Рішення № 110688869, 07.03.2023, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" березня 2023 р. м. Київ Справа № 911/183/22

м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 16/108

Господарський суд Київської області

Господарський суд Київської області, одноособово, у складі судді Саванчук С.О., секретар судового засідання Сорока П.М., розглянув матеріали

за позовом Приватного підприємства "Сігма"

АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ 31462499

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПНК Пром Груп"

03065, м. Київ, вул. Козелецька, буд. 24, код ЄДРПОУ 43682035

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1

АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1

про визнання права власності

за участі представників сторін:

позивача: Руденко О.А., посвідчення адвоката України № 2717/10 від 25.11.2004, ордер серії КС №521454 від 10.01.2022;

відповідача: Кобець О.В., посвідчення адвоката України №8490/10 від 28.11.2019, довіреність від 05.10.2022;

третьої особи: Долич О.В., посвідчення адвоката України №КВ2824 від 17.03.2016, ордер серії АА №1249308 від 08.11.2022, договір №1/07-11/22-п про надання правової допомоги від 07.11.2022,

Обставини справи:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява (вх. №181/22 від 12.01.2022) Приватного підприємства "Сігма" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПНК Пром Груп" про визнання права власності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 3222410600:01:001:0022 зареєстроване за відповідачем, однак, позивач вважає, що право власності на неї перейшло до нього разом з правом власності на будівлі та споруди, що розміщенні на цій земельній ділянці, на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 19.01.2009.

Судом перевірено позовну заяву і додані до неї документи на відповідність вимогам статей 162, 164, 172, частині 5 статті 174, статті 175 Господарського процесуального кодексу України та встановлена їх невідповідність вимогам частини 1 статті 172 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.01.2021 позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про усунення недоліків (вх. №1818/22 від 04.01.2022), відповідно до якої позивач усунув недоліки позовної заяви.

Судом встановлено, що позовна заява і додані до неї документи відповідають вимогам статей 162, 164, 172, частині 5 статті 174, статті 175 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.05.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 07.06.2022.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.06.2022 підготовче засідання відкладено на 05.07.2022.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи (вх. № 7643/22 від 29.06.2022).

Через канцелярію Господарського суду Київської області надійшло клопотання позивача про витребування доказів (вх. №8189/22 від 29.06.2022).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.07.2022 підготовче засідання відкладено на 19.07.2022.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області надійшла заява про виконання ухвали (вх. №8849/22 від 19.07.2022).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від Приватного підприємства "Сігма" надійшло клопотання про долучення документу до матеріалів справи, витребуваного доказу, ухвалою Господарського суду Київської області від 05.07.2022 (вх. №8881/22 від 19.07.2022).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.07.2022 підготовче засідання відкладено на 09.08.2022.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.08.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 30.08.2022.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.08.2022 судове засідання відкладено на 20.09.2022.

Через канцелярію Господарського суду Київської області надійшло клопотання позивача про долучення доказів (вх. №11561/22 від 01.09.2022).

Через канцелярію Господарського суду Київської області надійшло клопотання позивача про долучення доказів (вх. №12649/22 від 19.09.2022).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.09.2022 повідомлено учасників справи №911/183/22, що судове засідання відбудеться 06.10.2022.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи (вх. №13912/22 від 06.10.2022).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Профкапітал" надійшла заява про вступ у справу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Профкапітал" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача (вх. №5018/22 від 05.10.2022).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.11.2022 судове засідання відкладено на 08.12.2022.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №17024/22 від 24.11.2022).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача надійшли пояснення по справі (вх. №17025/22 від 24.11.2022).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача надійшла заява щодо виконання ухвали Господарського суду Київської області від 10.11.2022 (вх. №17073/22 від 24.11.2022).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача надійшли пояснення на виконання ухвали Господарського суду Київської області від 10.11.2022 (вх. №17166/22 від 28.11.2022).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на пояснення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача (вх. №17794/22 від 06.12.2022).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. №17795/22 від 06.12.2022).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи (вх. №17805/22 від 06.12.2022).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про витребування доказів (вх. №17903/22 від 07.12.2022).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про проведення експертизи (вх. №17905/22 від 07.12.2022).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.12.2022 судове засідання відкладено на 12.01.2023.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення (вх. №110/23 від 04.01.2023, від 05.01.2023).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшло повідомлення (вх. №151/23 від 05.01.2023), в якому відповідач повідомив суд, що відділ у Києво-Святошинському районі міськрайонного управління у Києво-Святошинському районі та м. Ірпені Головного управління Держгеокадастру у Київській області, у якого ухвалою Господарського суду Київської області від 08.12.2022 витребувано докази, змінив назву і місцезнаходження.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення (вх. №178/23 від 05.01.2023).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання про долучення письмових пояснень (вх. №74/23 від 11.01.2023), в яких позивач заперечив проти проведення судової експертизи.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання, яким відповідач запропонував позивачу надати для огляду оригінали документів, що додані до позовної заяви (вх. №469/23 від 11.01.2023). Крім цього, у вказаному клопотанні міститься заява про витребування інформації з Реєстру атестованих судових експертів щодо експерта Бражнікова Петра Миколайовича, сертифікат експерта АЕ 003025 від 12.12.2013.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення (вх. №499/23 від 11.01.2023), в яких відповідач підтримав своє клопотання про призначення експертизи.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про витребування доказів (вх. №520/23 від 11.01.2023).

