Рішення № 110701068, 08.05.2023, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/12479/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Свиди Л.І.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Одеської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 12 квітня 2022 року по 15 серпня 2022 року включно та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 12 квітня 2022 року по 15 серпня 2022 року включно в розмірі 33817,50 грн.

За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України та наданий відповідачу строк для подання до суду відзиву на цю заяву, позивачу - відповіді на відзив.

Позов та відповідь на відзив обґрунтовані позивачем тим, що рішенням суду від 11.04.2022 року по справі № 420/24233/21 його поновлено в органах прокуратури України на посаді прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області з 29 жовтня 2021 року, допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області та стягнення середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць. Наказом керівника Одеської обласної прокуратури від « 16» серпня 2022 року за № 1353к наказ від 20.10.2021 року № 2346к про звільнення позивача з посади прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області та органів прокуратури з 29 жовтня 2021 року скасовано, поновлено його на посаді прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області та в органах прокуратури з 30 жовтня 2021 року. Позивач вказує, що починаючи з 12 квітня 2022 року і на день подання позову середній заробіток за час затримки виконання рішення суду не виплачено, у зв`язку з чим він вважає такі дії/бездіяльність відповідача протиправними. Позивач вважає, що відповідач має нести відповідальність, установлену статтею 236 КЗпП України, за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі, яка тривала з 12 квітня 2022 року по 15 серпня 2022 року включно (90 робочих дні).

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що підставою для виплати незаконно звільненому працівнику середнього заробітку є затримка власником або уповноваженим ним органом виконання рішення про поновлення на роботі. Право позивача претендувати на стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі матеріальний закон пов`язує виключно із виданням роботодавцем відповідного наказу, фактичним допуском незаконно звільненого до роботи. Суд також має встановити вину роботодавця у не виданні наказу про поновлення працівника на роботі. Позивач достовірно знаючи про наявність рішення про поновлення його на посаді прокурора не виявляв бажання щодо його виконання, натомість за власною ініціативою працював на іншій посаді у селищній раді, вільно розпорядившись на свій розсуд процесуальними та трудовими правами. Працюючи на посаді головного спеціаліста Овідіопольської селищної ради позивач отримував заробітну плату, через що стягнення середнього заробітку за цей період буде суперечити вимогам ст.236 КЗпП України, оскільки він цей спірний період був забезпечений роботою.

Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином.

ОСОБА_1 проходив публічну службу на посаді прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області.

Наказом керівника Одеської обласної прокуратури № 2346к від 20.10.2021 року з 29.10.2021 року ОСОБА_1 був звільнений з займаної посади та органів прокуратури на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації № 376 від 13.09.2021 року.

Не погоджуючись зі звільненням ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Одеської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення п`ятнадцятої кадрової комісії, наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.04.2022 року у справі № 420/24233/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення п`ятнадцятої кадрової комісії, наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити дії було задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення № 376 від 13 вересня 2021 року «Про неуспішне проходження прокурором атестації», ухвалене П`ятнадцятою кадровою комісією обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), яка була створена Офісом Генерального прокурора, відносно прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_1 , визнано протиправним та скасовано наказ керівника Одеської обласної прокуратури Одеської області № 2346к від 20 жовтня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області та органів прокуратури з 29 жовтня 2021 року, поновлено ОСОБА_1 в органах прокуратури України на посаді прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області з 29 жовтня 2021 року, стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 29 жовтня 2021 року по 11 квітня 2022 року у сумі 42084,00 грн. з відрахуванням обов`язкових платежів і зборів, в іншій частині позовних вимог було відмовлено, допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області та стягнення середнього заробітку, у межах суми стягнення за один місяць.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.07.2022 року апеляційні скарги Офісу Генерального Прокурора, Одеської обласної прокуратури було залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.04.2022 року у справі № 420/24233/21 залишено без змін.

Наказом керівника Одеської обласної прокуратури від 16.08.2022 року № 1353к наказ керівника Одеської обласної прокуратури від 20.10.2021 року № 2346к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області та органів прокуратури з 29 жовтня 2021 року було скасовано та поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області та в органах прокуратури з 30 жовтня 2021 року.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров`я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Усталеною є судова практика субсидіарного застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, з приводу яких виник спір, у значенні різновиду аналогії закону як засобу подолання прогалин спеціального законодавства.

Згідно з ч.1 ст.235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до ч.2 ст.235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з ч.8 ст.235 Кодексу законів про працю України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Таким чином, положеннями статті 235 Кодексу законів про працю України законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів особи, що звернулася за захистом цього права.

Відповідно до положень ст.236 Кодексу законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Суд наголошує, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.

При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 06.12.2018 року у справі № 465/4679/16 (провадження № 61-29024св18), від 26.02.2020 року у справі № 702/725/17 (провадження № 61-12857св18) від 17.06.2020 року у справі № 521/1892/18 (провадження № 61-39740св18).

Суд зазначає, що обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, органами та посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням із часу його оголошення в судовому засіданні.

