Рішення № 110728425, 09.05.2023, Сколівський районний суд Львівської області

Справа № 453/508/23

№ провадження 2/453/267/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 травня 2023 року Сколівський районний суд Львівської області у

складі: головуючого - судді Брони А.Л.,

секретаря судового засідання Корнути Т.Б.,

без учасників справи,

розглянувши у залі суду у місті Сколе Львівської області за порядком спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону О. Федорів в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - Міністерства оборони України до ОСОБА_1 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Концерну «Військторгсервіс» про витребування майна,-

в с т а н о в и в:

Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону Федорів О. в інтересах держави в особі його органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - Міністерства оборони України 30.03.2023 року звернувся у суд з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - концерну «Військторгсервіс», в якій просить витребувати від ОСОБА_1 , як добросовісного набувача, нерухоме майно - приміщення магазину загальною площею 412,4 кв.м., розташоване по АДРЕСА_1 (колишня адреса АДРЕСА_1 ) з володіння на користь Міністерства оборони України з одночасним припиненням права власності.

Ухвалою судді Сколівського районного суду Львівської області Брони А.Л. від 04.04.2023 року було прийнято заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі.

Розгляд справи відбувся 09.05.2023 року без учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону зазначив, що відповідач на даний час є одноосібним власником нерухомого майна - нежитлового приміщення площею 412,4 кв.м., розташованого по АДРЕСА_1 (колишня адреса - АДРЕСА_1 , котре свого часу було власністю позивача Міністерства оборони України та перебувало на праві господарського відання у позивача - Концерну «Військторгсервіс» Міністерства оборони України. Таке нежитлове приміщення вибуло з власності позивача та відання третьої особи на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 29.12.2008 року між Концерном «Військторгсервіс» та ТзОВ «Транспортні системи». Однак рішенням господарського суду Львівської області, ухваленим 11.12.2017 року по справі № 914/2688/13, зазначений договір купівлі-продажу від 29.12.2008 року було визнано недійсним. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.03.2018 року по справі № 914/2688/13, рішення господарського суду Львівської області від 11.12.2017 року у частині задоволення позову прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України залишено без змін, а в частині задоволення позову прокурора в інтересах держави в особі Концерну «Військторгсервіс» Міністерства оборони України, - скасовано та застосовано наслідки спливу позовної давності. Таким чином, за результатами розгляду господарської справи № 914/2688/13, договір купівлі-продажу нерухомого майна - нежитлового приміщення магазину «1-17» загальною площею 412,4 м.кв., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , від 29.12.2008 року було визнано недійсним.

02.10.2015 року між ТзОВ «Транспортні системи» та ОСОБА_2 було укладено договір міни, відповідно до умов якого ОСОБА_2 обміняв належний йому на праві приватної власності автомобіль на належне ТзОВ «Транспортні системи» спірне нерухоме майно.

25.02.2016 року на підставі рішення виконавчого комітету Сколівської міської ради було надано ОСОБА_2 дозвіл на поділ спірного нерухомого майна на два самостійні об`єкти: житловий будинок та нежитлові приміщення магазину «1-17», яким було присвоєно окремий адресний номер «13-г».

31.07.2016 року 01.08.2016 року ОСОБА_2 уклав договори купівлі-продажу часток нежитлового приміщення магазину «1-17» загальною площею 412,4 м.кв., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , внаслідок чого ОСОБА_3 став єдиним власником спірного нежитлового приміщення.

З метою повернення спірного майна у власність Міністерства оборони України заступник прокурора регіону звернувся до Сколівського районного суду Львівської області з позовом про витребування такого з володіння ОСОБА_3

06.07.2020 року рішенням Сколівського районного суду Львівської області було відмовлено у задоволенні позовних вимог.

26.11.2020 року постановою Львівського апеляційного суду було залишено рішення Сколівського районного суду Львівської області без змін.

