Рішення № 110799424, 11.05.2023, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2023 р. № 520/7977/22

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тітова О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (пл. Свободи, буд.5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо зупинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити нарахування та виплату щомісячної пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) з березня 2016 року шляхом перерахування на поточний рахунок (№ НОМЕР_2 , відкритий у АТ «Ощадбанк», МФО: 351823), а також здійснити виплату усієї суми пенсійної заборгованості ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) з березня 2016 року включно однією сумою шляхом перерахування на поточний рахунок (№ НОМЕР_2 , відкритий у АТ «Ощадбанк», МФО: 351823);

- допустити до негайного виконання рішення суду в межах виплати пенсії за один місяць.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що він громадянин України та здобув право на пенсію, став на облік як внутрішньо переміщена особа, та перебуває обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області. Відповідачем безпідставно було зупинено виплата пенсії з 01.03.2016. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду відкрито спрощене провадження та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Копія зазначеної ухвали надіслана та доставлена відповідачу, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету.

Відповідач правом надати письмовий відзив на позовну заяву не скористався, клопотань про продовження строку надання відзиву суду не надсилав.

Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Таким чином, відповідач є належним чином повідомлений про наслідки неподання заперечень проти позову та необхідних документів або заяви про визнання позову до суду.

Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Враховуючи викладене, суд розглядає справу за наявності безпечних умов для життя та здоров`я учасників процесу, суддів та працівників суду.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до паспорту серії НОМЕР_3 , виданим Краснодонським РВ УМВС України в Луганській області, громадянка України. При цьому, позивач набув право на пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_4 виданого 28.02.2007.

Зі змісту позовної заяви судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області.

З листа Відділу обслуговування громадян №17 Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 16.02.2022 № 2000-0220-8/26406 судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа в Основ`янському районі м. Харкова з 01.07.2014.

Також із вказаного листа вбачається, що з 01.03.2016 нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 було призупинено на підставі даних, переданих органами праці та соціального захисту населення за результатами звірки з "Єдиною інформаційною базою даних про внутрішньо переміщених осіб" (не підтверджене фактичне місце проживання).

Вважаючи бездіяльність відповідача, яка полягає у зупиненні пенсійних виплат протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом задля захисту своїх прав.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає, що Верховним Судом 08.05.2018 року розглянуто зразкову справу №Пз/9901/20/18 (№805/402/18-а), за результатами чого прийнято рішення, яке за даними Єдиного державного реєстру судових рішень та відповідно до оприлюдненої постанови Великої палати Верховного Суду від 04.09.2018 року залишена без змін після апеляційного оскарження.

Відповідно до п.113 рішення у справі №Пз/9901/20/18 суд дійшов висновку, що в контексті цієї зразкової адміністративної справи ознаками типових, визначених п. 21 ч.1 ст.4 КАС України справ, є такі: 1) позивач у цій категорії справ є пенсіонер, якому/якій призначено пенсію згідно із Законом №1058-ІV та який/яка є внутрішньо переміщеною особою; 2) відповідачем є територіальний орган Пенсійного фонду України, на пенсійному обліку якого перебуває позивач; 3) спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв`язку з припиненням територіальними органами Пенсійного фонду України виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам з підстав, які не передбачені п.1, 3- 5 ч.1 ст.49 Закону № 1058-IV); 4) позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати неправомірними дії щодо припинення виплати пенсії та зобов`язати відповідача відновити виплату пенсії).

Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Дана адміністративна справа відповідає вищевказаним ознакам типової справи, а отже судом при вирішенні даної справи мають бути враховані правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №Пз/9901/20/18 (№805/402/18-а).

Суд зазначає, що у положеннях ст.46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.

Як визначено Європейською соціальною хартією (переглянутою), 1996 року, згода на обов`язковість якої надано Верховною Радою України та яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року, кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. За цим Україна має міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами "досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися" права та принципи, що закріплені у Хартії.

При цьому, положеннями ст.8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

В той же час, положеннями ч.3 ст.4 Закону №1058-IV передбачено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що станом на момент виникнення спірних правовідносин, тобто на момент зупинення виплати пенсії, що відбулося з 01.03.2016, позивач є внутрішньо переміщеною особою та перебував на обліку у відповідача.

Отже, відповідно до положень ст.1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" №1706-VIІ внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Наведене визначення поняття внутрішньо переміщеної особи має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до положень п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим Постановою КМУ від 1 жовтня 2014 р. №509. Виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється в установах публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України та з використанням його платіжних пристроїв. Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому.

Згідно із положеннями п.6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою КМУ №509, строк дії такої довідки становить шість місяців з дати її видачі. У разі продовження дії обставин, що визначені в статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", строк дії такої довідки може бути продовжений на наступні шість місяців, для чого внутрішньо переміщена особа має повторно звернутися за фактичним місцем свого проживання до уповноваженого органу.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до положень ст.49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже, вказаною нормою визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Суд зазначає, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч.1 ст.49 Закону №1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Зі змісту листа від 16.02.2022 № 2000-0220-8/26406, вбачається, що підставою зупинення виплати пенсії з 01.03.2016 слугувала передача даних органами праці та соціального захисту населення за результатами звірки з "Єдиною інформаційною базою даних про внутрішньо переміщених осіб" (не підтверджене фактичне місце проживання).

Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" №1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Згідно із положеннями ст. 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" №1706-VII підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.

У разі неповідомлення внутрішньо переміщеною особою про її повернення до покинутого місця постійного проживання згідно з абзацом другим пункту 3 частини другої статті 9 цього Закону рішення про скасування дії довідки відповідно до пункту 3 частини першої цієї статті приймається на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання.

