Рішення № 110788194, 01.05.2023, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 28/122/22-5/55/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.05.2023 Справа № 908/2312/22

Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі Соколові А.А., розглянувши матеріали справи

За позовом: Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради (вул. Незалежної України, буд. 39-Б, м. Запоріжжя, 69019) в особі територіального відділу освіти Шевченківського району Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради (вул. Чарівна, буд. 145-А, місто Запоріжжя, 69071)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Запоріжжяелектропостачання (вул. Олександрівська, буд. 35, м. Запоріжжя, 69063)

про визнання недійсною додаткової угоди до договору про постачання електричної енергії споживачу та застосування наслідків визнання додаткової угоди недійсною у вигляді стягнення надмірно сплачених грошових коштів,

За участю представників сторін:

від позивача: Дорофеєв О.В., довіреність № 01.01-24/02 від 10.01.2023;

від позивача: Перепелиця Н.Є., довіреність № 01.01.-24/24 від 23.12.2022;

від відповідача: не з`явився;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

16.11.2022 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради в особі територіального відділу освіти Шевченківського району департаменту освіти і науки Запорізької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» про:

- визнання недійсною додаткової угоди від 30.12.2021 №3 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 23.11.2021 №12184п;

- застосування наслідків визнання додаткової угоди від 30.12.2021 №3 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 23.11.2021 №12184п недійсною у вигляді стягнення надмірно сплачених грошових коштів в розмірі 549.537,20 грн.

16.11.2022 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Федоровій О.В.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 21.11.2022 позовну заяву Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради в особі територіального відділу освіти Шевченківського району департаменту освіти і науки Запорізької міської ради залишено без руху, позивачу наданий строк для усунення виявлених недоліків.

30.11.2022 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків з відповідними доказами.

Ухвалою суду від 05.12.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/2312/22, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 25.01.2023.

29.12.2022 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач заперечив проти позовних вимог та просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

12.01.2023 від Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради в особі територіального відділу освіти Шевченківського району департаменту освіти і науки Запорізької міської ради до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач відхиляє доводи відповідача та вважає їх необґрунтованими. Просить суд позов задовольнити.

25.01.22023 від відповідача надійшли заперечення, в яких відповідач просить суд поновити строк для їх подання посилаючись на тривалі обмеження електропостачання та тривалі повітряні тривоги, що не дає можливості вчасно виконувати та подавати витребувані судом документи. В своїх запереченнях посилається на те, що в відзиві на позовну заяву відповідач посилався на судове рішення у справі № 908/2001/22, але станом на подання відзиву дане рішення не набрало законної сили. Зазначеним рішенням вирішено питання законності та обґрунтованості договірних відносини, що є спірними у даній справі та судом вже вирішено питання про порядок проведення розрахунків за договором 1218г від 23.11.2021.

Ухвалою суду від 25.01.2023 (суддя Федорова О.В.) враховуючи, що представники сторін в судовому засіданні зазначили, що станом на 25.01.2023 всі наявні докази були подані до матеріалів справи та клопотання процесуального характеру відсутні, закрито підготовче провадження та справу № 908/2312/22 призначено до судового розгляду по суті на 14.03.2023 о/об 14 год. 00 хв.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.03.2023, враховуючи наказ голови Господарського суду Запорізької області про відрахування судді Федорової О.В. зі складу суду у зв`язку з виходом у відставку на підставі рішення ВРП від 23.02.2023 №141/0/15-23, для розгляду у строки встановлені ГПК України, вказану вище справу передано на розгляд судді Проскурякову К.В.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 07.03.2023 (суддя Проскуряков К.В.) справу № 908/2312/22 прийнято до свого провадження у порядку загального позовного провадження та призначено до судового розгляду по суті. Перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 03.04.2023 о 10 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін, явку представників сторін у судове засідання визнано обов`язковою.

Перед початком судового засідання 03.04.2023 суд з`ясував у присутніх представників сторін щодо наявності клопотань та заяв до початку розгляду справи по суті.

