Рішення № 110701072, 05.05.2023, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/19134/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Цховребової М.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про скасування вимоги та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому позивач просить:

- скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-27485-51У від 25.02.2021 р., виданої ГУ ДПС в Одеській області;

- зобов`язати Головне управління ДПС в Одеської області внести зміни в інтегровану картку платників податків ОСОБА_1 шляхом виключення суми заборгованості у розмірі 37788,74 (тридцять сім тисяч сімсот вісімдесят вісім гривень 74 копійки).

Ухвалою суду від 05.01.2023 року: відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Згідно зі змістом адміністративного позову (з урахуванням уточненої позовної заяви) та відповіді на відзив, позивач просить суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, з тих підстав по суті, що: з січня 2008 р. по дату закриття ФОП, а саме 07.11.2022 р. підприємницьку діяльність не здійснював та жодних доходів не отримував; з 26.09.2017 р. по 09.03.2022 р. позивач офіційно був працевлаштований в ДУ «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова НАМНУ» та за нього щомісячно сплачувався ЄСВ, як видно із Індивідуальної відомості про застраховано особу (форма ОК-5) від 02.11.2022 р. та записів із трудової книжки позивача від 11.10.1993 р. тощо.

Згідно зі змістом відзиву на позовну заяву, відповідач вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі, по суті, з підстав відповідності оскаржуваної вимоги вимогам законодавства, які регулюють спірні правовідносини, із зазначенням, зокрема, що: за даними інформаційної системи ДПС фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п.: НОМЕР_1 ) з 10.03.2004 року по 07.11.2022 року перебував на обліку у Головному управлінні ДПС у Одеській області, Малиновській державній податковій інспекції як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування, здійснюючи діяльність згідно обраного основного виду діяльності «Роздрібна торгівля з лотків та на ринках»; ОСОБА_1 зареєстрований платником єдиного внеску з 10.03.2004 року; згідно з вимогами п. 2 ч. 1 ст. 7 та абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» позивач повинен був сплатити єдиний внесок у розмірі 37 788,74 грн., нарахований за 2017-2021 роки; станом на 23.01.2023 року в інтегрованій картці платника рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску у сумі 37 788,74 грн.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані пояснення, а також докази в їх сукупності, суд встановив таке.

25 лютого 2021 року відповідачем сформовано Вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-27485-51 У (а.с.12), якою повідомлено, що станом на 31.12.2021 року заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску становить 37788,74 грн., та що відповідно до ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи податкових органів, ГУ ДПС в Одеській області вимагає сплатити заборгованість (недоїмку, штрафи, пеню) в сумі, разом: сума боргу 37788,74 грн., у тому числі недоїмка 37788,74 грн., штрафи 0,00 грн., пеня 0,00 грн.

Не погоджуючись з Вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-27485-51 У від 25 лютого 2021 року, позивач звернувся до суду з вищенаведеними позовними вимогами.

На доведення обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, позивачем суду також надано копії, зокрема (а.с.7-11, 13-38):

- сторінок паспорту та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера позивача;

- Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо позивача від 25.11.2022 року, в якій міститься запис про припинення підприємницької діяльності;

- заяви відповідача від 01.06.2022 року до начальника Першого Малиновського відділу ДВС у м. Одеса Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) щодо відкриття виконавчого провадження про стягнення з позивача 37788,74 грн.;

- постанови Першого Малиновського відділу ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про відкриття виконавчого провадження ВП № 69931181 про стягнення з позивача боргу у розмірі 37788,74 грн., з доказами щодо надіслання та отримання позивачем;

- роздруківку Індивідуальних відомостей про застраховану особу позивача з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, відповідно до яких, зокрема:

- код: 02012094, найменування страхувальника: Державна установа «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова Національної академії медичних наук України», позивачу нарахована сума заробітку для нарахування пенсії та страхувальником сплачені страхові внески, зокрема, за 10-12 місяці 2017 року та за 1-12 місяці 2018, 2019, 2020, 2021 років;

- сторінок трудової книжки позивача, заповненої 11.10.1993 р., відповідно до записів якої, зокрема, 26.09.2017 року позивач прийнятий на роботу в Інститут ім. В.П. Філатова НАМН України та 09.03.2022 року звільнений за угодою сторін;

- заяви представника позивача від 14.12.2022 р. до відповідача, якою повідомлено, що 07.11.2022 року позивач припинив свою підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець, що підтверджується даними з ЄДРПОУ, у зв`язку з чим позивач подає податкові декларації про майновий стан і доходи за період 2017-2022 роки з додатком ЄСВ 1;

- податкових декларацій про майновий стан і доходи позивача за період 2017-2022 роки, з додатками (ЄСВ 1) всі з нульовими показниками суми доходу та єдиного внеску.