У судове засідання 12.01.2023 з`явились представники всіх учасників справи.

Суд розглянув заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Профкапітал" (вх. №5018/22 від 05.10.2022) про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Учасники справи заперечили проти задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Профкапітал" (вх. №5018/22 від 05.10.2022) про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, зважаючи на те, що вказаним товариством не надано доказів пов`язаності зі спірними у справі правовідносинами і, відповідно, того, яким чином рішення у справі може вплинути на його права чи обов`язки щодо однієї із сторін.

У судовому засіданні 06.10.2022 розпочато розгляд заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Профкапітал" про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, суд дійшов висновку про відкладення її розгляду до наступного судового засідання, з метою надання вказаному товариству часу для отримання доказів пов`язаності зі спірними у справі правовідносинами та підготовку аргументів того, яким чином рішення у справі може вплинути на його права чи обов`язки щодо однієї із сторін, зважаючи на те, що при розгляді даної заяви встановлено, що письмові витяги з державних реєстрів, що надані товариством на підтвердження вказаних обставин, не відповідають відомостям, що містяться у даних реєстрах, що перевірено судом під час судового засідання, про що відповідно до частин 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України: без оформлення окремим документом, без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання, судом постановлено ухвалу.

Оскільки Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Профкапітал" не подано доказів того, що рішення у даній справі може вплинути на права чи обов`язки вказаного товариства, суд дійшов висновків про відмову у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Профкапітал" (вх. №5018/22 від 05.10.2022) про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Крім того, з огляду на клопотання відповідача (вх. №469/23 від 11.01.2023) запропонувати позивачу надати для огляду оригінали документів, що долучені до позовної заяви, представник позивача у судовому засіданні 12.01.2023 надав оригінали документів, що додані до матеріалів позову, для огляду у судовому засіданні.

Судом оглянуті оригінали таких документів:

- звіт про експертну грошову оцінку: висновок про вартість об`єкта оцінки від 16.12.2021;

- технічний паспорт на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами від 17.04.2014, реєстровий №21801330;

- договір купівлі-продажу нежилих будівель №1-8 від 19.01.2009;

- витяг з Державного реєстру правочинів №6917555 від 19.01.2009;

- витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №21801330 від 06.02.2009.

Представник третьої особи заявив усне клопотання про відкладення розгляду питання про долучення додаткових пояснень позивача і розгляду пояснень.

За результатами розгляду клопотання (вх. №74/23 від 11.01.2023), усних заперечень відповідача та третьої особи про долучення доказів, що додані до цього клопотання, клопотання відповідача (вх. №469/23 від 11.01.2023) про направлення запиту до Міністерства юстиції України про отримання інформації з Реєстру атестованих судових експертів щодо експерта Бражнікова Петра Миколайовича, сертифікат експерта АЕ 003025 від 12.12.2013, а також усного клопотання третьої особи про відкладення розгляду клопотань позивача про долучення доказів та заперечень відповідача на їх залучення, суд постановив, в порядку частин 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України: без оформлення окремим документом, без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання, ухвалу про:

1. Долучити докази, що додані позивачем до клопотання (вх. №74/23 від 11.01.2023) про долучення документів до матеріалів справи.

2. У задоволенні заперечень відповідача та третьої особи про долучення доказів, що додані до клопотання (вх. №74/23 від 11.01.2023) про долучення документів відмовити, оскільки позивачем доведена неможливість подати ці докази раніше.

3. У задоволенні клопотання відповідача (вх. №469/22 від 11.01.2022) у частині направлення запиту до Міністерства юстиції України про отримання інформації з Реєстру атестованих судових експертів щодо експерта Бражнікова Петра Миколайовича, сертифікат експерта АЕ 003025 від 12.12.2013 - відмовити.