Представники позивача та відповідача зазначили про відсутність додаткових документів, заяв та клопотань. Вважають за можливе розпочати розгляд справи по суті.

03.04.2023 суд розпочав розгляд справи по суті та надав вступні слова представникам сторін.

Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просить суд позов задовольнити.

Представник відповідача заперечив проти позовних вимог та просить суд у задоволенні позову відмовити.

У судовому засіданні 03.04.2023 представником позивача заявлено усне клопотання про долучення у наступне судове засідання додаткових доказів в підтвердження доводів викладених у позовній заяві.

Розглянувши матеріали справи та усне клопотання позивача суд зазначив про початок розгляду справи по суті 03.04.2023. Крім цього, у судовому засіданні 25.01.2023 представники позивача та відповідача зазначили про наявність у матеріалах справи усіх доказів та відсутністю клопотань процесуального характеру, у зв`язку з чим ухвалою суду від 25.01.2023 (суддя Федорова О.В.) закрито підготовче провадження та справу № 908/2312/22 призначено до розгляду по суті. На підставі викладеного, суд не приймає додаткові докази не подані на стадії підготовчого провадження.

У судовому засіданні 03.04.2023 судом оголошено перерву з розгляду справи по суті на 01.05.2023 о 10 год. 30 хв., про що присутні представники сторін повідомлені про дату, час та місце наступного судового засідання під розписку.

19.04.2023 від позивача до суду надійшло клопотання № 07.01-19/386 від 17.04.2023 (вх. № 85074/08-08/23 від 19.01.2023) про долучення до матеріалів справи копій додаткових документів, які не були додані до позовної заяви, проте мають значення для цієї справи, оскільки підтверджують факт укладення договору про постачання електричної енергії споживачу № 12184п від 23.11.2021 та додаткових угод до нього за процедурою відкритих торгів згідно з Законом України «Про публічні закупівлі», а саме: оголошення про проведення відкритих торгів за № UA-2021-10-11-007982-b; реєстр отриманих тендерних пропозицій за № UA-2021-10-11-007982-b; повідомлення про намір укласти договір про закупівлю № UA-2021-10-11-007982-b; протоколу розкриття тендерних пропозицій 28.10.2021 за № UA-2021-10-11-007982-b та доказів направлення вказаного клопотання з додатками на адресу відповідача.

01.05.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю Запоріжжяелектропостачання на електрону адресу суду з електронним цифровим підписом надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника у судове засідання 01.05.2023. Також, відповідач заперечив проти клопотання позивача № 07.01-19/386 від 17.04.2023 про долучення до матеріалів додаткових доказів, оскільки вони подані з порушенням встановлених ГПК України строків, на стадії розгляду справи по суті та вказані документи не підтверджують доводи позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, судове засідання 01.05.2023 здійснювалось із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу за допомогою комплексу Акорд.

Суд продовжив розгляд справи по суті.

Представники позивача підтримали клопотання № 07.01-19/386 від 17.04.2023 про долучення до матеріалів справи додаткових доказів. Просять суд прийняти додані докази до розгляду.

Розглянувши матеріали справи та клопотання позивача № 07.01-19/386 від 17.04.2023 (вх. № 85074/08-08/23 від 19.01.2023) суд зазначив, що згідно ст. 80 ГПК України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (ч. 2). Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4). У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (ч. 5). Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8).

В порушення вимог ст. 80 ГПК України, позивачем ненадано суду вищевказані документи під час підготовчого провадження та письмово необґрунтовано неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від нього. Крім цього, у судовому засіданні 25.01.2023 представники позивача та відповідача зазначили про наявність у матеріалах справи усіх доказів та відсутністю клопотань процесуального характеру, про що зазначено в ухвалі суду від 25.01.2023 № 908/2312/22.

На підставі викладеного, суд не приймає до розгляду клопотання позивача № 07.01-19/386 від 17.04.2023 (вх. № 85074/08-08/23 від 19.01.2023) з додатними до нього документами.

