Рішення № 110771462, 26.04.2023, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2023 року Справа № 915/1621/21

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Мавродієвої М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Жиган А.О.,

представника позивача: Семененка В.Б.,

представника відповідача: Кізюн Я.М. (в режимі ВКЗ),

представників третіх осіб: не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса ел.пошти представника - Семененка В.Б.: ІНФОРМАЦІЯ_1 ),

до відповідача: Держави Україна в особі Миколаївської районної державної адміністрації (54036, м.Миколаїв, вул.Одеське шосе, буд.18А; ідент.код 04056500; адреса ел.пошти: nikolaev@mk.gov.ua; адреса ел.пошти представника - Кізюн Я.М.: ІНФОРМАЦІЯ_2 ),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1) Воскресенська селищна рада (57210, Миколаївська обл., Вітовський р-н, смт.Воскресенське, вул.Соборна, буд.86; ідент.код 04376682; адреса ел.пошти: vselrada@gmail.com ),

2) Управління Державної казначейської служби України у Миколаївському районі Миколаївської області (54036, м.Миколаїв, вул.Одеське шосе, буд.18-А; ідент.код 37992266; адреса ел.пошти: office.miray@mk.treasury.gov.ua),

3) Державна казначейська служба України (01601, м.Київ, вул.Бастіонна, буд.6; ідент.код 37567646; адреса ел.пошти: office@treasury.gov.ua),

про: стягнення 1273672,62 грн,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Держави Україна в особі Миколаївської районної державної адміністрації на його користь, як спадкоємця померлого ОСОБА_3 , що здійснював господарську діяльність як фізична особа-підприємець, відшкодування матеріальних збитків внаслідок карантинного режиму для тварин або у зв`язку з проведенням процедур і робіт щодо ліквідації особливо небезпечних карантинних хвороб африканської чуми свиней в сумі 1273672,62 грн.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.11.2021, справі присвоєно єдиний унікальний номер №915/1621/21 та визначено головуючим у справі суддю Ткаченко О.В.

Ухвалою суду від 15.11.2021 задоволено самовідвід головуючого судді Ткаченко О.В. у справі №915/1621/21. Справу передано для визначення судді в порядку ст.32 ГПК України.

На підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду Миколаївської області №119 від 15.11.2021, на виконання вищевказаної ухвали суду, здійснено повторний автоматизований розподіл справи.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.11.2021 автоматизованою системою документообігу суду визначено головуючого суддю у справі - Мавродієву М.В.

Ухвалою суду від 22.11.2021 справу прийнято до свого провадження суддею Мавродієвою М.В. та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 20.12.2021.

Відповідач у відзиві від 08.12.2021 вважає безпідставними твердження та вимоги позивача в частині стягнення збитків з Держави Україна саме в особі Миколаївської райдержадміністрації посилаючись на наступне:

- ОСОБА_1 не є єдиним правонаступником фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 та позивачем не надано належних доказів того, що він є єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, що свідчить про невірне визначення правонаступництва;

- шкода завдана позивачу не неправомірними діями або бездіяльністю відповідача та Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Вітовській райдержадміністрації, а саме у зв`язку з вилученням та забоєм тварин, що кореспондує з обов`язком визначеним статтею 49 Закону України «Про ветеринару медицину», яка в собі містить імперативний припис щодо відшкодування майнової шкоди (збитків), завданої особам внаслідок запровадження карантину (карантинних обмежень) тварин або у зв`язку з проведенням процедур і робіт щодо ліквідації та профілактики карантинних хвороб, саме за рахунок коштів Державного бюджету України;

- збитки від втрат тваринництва внаслідок провадження карантину (карантинних обмежень) підлягають відшкодуванню з резервного фонду державного бюджету, відповідно до статті 24 Бюджетного кодексу України;

- жодним чинним нормативно-правовим актом на районну державну адміністрацію не покладено повноваження щодо відшкодування збитків з Держаного бюджету України за завдані внаслідок запровадження карантинних заходів (реквізиції). Миколаївська райдержадміністрація не відноситься до розпорядників коштів Держаного бюджету України за рахунок яких здійснюється відшкодування збитків;

- обов`язок щодо відшкодування збитків, завданих внаслідок запровадження карантинних заходів (реквізиція) покладається на Державу Україна в порядку безспірного списання через Державну казначейську службу України;

- задоволення позовних вимог щодо стягнення з Держави Україна в особі Миколаївської райдержадміністрації коштів, призведе до неможливості реалізації судового рішення.

