Рішення № 110771293, 10.05.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.05.2023Справа № 910/2045/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку письмового провадження матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 40)

до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» (04050, м. Київ, вул. Глибочицька, 44)

про стягнення 18 818,39 грн.

Без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страховакомпанія» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про стягнення 18 818,39 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що до нього відповідно до положень ст. 993 Цивільного кодексу України та ст.27 Закону України «Про страхування» перейшло право кредитора до Відповідача, який застрахував цивільно-правову відповідальність власника автомобіля Mazda CX-5, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 перед третіми особами за шкоду, завдану внаслідок експлуатації цього транспортного засобу, та просив стягнути з Відповідача суму страхового відшкодування у розмірі 15 463,00 грн, пеню у розмірі 2 393,59 грн, інфляційні втрати у розмірі 818,18 грн, 3% річних у розмірі 143,63 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2023 було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

01.03.2023 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов із додатками до нього та доказами направлення на адресу позивача.

04.04.2023 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи.

18.04.2023 через загальний відділ діловодства суду (направлені засобами поштового зв`язку 06.04.2023) від Позивача надійшла заява про поновлення процесуального строку на подання відповіді на відзив із доказами до неї та відповідь на відзив із додатковими доказами по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2023 було поновлено позивачу строк для подання відповіді на відзив та прийнято відповідь на відзив до розгляду, встановлено строк для подання відповідачем заперечення на відповідь на відзив до 25.04.2023.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

13.10.2021 року на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту №045/078/003060 Приватним акціонерним товариством «Українська пожежно-страхова компанія» (Позивач, Страховик) було застраховано автомобіль марки LAND ROVER RANGE ROVER, д.н. НОМЕР_2 , страхувальником за яким є ОСОБА_1 .

Строк страхування за укладеним Договором встановлений з 13.10.2021 року до 12.10.2022. (п. 12.1. Договору страхування).

Страхова сума склала 3 652 650,00 грн. для транспортного засобу (п. 10.1. Договору страхування) та 127 350,00 грн. для додаткового обладнання (п. 10.2. Договору страхування). Загальна страхова сума за договором склала, 3 780 000,00 грн. (п. 10.3. Договору страхування).

Відповідно до п. 15 Договору страхування знос деталей при виплаті страхового відшкодування не враховується.

Пунктом 16 Договору страхування вартість матеріального збитку встановлюється згідно з розцінками СТО, погодженої зі страховиком.

07.05.2022 об 11:20 в м. Хмельницькому по вул. Бандери, 14/1 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «MAZDA СХ-5», д.р.н. НОМЕР_1 , під керуванням власника ОСОБА_2 та транспортного засобу LAND ROVER RANGE ROVER», д.р.н. НОМЕР_3 , під керуванням власника ОСОБА_3 .

Дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушенням водієм ОСОБА_2 п.10.1 Правил дорожнього руху України, що підтверджується Постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у справі № 686/9218/22 від 27.05.2022.

09.05.2022 страхувальник ОСОБА_1 звернувся до позивача із заявою-повідомленням про настання події, а 10.05.2022 із заявою на виплату страхового відшкодування.

10.05.2023 представниками позивача було складено Акт огляду транспортного засобу LAND ROVER RANGE ROVER», д.р.н. НОМЕР_3 та здійснено його фотографування.

Відповідно до рахунку-фактури №00001 від 10 травня 2022 р. ФОП Олех В.В. вартість ремонту автомобіля «LAND ROVER. RANGE ROVER», д.р.н. НОМЕР_3 склала 25 373,100 грн.

На підставі заяви страхувальника від 10.05.2022 та страхового акту КАСКО № 045/214/020958/22/1 сума страхового відшкодування у розмірі 25 373,00 грн була сплачена на рахунок Фізичної особи-підприємця Олех В.В., де здійснювався ремонт пошкодженого транспортного засобу «LAND ROVER. RANGE ROVER», д.р.н. НОМЕР_3 , що підтверджується платіжним дорученням № 25003 від 08.06.2022.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частиною другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина водія ОСОБА_2 , яка керувала автомобілем MAZDA СХ-5», д.р.н. НОМЕР_1 підтверджується Постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у справі № 686/9218/22 від 27.05.2022.

Пунктом 36.4 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" передбачено, що виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов`язані з відшкодуванням збитків.

