Рішення № 110763085, 10.05.2023, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2023 р. Справа № 120/1259/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 до Барської міської ради про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

14.02.2023 поштою до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Барської міської ради про визнання протиправним рішення старости Войнашівського старостинського округу про відмову у здійсненні реєстрації місця проживання малолітньої дитини позивачки та покладення на Войнашівський старостинський округ Барської міської ради обов`язку здійснити реєстрацію місця проживання малолітньої дитини позивачки за адресою місця реєстрації матері.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивачка ОСОБА_1 , громадянка України, деякий час проживала в Італії, де у неї ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дитина. Після повернення в Україну, з метою реєстрації місця проживання свого малолітнього сина ОСОБА_2 за місцем своєї реєстрації по АДРЕСА_1 , позивачка звернулася до Войнашівської сільської ради Барської міської ради, але у здійсненні реєстрації було відмовлено, про що старостою Войнашівського старостинського округу зроблено відмітку на заяві позивачки № 15 від 19.01.2023. При цьому, як усно повідомили позивачці, причиною відмови є надання свідоцтва про народження дитини невстановленого зразка.

Позивачка вказану відмову вважає протиправною і такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства та суперечить інтересам дитини. При цьому позивачка зазначає, що відсутність реєстрації її місця проживання за місцем фактичного проживання порушує право дитини на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, право на освіту, охорону та соціальний захист.

Ухвалою суду від 20.02.2023 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстав невідповідності заяви вимогам статті 160 КАС України. Так, судом встановлено, що позивачка звертається до суду в інтересах своєї малолітньої дитини, тобто діє у спірних правовідносинах як законний представник. Однак в позовній заяві про це не зазначено. Крім того, в позовній заяві відповідачем зазначено Барську міську раду. Водночас позовні вимоги, без наведення будь-яких пояснень, фактично звернені до старости Войнашівського старостинського округу Барської міської ради, рішення якого оспорюється.

01.03.2023 до суду надійшла заява позивачки про усунення недоліків позовної заяви. До заяви додано нову редакцію адміністративного позову, згідно з якою позивачка звертається до суду в інтересах свого малолітнього сина, як його законний представник. Також позивачка зазначає, що Войнашівський старостинський округ не є самостійною юридичною особою, а відтак належним відповідачем за цим позовом є Барська міська рада.

Отже, недоліки позовної заяви, про які було зазначено в ухвалі суду від 20.02.2023, позивачкою виправлено.

Відтак ухвалою суду від 02.03.2023 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

Вказаною ухвалою відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Згідно із ч. 1 ст. 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система.

Відповідно до ч. 7 ст. 18 КАС України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

З матеріалів справи видно, що копію ухвали від 02.03.2023 доставлено відповідачу до його електронного кабінету 02.03.2023 о 12:22 год, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка міститься в матеріалах справи.

Втім, як у встановлений судом строк, який завершився 17.03.2023, так і станом на дату ухвалення рішення відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву.

Враховуючи наведене та керуючись ч. 6 ст. 162 КАС України суд вирішує справу за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Водночас частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Вивчивши матеріали цієї справи, оцінивши наведені позивачкою доводи на підтримку своїх вимог, суд встановив, що позивачка є матір`ю малолітнього ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Торре-Болдоне, провінція Бергамо, Італія.

09.07.2018 Генеральним консульством України в Мілані видано довідку № 414, згідно з якою ОСОБА_3 зареєстрований громадянином України.

Як зазначено у позовній заяві, у 2018 році позивачка з дитиною повернулися в Україну, де проживають в будинку матері за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому, у відповідності до довідки Войнашівського старостинського округу № 163.16/1163 від 22.12.2022, позивачка та її син дійсно проживають за вказаною адресою і дитина перебуває на утриманні та вихованні матері.

За цією адресою позивачка також зареєстрована, що підтверджується довідкою Войнашівського старостинського округу про реєстрацію місця проживання особи № 45 від 27.01.2022.

19.01.2023, з метою реєстрації місця проживання сина ОСОБА_2 , позивачка звернулася до відповідача із заявою про реєстрацію місця проживання своєї малолітньої дитини за місцем проживання (реєстрації) матері.

У вчиненні вказаних дій позивачці відмовлено, про що старостою Войнашівського старостинського округу зроблено відповідну відмітку на заяві № 15 від 19.01.2023.

Позивачка вважає рішення відповідача неправомірним і таким, що порушує права та інтереси її дитини, а тому звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.

Преамбулою Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначено, що цей Закон відповідно до Конституції України регулює відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.

Відповідно до ст. 2 Закону громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.