У підготовчому судовому засіданні 20.12.2021 судом оголошено перерву до 11.01.2022.

Ухвалою від 11.01.2022 судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 10.02.2022 за відповідним клопотанням позивача та у зв`язку з неявкою сторін.

10.02.2022 судом відкладено підготовче засідання на 02.03.2022 за відповідним клопотанням відповідача та у зв`язку з неявкою сторін.

02.03.2022 судове засідання не відбулось у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введенням на всій території України воєнного стану за Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ та проведенням активних бойових дій на території Миколаївської області та міста Миколаєва.

Наказом голови Господарського суду Миколаївської області від 02.03.2022 судові засідання призначені з 02.03.2022 по 01.04.2022 були скасовані, враховуючи ведення бойових дій на адміністративно-територіальній одиниці місця розташування суду.

Відповідно до положень частини 7 статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи, зокрема, неможливість Господарським судом Миколаївської області здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Голова Верховного Суду розпорядженням від 22.03.2022 №12/0/9-22 змінив територіальну підсудність судових справ на Господарський суд Одеської області.

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 25.07.2022 №41 з 26 липня 2022 року відновлено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Миколаївської області.

За вказаних обставин, розгляд справи відбувається у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні за указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, воєнного стану через військову агресію Російської Федерації проти України.

Ухвалою суду від 14.09.2022 справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 06.10.2022, яке в подальшому було відкладено на 03.11.2022 у зв`язку з неявкою сторін.

У підготовчому судовому засіданні 03.11.2022 судом оголошено перерву до 17.11.2022, яке в подальшому було відкладено на 07.12.2022 за відповідним клопотанням позивача та у зв`язку з неявкою сторін.

Ухвалою від 07.12.2022 судом залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_2 ; залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Воскресенську селищну раду та Управління Державної казначейської служби України у Миколаївському районі Миколаївської області. Розгляд справи відкладено на 16.01.2023.

Ухвалою від 16.01.2023 судом залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державну казначейську службу України. Розгляд справи відкладено на 01.02.2023.

01.02.2023 судом відкладено підготовче засідання на 03.03.2023.

02.03.2023 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_2 надала до суду заяву від 17.01.2022, в якій вказує, що вона відмовляється від належної їй частки спадщини, а саме від права на отримання відшкодованих матеріальних збитків внаслідок карантинного режиму для тварин або у зв`язку з проведенням процедур і робіт щодо ліквідації особливо небезпечних (карантинних хвороб АЧС) в сумі 1273672,62 грн, що лишились після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 її батька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який був зареєстрований фізичною особою-підприємцем та які йому було завдано, на користь сина спадкодавця - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Ухвалою суду від 03.03.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.03.2023. Повідомлено учасників справи, що заяви та клопотання пов`язані з розглядом справи, які не були ними заявлені з поважних причин в підготовчому засіданні, можуть бути надані суду до початку розгляду справи по суті.

27.03.2023 судом відкладено розгляд справи на 06.04.2023 оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення судового засідання по даній справі, у Миколаївській області тривала повітряна тривога.

06.04.2023 судом відкладено розгляд справи на 26.04.2023.

В ході розгляду справи та в судовому засіданні 26.04.2023 представники сторін підтримували висловлені позиції та доводи, викладені на їх обґрунтування.

Треті особи явку повноважних представників у судове засідання 26.04.2023 не забезпечили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, окрім ОСОБА_2 , яка в заяві від 02.03.2023 просила суд розглядати справу без її участі та без участі її представника.

Треті особи не надали суду письмових пояснень щодо позову, окрім ОСОБА_2 .

За приписами п.2 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомленні про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі, зокрема повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Судом також враховано, що явка представників третіх осіб не визнавалась судом обов`язковою.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представників третіх осіб.

У судовому засіданні 26.04.2023 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

За інформацією, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 ), як фізична особа - підприємець, здійснював господарську діяльність за адресою: АДРЕСА_2 . Основним видом такої діяльності за КВЕД було розведення свиней (01.46).

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 помер.