Представники позивача підтримали позовні вимоги зазначивши, що в порушення вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі між позивачем та відповідачем підписано додаткову угоду № 3 від 30.12.2021 до договору про постачання електричної енергії, що у підсумку призвело до збільшення ціни електричної енергії понад 10% від первинної ціни договору, а саме на 14,48 %. Обмеження 10% застосовуються як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначену в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод). Таким чином, в результаті недотримання сторонами вказаних норм та умов договору «Про постачання електричної енергії споживачу» № 12184п від 23.11.2021, сума надмірної переплати за укладеною 30.12.2021 додатковою угодою № 3 склала 549 537,20 грн. Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами № 07.01-19/438 від 04.08.2022 та № 07.01-19/566 від 19.09.2022 відповідно про повернення надмірно сплачених коштів у розмірі 549 537,20 грн. проте, вказані вимоги залишені без відповіді та задоволення. На підставі викладеного, позивач просить суд позов задовольнити та визнати недійсною додаткову угоду № 3 від 30.12.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу та застосувати наслідки визнання додаткової угоди недійсною у вигляді стягнення надмірно сплачених грошових коштів у розмірі 549 537,20 грн.

Представник відповідача у судове засідання 01.05.2023. Як вбачається з наявного в матеріалах справи відзиву на позовну заяву, відповідач посилається на те, що в договорі № 21184п від 23.11.2021 сторони дійшли згоди про те, що ціна на електричну енергію у кожному розрахунковому місяці визначається за формулою і не є фіксованою, а отже і не може бути збільшеною або зменшеною в розумінні п. 2 ч. 5 ст. 41 ЗУ «Про публічні закупівлі». Таким чином, додаткова угода № 3 від 30.12.2021 не порушує норми законодавства, а отже і відсутні підстави для визнання додаткової годи № 3 від 30.12.2021 недійсною. Просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Представники позивача підтримали відповідь на відзив, в якій зазначено, що Законом № 1530-ІХ від 03.06.2021 (набув чинності 26.06.2021) тобто до підписання договору № 12184г від 23.11.2021, внесені зміни в п.п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі». Тобто, з 26.06.2021 законодавством у сфері публічних закупівель введено норму, що ціна за одиницю товару може збільшуватись не більше ніж на 10%. Обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни за одиницю товару, визначену в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни. З урахуванням викладеного, просять суд позов задовольнити.

У запереченнях па відповідь на відзив відповідач посилається на те, що рішенням господарського суду Запорізької області від 12.12.2022 № 908/2001/22 вирішено питання законності та обґрунтованості договірних відносин, що є спірними у даній справі та судом вже вирішено питання про порядок проведення розрахунків за договором № 1218г від 23.11.2021. На підставі викладеного, просить суд у задоволенні позову відмовити.

У силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Згідно зі статтею 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Надані до матеріалів справи докази дозволяють розглянути справу по суті.

В судовому засіданні 01.05.2023 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 23.11.2021 Територіальним відділом освіти Шевченківського району департаменту освіти і науки Запорізької міської ради підписано заяву-приєднання до договору про постачання електричної енергії споживачу (додаток № 1 до договору № 12184п від 23.11.2021), відповідно до якої позивач приєднався до умов договору на умовах комерційної пропозиції постачальника «Індивідуальна». Початок постачання з 16.11.2021р.

23.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю Запоріжжяелектропостачання (постачальник, відповідач) та Територіальним відділом освіти Шевченківського району департаменту освіти і науки Запорізької міської ради (споживач, позивач) укладено договір № 12184п про постачання електричної енергії споживачу (договір) шляхом підписання заяви-приєднання, оплати виставленого рахунку, споживання будь-якого обсягу електричної енергії, за адресою розташування електроустановок.

Цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу (далі споживач) постачальником електричної енергії (далі постачальник) та укладається сторонами, з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, шляхом приєднання споживача до умов цього договору (п.1.1. договору).

Відповідно до п. 1.2. договору, умови цього договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 №312 (далі - ПРРЕЕ), та є однаковими для всіх споживачів.