Згідно із ст. 3 цього ж Закону вільний вибір місця проживання чи перебування право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; місце проживання житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання (перебування) особи внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.

Згідно з ч. 1, 3, 6 ст. 5 вказаного Закону громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов`язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його. Іноземець чи особа без громадянства, які отримали довідку про звернення за захистом в Україні, можуть зареєструвати місце свого перебування в Україні.

Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком до 10 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників.

Реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за заявою такої особи, поданою в паперовій формі до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг, за адресою житла будь-якої форми власності.

За змістом положень ч. 1, 2, 7 ст. 9 Закону у разі реєстрації місця проживання (перебування) особи під час особистого відвідування органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) подається заява про реєстрацію місця проживання (перебування) за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Реєстрація місця проживання (перебування) особи, зміна її місця проживання (перебування) може бути здійснена за зверненням її законного представника або представника, що діє на підставі довіреності, посвідченої у встановленому законом порядку (далі представник).

До заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи додаються:

1) паспортний документ особи або довідка про звернення за захистом в Україні, або документ, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними;

2) свідоцтво про народження для дітей віком до 14 років;

3) документи, що підтверджують право на проживання (перебування) в житлі, адреса якого реєструється для проживання (перебування) (відомості про житло (документи), що підтверджують право власності на житло, рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житла, визнання за особою права користування житлом, жилим приміщенням, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи, визначені Кабінетом Міністрів України);

4) документи, що посвідчують особу законного представника (представника);

5) документи, що підтверджують повноваження особи як законного представника (представника), крім випадків, якщо законними представниками дитини є її батьки чи один із батьків;

6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору;

7) військово-обліковий документ (для громадян України, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання (перебування) подання особою відомостей та/або документів, не передбачених цим Законом.

Аналогічний, вичерпний перелік необхідних документів для реєстрації місця проживання передбачений Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженому постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад" від 07.02.2022 № 265.

При цьому згідно зі ст. 12 Закону та п. 87 Порядку орган реєстрації відмовляє у внесенні до реєстру територіальної громади інформації про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи у разі, якщо:

1) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про обтяження щодо житла, яке особа декларує або реєструє як місце проживання (перебування);

2) відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не відповідають відомостям у поданих особою документах або даних;

3) особа подала документи або відомості, передбачені цим Законом, не в повному обсязі;

4) у поданих особою документах або відомостях містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними, або строк дії паспортного документа іноземця чи особи без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, закінчився;

5) за декларуванням або реєстрацією місця проживання (перебування) особи звернулася дитина віком до 14 років або особа, не уповноважена на подання документів;

6) житлу, в якому особа декларує або реєструє своє місце проживання (перебування), не присвоєна адреса у встановленому порядку;

7) за адресою житла, в якому особа декларує або реєструє своє місце проживання (перебування), наявний об`єкт нерухомого майна, який не належить до житла;

8) відомості реєстру територіальної громади щодо задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини віком до 14 років не відповідають відомостям, наведеним у заяві (декларації), поданій стосовно цієї дитини;

9) дані реєстру територіальної громади щодо задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини віком від 14 до 18 років не відповідають відомостям, наведеним у заяві (декларації), поданій цією дитиною.

Судом встановлено, що позивачці відмовлено у реєстрації місця проживання її малолітнього сина ОСОБА_2 з посиланням на пп. 3 п. 87 Порядку, тобто у зв`язку з поданням заявником документів або відомостей, передбачених Законом, не в повному обсязі.

При цьому відповідна відмітка на заяві позивачки № 15 від 19.01.2023 не містить пояснень та обґрунтувань щодо того, яких саме документів або ж відомостей не надано позивачкою разом із заявою про реєстрацію місця проживання малолітньої дитини.

Не надано таких пояснень та обґрунтувань і шляхом подання відзиву на позов, адже відповідач не скористався таким своїм правом.

Разом з тим суд враховує, що згідно з п. 90 Порядку рішення про відмову в декларуванні/реєстрації/знятті із задекларованого/зареєстрованого місця проживання приймається в день звернення особи, законного представника (представника), уповноваженої особи житла або уповноваженої особи спеціалізованої соціальної установи, іншого надавача соціальних послуг з проживанням, в яких зазначеним особам надаються соціальні послуги відповідно до Закону України "Про соціальні послуги", про що орган реєстрації інформує таких осіб із зазначенням підстав для відмови засобами поштового, телефонного або електронного зв`язку, в тому числі засобами Порталу Дія.

Відомостей про інформування позивачки про прийняте рішення про відмову у реєстрації місця проживання в зазначений вище спосіб судом не здобуто.