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За приписами ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

З листа приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Димова Олександра Сергійовича за вих.№65/01-16 від 11.08.2021 вбачається, що за заявою ОСОБА_1 від 14.12.2020, зареєстрованою в Книзі обліку та реєстрації спадкових справ за №83, заведено спадкову справу №35/2020 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що свідчить про те, що позивач ОСОБА_1 , як син, є спадкоємцем першої черги за законом померлого ОСОБА_3 .

Також з вказаного листа вбачається, що дружина спадкодавця ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , а єдиними спадкоємцями за законом померлого ОСОБА_3 , відповідно до ст.1261 ЦК України, - є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

До того ж, судом враховано, що спадкоємець першої черги за законом - дочка померлого ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , надала до суду заяву від 17.01.2022, в якій вказує, що вона відмовляється від належної їй частки спадщини, а саме від права на отримання відшкодованих матеріальних збитків внаслідок карантинного режиму для тварин або у зв`язку з проведенням процедур і робіт щодо ліквідації особливо небезпечних (карантинних хвороб АЧС) в сумі 1273672,62 грн, що лишились після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 її батька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який був зареєстрований фізичною особою-підприємцем та які йому було завдано, на користь сина спадкодавця - ОСОБА_1 .

За такого, суд приходить до висновку, що позивач - ОСОБА_1 як єдиний із спадкоємців першої черги за законом померлого ОСОБА_3 , який за життя як фізична особа-підприємець здійснював господарську діяльність з розведення свиней, набув в порядку спадкування право на відшкодування матеріальних збитків внаслідок карантинного режиму для тварин або у зв`язку з проведенням процедур і робіт щодо ліквідації особливо небезпечних карантинних хвороб африканської чуми свиней.

Предметом спору в даній справі є вимоги позивача про стягнення з Державного бюджету України збитків у розмірі 1273672,62 грн, завданих внаслідок запровадження карантинних заходів та реквізиції тварин.

Згідно ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Частиною 2 ст.11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, захисту інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в разі його невизнання, або порушення. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язків в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим та органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Главою 25 ЦК України встановлено підстави для припинення права власності.

Так, ч.1 ст.346 ЦК України визначає, що право власності припиняється у разі, зокрема реквізиції.

Відповідно до ч.1 ст.353 ЦК України, у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, з метою суспільної необхідності майно може бути примусово відчужене у власника на підставі та в порядку, встановлених законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості (реквізиція).

Частина 3 вказаної статті визначає, що реквізоване майно переходить у власність держави або знищується.

Статтею 2 Кодексу цивільного захисту населення України визначено, що епізоотія - широке поширення заразної хвороби тварин за короткий проміжок часу, що значно перевищує звичайний рівень захворюваності на цю хворобу на відповідній території; надзвичайна ситуація - обстановка на окремій території чи суб`єкті господарювання на ній або водному об`єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров`ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об`єкті, провадження на ній господарської діяльності.

Згідно ч.ч.1-3 ст.43 Закону України «Про ветеринарну медицину», якщо є підозра спалаху особливо небезпечних хвороб, занесених до списку МЕБ, державний ветеринарний інспектор, який здійснює нагляд за тваринами, що захворіли або щодо яких є підозра на захворювання, здійснює відбір патологічного матеріалу згідно з процедурами, визначеними у відповідних правилах, і направляє його до уповноваженої лабораторії для проведення необхідних діагностичних досліджень. У разі підтвердження особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку МЕБ, Державна надзвичайна протиепізоотична комісія при Кабінеті Міністрів України або відповідні місцеві державні надзвичайні протиепізоотичні комісії, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування визначають кордони інфікованої та буферної зон, а за необхідності - і зони спостереження. Державна надзвичайна протиепізоотична комісія при Кабінеті Міністрів України або відповідні місцеві державні надзвичайні протиепізоотичні комісії приймають рішення про вжиття одного або декількох заходів, визначених відповідним планом дій за надзвичайних обставин або зводом правил, а у разі їх відсутності приймають рішення про вжиття одного або декількох заходів, зазначених у статті 44 цього Закону, відповідно до характеру особливо небезпечних хвороб, занесених до списку МЕБ, та рівня ризику в інфікованій і буферній зонах та зоні спостереження.

Статтею 1 вказаного Закону визначено, що спалах хвороби - випадок захворювання на хворобу, що підлягає повідомленню, на потужностях (об`єктах), включаючи всі споруди та прилеглі приміщення, де розміщені тварини, або на території, де з огляду на місцеві умови неможливо гарантувати, що сприйнятливі та несприйнятливі до хвороби тварини не мали безпосереднього контакту з тваринами, що захворіли, або стосовно яких є підозра на захворювання.