За результатами розгляду клопотання відповідача (вх. №520/23 від 11.01.2023) про витребування доказів, суд дійшов висновку про його задоволення.

Крім цього, за результатами огляду оригіналу доказу позивача: звіт про експертну грошову оцінку: висновок про вартість об`єкта оцінки від 16.12.2021 (підстава проведення оцінки: договір №СИБ від 16.12.2021; замовник: Товариство з обмеженою відповідальністю "ПНК Пром Груп"; адреса об`єкта оцінки: земельна ділянка (кадастровий номер 3222410600:01:001:0022), АДРЕСА_2; суб`єкт оціночної діяльності: ФОП Лук`яненко Тамара Володимирівна (копія вказаного письмового доказу додана до матеріалів справи - є додатком до позовної заяви), судом встановлено, що вказаний звіт виготовлений на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю "ПНК Пром Груп".

Представники відповідача заявили усне клопотання про надання позивачем пояснень про те, яким чином позивач отримав оригінал документу, що належить відповідачу.

Представник позивача повідомив, що він не володіє інформацією про те, звідки цей доказ у позивача та не заперечує проти опитування керівників позивача та відповідача.

У судовому засіданні узгоджено витребування інформації у керівників обох сторін, з таких питань:

- керівнику Приватного підприємства "Сігма": яким чином Приватне підприємств "Сігма" отримало цей письмовий доказ в оригіналі?

- керівнику Товариства з обмеженою відповідальністю "ПНК Пром Груп": Чи виступало Товариство з обмеженою відповідальністю "ПНК Пром Груп" замовником вказаного звіту про експертну грошову оцінку, чи отримувало такий звіт, чи укладався товариством договір №СИБ від 16.12.2021 з ФОП Лук`яненко Тамарою Володимирівною?

Крім цього, суд дійшов висновку для зобов`язання Приватного підприємства "Сігма" забезпечити можливість огляду оригіналу письмового доказу - звіту про експертну грошову оцінку: висновок про вартість об`єкта оцінки від 16.12.2021 у наступному судовому засіданні, з урахуванням відповідей директорів позивача та відповідача.

Також, ухвалою Господарського суду Київської області від 12.01.2023 відкладено розгляд клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ПНК Пром Груп" про проведення експертизи (вх. №17905/22 від 07.12.2022) на наступне судове засідання, а судове засідання у справі відкладено на 09.02.2023.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача системою «Електронний суд» надійшли письмові пояснення (вх. №267/23 від 27.01.2023).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача електронною поштою надійшли додаткові письмові пояснення (вх. №1980/23 від 01.02.2023).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача електронною поштою надійшли письмові пояснення (вх. №1982/23 від 01.02.2023).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача електронною поштою надійшла заява (вх. №2016/23 від 01.02.2023).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення (вх. №2129/23 від 02.02.2023).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача електронною поштою надійшло клопотання про зупинення провадження у справі (вх. №2514/23 від 08.02.2023).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача електронною поштою надійшли письмові пояснення (вх. №2382/23 від 09.02.2023).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів (вх. №2583/23 від 09.02.2023).

У судове засідання 09.02.2023 з`явились представники всіх учасників справи.

У судовому засіданні 09.02.2023 заявлено усне клопотання представника відповідача про поновлення строку для долучення доказів до матеріалів справи. За результатами розгляду клопотання представника відповідача про поновлення строків для долучення доказів до матеріалів справи (вх. №1980/23 від 01.02.2023) відповідно до частин 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України: без оформлення окремим документом, без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання, суд постановив ухвалу про задоволення даного клопотання, оскільки відповідачем доведена неможливість долучити вказані докази раніше, відповідно до частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, а саме: через введення воєнного стану і неможливість отримати докази раніше.

У судовому засідані 09.02.2023 заявлено усне клопотання представника відповідача про поновлення строку для долучення доказів до матеріалів справи. За результатами розгляду у судовому засіданні двох клопотань відповідача: письмового - про подання висновку експерта та усного - про поновлення строку на подання такого доказу, відповідно до частин 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України: без оформлення окремим документом, без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання, суд постановив ухвалу про задоволення обох клопотань, оскільки відповідачем доведена неможливість долучення доказу раніше, відповідно до частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, а саме: через введення воєнного стану і неможливість отримати доказ раніше, оскільки питання долучення цього доказу постало під час розгляду справи по суті.

