ініціативи працівника».

Крім цього, повідомлено, що у зв`язку з початком 24 лютого 2022 року широкомасштабної війни російської федерації проти України, введенням на території України воєнного стану, веденням активних бойових дій на території Київської області, введенням комендантської години, керуючись Указом Президента № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року, Розпорядженням Київської обласної адміністрації № 94 від 24 лютого 2022 року та неможливістю виконувати роботи на робочих місцях (більшість працівників евакуювалися у безпечніші місця), Товариство зупинило діяльність та вимушено скороти, передбачену законодавством тривалість робочого часу працівників, які забезпечували функціонування підприємства з 01 березня 2022 року.

Отже, обов`язковою умовою для звільнення за власним бажанням згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП України є порушення роботодавцем трудового законодавства або умов трудового договору. Водночас для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника.

Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 22 травня 2013 року № 6-34цс13 та у постановах Верховного Суду 20 червня 2018 року у справі № 161/10759/16-ц та від 1 лютого 2018 року у справі № 757/25503/15-ц.

Позивач у позовній заяві зазначила, що з огляду на те, що ТОВ «Компанія Інпласт» не забезпечуються права працівників відповідно до діючого законодавства, не вживаються заходів щодо відновлення виробництва, а працівники не забезпечуються працею протягом трьох місяців: березень, квітень, травень, виплати не проводяться, написала заяву про звільнення за ч.3 ст.38 КЗпПУ.

Судом встановлено, що протягом трьох місяців: березень, квітень, травень, виплати проводились, з 01.01.2022 по березень 2022 включно, позивач ОСОБА_2 отримувала заробітну плату в розміру 2/3 частини, а саме в січні 2022 5 360,93 гривень (а.с.132), в лютому 2022 -5 360,93 гривень, березень 427,7 гривень, що відповідає вимогам ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022.

Також, суд, аналізуючи зміст заяви ОСОБА_1 про звільнення, звертає увагу, що остання не містить конкретно викладених фактів порушення роботодавцем законодавства про працю та безпосередньо її трудових прав.

Отже, саме лише зазначення в заяві будь-яких порушень, без конкретизації фактів порушення роботодавцем законодавства про працю не може свідчити про наявність обов`язку роботодавця безумовного звільнення працівника відповідно до приписів даної норми трудового законодавства.

З 01 квітня 2022 року на підставі ст. 13 Закону № 2136 та неможливістю надання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності через військову агресію російської федерації проти України і до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану з позивачем було призупинено дію трудового договору.

У разі якщо вказані працівником причини звільнення порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися. Аналогічний висновок зазначений у постановах Верховного Суду України від 22 травня 2013 року в справі No 6-34цс13, Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі No 754/1936/16-ц (провадження No 61-28466св18) та від 20 лютого 2021 року у справі No 522/18787/17.

Верховний Суд зауважив, що заборона роботодавцеві самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору виникає за умови не підтвердження або невизнання роботодавцем порушень трудового законодавства, вказаних працівником, як на підставу звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України. Тобто, основною підставою для застосування вказаної норми КЗпП України є факт порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи.

Вказання працівником конкретних випадків порушення трудового законодавства має наслідком в подальшому підтвердження даних фактів роботодавцем та звільнення працівника на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, або ж невизнання власником зазначених порушень та відмову у розірванні трудового договору відповідно до даної норми.

Тобто, саме лише зазначення у заяві про звільнення працівником частини 3 статті 38 КЗпП України без конкретизації фактів порушення роботодавцем законодавства про працю не може свідчити про наявність обов`язку останнього безумовного звільнення працівника відповідно до приписів даної норми трудового законодавства.

У заяві ОСОБА_1 про звільнення від 01.06.2022 року, адресованій директору ТОВ «Компанія Інпласт» не зазначено жодного факту порушення відповідачем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, а лише ставилася вимога про її звільнення за пунктом 3 статті 38, навіть без конкретизації нормативного правового акту, в якому міститься дана норма.

Таким чином, оскільки позивачкою не було наведено конкретних фактів порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, які останній міг би визнати або відхилити, суд прийшов до переконання, що у роботодавця відсутні підстави для звільнення позивачки за частиною третьою статті 38 КЗпП України на підставі поданої нею заяви.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання ТОВ «Компанія Інпласт» провести розрахунки за ч. 1 ст. 113 КЗпПУ - 35798,52 грн., за ст. 44 КЗпПУ - 26848,89 грн., за ст. 237-1 КЗпПУ 20 000,00 грн.; зобов`язати ТОВ «Компанія Інпласт» виконати розрахунки у відповідності до вимог ст. 116 КЗпПУ, суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині теж, оскільки суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині зобов`язання звільнити позивача за ч.3 ст.38 КЗпПУ.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем порушення його трудових прав відповідачем, що є підставою для відмови в задоволенні позову в цілому, оскільки вимога про стягнення моральної шкоди є похідною від вимоги про звільнення на підставі ч.3 ст.38 КЗпПУ.

Керуючись ст. 4, 10-13, 76-81, 258-265 ЦПК України, ст.. 36,38 КЗпПУ, правовими позиціями у постановах Верховного Суду України від 22 травня 2013 року в справі No 6-34цс13, Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі No 754/1936/16-ц (провадження No 61-28466св18) та від 20 лютого 2021 року у справі No 522/18787/17, у постанові Верховного Суду України від 22 травня 2013 року № 6-34цс13 та у постановах Верховного Суду 20 червня 2018 року у справі № 161/10759/16-ц та від 1 лютого 2018 року у справі № 757/25503/15-ц, ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», суд,-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ТОВ «Компанія Інпласт» третя особа Головне Управління Держпраці у Київській області про звільнення працівника за ч.3 ст.38 КЗпПУ - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до статті 283 ЦПК України відповідачам, які не з`явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу.

Повний текст рішення виготовлено 12.05.2023.

Суддя Л.М.Ковалевська