Відповідно до Типового положення про Державну надзвичайну протиепізоотичну комісію при районній державній адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1350 від 21.11.2007, Державна надзвичайна протиепізоотична комісія при райдержадміністрації (далі - Комісія) є постійно діючим органом при райдержадміністрації, який здійснює на території району оперативний контроль, керівництво і координацію діяльності органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій, фізичних осіб щодо запобігання спалахам особливо небезпечних хвороб, що входять до списку Міжнародного епізоотичного бюро (далі - заразні хвороби), і масовим отруєнням тварин та їх ліквідації.

Згідно п.6 ч.1 ст.44 Закону України «Про ветеринарну медицину» Державна надзвичайна протиепізоотична комісія при Кабінеті Міністрів України, відповідні місцеві державні надзвичайні протиепізоотичні комісії, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування відповідно до характеру хвороби, що підлягає повідомленню, про спалах якої було оголошено, та рівня ризику в інфікованій, буферній зонах, а якщо необхідно - у зоні спостереження може прийняти рішення про вжиття заходів, що вважаються доцільними для локалізації, контролю та ліквідації хвороби, що підлягає повідомленню: вилучення і безпечне знищення туш тварин, які загинули або були вбиті, та інших товарів або гною у разі неможливості їх знешкодження звичайними методами очистки та дезінфекції.

Частиною 1 ст.49 Закону України «Про ветеринарну медицину» встановлено, що майнова шкода (збитки), завдана особам внаслідок запровадження карантину (карантинних обмежень) тварин або у зв`язку з проведенням процедур і робіт щодо ліквідації та профілактики карантинних хвороб, відшкодовується за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку і розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Це означає, що для відшкодування шкоди особа має доказати факт заподіяння майнової шкоди, розмір такої шкоди, а також існування причинно-наслідкового зв`язку між завданою шкодою та заходами з карантину (карантинними обмеженнями) тварин або проведення процедур і робіт щодо ліквідації та профілактики карантинних хвороб, що здійснювались на підставі рішення відповідної державної надзвичайної протиепізоотичної комісії.

Умови відшкодування майнової шкоди (збитків), завданої фізичним і юридичним особам внаслідок запровадження карантину (карантинних обмежень) тварин або у зв`язку з проведенням процедур і робіт щодо ліквідації особливо небезпечних (карантинних) хвороб визначаються Порядком відшкодування майнової шкоди (збитків), завданої особам внаслідок запровадження карантину (карантинних обмежень) тварин або у зв`язку з проведенням процедур і робіт щодо ліквідації особливо небезпечних (карантинних) хвороб, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1003 від 31.10.2012 (далі - Порядок відшкодування).

Згідно пунктів 2, 3 Порядку відшкодування, відшкодуванню підлягає вартість сільськогосподарських тварин, що були вилучені з метою знищення або забою. Дія цього Порядку не поширюється на відшкодування фізичним особам вартості свиней, що вилучені з метою знищення або забою під час ліквідації африканської чуми свиней. У разі виникнення на окремій території України надзвичайної ситуації, пов`язаної з особливо небезпечними (карантинними) хворобами сільськогосподарських тварин, та прийняття Державною надзвичайною протиепізоотичною комісією при Кабінеті Міністрів України, державними надзвичайними протиепізоотичними комісіями при Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських, районних державних адміністраціях і міських радах (далі - комісії) рішення про запровадження карантину відшкодування майнової шкоди (збитків) у зв`язку з вилученням сільськогосподарських тварин здійснюється за рахунок коштів резервного фонду відповідного бюджету залежно від рівня надзвичайної ситуації. Виділення і використання зазначених коштів здійснюється відповідно до Порядку використання коштів резервного фонду бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №415 від 29.03.2002 (далі - Порядок використання коштів). У разі коли зазначені сільськогосподарські тварини застраховані, відшкодування майнової шкоди (збитків) здійснюється страховиками відповідно до укладених договорів.

Пунктом 1 Порядку використання коштів, визначено, що цей порядок визначає напрями використання коштів резервного фонду державного бюджету та місцевого бюджету і встановлює процедури, пов`язані з виділенням коштів резервного фонду відповідного бюджету та звітуванням про їх використання.

