Рішення № 110700751, 05.05.2023, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/21274/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., за участю секретаря судового засідання Рижук В.І., позивач та представник позивача не з`явилися, представника відповідача Буднік В.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому просить:

- визнати протиправним і скасувати наказ ГУ ДМС України в Одеській області № 203 від 25.10.2021 р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати ГУ ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту щодо ОСОБА_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що 26.10.2021 року він отримав повідомлення №5/1-625 від 25.10.2021 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №203 від 25.10.2021 року.

Позивач вказав, що Головне управління ДМС України в Одеській області не прийняло до уваги його реальні побоювання за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності - Камеруну.

Позивач вважає рішення Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС України в Одеській області незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, оскільки це рішення приймалося без урахування та без дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення і стосуються справи.

Ухвалою від 09.11.2021 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито загальне позовне провадження у справі з призначенням підготовчого засідання.

Ухвалою від 08.12.2021 року продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів.

Ухвалою від 17.01.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання, призначене на 25.04.2023 року на 12:00 годину, з`явився представник відповідача.

Позивач та його представник у судове засідання, призначене на 25.04.2023 року на 12:00 годину, не з`явилися, 06.04.2023 року представник позивача подав заяву про розгляд справи без участі позивача та його представника.

У підготовчому засіданні 17.01.2022 року представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Під час судового розгляду справи у судовому засіданні 25.04.2023 року представник відповідача проти задоволення позову заперечував, вважав позов необґрунтованим.

03.12.2021 року відповідач подав до суду відзив, в якому зазначено таке.

Відповідач вказує, що твердження позивача носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації. Також позивач не зміг повідомити обставини, які б вказували, що причини неможливості його повернення до країни громадянської належності пов`язані з ймовірними переслідуваннями за ознаками визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Позивач не надав належного обґрунтування ймовірним побоюванням щодо існування загрози для його життя та безпеки у випадку повернення на Батьківщину.

З матеріалів особової справи позивача спостерігається, що ним не були надані жодні документальні докази власного ймовірного переслідування у випадку повернення на Батьківщину під час звернення до ГУ ДМС України в Одеській області. Також під час проведення співбесід позивач не навів жодних конкретних фактів (усних тверджень) або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі його повернення на Батьківщину.

Заслухавши вступне слово представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.

Як вбачається з матеріалів особової справи №2021OD0232 (а.с. 43-157), ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Республіки Камерун, уродженцем м. Яунде, за етнічною належністю - бамілеке, за віросповіданням - протестант.

26.01.2018 року ОСОБА_1 прибув на територію України легально, авіарейсом Яунде (Камерун) - Дуала (Камерун) - Стамбул (Туреччина) - Київ (Україна), на підставі паспортного документу 0688506. Мета приїзду в Україну - навчання.

11.10.2021 року позивач звернувся до управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС України в Одеській області з заявою про надання захисту в Україні (а.с. 58-60) та 13.10.2021 року оформлено анкету особи, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 88-92).

За результатами розгляду заяви та особової справи №2021OD0232 громадянина Республіки Камерун ОСОБА_1 з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області складено висновок щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі ч.6 ст.8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (а.с. 140-153).

Наказом заступника начальника Головного управління - начальника Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області №203 від 25.10.2021 року "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту", відповідно до п.п. 4, 6 ст.8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та п.п. 4.3, 4.4 Правил (затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 року №649), приймаючи до уваги письмовий висновок провідного спеціаліста відділу соціальної інтеграції стосовно матеріалів особової справи позивача №2021OD0232 - відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 154).

26.10.2021 року позивач отримав повідомлення Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області за №5/1-625 від 25.10.2021 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, виданого на підставі наказу заступника начальника Головного управління - начальника Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області №203 від 25.10.2021 року (а.с. 155-157).

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (далі за текстом - Закон № 3671-VI) встановлено, що біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.

Пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Статтею 6 Закону № 3671-VI визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зокрема, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

За приписами частини 6 статті 8 Закону № 3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття біженець включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Пунктом 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.5 Закону № 3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Як вбачається з особової справи позивача, за результатами аналізу матеріалів звернення позивача було встановлено, що його заява є необґрунтованою, тобто, не містить умов, передбачених пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Зазначене підтверджується такими фактами.