Постановою ВС від 22.09.2021 року рішення Сколівського районного суду Львівської області від 06.07.2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26.11.2020 року скасовано, а позовні вимоги задоволено в повному обсязі, зокрема, витребувано з володіння ОСОБА_3 та повернуто у власність держави в особі Міністерства оборони України та в господарське відання Концерну «Військторгсервіс» нерухоме майно - приміщення магазину загальною площею 412,4 м.кв., розташоване по АДРЕСА_1 шляхом його звільнення.

26.10.2021 року спірне нерухоме майно було відчужено ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу ОСОБА_1 .

Відтак, з посиланням на положення п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону був вимушений звернутись до суду із даним позовом в інтересах держави, у котрому обрав спосіб захисту витребування на користь держави в особі Міністерства оборони України спірного нерухомого майна від його добросовісного набувача.

04.05.2023 року на адресу суду за вх. №2363 надійшло до суду пояснення в.о. Генерального директора Концерну «Військторгсервіс» В. Паламарчук, в якому просить винести рішення яким задовольнити позовні вимоги заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону О. Федорів, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - Міністерства оборони України.

Відповідач проти позову заперечила у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 05.05.2023 року за вх. №2414.

Зокрема відповідач ОСОБА_1 зазначає, що вона є добросовісним власником спірного об`єкта нерухомого майна, а відтак витребування цього майна можливе виключно у тому випадку, якщо воно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Відповідач наголошує, що недійсність правочину, на виконання якого передано спірний об`єкт нерухомого майна, саме по собі не свідчить про вибуття цього майна із володіння особи, яка його передала, не з її волі, а тому підстав для застосування положень ст. 388 ЦК України та захисту прав позивача щодо витребування майна від добросовісного набувача у суду у даному конкретному випадку немає. Відповідач також стверджує, що набула спірне майно за договором купівлі-продажу нежитлового приміщення, укладеного із ОСОБА_6 , яка отримала право продажу майна на підставі рішення Сколівського районного суду Львівської області від 22.02.2019 року.

Таким чином відповідач зазначає, що вказані обставини свідчать про набуття нею права власності на спірне майно в порядку виконання судового рішення, що відповідно до ч. 2 ст. 388 ЦК України свідчить про відсутність можливості для витребування майна від неї, як добросовісного набувача. Поряд з цим, Відповідач подала суду заяву про застосування наслідків спливу позовної давності у випадку, якщо суд дійде висновку про підставність пред`явлених прокурором позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, давши належу оцінку письмовим доказам, зібраним у справі, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід`ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч.1 ст. 4, ч.1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч.1ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи із наведених вище процесуальних норм суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

29.12.2008 року між Концерном «Військторгсервіс» та ТзОВ «Транспортні системи» було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення магазину «1-17» загальною площею 412,4 м.кв., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням господарського суду Львівської області, ухваленим 11.12.2017 року по справі № 914/2688/13, зазначений договір купівлі-продажу від 29.12.2008 року було визнано недійсним. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.03.2018 року по справі № 914/2688/13, рішення господарського суду Львівської області від 11.12.2017 року у частині задоволення позову прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України залишено без змін, а в частині задоволення позову прокурора в інтересах держави в особі Концерну «Військторгсервіс» Міністерства оборони України, - скасовано та застосовано наслідки спливу позовної давності. Таким чином, за результатами розгляду господарської справи № 914/2688/13, договір купівлі-продажу нерухомого майна - нежитлового приміщення магазину «1-17» загальною площею 412,4 м.кв., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , від 29.12.2008 року було визнано недійсним.

02.10.2015 року між ТзОВ «Транспортні системи» та ОСОБА_2 було укладено договір міни, відповідно до умов якого ОСОБА_2 обміняв належний йому на праві приватної власності автомобіль на належне ТзОВ «Транспортні системи» спірне нерухоме майно.

25.02.2016 року на підставі рішення виконавчого комітету Сколівської міської ради було надано ОСОБА_2 дозвіл на поділ спірного нерухомого майна на два самостійні об`єкти: житловий будинок та нежитлові приміщення магазину «1-17», яким було присвоєно окремий адресний номер «13-г».