Пунктом 2 Порядку використання коштів встановлено, що резервний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені під час складання проекту бюджету.

Відповідно до п. 4 Порядку використання коштів, резервний фонд бюджету встановлюється законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет загальною сумою без визначення головного розпорядника бюджетних коштів.

Розподіл бюджетного призначення резервного фонду відповідного бюджету провадиться за рішенням Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої держадміністрації, виконавчого органу відповідної ради (п.5 Порядку використання коштів).

Згідно п.6 Порядку використання коштів, кошти резервного фонду бюджету можуть використовуватися на здійснення, зокрема, заходів з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, природного, соціального характеру; заходів, пов`язаних із запобіганням виникненню надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, на основі даних моніторингу, експертизи, досліджень та прогнозів щодо можливого перебігу подій з метою недопущення їх переростання у надзвичайну ситуацію техногенного та природного характеру або пом`якшення її можливих наслідків.

У п.11 Порядку використання коштів зазначено, що кошти з резервного фонду бюджету виділяються на безповоротній основі або на умовах повернення, про що зазначається у рішенні про виділення коштів з резервного фонду бюджету. Кошти із резервного фонду бюджету суб`єктам господарської діяльності недержавної форми власності або суб`єктам господарської діяльності, у статутному фонді яких корпоративні права держави становлять менше ніж 51 відсоток, виділяються через головних розпорядників бюджетних коштів лише на умовах повернення. Умови повернення до відповідного бюджету коштів, виділених з резервного фонду бюджету, зокрема строки та поетапний графік, визначаються у договорі, укладеному між головним розпорядником бюджетних коштів та розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня або їх одержувачем.

Пунктом 7 Порядку відшкодування визначено, що розмір завданої майнової шкоди (збитків) затверджує комісія на підставі заяви або клопотання, що подаються фізичною або юридичною особою, відповідно до Методики оцінки збитків від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №175 від 15.02.2002. У заяві зазначаються такі відомості про заявника: прізвище, ім`я та по батькові, паспортні дані (серія і номер, ким і коли виданий), реєстраційний номер облікової картки платника податків (крім фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби), місце проживання, перелік та розмір вартості майна (збитків), що підлягає відшкодуванню, у клопотанні юридичної особи - найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, організаційно-правова форма, код ЄДРПОУ, перелік та вартість майна (збитків), що підлягає відшкодуванню. Заява або клопотання подаються до відповідної комісії за місцем запровадження карантинного режиму. Комісія протягом однієї доби розглядає і уточнює розмір завданої майнової шкоди (збитків) та складає висновок відшкодування майнової шкоди (збитків), завданої особі внаслідок запровадження карантину (карантинних обмежень), або про відмову в такому відшкодуванні. Зазначений висновок оформляється у трьох примірниках, перший з яких надсилається фізичній або юридичній особі, якій завдано майнову шкоду (збитки), другий - територіальному органу Казначейства, третій зберігається у місцевій держадміністрації. Після оформлення зазначеного висновку робиться запис у книзі обліку висновків відшкодування майнової шкоди (збитків), завданої особам внаслідок запровадження карантину (карантинних обмежень), форма якої визначається Мінекономіки.

Матеріали справи свідчать, що згідно рішення Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Вітовській районній державний адміністрації, правонаступником якої є Миколаївська районна державна адміністрація, оформленого протоколом №10 від 31.08.2016, господарство фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 ; було оголошено неблагополучним щодо африканської чуми свиней та встановлено карантин з 31.08.2016. Господарство фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 визначено епізоотичним осередком та вирішено провести заходи з вилучення та знищення тварин. Встановлено зону захисту в радіусі 3 кілометри від господарства фізичної особи - підприємця ОСОБА_3.

Згідно довідки про вилучення та знищення свиней, складеної 15.09.2016 фізичною особою - підприємцем Косим Михайлом Семеновичем, у період часу з 02.09.2016 по 13.09.2016, у зв`язку з виявленням захворювання африканської чуми свиней у господарстві фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (Миколаївська обл., смт.Воскресенське) було вилучено та знищено 1189 голів свиней загальною вагою 63849 кг.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суд від 25.02.2020 у справі №400/1238/19, яке набрало законної сили 27.03.2020, визнано протиправною бездіяльність Вітовської районної державної адміністрації (Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Вітовській районній державній адміністрації) щодо не складення висновку відшкодування майнової шкоди (збитків), завданої фізичній особі - підприємцю ОСОБА_3 внаслідок запровадження карантину (карантинних обмежень), або про відмову в такому відшкодуванні, за заявою ФОП ОСОБА_3 №б/н від 18.02.2019 року на відшкодування збитків у зв`язку з вилученням та знищенням сільськогосподарських тварин.