У судовому засіданні 09.02.2023, за результатами розгляду клопотання (вх. №2514/23 від 08.02.2023) ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі №911/183/22, відповідно до частин 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України: без оформлення окремим документом, без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання, суд постановив ухвалу про відмову у задоволені такого клопотання, оскільки: по-перше, відповідно до частини 3 статті 195 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-5 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу; по-друге, за статтею 227 Господарського процесуального кодексу України заявником не обґрунтована об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі, суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду; по-третє, у справах №911/183/22 та №369/4002/21 різні способи захисту права.

У судовому засіданні 09.02.2023 заявлено усне клопотання представника позивача про оголошення перерви для формування позиції щодо проведення експертизи. Відповідно до частин 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України: без оформлення окремим документом, без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання, суд постановив ухвалу про задоволення усного клопотання позивача та відповідно до частини 5 статті 161 Господарського процесуального кодексу України надання строку на подання додаткових пояснень з питання проведення судової експертизи - до 01.03.2023.

У судовому засіданні 09.02.2023 оголошено перерву до 02.03.2023, відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача системою «Електронний суд» надійшло клопотання (вх. №605/23 від 28.02.2023).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача електронною поштою надійшли додаткові письмові пояснення (вх. №4032/23 від 02.03.2023).

У судове засідання 02.03.2023 з`явились представники всіх учасників справи.

У судовому засіданні 02.03.2023 представником відповідача заявлене клопотання про зняття перших двох запитань експерту у клопотанні відповідача про проведення судової експертизи (вх. №17905/22 від 07.12.2022).

У судовому засіданні 02.03.2023 оголошено перерву до 07.03.2023, відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача електронною поштою надійшло клопотання про уточнення питань для проведення експертизи (вх. №4347/23 від 06.03.2023).

У судове засідання 07.03.2023 з`явились представники всіх учасників справи.

У судовому засіданні 07.03.2023, за результатами розгляду клопотання відповідача про призначення у справі судової експертизи (вх. №17905/22 від 07.12.2022), суд, відповідно до частин 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України: без оформлення окремим документом, без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання, постановив ухвалу про відмову у задоволенні даного клопотання, у зв`язку із невідповідністю даного клопотання частині першій статті 99 Господарського процесуального кодексу України та з метою дотримання принципу процесуальної економії, який, у першу чергу, спрямований на пришвидшення розгляду справи (вирішення спору) та зменшення судових витрат. Оскільки до предмету доказування у даній справі відноситься не фактичне розташування та наявність будівлі позивача на спірній земельній ділянці, станом на даний час, а ті обставини, які існували на час укладення договору купівлі-продажу цієї будівлі з позивачем і саме ці обставини мають бути доведені позивачем під час розгляду справи по суті: чи визначалась земельна ділянка для спірних будівель тоді; яким чином визначав договір купівлі-продажу розмір земельної ділянки для об`єкту нерухомого майна; як закон регулював, на той момент, обставини переходу земельної ділянки разом з об`єктом нерухомості та чи є підстави для задоволення тих вимог позивача, які він визначив у своєму позові, зважаючи на обраний ним спосіб захисту. Крім цього, експертиза призначається тільки в тих випадках, коли спірні обставини неможливо встановити за іншими доказами у матеріалах справи.

У судовому засіданні 07.03.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

За результатами розгляду матеріалів справи, дослідження доказів та оцінки їх у сукупності, суд -

встановив:

1. Правовідносини сторін

19.01.2009 між Приватним підприємством "Сігма" (далі - позивач) та Закритим акціонерним товариством "Київський м`ясопереробний завод" укладений договір купівлі-продажу нежилих будівель, а саме: адміністративний корпус під літерою "А" загальною площею 850,9 кв.м та виробничий корпус під літерою "Б" загальною площею 2806,0 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 (далі - договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 19.01.2009).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.02.2010 порушено провадження у справі № Б11/013-10 про банкрутство Закритого акціонерного товариства "Київський м`ясопереробний завод". 02.06.2015 Державна податкова інспекція у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області звернулась до Господарського суду Київської області із заявою в межах справи № Б11/013-10 про банкрутство Закритого акціонерного товариства "Київський м`ясопереробний завод" про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 19.01.2009, повернення сторін у первинний стан, який існував до укладення даного договору купівлі-продажу та визнання права власності на нежилі будівлі. Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.07.2015, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2018 у справі № Б11/013-10 заява Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області задоволена повністю - визнано недійсним договір купівлі-продажу від 19.01.2009 та повернуто сторони у первинний стан, який існував до укладення договору купівлі-продажу нежилих будівель від 19.01.2009. Постановою Верховного Суду у справі № Б11/013-10 від 05.07.2018 частково задоволено касаційну скаргу позивача, постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2018 та ухвалу Господарського суду Київської області від 08.07.2015 у справі № Б11/013-10 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Київської області. Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.12.2018, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2019 у справі № Б11/013-10 відмовлено у задоволенні заяви Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 02.06.2015 №1152/9/10-13-10-09 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 19.01.2009.