31.07.2016 року 01.08.2016 року ОСОБА_2 уклав договори купівлі-продажу часток нежитлового приміщення магазину «1-17» загальною площею 412,4 м.кв., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , внаслідок чого ОСОБА_3 став єдиним власником спірного нежитлового приміщення.

З метою повернення спірного майна у власність Міністерства оборони України заступник прокурора регіону звернувся до Сколівського районного суду Львівської області з позовом про витребування такого з володіння ОСОБА_3

06.07.2020 року рішенням Сколівського районного суду Львівської області було відмовлено у задоволенні позовних вимог.

26.11.2020 року постановою Львівського апеляційного суду було залишено рішення Сколівського районного суду Львівської області без змін.

Постановою ВС від 22.09.2021 року рішення Сколівського районного суду Львівської області від 06.07.2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26.11.2020 року скасовано, а позовні вимоги задоволено в повному обсязі, зокрема, витребувано з володіння ОСОБА_3 та повернуто у власність держави в особі Міністерства оборони України та в господарське відання Концерну «Військторгсервіс» нерухоме майно - приміщення магазину загальною площею 412,4 м.кв., розташоване по АДРЕСА_1 шляхом його звільнення.

Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 22.01.2019 року у справі № 453/1441/18 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 24.10.2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Сколівського районного нотаріального округу Львівської області Батлюком О.І. та зареєстрованим у реєстрі за № 1488, а саме на нежитлове приміщення - магазин загальною площею 412,4 кв. м., розташоване у АДРЕСА_1 , котре належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 31.07.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тимків І.М. та зареєстрованого у реєстрі за № 456, а також на підставі договору купівлі-продажу від 01.08.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тимків І.М. та зареєстрованого у реєстрі за № 459, шляхом надання позивачеві права продажу вказаного предмета іпотеки будь-якій особі - покупцеві з визначенням початкової ціни за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем у розмірі 418 000 грн., у рахунок погашення заборгованості відповідача за договором позики № б/н від 08.10.2018 року, позовні вимоги позивача було задоволено повністю.

Дане рішення суду сторонами не оскаржувалось та набрало законної сили 26.02.2019 року.

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 316435849 від 30.11.2022 року, долученої позивачем в якості додатків до позовної заяви, власником спірного нежитлового приміщення на даний час є ОСОБА_1 , яка набула таке на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 26.10.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дячук О.А. за реєстровим № 11247.

Зі змісту пункту 3 вищезазначеного договору купівлі-продажу вбачається, що продаж нежитлового приміщення - магазину здійснюється ОСОБА_6 від свого імені на підставі договору іпотеки, посвідченого 24.10.2018 року Батлюк О.І., приватним нотаріусом Сколівського районного нотаріального округу Львівської області за реєстровим № 1488, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право ОСОБА_6 на продаж нежитлового приміщення магазину, на підставі рішення Сколівського районного суду Львівської області від 22.01.2019 року справа № 453/1441/18, яке набрало законної сили 26.02.2019 року та на підставі статті 38 Закону України «Про іпотеку».

У пункті 4 Договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 26.10.2021 року вказано, що продаж вчинено за 483 000,00 грн., які покупець оплатила, а продавець отримала в повному обсязі до підписання цього договору.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Частиною 1 статті 18 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

З огляду на викладене, виконання рішення Сколівського районного суду Львівської області від 22.01.2019 року по справі № 453/1441/18 про звернення стягнення на спірне майно шляхом надання права ОСОБА_6 вчинити його продаж було виконано шляхом укладення вищезазначеного договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 26.10.2021 року.

Держава забезпечує рівний захист усіх суб`єктів права власності застосуванням передбачених законодавством заходів. Регулювання, наведене в Главі 29 ЦК України, передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Оскільки рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 22.01.2019 року у справі № 453/1441/18 було звернуто стягнення на спірне майно шляхом надання ОСОБА_6 права його продажу, то виконання такого рішення отримало свій прояв у укладеному із ОСОБА_1 договорі купівлі-продажу. Таким чином, відповідач набула право власності на спірне майно в порядку, встановленому для виконання рішення Сколівського районного суду Львівської області від 22.01.2019 року.