На доведення обставин, на яких ґрунтуються заперечення, та на виконання ухвали суду відповідачем суду також надано копії, зокрема доказів надіслання позивачу оскаржуваної вимоги поштою з рекомендованим повідомленням про вручення, згідно з якими, фактично, вимога позивачу не вручена та повернута відповідачу. (а.с.71-72)

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В частині 2 статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до абз.абз. 1, 2 ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Частиною 1 статті 78 КАС України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19 зазначено, що у разі встановлення обставин наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця слід звернути на наступне правове регулювання:

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник» це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Суд повторно акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правовое врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Такий правовий висновок щодо застосування норм Закону № 2464-VI відповідає висновку, який Верховний Суд зробив в постанові від 27.11.2019 у адміністративній справі № 160/3114/19 та в подальшому був підтриманий, зокрема в постанові від 04.12.2019 у адміністративній справі № 440/2149/19, в постанові від 16.03.2021 у адміністративній справі № 500/2433/19 тощо.

З встановлених судом обставин вбачається, що:

- у весь спірний період, згідно зі змістом відзиву 2017-2021 рр., позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець, проте підприємницьку діяльність не вів та доходи не отримував;

- у спірний період, згідно зі змістом відзиву, в частині періоду з 26.09.2017 року по 31.12.2021 року, позивач був найманим працівником та застрахованою особою, і платником єдиного внеску за нього був його роботодавець.

Жодних доводів на спростування встановлених обставин, на виконання вимог абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідачем не наведено та доказів на їх підтвердження не надано.

На виконання вимог ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин судом враховано також висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду № 620/3987/18 від 18 листопада 2021 року, № 140/3209/19 від 04 листопада 2021 року, № 320/2655/20 від 22 липня 2021 року, № 620/3987/18 від 18 листопада 2021 року тощо.

При цьому, на виконання вимог ч. 1, абз.абз. 1, 2 ч. 2 ст. 77 КАС України, а також ухвали суду про відкриття провадження у справі в частині витребування у відповідача, зокрема, усіх доказів-підстав (фактичних і юридичних) оскаржуваної вимоги, згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів щодо початку періоду формування заборгованості позивача зі сплати єдиного внеску станом на 31.12.2021 року, в тому числі інтегровану картку позивача, на яку у відзиві посилається відповідач, тощо.

Отже, наведена у відзиві позиція відповідача в частині періоду формування заборгованості позивача зі сплати єдиного внеску з 01.01.2017 року по 25.09.2017 року є необґрунтованою, недоведеною та безпідставною.

На підставі вищенаведених вимог законодавства, які регулюють спірні правовідносини, правових висновків Верховного Суду та встановлених судом обставин, суд дійшов висновку, що позиція відповідача зі спірних питань є помилковою, такою, що не відповідає фактичним обставинам справи та положенням законодавства України, яке регулює спірні правовідносини.

Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування заявлених позовних вимог та заперечень проти них, які могли б потягнути зміну висновків суду щодо спірних правовідносин, сторонами суду не наведено та не надано.

При цьому щодо решти доводів сторін слід зазначити, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).

Однак, ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.), відповідно

суд, із застосуванням положень ч. 2 ст. 9 КАС України, дійшов висновків, що:

- Вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-27485-51 У від 25 лютого 2021 року прийнята (сформована) відповідачем: не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством України; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для її формування; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких вона спрямована, тому вона є протиправною та підлягає скасуванню, отже позовні вимоги позивача у зазначеній частині підлягають задоволенню.

Разом з тим, щодо похідних вимог позивача зобов`язального характеру, а саме: зобов`язання відповідача внести зміни в інтегровану картку платників податків ОСОБА_1 шляхом виключення суми заборгованості у розмірі 37788,74 (тридцять сім тисяч сімсот вісімдесят вісім гривень 74 копійки), слід зазначити таке.

Частиною 1 статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 4 КАС України, позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Також, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

З наведеного вбачається, що захисту в адміністративному судочинстві підлягають лише та виключно вже порушені права, свободи та інтереси позивача.

Внесення змін в інтегровану картку платників податків ОСОБА_1 шляхом виключення суми заборгованості у розмірі 37788,74 (тридцять сім тисяч сімсот вісімдесят вісім гривень 74 копійки), по суті, є діями на виконання рішення суду про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), які здійснюються у законодавчо встановленому порядку, відповідно захист прав, свобод та інтересів на майбутнє, про який фактично заявлено у зазначеній вимозі позивача, не припустимий.

Крім того, як встановлено судом вище, зокрема, відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів щодо початку періоду формування заборгованості позивача зі сплати єдиного внеску станом на 31.12.2021 року, в тому числі інтегровану картку позивача, на яку у відзиві посилається відповідач, тощо.

Виходячи з вищенаведеного, похідні вимоги позивача зобов`язального характеру не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем до позовної заяви додано копію квитанції від 14.11.2022 року про сплату судового збору за подання даного адміністративного позову в сумі 992,40 грн. (а.с.6)

Виходячи з вищенаведених висновків суду щодо заявлених позовних вимог, судом фактично задоволено одну основну вимогу позивача немайнового характеру.

Відповідно, стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає судовий збір в сумі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні сорок копійок).

В прохальній частині позову, в тому числі уточненого, позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати за надану правову допомогу в розмірі 3500 гривень.