Так, як вбачається з матеріалів особової справи позивача, за його словами, він покинув країну громадянської належності з метою здобуття вищої освіти на території України (арк. 4 анкети від 13.10.2021). Повідомив, що не може повернутися до країни громадянської належності через існуючу соціально-політичну ситуацію в країні та через відсутність коштів на повернення (арк. 4, 5 анкети від 13.10.2021).

Позивач виїхав з Камеруну 26.01.2018 авіарейсом Яунде (Камерун) - Дуала (Камерун) - Стамбул (Туреччина) - Київ (Україна). Позивач перетнув державний кордон України 26.01.2018, місце перетину - міжнародний аеропорт «Бориспіль». З моменту перетину державного кордону України у 2018 році заявник жодних виїздів за межі України не здійснював.

Позивач стверджує, що в країні громадянської належності його не переслідували за жодною з конвенційних ознак визначення статусу біженця, а саме: за ознакою раси, громадянства, національності, віросповідання, за ознакою належності до певних політичних переконань чи за ознакою належності до певної соціальної групи; була можливість дотримуватися канонів обраної релігії, та він не відносить себе до жодної соціальної групи, не приймав участі у політичному житті країни (арк. 5 протоколу співбесіди від 23.10.2021), зазначив, що не має жодного відношення до політики (арк. 8 протоколу співбесіди від 23.10.2021), мав змогу вільно практикувати обряди своєї етнічної групи та не належить до етнічної меншості на Батьківщині, не брав участі у міжетнічних чи міжрелігійних конфліктах на території Камеруну (арк.9 протоколу співбесіди від 23.10.2021). До позивача не застосовувалося фізичне насильство на Батьківщині за конвенційними ознаками визначення статусу біженця (арк. 5 анкети від 13.10.2021, арк. 9 протоколу співбесіди від 23.10.2021).

Позивач повідомив, що через складну соціально-політичну ситуацію не може повернутися на Батьківщину та у 2019 році ситуація у країні погіршилася. Складна економічна ситуація в країні призвела до того, що батько втратив роботу та він не зміг платити за його навчання, наразі заявник не має коштів для повернення на Батьківщину (арк. 6 протокол співбесіди від 23.10.2021, арк. 4, 5 анкети від 13.10.2021).

Позивач повідомив у своїй заяві від 11.10.2021, що війна зробила слабким його батька як у фінансовому плані, так і у плані здоров`я (арк. 2 заяви від 11.10.2021). Пояснив, що коли заворушення на Батьківщині перейшли у активну фазу, його батько покинув роботу та на нього напали сепаратисти у м. Буй, через що він потрапив до лікарні (арк. 3, 7 протокол співбесіди від 23.10.2021).

При цьому, пояснення позивача містять певні суперечності.

Так, у протоколі співбесіди від 23.10.2021 позивач зазначив, що батько мав проблеми із урядом та займався політикою шляхом участі у мітингах, повідомив, що його батька арештували під час мітингу у середині 2018 року та через тиждень відпустили, сам позивач підтримував із ним зв`язок на початку, коли заявник тільки прибув до України.

Але згідно аркушу 2 протоколу співбесіди від 23.10.2021 позивач повідомив, що перестав спілкуватися із батьком ще наприкінці 2008 року.

Згідно заяви позивача від 11.10.2021, лише після арешту батька позивач втратив зв`язок із ним.

Разом з цим, зазначив, що ані він, ані його близькі родичі ніколи не були причетні до свавільних арештів, затримань чи позасудових рішень на території Камеруну (арк.7 протоколу співбесіди від 23.10.2021).

Суд бере до уваги доводи відповідача, що права позивача та його рідних на території країни громадянської належності не порушувалися (арк. 6 протоколу співбесіди від 23.10.2021); він та його близькі рідні мали доступ до послуг державних, комерційних та медичних установ та мали змогу вільно переміщуватися територією країни громадянської належності (арк. 7, 8 протоколу співбесіди від 23.10.2021); на території Камеруну заявник не займався активістською чи громадською діяльністю, не був членом антиурядових груп, не належав до структур, які боролися проти антиурядових елементів (арк. 7 протоколу співбесіди від 23.10.2021); повідомив, що в нього не виникало жодних проблем при виїзді з країни громадянської належності та його там не розшукують (арк. 7 протоколу співбесіди від 23.10.2021).