Таким чином, ОСОБА_1 набула спірне майно у власність на підставі оплатного договору.

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року в справі № 6-2407цс15).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року в справі № 6-54цс17).

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Відповідно до частини 2 статті 388 ЦК України, майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2016 року в справі № 1522/25684/12).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року в справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19) власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Так, власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно). Така позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02.11.2021 року у справі № 925/1351/19.

Таким чином, встановлення підстав для наявності/відсутності підстав для задоволення позову перебуває у взаємозв`язку із з`ясуванням волевиявлення власника щодо вибуття майна; оплатності/безоплатності набуття відповідачем майна; добросовісності/недобросовісності відповідача; наявністю/відсутністю обставин, що виключають можливість витребування майна у добросовісного набувача.

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19), пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19).

Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України. (п. 6.44. постанови ВП ВС від 02.11.2021 року по справі № 925/1351/19).

У п. 6.45. постанови ВП ВС від 02.11.2021 року у справі № 925/1351/19 наголошено також на тому, що якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19, пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20, пункти 7.15, 7.16).

Станом на дату набуття ОСОБА_1 спірного майна у власність за даними Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна та щодо суб`єкта, отриманими 26.10.2021 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дячуком О.А. щодо вищевказаного нежитлового приміщення було зареєстровано обтяження (заборона на нерухоме майно) на підставі договору іпотеки, посвідченого 24.10.2018 року Батлюк О.І. , приватним нотаріусом Сколівського районного нотаріального округу Львівської області, за реєстровим № 1488. Дані обставини зафіксовані у договорі купівлі-продажу від 26.10.2021 року.

Тобто на момент укладення договору купівлі-продажу від 26.10.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , єдина заборона щодо спірного майна існувала за договором іпотеки від 24.10.2018 року, укладеним між ОСОБА_6 , як іпотекодержателем, та ОСОБА_3 , як іпотекодавцем.

Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 22.01.2019 року у справі № 453/1441/18 щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, в порядку виконання якого ОСОБА_1 набула спірне майно, було ухвалене з огляду на правовідносини, які існували між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 на підставі вищезазначеного договору іпотеки від 24.10.2018 року.

Докази існування будь-яких інших заборон та/або обтяжень щодо спірного майна на момент набуття ОСОБА_1 у власність приміщення магазину за адресою АДРЕСА_1 , в матеріалах справи відсутні.

Оскільки на час укладення договору купівлі-продажу від 26.10.2021 року було запроваджено Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, відомості з якого презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей.

Враховуючи факт набуття ОСОБА_1 спірного майна за оплатним договором купівлі-продажу, укладеним в порядку виконання судового рішення, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача.

Керуючись ст. ст. 15,16, 316, 317, 319, 321, 328, 330, 387, 388 ЦК України, ст. ст. 13, 76, 81, 82, 83, 89, 95, 141, 223, 259, 263-265, 268, 352 ЦПК України, суд -

ухвалив:

у задоволенні позовної заяви заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону Федорів О. в інтересах держави в особі його органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - Міністерства оборони України до відповідача ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - концерну «Військторгсервіс», в якій просить витребувати від ОСОБА_1 , як добросовісного набувача, нерухоме майно - приміщення магазину загальною площею 412,4 кв.м., розташоване по АДРЕСА_1 (колишня адреса АДРЕСА_1 ) з володіння на користь Міністерства оборони України з одночасним припиненням права власності - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач: Заступник керівника спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону, місцезнаходження: 79007, м. Львів, вул. Клепарівська, 20, код ЄДРПОУ 38326057;

Позивач: Міністерство оборони України, місцезнаходження: 03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022;

Відповідач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Концерн «Військторгсервіс», місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Малогвардійська, 28-А, код ЄДРПОУ 33689922.

Суддя