З матеріалів справи вбачається, що станом на момент вчинення ДТП автомобіль MAZDA СХ-5», д.р.н. НОМЕР_1 , був застрахований згідно договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (Поліс ЕР/205571372) у Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» з лімітом відповідальності за заподіяну шкоду майну у розмірі 130 000,00 грн та з франшизою у розмірі 0,00 грн.

Таким чином, відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля MAZDA СХ-5», д.р.н. НОМЕР_1 , відповідно до положень Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" в межах, передбачених договором обов`язкового страхування цивільної відповідальності, а до позивача як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту №045/078/003060 від 13.10.2021, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача як особи, відповідальної за завдані збитки.

За чинним законодавством України окрім особи, винної у завданні шкоди, потерпілий у ДТП має також право одержати майнове відшкодування або за рахунок страхової організації, якою застраховане його майно, за правилами і в порядку, встановленому Цивільним кодексом України та Законом України "Про страхування", або за рахунок страховика, яким застраховано відповідальність особи, що володіє транспортним засобом, водія якого визнано винним у ДТП, за правилами та у порядку, встановленому ЦК України та Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Право потерпілого обрати той чи інший спосіб захисту чинним законодавством не обмежене. В даному випадку потерпілий звернувся за відшкодуванням майнової шкоди до позивача, який застрахував його майно - автомобіль «LAND ROVER. RANGE ROVER», д.р.н. НОМЕР_3 .

В розумінні положень Закону "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" позивач набув (в порядку регресу) право на виплату страхового відшкодування від страховика винної особи.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.

За договором обов`язкового страхування цивільної відповідальності (поліс ЕР/205571372) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 130 000,00 грн, франшиза - 0,00 грн, таким чином з відповідача підлягає стягненню сума страхового відшкодування у заявленому позивачем розмірі, а саме у розмірі 25 373,00 грн.

Поряд із цим, як вбачається із матеріалів справи, з метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача із претензією (заявою) від 16.09.2022 № 2038/17 про виплату страхового відшкодування у сумі 25 373,00 грн., яка була задоволена відповідачем частково у сумі 9 910,00 грн.

Відмовляючись здійснити виплату страхового відшкодування у розмір 15 463,00 грн, та в подальшому у поданому відповідачем відзиві на позовну заяву, останній вказує на те, що позивач, у супереч договору добровільного страхування, здійснив виплату страхового відшкодування за додаткове обладнання, яке не було включено у заяву на страхування, а отже не охоплювалось договором добровільного страхування.

Суд критично ставиться до вказаних вище заперечень відповідача та не приймає їх до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до Акту огляду транспортного засобу «LAND ROVER RANGE ROVER», д.р.н. НОМЕР_3 та фотографій до нього за наслідками ДТП було встановлене пошкодження заднього лівого крила (пошкоджено плівку, ЛФП - лакофарбове покриття) а також молдінг заднього бамперу лівий.

Плівка на заднє ліве крило відноситься до додаткового обладнання, оскільки відповідно до п. 18.4 Договору страхування додаткове обладнання - автомобільна телерадіоапаратура, прилади, засоби проти викрадення, позаштатне обладнання салонів, у томі числі світлове і сигнальне та інші предмети, які встановлені на ТЗ додатково до заводської комплектації та заявлені Страхувальником і внесені в Заяву на страхування.

Обклеювання захисною плівкою автомобіля не передбачене заводською комплектацією, а тому вона відноситься саме до додаткового обладнання, а її функція полягає у збереженні від подряпин і відколів лакофарбового покриття кузова автомобіля, які можуть з`являтися від будь чого.

У пункті 3.2. Заяви на страхування страхувальник зазначив страхову суму для додаткового обладнання у розмірі 127 350,00 грн. без зазначення конкретних видів такого додаткового обладнання. Відповідно до п. 10.2. Договору страхування на страхування було прийняте додаткове обладнання на загальну суму 127 350,00 грн.

Норми Договору страхування не містять обов`язкової відмови у виплаті страхового відшкодування у разі не зазначення конкретного виду додаткового обладнання у заяві на страхування. Натомість норми Договору (п. 20.11.) визначають, що страхове відшкодування при пошкодженні додаткового обладнання не може перевищувати розміру страхової суми, встановленої для додаткового обладнання у п. 10.2. Договору, що в даному випадку не відбулось.

Тобто, доводи відповідача, щодо відмови у виплаті страхового відшкодування в частині суми за захисну плівку та її поклейку у розмірі 15 463,00 грн, із посиланням на її відсутність у переліку додаткового обладнання, з огляду на положення договору страхування, є необґрунтованими та не приймаються судом.