Пунктом 2.1. договору визначено, що за цим договором постачальник продає електричну енергію в кількості 1 080 000 кВт/год., найменування предмету закупівлі згідно коду ДК 02162015-09310000-5 електрична енергія споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Згідно п. 2.3. договору, обсяг споживання електричної енергії за договором становить 1 080 000 кВт*год.

Початком постачання електричної енергії споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднанні, яка є додатком 1 до цього договору (п. 3.1. договору).

Постачальник за цим договором не має права вимагати від споживача будь-якої іншої плати за електричну енергію, що не визначена у комерційній пропозиції, яка є додатком 2 до цього договору (п. 3.3).

Умови постачання електричної енергії споживачу визначаються комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього договору (п. 3.4).

Згідно з п. 5.1. договору, загальна вартість цього договору становить 3 239 999,99 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 540 000,00 грн. Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього договору.

Відповідно до п. 5.2. договору, спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції постачальника. Для одного об`єкта споживання (площадки вимірювання) застосовується один спосіб визначення ціни електричної енергії.

Згідно п. 5.4 договору, ціна електричної енергії має зазначатися постачальником у рахунках про оплату електричної енергії за цим договором, у тому числі у разі її зміни.

Пунктом 5.5. договору визначено, що ціна на електричну енергію встановлюється з дотриманням вимог Закону України «Про ринок електричної енергії» і ПРРЕЕ.

Сторони домовились проте, що ціна на електричну енергію, встановлена Регулятором, повинна бути обов`язкова для сторін з дати її введення в дію.

Збільшення ціни на електричну енергію може бути здійснено лише згідно діючого законодавства України.

Відповідно до п. 5.6. договору, розрахунки споживача за цим договором здійснюються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника (далі спец рахунок) «…».

Оплата рахунка постачальника за цим договором має бути здійснена споживачем у строк, визначений у рахунку, який не може перевищувати 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання його споживачем, або протягом 5 (п`яти) робочих днів від дати, зазначеної у комерційній пропозиції, що оплати рахунку, оформленого споживачем (абз. 1 п. 5.7. договору).

У п. 5.13. договору зазначений відповідний перелік інформації, яку має містити комерційна пропозиція, яка є додатком 2 до цього договору. Після прийняття споживачем комерційних пропозиції постачальника внесення змін до них можливе лише за згодою сторін або в порядку, встановленому чинним законодавством.

Строк дії договору за п. 13.1. договору, з урахуванням п.11 комерційної пропозиції та додаткової угоди № 2 від 22.12.2021, з 16.11.2021 по 28.02.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх договірних зобов`язань.

Згідно п. 13.9. договору, істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватись після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків зазначених у ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Відповідно до Розділу 2 Комерційної пропозиції Індивідуальна, що є додатком № 2 до договору № 12184п від 23.11.2021, ціна за електричну енергію включає в себе вартість послуг, які необхідні для виконання цього договору, а саме:

- ціну закупівлі електричної енергії на ринку «двосторонніх договорів», ринку «на добу наперед», «внутрішньодобовому» ринку, «балансуючому» ринку на розрахунковий місяць з урахуванням тарифу на послуги ДП «Оператор ринку», тарифу на здійснення операцій купівлі-продажу на ринку, інших обов`язковим платежів;

- послуги з передачі електричної енергії «…».

22.12.2021 постачальником та споживачем укладено додаткову угоду № 2 до договору № 12184п від 23.11.2021 про наступне: про проведення процедури закупівлі на початку наступного року у відповідності до п. 6 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 року № 922-VII (із змінами) та п. 13.9. договору сторони дійшли згоди про продовження дії цього договору на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20% суми, зазначеної у початковому договорі про закупівлю та внести зміни до договору, а саме: змінити перше речення п. 13.1 розділу 13 «Строк дії договору та інші умови» договору, виклавши його у наступній редакції: « 13.1. Цей договір укладається на строк з 16.11.2021 по 28.02.2022, зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав споживач, та набуває чинності з дати подання споживачем заяви-приєднання, якщо інші не встановлено комерційною пропозицією».