Також, вказаним судовим рішенням зобов`язано Вітовську районну державну адміністрацію (Державну надзвичайну протиепізоотичну комісію при Вітовській районній державній адміністрації) розглянути заяву фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 № б/н від 18.02.2019 року на відшкодування збитків у зв`язку з вилученням та знищенням сільськогосподарських тварин (свиней) в кількості 1189 (одна тисяча сто вісімдесят дев`ять) (збитків) та скласти висновок відшкодування майнової шкоди (збитків), завданої ФОП ОСОБА_3 внаслідок запровадження карантину (карантинних обмежень), або про відмову в такому відшкодуванні.

Рішенням Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Вітовській районній державній адміністрації, оформленим протоколом №6 від 14.09.2020, за результатами розгляду заяви фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 б/н від 18.02.2019 року на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.02.2020 по справі №400/1238/19 про відшкодування збитків у зв`язку з вилученням та знищенням сільськогосподарських тварин (свиней), визначення розміру завданої майнової шкоди (збитків) та складання висновку відшкодування майнової шкоди (збитків), завданої ФОП ОСОБА_3 внаслідок запровадження карантину (карантинних обмежень, або про відмову в такому відшкодуванні), вирішено надати ФОП ОСОБА_3 висновок про відшкодування матеріальних збитків потерпілій особі, яка постраждала внаслідок уведення карантинного режиму для тварин або у зв`язку з проведенням робіт, спрямованих на ліквідацію та профілактику карантинних хвороб тварин від 14.09.2020 №1.

Також, вказаним рішенням Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Вітовській районній державній адміністрації рекомендовано селищному голові Воскресенської селищної ради розглянути питання щодо проведення відшкодування збитків у зв`язку з вилученням та знищенням сільськогосподарських тварин (свиней), завданої ФОП ОСОБА_3 внаслідок запровадження карантину по африканській чумі свиней, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2; в розмірі 1273672,62 грн.

Рішенням сесії Воскресенської селищної ради Вітовського району Миколаївської області №13 від 06.11.2020 «Про розгляд питання щодо відшкодування майнової шкоди (збитків), завданої особам, внаслідок запровадження карантинних обмежень тварин» фізичній особі - підприємцю ОСОБА_3 відмовлено у відшкодуванні збитків у зв`язку з вилученням та знищенням сільськогосподарських тварин (свиней), завданої ФОП ОСОБА_3 внаслідок запровадження карантину по африканській чумі свиней, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2, у сумі 1273672,62 грн.

Позивач вказує, а відповідач не спростовує, що завдану шкоду (збитки) ані на безповоротній, а і на поворотній основі, в т.ч. за договором, йому не було відшкодовано.

Суд зазначає, що факт заподіяння шкоди (збитків), її розмір, а також існування причинно-наслідкового зв`язку між завданими збитками та заходами з карантину (карантинними обмеженнями) тварин або проведення процедур і робіт щодо ліквідації та профілактики карантинних хвороб підтверджується наведеними вище та наявними у справі доказами.

Умовами п.2 Порядку відшкодування встановлено, що відшкодуванню підлягає вартість сільськогосподарських тварин, що були вилучені з метою знищення або забою.

Як вбачається, з висновку від 14.09.2020 №1 Державною надзвичайною протиепізоотичною комісією при Вітовській районній державній адміністрації визначено та визнано розмір завданої шкоди фізичній особі - підприємцю ОСОБА_3 від втрат тваринництва внаслідок запровадження карантину по захворюванню свиней африканською чумою у сумі 1273672,62 грн. Доказів оскарження вказаної оцінки до суду не надано.

Відтак, з урахуванням умов п.2 Порядку відшкодування, суд дійшов висновку, що відшкодуванню позивачу підлягають збитки від втрат тваринництва в сумі 1273672,62 грн.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили згідно вимог ч.2 ст.86 ГПК України. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивач довів суду факт заподіяння збитків, завданих внаслідок запровадження карантину (карантинних обмежень) тварин та у зв`язку з проведенням процедур і робіт щодо ліквідації африканської чуми свиней, та наявність підстав для їх відшкодування Державою.

