Рішення № 11078182, 07.09.2010, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.09.2010 Справа № 3/129-10

Господарський суд Херсонської області у складі судді Людоговської В.В. при секретарі Шевченко М. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Акціонерного товариства закритого типу "Спецбуд", м. Херсон

до Закритого акціонерного товариства "Херсонський оптовий торговий дім-97", м. Херсон

про стягнення 58190 грн. 99 коп.

за участю представників сторін:

від позивача : Святенко Є.А. керівник

від відповідача: Бондарчук А.О.- довіреність №14 від 11.05.2010 р., Гусєва Н.С. –дов.№10 від 14.04.2010 р.

Позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 58190,99 грн., з яких: 29122,51 грн. інфляційних втрат, 23390,17 грн. пені, 2678,31 грн. матеріальних збитків та 3000,00 грн. моральних збитків.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, визначених у відзиві.

Позивач наполягає на задоволенні позову в повному обсязі.

          Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані до справи докази, заслухавши представників сторін, суд –

                                                  в с т а н о в и в:

Рішенням Господарського суду Херсонської області по справі № 16/84-09 від 29.07.2009 року з Закритого акціонерного товариства «Херсонський оптовий торговий дім-97»на користь позивача стягнуто 89829,00 грн. основного боргу, 3219,68 грн. пені за період з 02.02.2009 р. по 23.03.2009 р., 15950,88 грн. інфляційних нарахувань за період з 01.01.2009 року по 23.03.2009 року, 1089,99 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. 04.03.2010 р. Постановою Запорізького апеляційного господарського суду по вищевказаній справі рішення господарського суду Херсонської області від 29.07.2009 р. у справі №16/84-09 залишено без змін.

Причиною виникнення спору у даній справі стало питання про наявність у позивача підстав для нарахування інфляційних втрат у період з 01.04.2009 року по 01.04.2010 року в сумі 29122,51 грн. у зв»язку з несвоєчасним виконанням відповідачем грошового зобов»язання, пені згідно п.6.3. Договору за період з 01.04.2009 р. по 01.07.2010 р. у сумі 23390,17 грн., матеріальних та моральних збитків, які зазнав позивач внаслідок недобросовісної поведінки відповідача.

Відповідно до статті 115 ГПК України рішення господарського суду, що набрало законної сили, є обов»язковим до виконання на всій території України і виконується в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

          Матеріали справи свідчать, що 16.06.2010 року господарським судом було видано відповідний наказ, а відділ державної виконавчої служби Комсомольського районного управління юстиції м.Херсона 24.06.2010 року відкрив виконавче провадження про стягнення з відповідача боргу на загальну суму 110207,55 грн. та надав боржнику строк для добровільного виконання рішення суду –до 01.07.2010 року.

Відповідно до п.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов»язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов»язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов»язку.

Грошовим є зобов»язання, за яким боржник зобов»язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів.

Зобов»язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України (п.2 ст.509 ЦК України).

Згідно ч.2, 3 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов»язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Цивільні права та обов»язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Судовим рішенням по справі №16/84-09 від 29.07.2009 р. встановлено, що відповідач не виконав грошове зобов»язання за Договором підряду №101/02 щодо сплати позивачу основного боргу в сумі 89829,00 грн.

          Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов»язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Належним згідно із статтею 526 ЦК України є виконання, що відповідає умовам договору, вимогам закону та інших актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що основний борг відповідачем сплачено 09.03.2010 року, що підтверджується платіжним дорученням №9997 від 09.03.2010 р. (а.с.49), тобто з простроченням. Діюче законодавство не пов»язує припинення зобов»язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження по його примусовому виконанню.

Відтак, після прийняття судом рішення по справі №16/84-09 про стягнення боргу за договором підряду грошове зобов»язання боржника (відповідача) не припинилось, оскільки кредитор (позивач) реально грошові кошти не отримав.

На сторону, яка допустила неналежне виконання зобов»язання, покладаються додаткові юридичні обов»язки, в тому числі передбачені ст..625 ЦК України. Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, за змістом зазначеної норми права боржник повинен повернути не лише суму основного боргу, а і додаткову суму, як інфляційні втрати та 3% річних за весь час прострочки.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У зв»язку з тим, що в країні відбулися інфляційні процеси, то позивач має право на збереження реальної величини несвоєчасно сплачених грошей.

Системний аналіз законодавства свідчить, що обов»язок боржника відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст.625 ЦК України.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов»язання.

Інфляційні втрати пов»язані з інфляційними процесами в державі і за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів.

Несвоєчасне виконання судового рішення по справі №16/84-09 підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних за неналежне виконання грошового зобов»язання є правомірними.

За приписами ст..610 ЦК України порушенням зобов»язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов»язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов»язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов»язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п.6.3. договору підряду при про строчці оплати виконаних робіт замовник сплачує підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

При цьому, пунктом 6 ст.232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов»язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов»язання мало бути виконано. З урахуванням рішення №16/84-09, в якому на користь позивача стягнуто пеню за період з 02.02.2009 р. по 23.03.2009 р. в сумі 3219,68 грн. (розрахунок на 20 а.с.), та вимог п.6 ст.232 ГК України - пеня повинна нараховуватись за період з 23.03.2009 р. по 02.08.2009 р. Одночасно суд зазначає, що позивачем зазначено дату початку обрахування пені - 01.04.2009 року.