Позивач повідомив, що він не звертався до дипломатичних представництв країни громадянської належності на території інших країн, однак обов`язково буде звертатися до цих органів у майбутньому та зможе отримати від них допомогу (арк. 4 протоколу співбесіди від протоколу співбесіди від 23.10.2021).

Суд бере до уваги доводи відповідача, що зазначена обставина вказує на те, що особа не потребує міжнародного захисту, оскільки він має змогу та бажання користуватися захистом країни громадянській належності, не має підстав для відмови у користуванні подібним захистом.

Також з матеріалів особової справи позивача вбачається, що останній повідомив, що причиною звернення до ГУ ДМС України в Одеській області стала відсутність безпеки в країні громадянської належності, необхідного рівня освіти та відсутність роботи, позивач планує отримати на території України освіту після чого повернеться на Батьківщину (арк. 5, 6 протоколу співбесіди від 23.10.2021). Позивач ніколи не здійснював спроб виїзду до іншого регіону в Камеруні (арк. 2 протоколу співбесіди від 23.10.2021).

Суд вважає, що безпідставним є посилання позивача на те, що інформація по країні походження підтверджує наявність у нього цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань у разі повернення до Камеруну, з огляду на таке.

Інформація по країні походження сама по собі не може бути підставою для позитивного вирішення питання щодо надання статусу біженця особам, які прибули до України та звернулись із такою заявою або визнання особою, що потребує додатково захисту, без наявності передбачених на це законодавством підстав щодо конкретної особи, яка звернулась за захистом.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.082020 року у справі №420/3327/19, від 06.03.2019 року у справі №826/14576/16, від 06.03.2019 року у справі № 815/2505/17, від 04.03.2019 року у справі № 815/2505/17.

Враховуючи необґрунтованість історії переслідування позивача та проаналізовану інформацію по країні походження, якою підтверджена відсутність існування серйозних ризиків життю та здоров`ю особи в країні громадянської належності, вбачається, що позивач має усі можливості для повернення до регіону постійного проживання.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відносно позивача не здійснювались дії, які можливо визначити як акти переслідування за конвенційними ознаками статусу біженця, а саме: за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, що, в свою чергу, не створює умов для визнання особи біженцем у відповідності до п.1 ч.1 статті 1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Також суд вважає доведеною відповідачем відсутність умов, передбачених п.13 ч.1 ст.1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту, через недоведеність фактів побоювання застосування до позивача смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.

За інформацією по країні походження (далі - ІКП) з сайту https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D1%80%D1%83%D0%BD, Камерун поділяється на 10 регіонів, у тому числі Північно-Західний (адміністративний центр - м. Баменда) та Південно-Західний (адміністративний центр - м. Буеа). Останні два регіони складають менше 10% від усієї площі країни. Саме ці два регіони (разом відомі як Південний Камерун) охоплені збройним конфліктом між англофонами та франкофонами.

З матеріалів особової справи позивача вбачається, що він народився та до виїзду з Камеруну проживав у м. Яунде, що є адміністративним центром іншого регіону Камеруну Центрального. Сім`я позивача проживає у м. Яунде.

Як вбачається з інформації по країні походження позивача за посиланням https://www.ecoi.net/en/document/2048653.html (Amnesty International Report 2020/21; Cameroon 2020, published 7 April 2021) розділ Зловживання з боку озброєних груп, на яку позивач посилається у позові, англомовні сепаратистські збройні групи продовжували серйозно порушувати права людини та нападали на людей, яких вважають прихильниками уряду в північно-західному та південно-західному регіонах.

Надалі позивачем наводиться інформація з вказаного джерела щодо подій у містах ОСОБА_3 та Кумба, що знаходяться у Північно-Західному та Південно-Західному регіонах відповідно, а також селах Ндох та Нгарбух, що також розташовані у цих же регіонах.