Відповідальність страховика винної особи регламентована положеннями Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та обмежується укладеним договором страхування, в свою чергу зазначеним законом випадки, коли шкода не відшкодовується страховиком (або МТСБУ) визначені у ст. 32 і доказів наявності таких суду не представлено.

Отже, враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для відмови у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми у розмірі 15 463,00 грн, за додаткове пошкоджене обладнання, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі у розмірі 15 463,00 грн.

Крім того, звертаючись до суду, позивач просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 2 393,59 грн., інфляційні втрати у розмірі 818,18 грн та 3% річних у розмірі 143,63 грн., з приводу чого, судом зазначається наступне.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки (п.2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Відповідно до статті 36.5. Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її застосування обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на подання позову про стягнення такої санкції виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Водночас, згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Початком строку, за який нараховуються компенсаційні виплати та штрафні санкції вважається наступний день, після отримання частини страхового відшкодування, а саме 12.10.2022.

Суд, перевіривши розрахунок пені встановив, що останній відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, проведений з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання та за відповідний період прострочення, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 393,59 грн пені за період з 12.10.2023 по 01.02.2023.

Крім того, відповідно до ч. 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також гри проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з інформаційним листом Вищого господарського суду України від 28.11.2017 №01-06/1697/17 «Про стягнення інфляційних втрат та 3% річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України» формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не визнаються неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК України і статті 230 Господарського кодексу України.

Отже, за змістом наведеної норми закону інфляційні втрати, нараховані на суму боргу, та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки вони є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні кредитору матеріальних втрат від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними коштами, що належать до сплати кредиторові.

За висновками суду, розрахунок суми 3% річних та інфляційних втрат, який наведений позивачем у позові, є арифметично вірними, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у визначеному позивачем розмірі.

Що стосується витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем було надано Договір № 1/05 про надання правової допомоги від 21.05.2019, Додаткову угоду № 1 від 21.05.2020 до Договору № 1/05 про надання правової допомоги від 21.05.2019, Додаткову угоду № 3 від 21.05.2022 до Договору № 1/05 про надання правової допомоги від 21.05.2019, Акт про надання правової допомоги № 176 до Договору про надання правової допомоги від 21.05.2019 на суму 4 000,00 грн, платіжну інструкцію № 162221823 від 08.03.2023 на суму 4 000,00 грн, ордер на надання правничої допомоги серія АІ № 1099978 та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи надані представником позивача документи на підтвердження наданих адвокатом послуг та з огляду на подані відповідачем заперечення, судом зазначається таке.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, суд критично ставиться до тверджень відповідача, щодо того, що заявлена сума витрат позивачем у розмірі 4 000,00 грн на правову допомогу не відповідає критеріям реальності, з огляду на те, що даний спір є спором незначної складності, а спірні правовідносини не передбачають дослідження і застосування адвокатом великої кількості законів та підзаконних нормативно-правових актів, з огляду на те, що судом було встановлено факт неправомірного ухилення відповідача від сплати страхового відшкодування у повному обсязі, що в свою чергу призвело до звернення позивача до суду із позовом.

Враховуючи викладене, а також те, що факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу та сума таких витрат у розмірі 4 000,00 грн підтверджується матеріалами справи та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, суд приходить до висновку про можливість покладення зазначених витрат на відповідача, стягнувши з останнього на користь позивача 4 000,00 грн.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідачем не надано суду жодних доказів належного виконання зобов`язань щодо відшкодування шкоди в порядку регресу заявленої позивачем суми, як і не надано доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги або свідчили про відсутність у нього обов`язку відшкодувати шкоду в заявленому позивачем розмірі.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» в повному обсязі, з покладенням на відповідача судових витрат у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» (04050, м. Київ, вул. Глибочицька, 44, ідентифікаційний код: 24175269) на користь Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 40, ідентифікаційний код: 20602681) страхове відшкодування у розмірі 15 463 (п`ятнадцять тисяч чотириста шістдесят три) грн 00 коп., пеню у розмірі 2 393 (дві тисячі триста дев`яносто три) грн. 59 коп., інфляційні втрати у розмірі 818 (вісімсот вісімнадцять) грн. 18 коп., 3% річних у розмірі 143 (сто сорок три) грн. 63 коп., судовий збір у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 4 000 грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 10.05.2023

Суддя Л. Г. Пукшин