Так, відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з ч.3 ст.14 КАС України невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з п.3 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відповідно до ч.2 ст.372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Верховний Суд у постанові від 21.10.2021 року у справі № 640/19103/19 зазначив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави.

Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Верховний Суд у цій справі підкреслив, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Верховний Суд наголосив, що наведені приписи Кодексу законів про працю України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.

У підсумку Суд констатував, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Ця правова позиція щодо застосування приписів статті 236 Кодексу законів про працю України неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.02.2018 у справі № 807/2713/13-а, від 27.06.2019 у справі № 821/1678/16, від 31.07.2019 у справі № 813/593/17, від 25.09.2019 у справі № 813/4668/16, від 27.11.2019 у справі № 802/1183/16-а, від 19.12.2019 у справі № 2а-7683/12/1370, від 05.02.2020 у справі № 815/1676/18, від 05.03.2020 у справі № 280/360/19, від 26.11.2020 у справі № 500/2501/19, від 19.04.2021 у справі № 826/11861/17, від 24.06.2021 у справі № 640/15058/19, від 20.07.2021 у справі № 826/3465/18, від 21.10.2021 у справі № 280/5260/19, від 27.01.2022 у справі № 580/5185/20, від 09.11.2022 у справі № 460/600/22 та від 23.03.2023 у справі № 420/8539/21.

Суд зазначає, що відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно з якою проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Аналогічна правова позиція мститься в постанові Верховного Суду від 07.10.2020 року у справі № 480/69/19.

Таким чином, посилання відповідача в спростування підстав позову на відсутність вини Одеської обласної прокуратури в затримці виконання судового рішення та у не виданні наказу про поновлення позивача на посаді прокурора, суд вважає необґрунтованими та безпідставними.

Доводи відповідача, що сам позивач не вживав заходів для своєчасного виконання судового рішення про поновлення його на посаді не заперечують того, що відповідач, зволікаючи і очікуючи ініціативи з боку працівника, допустив таким чином затримку у його виконанні, адже протягом 90 робочих днів (період з 12.04.2022 року по 15.08.2022 року) наказ про поновлення на посаді не видавався.

Суд зазначає, що приписи ч.8 ст.235 Кодексу законів про працю України і приписи п.3 ч.1 ст.371 КАС України достатньо чітко і однозначно встановлюють, що рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований передовсім роботодавцю. Невчинення позивачем як працівником дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (неподання заяви про поновлення чи незвернення до органу державної виконавчої служби) ніяким чином не впливає на обов`язок роботодавця самостійно виконати рішення суду, допущеного до негайного виконання, яке покладає на нього зобов`язання щодо поновлення працівника на посаді.

Посилання відповідача на те, що позивач отримував заробітну плату, через що стягнення середнього заробітку за цей період буде суперечити вимогам ст.236 Кодексу законів про працю України, оскільки позивач увесь спірний період був забезпечений роботою, суд вважає такими, які здійсненні з невірним тлумаченням норм законодавства.

З огляду на викладені приписи законодавчих норм, суд звертає увагу на те, що ними не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру за певних обставин середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

Висновки аналогічного змісту наведені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20.06.2018 у справі № 826/808/16 та від 24.09.2019 року у справі № 826/16191/17.

Таким чином, оскільки рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.04.2022 року у справі № 420/24233/21 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді виконане лише 16.08.2022 року, тому мала місце затримка виконання рішення суду в цій частині у період з 12.04.2022 року по 15.08.2022 року, що надає позивачу право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України.

Отже, суд погоджується з позивачем, що він має право на отримання середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення згідно ст.236 Кодексу законів про працю України, оскільки рішення суду про його поновлення на роботі відповідачем своєчасно не було виконано.

Під час розгляду справи суд встановив, що затримка виконання рішення суду відповідачем в частині поновлення позивача на посаді мала місце 90 робочих днів у період з 12.04.2022 року по 15.08.2022 року.

Згідно довідки Одеської обласної прокуратури від 29.09.2022 року № 138 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 згідно постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року складає 375,75 грн.

Тобто, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення згідно ст.236 Кодексу законів про працю України за період з 12.04.2022 року по 15.08.2022 року в сумі 33817,50 грн. з відрахуванням належних податків та зборів.

Відповідав в свою чергу не надав до суду доказів виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення згідно ст.236 Кодексу законів про працю України.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За таких обставин, бездіяльність Одеської обласної прокуратури щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 12.04.2022 року по 15.08.2022 року є протиправною.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 12.04.2022 року по 15.08.2022 року в розмірі 33817,50 грн. з відрахуванням належних податків та зборів.

Суд вважає, що саме такий спосіб захисту порушеного права позивача є належним та достатнім в даному випадку.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст.2, 77, 90, 139, 242-246, 250 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Одеської обласної прокуратури (вул. Пушкінська, буд. 3, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 03528552) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Одеської обласної прокуратури щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 12.04.2022 року по 15.08.2022 року.

Стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 12.04.2022 року по 15.08.2022 року в розмірі 33817,50 грн. з відрахуванням належних податків та зборів.

Стягнути з Одеської обласної прокуратури за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 992,40 грн.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

СуддяЛ.І. Свида