Представником позивача на доведення понесених судових витрат, в частині витрат на професійну правничу допомогу, надано копії (а.с.41-42, 44-48, 81-82):

- квитанції від 14.11.2022 року на суму 3500 гривень;

- ордеру на надання правової допомоги від 14.12.2022 р., Серія ВН № 1211656, виданого адвокату Чекмарьовій Ларисі Юріївні Адвокатським бюро «ЛАРИСИ ЧЕКМАРЬОВОЇ»;

- договору № 70 про надання правової допомоги від 2 листопада 2022 року, укладеного, між позивачем, як Клієнтом, та Адвокатським бюро «ЛАРИСИ ЧЕКМАРЬОВОЇ» в особі керуючої бюро Чекмарьової Лариси Юріївни, про таке, зокрема:

1. ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ

1.1. Клієнт доручає, а Бюро приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором.

2. ПОРЯДОК ВИКОНАННЯ ЗОБОВ`ЯЗАНЬ БЮРО

2.1. Правова допомога надається КЛІЄНТУ шляхом:

2.1.1 надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань;

2.1.2. складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

2.1.3. представництво інтересів КЛІЄНТА у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

2.1.4. правовий супровід підприємницької діяльності КЛІЄНТА;

2.1.5. участі на всіх стадіях кримінального процесу.

4. ПРАВА ТА ОБОВ`ЯЗКИ КЛІЄНТА

4.1. Обов`язки Клієнта:

4.1.1. Здійснювати оплату за правову допомогу, що надається Бюро, у розмірі та в строки окремо погоджені між сторонами;

- додаткової угоди № 1 від 2 листопада 2022 року до Договору № 70 про надання правової допомоги від 02.11.2022 р., укладеної, між позивачем, як Клієнтом, та Адвокатським бюро «ЛАРИСИ ЧЕКМАРЬОВОЇ» в особі керуючої бюро Чекмарьової Лариси Юріївни, про таке, зокрема:

2. Вартість послуг за надану правову допомогу зазначається Бюро у рахунку на оплату гонорару за фактично виконану роботу.

3. Порядок оплати гонорару:

3.1. Оплата послуг за надану правову допомогу здійснюється Клієнтом протягом 5-ти робочих днів з дати надання рахунку на оплату гонорару;

- попереднього розрахунку № 1 згідно Договору № 70 про надання правової допомоги, всього на суму 35000 грн.

- Детального опису наданих послуг адвокатом згідно Договору № 70 про надання правової допомоги, відповідно до якого:

- усні та письмова консультація 500 грн

- підготовки та подання Заяви із податковими деклараціями та звітами 500 грн

- підготовка та подання позовної заяви 2000 грн

- підготовка та подання відповідь на відзив 500 грн

ВСЬОГО: 3500 грн;

- акту № 1 від 28 грудня 2022 року приимання-передачі наданої правової допомоги, складеного та підписаного позивачем, як Клієнтом, та Адвокатським бюро «ЛАРИСИ ЧЕКМАРЬОВОЇ» в особі керуючої бюро Чекмарьової Лариси Юріївни, про таке, зокрема:

1. Бюро надало правові послуги, передбачені Договором № 70 від « 02» листопада 2022 року, а саме надання правової консультації та підготовка письмової відповіді, а Клієнт прийняв зазначені вище послуги.

2. Вартість наданих послуг складає 3 500.00 (три тисячі п`ятсот) гривень.

Порядок та підстави розподілу витрат на професійну правничу допомогу передбачені ст. 134 КАС України.

Так, відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до абз.абз. 1, 2 ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з ч.ч. 6, 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Аналізуючи вказане, суд дійшов висновку, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу від відповідача до суду не надійшло.

З урахуванням: складності справи (незначної складності); фактичного розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; обсягу наданих адвокатом послуг та фактично виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); значення справи для позивача тощо, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3500,00 грн. (три тисячі п`ятсот гривень 00 копійок).

Згідно з п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України (в редакції, чинній до 17.07.2020 року) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), зокрема, процесуальні строки щодо розгляду адміністративної справи продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18.06.2020 року № 731-ІХ, який набрав чинності 17.07.2020 року, зокрема, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 р. № 383) до 30 червня 2023 р. на території України продовжено дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України.

Справу розглянуто, рішення прийнято та складено також з урахуванням: часу періодичного навчання суддів; часу тимчасової непрацездатності головуючого судді; часу перебування головуючого судді у відпустці; фактичного часу забезпечення суду електроенергією; часу повітряних тривог; статей 10, 12-2, 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»; Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»; законів України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», якими затверджено Укази Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 № 133/2022, від 22.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 року № 757/2022, від 06.02.2023 року № 58/2023; рішення Ради суддів України від 24.02.2022 № 9.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 139, 159, 241-246, 250, 255, 262, 291, 295, 297 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (місцезнаходження: вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044; ідентифікаційний код відокремленого підрозділу: 44069166) про скасування вимоги та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати Вимогу Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) від 25 лютого 2021 року № Ф-27485-51 У.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору в розмірі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні сорок копійок) та суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3500,00 грн. (три тисячі п`ятсот гривень 00 копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.Г. Цховребова