Інформацією, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання, є: дані, отримані з відповідних державних реєстрів; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з громадськими об`єднаннями, волонтерськими, благодійними організаціями, іншими юридичними та фізичними особами, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам відповідно до статті 16 цього Закону.

Як передбачено положеннями п.3 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою КМУ № 365, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення та/або робочі групи, що утворюються з представників територіальних підрозділів МВС, ДМС, СБУ, Національної поліції, Держфінінспекції, Держаудитслужби та Пенсійного фонду України за рішенням районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - робоча група) також можуть проводити додаткові перевірки фактичного місця проживання/перебування внутрішньо перемішеної особи із складенням акта обстеження матеріально-побутових умов сім`ї.

Відповідно положень п.6 Порядку №365, за відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування представник структурного підрозділу з питань соціального захисту населення або робочої групи робить відповідний запис в акті обстеження матеріально-побутових умов сім`ї і залишає внутрішньо переміщеній особі повідомлення про необхідність протягом трьох робочих днів з`явитися до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення для проходження фізичної ідентифікації.

Як передбачено п.12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою КМУ №365, соціальні виплати припиняються у разі, зокрема, отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

При цьому, суд зазначає, що положеннями ст.14 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" №1706-VII встановлено, що внутрішньо перемішені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо перемішеними особами.

Відповідно до приписів ст.2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 року №1382-IV громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

При цьому, суд зазначає, що положеннями Закону №1058-IV не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як відсутністю проживання особи за місцем реєстрації як ВПО.

Суд наголошує, що з аналізу положень Закону №1058-IV вбачається, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.

Проте, суд зазначає, що матеріали справи не містять та до суду не надано належним чином засвідченої копії рішення стосовно припинення виплати пенсії позивача з 01.03.2016 з підстав, визначених статтею 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конституційним Судом України у рішенні від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 зауважено, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Також у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейським судом з прав людини вказано, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу.

Як передбачено положеннями п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

З врахуванням вищевикладеного суд доходить висновку, що у даному випадку припинення виплати позивачу пенсії з 01.03.2016 було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV та фактично призвело до втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Як передбачено ч.2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеного у рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Отже, враховуючи обставини того, що припинення виплати позивачу пенсії було здійснено за відсутності передбачених законами України підстав, то суд доходить висновку, що вказане є порушенням прав позивача на отримання такої пенсії, яке є об`єктом захисту за ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Водночас, суд зазначає, що представником відповідача на виконання приписів ч.2 ст.77 КАС України не надано до суду жодних доказів на підтвердження правомірності таких дій.

З матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем було припинено виплату пенсії з 01.03.2016, тобто вчинено активні дії.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківської області щодо припинення нарахування і виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2016 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківської області відновити нарахування і виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2016 та виплатити заборгованість, що виникла з 01.03.2016.

Щодо позовних вимог здійснити виплату суми перерахунку однією сумою, суд зазначає наступне.

В силу ч.1 ст.370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст.14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

При цьому, ч.1 ст.372 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб`єктів владних повноважень можуть бути покладені обов`язки щодо забезпечення виконання рішення.

У даному випадку спосіб виконання дій, які має вчинити за рішенням суду суб`єкт владних повноважень є виплата належних позивачу сум у повному обсязі, інший спосіб виконання в спірних правовідносинах нормативно не визначений.

Суд зазначає, що приписами статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", за наявності вини пенсійного органу, не встановлено спосіб виплати належних позивачу сум частинами, періодичністю проведення платежів тощо, та не обмежено право позивача на виплату належної йому суми одним платежем.

При ухваленні судом рішення, суд зобов`язує відповідача здійснити позивачу виплату належних сум пенсії, тому після набрання чинності рішенням суду про зобов`язання сплатити недоплачену частину пенсії, перерахування недоплачених сум буде вважатися належним виконанням судового рішення, як у разі перерахування присудженої суми кількома платежами, так і однією сумою, а повним виконанням рішення суду буде сплата відповідачем всієї недоплаченої різниці.

За таких обставин, суд дійшов до висновку про відсутність підстав у зобов`язанні відповідача здійснити виплату недоплаченої суми пенсії виключно одним платежем.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Суханов та Ільченко проти України" (рішення від 26.06.2014, п.35) Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин законне сподівання на отримання активу також може захищатися ст.1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має законне сподівання якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами.

Варто вказати, що порушення прав позивача протягом спірного періоду шляхом виплати пенсії не в повному обсязі відбувалося неодноразово, а кожного місяця під час виплати пенсії. Таким чином, законні сподівання позивача полягали не в тому, що йому буде однократно виплачена сума пенсії наперед за певний період, а в тому, що кожного місяця він буде отримувати пенсію з урахуванням повного обсягу підвищення.

Отже, в даному випадку відсутні підстави вважати, що законні сподівання позивача підлягають захисту шляхом зобов`язання відповідача здійснити виплату заборгованості однією сумою.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновків про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Витрати зі сплати судового збору розподілу не підлягають, оскільки, позивач звільнений від його сплати на підставі ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 01.11.2022.

На підставі викладеного, керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_5 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2,м. Харків,61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківської області щодо припинення нарахування і виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2016 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківської області поновити нарахування, та здійснити перерахунок і виплату щомісячної пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2016 року шляхом перерахування на поточний рахунок (№ НОМЕР_2 , відкритий у АТ «Ощадбанк», МФО: 351823) та виплатити заборгованість зі сплати пенсії починаючи з 01.03.2016 шляхом перерахування на поточний рахунок (№ НОМЕР_2 , відкритий у АТ «Ощадбанк», МФО: 351823).

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Допустити до негайного виконання рішення суду в межах суми стягнення пенсії позивача за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Тітов