Під час розгляду справи судом враховано, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли Держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні іншими їх учасниками. Держава набуває i здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав i обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцію) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду, від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі №915/478/18).

У постанові від 27.02.2019 у справі №761/3884/18 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що i в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Разом з тим, у своїй постанові у справі №6-92цс13 від 18.09.2013 (з урахуванням аналізу рішень ЄСПЛ «Стретч проти Сполученого Королівства» та «Федоренко проти України»), Верховний Суд України сформулював таку правову позицію: «особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Статтею 41 Конституції України встановлено, що примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Новоселецький проти України» від 11.03.2003, «Федоренко проти України» від 01.06.2006). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Хоча стаття 1 Протоколу №1 не містить чітких процедурних вимог, існування позитивних зобов`язань процедурного характеру відповідно до цього положення визнано Судом як у справах, що стосуються державних органів (Jokela v. Finland §45, Zehentner v. Austria, §73), так i у спорах між фізичними особами.

Критеріями оцінки обґрунтованості втручання держави в конвенційне право особи на мирне володіння майном (тобто в право приватної власності), відповідно до практики ЄСПЛ, є: приналежність об`єкта правового захисту до майна в розумінні ст.1 Протоколу 1 до Конвенції; б) види втручання, визначені в самій конвенційній нормі; в) наявність легітимної мети з урахуванням суспільних інтересів; г) пропорційність такого втручання та наявність справедливого балансу між вимогами відносно загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основних прав людини; д) відповідність такого втручання критерію правової визначеності або законності.

ЄСПЛ неодноразово звертав увагу, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції насамперед вимагає, щоб будь-яке втручання державного органу в користування майном відповідало національному законодавству: друге речення першого абзацу дозволяє лише позбавлення майна «за умов передбачених законом»; другий пункт дає право державам контролювати використання майна, застосовуючи «закони». Крім того, верховенство права, яке є одним з основних принципів демократичного суспільства, притаманне усім статтям Конвенції. Звідси випливає, що необхідність з`ясувати, чи був досягнутий справедливий баланс між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав індивіда, стає актуальною лише після того, як буде встановлено, що оскаржене втручання задовольнило цю вимогу законності та не було свавільним (див. «Beyeler проти Італії» (Beyeler v. Italy) , №33202/96, пункт 108, ECHR 2000I, і рішення у справі Iordachescu, пункт 39, із подальшими посиланнями) (пункт 72 рішення).

Європейська Комісія за демократію через право (Венеціанська Комісія) у Доповіді щодо верховенства права зазначила, що однією з складових верховенства права є правова визначеність; вона вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість ситуацій правовідносин, що виникають (пункти 41, 46 Доповіді).

Метою принципу захисту законних очікувань є забезпечення того, щоб кожен, хто має довіру до легальності рішень і дій публічної адміністрації, підлягав захисту

У рішенні від 29.06.2010 №17-рп/2010 Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права: «Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки». Цим Конституційний Суд України наголосив, що правовій визначеності відповідатиме встановлення обмежень основних прав людини і громадянина лише за умови забезпечення зрозумілих і передбачуваних для особи наслідків застосування правових таких норм.

Стосовно заперечень відповідача слід зазначити, що у випадку виникнення надзвичайної ситуації, пов`язаної із карантином тварин на території Вітовського (на даний час - Миколаївського) району Миколаївської області позивач має право на відшкодування йому завданої шкоди (збитків) у зв`язку із вилученням та забоєм тварин, що передбачене статтею 49 Закону України «Про ветеринарну медицину». Однак в матеріалах справи відсутні докази здійснення такого відшкодування.

При цьому, судом враховано, що вказана норма містить імперативний припис щодо відшкодування майнової шкоди (збитків), завданої особам внаслідок запровадження карантину (карантинних обмежень) тварин або у зв`язку з проведенням процедур і робіт щодо ліквідації та профілактики карантинних хвороб, за рахунок коштів саме Державного бюджету України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.129 ГПК України, у разі задоволення позову, судовий збір підлягає покладенню на відповідача, в даному випадку судовий збір підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 1273672,62 грн збитків та 19105,10 грн судового збору.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне судове рішення складено 08.05.2023 року.

Суддя М.В.Мавродієва