Пунктом 1 додаткової угоди № 3 від 30.12.2021 до договору №12184п від 23.11.2021 сторони дійшли згоди викласти в наступній редакції:

1.1. Пункт 2.1. розділу 2 «Предмет договору»: «За цим договором постачальник продає електричну енергію в кількості 528 217 кВт*год., найменування предмету закупівлі згідно коду ДК 021:2015 09310000-5 Електрична енергія Споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору».

1.2. Пункт 2.3. розділу 2 «Предмет договору»: «Обсяг споживання електричної енергії за договором становить 528 217 кВт*год».

1.3. Пункт 5.1. розділу 5 «Ціна. Порядок обліку та оплати електричної енергії»: « 5.1. Загальна вартість цього договору становить 2 282 088,96 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 380 348,16 грн. Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього договору.

Відповідно до п. 2 додаткової угоди № 3 від 30.12.2021, сторони дійшли згоди викласти в наступній редакції додаток 3 «Відомості про обсяги очікуваного споживання електричної енергії споживачем», який додається.

Вищевказана додаткова угоди № 3 від 30.12.2021 підписана та скріплена печатками обох сторін.

Вказаний правочин, а також додаткові угоди та додатки до нього, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками цих суб`єктів господарювання.

На виконання умов договору, у період з листопада по грудень 2021 включно постачальником відпущено споживачу електричну енергію в обсязі 528 217 кВт*год. на загальну суму 2 282 088,96 грн., а саме:

- актом № 11/1 від 15.12.2021 прийняття-передавання товарної продукції за договором № 12184п від 23.11.2021 за листопад 2021 споживачем використано 229 734 кВт*год. за тарифом 4,3211 грн. за 1 кВт/год. на суму 992 710,45 грн. з ПДВ.

- актом № 12/1 від 22.12.2021 прийняття-передавання товарної продукції за договором № 12184п від 23.11.2021 за грудень 2021 споживачем використано 298 483 кВт*год. за тарифом 4,3198 грн. за 1 кВт/год. на суму 1 289 378,51 грн. з ПДВ.

У грудні 2021 відповідачем була здійснена оплата за спожиту електроенергію за вищевказаний період на загальну суму 2 282 088,96 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями (а.с. 48-54).

04.08.2022 та 19.09.2022 позивачем на адресу відповідача направлені вимоги № 07.01-19/438 та № 07.01-19/566 відповідно, в яких зазначено, що внаслідок підписання сторонами додаткової угоди № 3 від 30.12.2021 до договору, вартість 1 кВт/год. була встановлена постачальником у розмірі 4,32 грн., що є на 144,48% більше від початкової ціни, тобто ціна за одиницю товару збільшена на більш ніж 10%, у зв`язку з чим позивач вимагав у строк 7 днів з моменту отримання вказаного листа повернути надмірно сплачені грошові кошти у розмірі 549 537,20 грн.

Вказані вимоги залишені ТОВ Запоріжжяелектропостачання без відповіді та задоволення.

На підставі викладеного, позивач просить суд визнати додаткову угоду № 3 від 30.12.2021 недійсною та застосувати наслідки визнання її недійсною у вигляді стягнення з відповідача надмірно сплачених грошових коштів за договором № 21184п від 23.11.2021 у розмірі 549 537,20 грн.

Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, додаткові пояснення, заслухавши представників позивача, проаналізувавши норми чинного законодавства суд при прийнятті рішення враховує наступне.

Відповідно до ст. 193 ГК України, ст. 525, ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання-відповідно до вимог що у певних умовах звичайно ставляться.

Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умовне допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно положень ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішень суду.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу.

Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".

Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії надоговірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, серед іншого, договір про постачання електричної енергії споживачу.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону України "Про ринок електричної енергії", постачання електричної енергії споживачам здійснюється на підставі договору постачання електричної енергії споживачу, що укладається між електропостачальником та споживачем.

Відповідно до ч. 7 ст. 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" умови постачання електричної енергії, права та обов`язки електропостачальника і споживача визначаються договором постачання електричної енергії споживачу. У договорі постачання електричної енергії споживачу визначаються, зокрема, строк дії договору, умови припинення, пролонгації та розірвання договору, зокрема в односторонньому порядку споживачем у разі зміни електропостачальника, а також умови дострокового розірвання договору із зазначенням наявності чи відсутності санкції (штрафу) за дострокове розірвання договору.

