Рішення № 110695634, 08.05.2023, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/1787/23

Справа №754/6036/22

РІШЕННЯ

Іменем України

08 травня 2023 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді: Сенюти В.О.,

при секретарі Омельченко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до Деснянського районного суду м. Києва із позовом до відповідача ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів.

Подану позовну заяву обґрунтовано тим, що 13.08.2009 року між сторонами укладено шлюбу. У період шлюбу народилася двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спільне життя і відповідачем не склалося, сторони мають різні погляди на сімейне життя та обов`язки, внаслідок чого відбувалися сварки та суперечності. сторони спільний бюджет та господарство не ведуть, шлюб існує формально. За обставинами, які склалися, виходячи з інтересів дітей, позивачка просить визначити їх місце проживання разом із матір`ю. Між сторонами відсутня домовленість щодо матеріального утримання дітей, у зв`язку із чим позивачка просить стягнути із відповідача на свою користь аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частки від усіх видів заробітку щомісячно.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 03.08.2022 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 12.09.2022 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачці.

Постановою Київського апеляційного суду від 12.12.2022 року ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 12.09.2022 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 16.01.2023 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 27.02.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

На адресу Деснянського районного суду м. Києва від позивачки надійшла заява про розгляд справи у її відсутність, позовну заяву підтримує, проти ухвалення заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. На адресу Деснянського районного суду м. Києва від відповідача надійшли письмові пояснення, відповідно до яких, відповідач погоджується із вимогою позивачки про розірвання шлюбу. Не заперечує щодо визначення місця проживання дітей із матір`ю та просить встановити вільний графік побачень батька з дітьми. Вимогу щодо сплати аліментів на утримання дітей у розмірі 1/3 частини всіх доходів визнає.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Орган опіки та піклування Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації в судове засіданні не з`явився. Про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. На адресу Деснянського районного суду м. Києва надійшов висновку про доцільність визначення місця проживання дітей із матір`ю.

Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання не з`явились, відповідно до ст.247 ч.2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін на підставі наявних матеріалів.

Дослідивши матеріали справи, дослідивши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі, зареєстрованому 13 серпня 2009 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 1266.

У період шлюбу народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Статтею 51 Конституції України закріплено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка.

Відповідно до ст. 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Згідно з приписами ст. 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Частиною 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Під час розгляду справи судом з`ясовано, що сторони не ведуть спільне господарство, не підтримують шлюбно-сімейні стосунки та втратили один до одного почуття поваги і любові.

З часу припинення шлюбних відносин та часу знаходження позовної заяви в суді, примирення між сторонами не відбулось. Кожна з сторін не вважає можливим збереження сім`ї.

При таких обставинах суд приходить до висновку , що подальше спільне життя подружжя та збереження їх сім`ї неможливе, оскільки буде суперечити інтересам кожної із сторін.

Таким чином, вимоги про розірвання шлюбу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позовна вимога про визначення місця проживання дітей із матір`ю підлягає задоволенню , виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Згідно ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї,посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 24 постанови від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України», вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Як вбачається з положень ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Статтями 150-157 СК України передбачені обов`язки та права батьків щодо виховання, спілкування та розвитку дитини, які є рівними.

Відповідно до висновку щодо визначення місця проживання малолітньої дитини від 10.03.2023 року, Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація, на яку покладені повноваження органу опіки та піклування, вважає за доцільне визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом із матір`ю ОСОБА_1 (а.с.90-93).

Враховуючи наведене, думку відповідача, яка висловлена у письмових поясненнях останнього, суд дійшов висновку про ухвалення рішення про визначення місця проживання малолітніх дітей з матір`ю, оскільки таке рішення максимально відповідає інтересам дітей.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Згідно ч.1 ст.122 Сімейного Кодексу України дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя.

Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини.

Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 181 СК України, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Частиною 1 ст.182 СК України визначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Частиною 3 ст. 182 СК України визначено, що мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

У відповідності до положень ч.1,2 ст.3 Конвенції про права дитини, що ратифікована постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Згідно ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Крім того, відповідно до ч.ч.1,2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Щодо розміру аліментів, то суд виходить з наступного.

Суд враховує, що обов`язок по доказуванню позовних вимог, їх розміру, та по доказуванню тих обставин, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, покладається саме на позивача, і не може перекладатись на відповідача обов`язок по спростуванню доводів позивача.

У відповідності до ч.7 ст.81 ЦПК України суд позбавлений можливості самостійно збирати докази.

Підстав для звільнення відповідача від обов`язку утримувати дітей, передбачених ст.188 СК, не встановлено.

Відповідач та Позивач повинні у відповідності до вимог закону утримувати дітей, відчувати відповідальність за них, забезпечувати їм добрі умови для проживання та виховання, у тому числі, забезпечувати матеріально.

Таким чином, враховуючи думку відповідача та з урахуванням принципів розумності та справедливості суд визначає, що з відповідача на ім`я позивача слід стягнути аліменти на утримання неповнолітніх дітей в розмірі 1/3 частки усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, що у достатній мірі відповідає заявленим позивачем потребам утримання дітей, а також не є заздалегідь непомірними для їх сплати відповідачем.

Стягнення аліментів у частці заробітку (доходу) батька, матері має ціль найбільш повно захищати інтереси дитини, забезпечити їй не тільки необхідні кошти для існування, але і зберегти по можливості той рівень життя, який дитина мала при сумісному проживанні з обома батьками.

Суд вважає визначений розмір аліментів достатнім та справедливим. Стягнення аліментів у такому розмірі відповідатиме вимогам закону та інтересам дітей, не порушить прав сторін.

Згідно ст. 179 СК України, аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім`я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням.

Відповідно до вимог ст. 191 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд виходить з того, що згідно вимог Закону України «Про судовий збір» позивачка звільнена від сплати судового збору за подачу позову про стягнення аліментів.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

За змістом ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відтак, за правилами ст.141 ЦПК України пропорційно задоволеним позовним вимогам з відповідача на користь держави належить стягнути судові витрати із сплати судового збору щодо позовних вимог про стягнення аліментів в розмірі 496,20 грн.

В порядку ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивачки підлягає до стягненню судовий збір у розмірі 992,40 грн., який був сплачений позивачем при зверненні до суду з даним позовом.

Враховуючи викладені норми чинного законодавства України та ту обставину, що відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті, позивачу слід повернути з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову у розмірі 992,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5-7, 10-12, 76-83, 206, 211, 258, 259 ЦПК України, ст.ст. 11, 27, 104, 105, 110, 111, 112, 160, 161, 171, 180, 181, 182, 184, 191 СК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів - задовольнити.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 13 серпня 2009 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 1266 - розірвати.

Визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти в розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 29.07.2022 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 496,20 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді половини сплаченого судового збору у розмірі 992,40 грн.

Повернути ОСОБА_1 , з державного бюджету 50 відсотків судового збору в сумі 992,40 грн. сплаченого при подачі позову.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації - код ЄДРПОУ: 37415088, м. Київ, пр-т. Червоної Калини, 29.

Повний текст рішення суду складено: 08.05.2023 року.

Суддя: В.О.Сенюта