Рішення № 110716998, 03.05.2023, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа 206/1932/22

Провадження 2/206/45/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2023 року м. Дніпро

Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Прінь І.П.,

за участі секретаря Погребної А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 ,в якому просить усунути йому перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном, визнавши відповідача таким, що втратив право користування будинком АДРЕСА_1 . Позовні вимоги мотивовані тим, що він є власником вказаного будинку на підставі договору купівлі-продажу домоволодіння від 05.08.2002 року. 19.08.2011 року він зареєстрував у своєму будинку відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є сином його дружини від першого шлюбу. Він родинних зв`язків з відповідачем не має. У січні 2021 року відповідач покинув своє місце реєстрації тапереїхав жити до своєї дівчини, забрав всі свої речі, жодної копійки на оплату комунальних послуг за весь час проживання в його будинку не надавав. Наявність реєстрації відповідача в будинку створює для нього перешкоди у користуванні та розпорядженні своїм майном. Власник майна має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносять до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Ухвалою суду від 14.09.2022 року відкрито провадження у справі. Призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням учасників справи.

В судовому засіданні, яке відбулося 13.12.2022 року, представником відповідача ОСОБА_3 заявлено клопотання про долучення до справи відзиву відповідача на позов. Суд відмовив у задоволенні клопотання, оскільки відповідачем пропущений строк на подачу відзиву, встановлений судом, не надано доказів направлення відзиву позиву.

02.01.2023 року представником відповідача ОСОБА_3 подані письмові зауваження на протокол судового засідання від 13.12.2022 року.

Ухвалою суду від 25.01.2023 року зауваження на протокол були відхилені.

15.03.2023 року представником відповідача подана заява про відвід судді.

Ухвалою суду від 15.03.2023 року в задоволенні заяви про відвід судді відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 і його представник ОСОБА_4 в судовому засіданні позов підтримали, просили його задовольнити.

У сьогоднішнє судове засідання позивач і його представник не з`явилися. Позивач подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 всудове засідання повторно не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялася належним чином.

Судова повістка, яка була направлена відповідачу за зареєстрованим місцем проживання повернулася не врученою, із зазначенням «адресат відсутній за вказаною адресою».

Днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси ( п.4 ч.8 ст. 128 ЦПК України).

В останній заяві відповідача про відкладення розгляду справи, яка надійшла до суду 30.03.2023 року, відповідач вказав контактний номер телефону.

На вказаний номер йому була відправлена судова повістка про виклик в судове засідання. Однак відповідач повторно в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зч.ч.1,5,6ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаютьсясторонами таіншими учасникамисправи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вислухавши пояснення позивача, показання свідків, дослідивши матеріали справи та надані суду докази, суд встановив таке.

Позивач ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу домоволодіння від 05.08.2002 року.

Згідно з довідкою відділу обліку проживання фізичних осіб департаменту адміністративних послуг Дніпровської міської ради №1306 від 29.06.2022 місце проживання відповідача ОСОБА_2 зареєстровано в будинку АДРЕСА_1 з 19.08.2011 року.

Однак, як зазначає позивач, відповідач ОСОБА_2 з січня 2021 року у будинку не проживає, забрав усі свої речі і переїхав жити до своєї дівчини, участь в оплаті комунальних послуг на утримання будинку не приймає.

Факт не проживання відповідача у вищевказаній квартирі також підтверджений показаннями свідків.

Так, допитаний в якості свідка ОСОБА_5 суду показав, що є племінником ОСОБА_1 , який проживає в АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_2 є пасинком позивача. Відомо, що ОСОБА_2 зареєстрований у будинку позивача, але тривалий час, вже більше трьох років у будинку не проживає. Де саме живе відповідач не знає.

Свідок ОСОБА_6 суду показав, що є сусідом позивача. Відповідача ОСОБА_2 він в будинку позивача давно не бачив.

Свідок ОСОБА_7 суду показав, що другом позивача, часто буває в його будинку. Відповідач ОСОБА_2 це син дружини ОСОБА_1 , від першого шлюбу. ОСОБА_2 тривалий час в будинку АДРЕСА_1 не проживає, останні кілька років він його там навіть не бачив.

Свідок ОСОБА_8 , син позивача, суду показав, що відповідач ОСОБА_2 є його рідним братом по матері. Місце проживання ОСОБА_2 дійсно зареєстровано в будинку батька по АДРЕСА_1 . Після того, як брат відслужив в армії, він зустрів дівчину, з якою став спільно проживати. Останні три роки, десь з кінця 2019 року, ОСОБА_2 в будинку батька не проживає. Він добровільно покинув зареєстроване місце проживання, його ніхто не виганяв, замки в будинку не змінювали.

Відповідно до ч.1 ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року №75/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року», Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч.1 ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Частина 2 статті передбачає, що на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ч. 1 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ч. 1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 не є членом сім`ї позивача ОСОБА_1 . Спільно з позивачем, який є власником будинку, відповідач не проживає, спільним побутом з ним він не пов`язаний.

Отже, відповідно до положень статті 391 ЦК України позивач, як власник майна, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користування майном.

Відповідно до підпункту 2 пункту 50Порядку декларуваннята реєстраціїмісця проживання,затвердженого постановоюКабінету МіністрівУкраїни 07.02.2022р.№265,зняття іззадекларованого/зареєстрованогомісця проживання(перебування)здійснюється,зокрема, напідставі рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою (у такому випадку адміністративний збір не сплачується).

Враховуючи встановлені у судовому засіданні обставини, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 є обґрунтованим, а тому підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.319, 391 ЦК України, ст.ст. 12,13, 19, 81, 141, 223, 263-265, 280-289 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування будинком АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення (підписання, складання повного судового рішення).

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повнесудове рішення складено 08.05.2023 року.

Суддя І.П. Прінь

Суддя І.П. Прінь