Відповідно до ст. 276 Господарського кодексу України, загальна кількість енергії, що відпускається, визначається за погодженням сторін. Строки постачання енергії встановлюються сторонами у договорі виходячи, як правило, з необхідності забезпечення її ритмічного та безперебійного надходження абоненту.

Між сторонами укладено договір, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу постачальником електричної енергії.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до абзацу 14 пункту 1.1.2 глави 1.1 ПРРЕЕ - договір про постачання електричної енергії споживачу - домовленість двох сторін (електропостачальник і споживач), що є документом певної форми, яка передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником за вільними цінами.

Відповідно до п.1.2.15 ПРРЕЕ, на роздрібному ринку не допускається споживання (використання) електричної енергії споживачем без укладення відповідно до цих Правил договору з електропостачальником та інших договорів, передбачених цими Правилами.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Положенням ч. 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 1 ст. 612 ЦК України, визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону (ч. 6 ст. 276 ГК України).

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та відповідачем виникли договірні відносини з продажу електричної енергії, а також підтверджується факт її використання (купування) та здійсненні інших платежів згідно з умовами договору приєднання № 12184п від 23.11.2021 та на підставі комерційної пропозиції (індивідуальної).

У позовній заяві № 07.01-19/759 від 16.11.2022 Департамент освіти і науки Запорізької міської ради в особі територіального відділу освіти Шевченківського району Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради посилається на те, що договір № 12184п від 23.11.2021 про постачання електричної енергії споживачу укладений між позивачем та відповідачем за процедурою «Державних закупівель».

Згідно ст. 80 ГПК України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (ч. 2). Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4). У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (ч. 5).

Однак, жодних доказів в підтвердження укладення договору № 12184п від 23.11.2021 саме за процедурою «Державних закупівель» на стадії підготовчого провадження та у судовому засіданні 03.04.2023 перед початком розгляду справи по суті в порушення розділу 1 гл. 5 та ст. 80 ГПК України позивачем суду не подано.

Лише під час розгляду справи по суті 03.04.2023 та дослідження судом доказів, судом встановлено відсутність у матеріалах справи будь-яких поданих позивачем доказів на підтвердження укладення договору на підставі процедури «Державних закупівель». І лише на запитання суду щодо цього, представником позивача зазначено, що вказані докази у нього є і вони будуть надані пізніше.

Проте, оскільки відповідні докази подані 19.04.2023 разом з клопотанням № 07.01-19/386 від 17.04.2023 (вх. № 85074/08-08/23 від 19.01.2023) про долучення до матеріалів справи копій додаткових документів, тобто вже на стадії розгляду справи по суті, що є порушенням розділу 1 гл. 5 та ст. 80 ГПК України, а тому вони не можуть бути прийняті судом до розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно приписів ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22 лютого 2007 року в справі Красуля проти Росії, від 5 травня 2011 року в справі Ільяді проти Росії, від 28 жовтня 2010 року в справі Трофимчук проти України, від 9 грудня 1994 року в справі Хіро Балані проти Іспанії, від 1 липня 2003 року в справі Суомінен проти Фінляндії, від 7 червня 2008 року в справі Мелтекс ЛТД та Месроп Мовсесяп свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати па кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді па кожен аргумент. Міра, до якої суд мас викопати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс 'Горіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія Л, N ЗОЗ-Л, н. 29). Хоча національний суд мас певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, и. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. ЗО, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах № 910/13407/17 та № 915/370/16.

Відповідно до ч.ч. 1-4ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1). Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Підсумовуючи викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, з огляду на принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку що вимоги позивача необґрунтовані, непідтверджені належними та допустимими доказами, є такими, що не підлягають задоволенню. Його доводи судом до уваги не приймаються в силу викладеного.

Відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 76-79, 86, 129, 233, 236 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 11.05.2023.

СуддяК.В. Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.