Крім того, вказане джерело ІКП містить відомості про те, що у конфлікті на Крайній Півночі озброєні групи, пов`язані з ОСОБА_4 , здійснили сотні нападів, серйозно порушуючи права людини. Деякі з них були визнані військовими злочинами. Згідно з даними органів ООН, засобів масової інформації та інших організацій, у період з січня по грудень щонайменше 312 цивільних осіб, включаючи дітей віком від 10 років, були вбиті в результаті щонайменше 412 нападів.

Жертвами нападів стали внутрішньо переміщені особи (ВПО). У серпні щонайменше 18 людей загинули та 11 отримали поранення, коли зловмисники кинули вибуховий пристрій у тимчасовий табір, в якому вони спали, поблизу села Нгуетчеве. Вісім сотень ВПО знайшли притулок у цьому районі.

Слід зазначити, що населений пункт Нгуетчеве знаходиться в регіоні Крайньої Півночі, що не є регіоном проживання родини позивача та власне позивача до виїзду з Камеруну.

Наведене позивачем посилання на ІКП - HRW, World Report 2021 Cameroon, published 13 January 2021 (https://www.ecoi.net/en/document/2043533.html) також містить відомості про вбивства мирних жителів, зловживання з боку урядових сил та зловживання озброєних сепаратистів, які відбуваються у Північно-Західному та Південно-Західному регіонах, а окремі з них у регіоні Крайньої Півночі.

Суд зауважує, що решта ІКП, на яку посилається позивач у позовній заяві (https://www.ecoi.net/en/document/2028266.html; https://www.ecoi.net/en/document/2026402.html; https://www.ecoi.net/en/document/2022710.html; https://www.bbc.com/news/world-africa-46178620; https://www.aljazeera.com/videos/2018/10/17/cameroon-conflict-hundreds-killed-violence-181017103806520.html) також містить відомості про зловживання з боку озброєних груп, вбивства, насильства, інші порушення прав людини у Північно-Західному, Південно-Західному регіонах та регіоні Крайньої Півночі.

Отже, наведена ІКП підтверджує наявність внутрішнього збройного конфлікту в Камеруні, який охоплює у переважній більшості саме Північно-Західний та Південно-Західний регіони та регіон Крайньої Півночі.

При цьому, суд наголошує на можливості внутрішнього переміщення осіб, які проживають у вищевказаних регіонах країни, та особливо зауважує на тому, що позивач походить з іншого регіону Камеруну, Центрального регіону, та його родина (батьки, брати, сестри) залишаються проживати у м. Яунде, адміністративному центрі цього регіону, та не відчувають небезпеки для їхнього життя та здоров`я, як про це зазначив сам позивач під час звернення до органів міграційної служби.

Також з матеріалів особової справи позивача вбачається, що проблеми із поверненням до країни громадянської належності виникли у нього в Україні у 2019 році (арк. 3 анкети від 13.10.2021), коли заявник навчався у Криворізькому національному університеті, однак за захистом він звернувся лише у листопаді 2021 року, попередньо проживаючи на території України нелегально з вересня 2019 року. Тим самим позивач порушив вимоги ст.5 Закону №3671-VI щодо строків звернення до органів міграційної служби та зволікав із зверненням протягом двох років.

З огляду на встановлені судом фактичні обставини та приписи чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, враховуючи актуальну ІКП, суд дійшов висновку, що наказ ГУ ДМС України в Одеській області від 25.10.2021 №203 року про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято з урахуванням та дослідженням всіх обставин справи, актуальної інформації по країні походження позивача.

Наказ ГУ ДМС України в Одеській області від 25.10.2021 №203 року прийнято: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Таким чином, оскаржуваний наказ відповідає вимогам ч.2 ст.2 КАС України.

Решта доводів та заперечень позивача висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач довів суду правомірність оскаржуваного наказу, а тому позовні вимоги громадянина ОСОБА_2 є безпідставними та не підлягають задоволенню, і у позові йому слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 241-246, 293 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову громадянина Камеруну ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , паспорт № НОМЕР_1 ) до ГУ ДМС України в Одеській області (адреса: вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 37811384) про визнання протиправним та скасування наказу № 203 від 25.10.2021 року, зобов`язання ГУ ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту щодо ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складено 05 травня 2023 року.

Суддя В.В. Андрухів