Розрахунок пені має наступний вигляд:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення

89829.0001.04.2009 - 14.06.20097512.0000 %0.066 %*4429.92

89829,0015.06.2009-02.08.20094911.0000%0.060%*2653.03

Враховуючи викладене, задоволенню підлягає пеня в сумі 7082,96 грн.

Позивачем невірно зроблено розрахунок інфляційних втрат, наведений в тексті позовної заяви. Позивачем визначено період стягнення інфляції в сумі 29122,51 грн. з 01.04.09. по 01.04.10., виходячи з суми 116688,47 грн., а не з суми основного боргу –89829,00 грн. Суд за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи «Ліга»(з врахуванням Порядку проведення підрахунку заборгованості та штрафних санкцій, затвердженого листом Верховного суду України від 03.04.97р. №62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ») перевірив розрахунок інфляції, який має наступний вигляд:

Період заборгованостіСума боргу, грн..Інфляційне збільшення суми боргу, грн..

01.04.09. по 21.09.09.89829,002694,87

22.09.09 по 28.09.09.79829,00-

29.09.09 по 07.10.0964829,00-

08.10.09 по 12.10.0979829,00448,46

13.10.09 по 19.10.0934829,00313,46

20.10.09 по 09.03.1019829,001150,08

Всього:4606,87           Таким чином, стягненню з відповідача підлягають інфляційні в сумі 4606,87 грн.           Відповідач з посиланням на ст.193, ГК України, ст.ст.610, 614 ЦК України нарахував та просить стягнути з відповідача 2678,31 грн. матеріальних збитків. Суд дійшов висновку відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача матеріальних збитків з огляду на наступне. Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на її відшкодування; також ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів.                     Одним із шляхів захисту прав та законних інтересів зазначених суб'єктів є відшкодування збитків.

          Збитками є:

1. втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2.доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі ст.623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Право на відшкодування збитків –один із основоположних принципів господарсько-правової відповідальності

Частиною 1 статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Статтею 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

          -вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

          -додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

          -неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

          -матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

          Згідно з ч.2 ст.218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

          Притягнення боржника до відповідальності, можливо лише при наявності

передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного (господарського) правопорушення, який є підставою цивільно-правової відповідальності. Склад цивільного правопорушення, визначений законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, утворюють наступні елементи: суб'єкт, об'єкт, об'єктивна та суб'єктивна сторона. Суб'єктом є боржник; об'єктом –правовідношення по зобов'язаннях; об'єктивною стороною –наявність збитків у майновій сфері кредитора, протиправна поведінка у вигляді невиконання або неналежного невиконання боржником свого зобов'язання, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками; суб'єктивну сторону цивільного правопорушення складає вина, яка представляє собою психічне відношення особи до своєї протиправної поведінки і її наслідків.

          Відсутність хоча б одного з елементів цивільного правопорушення є підставою для звільнення від відповідальності.

          Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону або договору. В даному випадку факт невиконання відповідачем умов договору підряду, тобто його протиправна поведінка є доведеною. Проте, за юридичним складом, для стягнення збитків необхідна наявність одночасно з цією обставиною також інших елементів, зокрема наявність шкідливого результату такої поведінки.

Оскільки позивачем не доведений факт понесення збитків саме з вини відповідача, а також наявність шкідливого результату протиправної поведінки відповідача, вбачається відсутність причинного зв’язку між діями відповідача та заявленими до стягнення збитками, - суд дійшов висновку відмовити в задоволенні вимог про стягнення з відповідача матеріальної шкоди.

          Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення 3000,00 грн. моральних збитків, суд не вбачає підстав для їх задоволення на таких підставах.

          Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв»язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров»я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв»язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім»ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв»язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

          Частиною першою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановленимх частиною другою цієї статті.

          Отже, фактами, з якими матеріальний закон пов»язує настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння моральної шкоди, є: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв»язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, а також вини останнього в її заподіянні.

          У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»також визначено:

- під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб;

- відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (пункт 5).

          Відповідно до п.9 названої постанови Пленуму розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

          Як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав жодних доказів в обґрунтування факту спричинення морального збитку, не довів, що спричинення морального збитку –це результат протиправної поведінки саме відповідача як юридичної особи, не довів, наявності та розміру моральних збитків, наявності причинного зв'язку між моральною шкодою і діями відповідача.

Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

          В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

          Згідно з нормами ст.43 ГПК України – господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

          З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.

На підставі викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України відносяться на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст.ст. 11, 22, 23, 509, 599, 610, 611, 623, ч.2 ст.625, ст.1167 Цивільного Кодексу України, ст.ст. 224, 225, 218, ч.6 ст.231, ч.6 ст.232, Господарського кодексу України, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85, 115 ГПК України, суд

                                                  В И Р І Ш И В:

1.          Позовні вимоги задовольнити частково.

                    2. Стягнути з Закритого акціонерного товариства "Херсонський оптовий торговий дім-97" (73020, м.Херсон, вул..Ільіча, 86, кв.83, р/р 260030131511 ЗАТ «Дочірній банк Ощадбанку Росії», МФО 320627, код ЄДРПОУ 24121211) на користь Акціонерного товариства закритого типу “Спецбуд” (73009, м.Херсон, вул..Баку, 10, р/р невідомий, код ЄДРПОУ 01273214) – 4606,87 грн. інфляційних збитків, 7082,96 грн. пені, 116,90 грн. витрат по сплаті державного мита та 8,51 грн. витрат по сплаті послуг за інформаційно-технічне обслуговування судового процесу. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя В.В.Людоговська

Повне рішення складено 08.09.2010 р.