Втім, як зазначає позивачка, фактичною причиною для відмови стало надання свідоцтва про народження дитини невстановленого зразка.

З огляду на викладене, при вирішенні справи суд виходить з того, що підставою для відмови позивачці у реєстрації місця проживання її сина є подання заявником документів не в повному обсязі внаслідок неврахування відповідачем, як належного документа, свідоцтва про народження дитини, виданого іншою державою (Італійською Республікою).

Відтак, перевіряючи правомірність дій відповідача в цьому контексті, суд бере до уваги, що син позивачки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , народився в м. Торре-Болдоне (Італія), про що видано відповідне свідоцтво відділом Демографічних послуг м. Торре-Болдоне, П`яцца Марконі 1-24020 м. Торре-Балдоне (Бергамо), Італія.

При цьому суд зауважує, що на вказаному свідоцтві проставлено апостиль, що відповідно до Гаазької конвенції 1961 року, до якої також приєдналася Україна, підтверджує дійсність документа та його легалізацію (визнання) в Україні.

Також суд враховує, що, як слідує з матеріалів справи, відповідачу було надане свідоцтво з апостилем у перекладі на українську мову та додатково довідку Генерального консульства України в Мілані за № 414 від 09.07.2018, згідно з якою ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Бергамо (Італійська Республіка), зареєстрований громадянином України.

Отже, на думку суду, сукупність наданих органу реєстрації документів підтверджує факт виконання заявником вимог чинного законодавства в частині надання для реєстрації місця проживання дитини документів (свідоцтва) про її народження.

Відтак відмова відповідача з мотивів відсутності вказаних документів суд визнає неправомірною.

Оцінюючи позовні вимоги в зобов`язальній частині суд враховує, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5, передбачено, що дискреційні повноваження сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Крім того, відповідно до положень ч. 4 ст. 245 КАС України суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Інакше суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.

Тобто в кожній конкретній справі суд, констатуючи незаконність рішення суб`єкта владних повноважень, повинен впевнитись у тому, що за встановлених обставин справи не існує законних перешкод для прийняття рішення на користь громадянина.

За результатами розгляду цієї справи суд вважає протиправною відмову відповідача у здійсненні реєстрації місця проживання малолітньої дитини позивачки, але разом з тим не вбачає достатніх підстав для покладення на відповідача обов`язку здійснити відповідну реєстрацію, оскільки з оскаржуваного рішення та наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що відповідач помилково дійшов висновку про подання заявником документів не в повному обсязі і, як наслідок, не проводив по суті перевірку наявності підстав для здійснення реєстрації місця проживання.

Відтак, за встановлених обставин справи, зобов`язання відповідача до прийняття конкретного рішення буде передчасним та може свідчити про втручання у виключні повноваження суб`єкта владних повноважень-органу реєстрації.

Тому у даному випадку належним способом захисту прав позивачки суд вважає зобов`язання відповідача повторно розглянути її заяву № 15 від 19.01.2023 про реєстрації місця проживання малолітньої дитини з урахуванням оцінки, наданої судом в цьому рішенні.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу положень ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Перевіривши основні доводи позивачки та оцінивши надані суду докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а саме шляхом визнання протиправним та скасування рішення старости Войнашівського старостинського округу Барської міської ради про відмову у здійсненні реєстрації місця проживання малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки про реєстрацію місця проживання її малолітньої дитини з урахуванням висновків суду. У задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України у разі задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала її посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).

Таким чином, оскільки позовні вимоги мають немайновий характер, а позов задоволено частково, на користь позивачки належить стягнути половину понесених нею судових витрат зі сплати судового збору, тобто 536,80 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення старости Войнашівського старостинського округу Барської міської ради про відмову у здійсненні реєстрації місця проживання малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зобов`язати Барську міську раду, як орган реєстрації, з урахуванням висновків суду за наслідками розгляду цієї адміністративної справи повторно розглянути заяву ОСОБА_1 № 15 від 19.01.2023 про реєстрацію місця проживання малолітньої дитини.

В решті позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 536,80 грн (п`ятсот тридцять шість гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Барської міської ради.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації (проживання): АДРЕСА_2 ) в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 (свідоцтво про народження, видане відділом Демографічних послуг м. Торре-Болдоне, П`яцца Марконі 1-24020 м. Торре-Балдоне (Бергамо), Італія, місце проживання: АДРЕСА_2 );

2) відповідач: Барська міська рада (код ЄДРПОУ 04051017, місцезнаходження: вул. Героїв Майдану, 6, м. Бар, 23000).

Повне судове рішення складено 10.05.2023.

Суддя Сало Павло Ігорович