21.12.2017 у процедурі банкрутства Закритого акціонерного товариства "Київський м`ясопереробний завод" ОСОБА_1 (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача) здійснив купівлю цілісного майнового комплексу банкрута (розташований на трьох земельних ділянках, інвентаризація яких не проводилась), до складу якого, серед іншого майна, входили адміністративний корпус (літ. «А») загальною площею 850,9 кв.м, виробничий корпус (літ. «Б») загальною площею 2806,0 кв.м та земельна ділянка з кадастровим номером 3222410600:01:001:0022.

17.07.2020 за Товариством з обмеженою відповідальністю "ПНК Пром Груп" (далі - відповідач) зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222410600:01:001:0022. Підстави для даної реєстрації такі: акт №1 приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "ПНК пром груп", серія та номер: 510,511, виданий 02.07.2020, видавник: Парубець Є.B., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу та рішення №1, серія та номер: 473, виданий 23.06.2020, видавник: Парубець Є.В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу.

2. Аргументи позивача

Позивач вважає, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222410600:01:001:0022 площею 1.2928 га, цільове призначення: для виробничих потреб - перейшло до нього разом з правом власності на будівлі та споруди, розміщені на цій земельній ділянці на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 19.01.2009. Позивач відзначає, що порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок, будівлю або споруду визначаються статтею 377 Цивільного кодексу України та статтею 120 Земельного кодексу України, та, відповідно, посилається на них у своїх заявах по суті справи.

У позовній заяві позивачем зазначено, що договором купівлі-продажу нежилих приміщень від 19.01.2009 розмір земельної ділянки не визначений, і відповідно до приписів статті 377 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 120 Земельного кодексу України до нього перейшло право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята придбаним нерухомим майном та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для обслуговування нежилих будівель: адміністративний корпус під літерою "А" загальною площею 850,9 кв.м та виробничий корпус під літерою "Б" загальною площею 2806,0 кв.м.

Також позивач посилається на наявну в матеріалах справи схему розташування будівель та споруд, що є частиною технічного паспорту на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 . Згідно з даною схемою адміністративний корпус під літерою "А" загальною площею 850,9 кв.м та виробничий корпус під літерою "Б" загальною площею 2806,0 кв.м розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 3222410600:01:001:0022 площею 1.2928 га. Крім цього, позивач зауважує, що з даної схеми вбачається, що загальна площа земельної ділянки складає 12928,00 кв.м, з них: під забудовою - 3350,00 кв.м, під двором - 9578,00 кв.м. Тобто, позивач посилається на даний технічний паспорт як на доказ, що підтверджує розташування будівель, придбаних ним за договором купівлі-продажу нежилих приміщень від 19.01.2009, на спірній земельній ділянці.

Також позивачем під час розгляду справи долучена довідка від 09.01.2023 експерта Бражнікова Петра Миколайовича (кваліфікаційний сертифікат відповідального виконавця окремих видів робіт (послуг), пов`язаних із створенням об`єкта архітектури серія АЕ №003025 від 12.12.2013), яким виготовлений вищезазначений технічний паспорт, щодо показників на виробничий будинок. У даній довідці зазначається, що при виготовленні технічого паспорту зафіксовано, що на земельній ділянці з кадастровим номером 3222410600:01:001:0022 площею 1.2928 га розташовані нежилі будівлі (адміністративний корпус під літерою "А" загальною площею 850,9 кв.м та виробничий корпус під літерою "Б" загальною площею 2806,0 кв.м).

Окрім цього, позивач посилається на рішення Києво-Святошинського районного суду від 16.07.2021 у справі №369/4002/21, яким задоволено його позов до ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Профкапітал" про витребування з чужого незаконного володіння нерухомого майна (адміністративний корпус під літерою "А" загальною площею 850,9 кв.м та виробничий корпус під літерою "Б" загальною площею 2806,0 кв.м).

З огляду на викладене вище, позивачем заявлена вимога про визнання за ним права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222410600:01:001:0022 площею 1.2928 га. Також позивачем заявлена вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача на земельну ділянку з кадастровим номером 3222410600:01:001:0022 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1366127832224; номер запису про право власності/довірчої власності 37423658) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

3. Аргументи відповідача

Відповідач заперечує проти позову в повному обсязі та вважає його необґрунтованим та таким, що подано з порушенням вимог як матеріального, так і процесуального законодавства.

Відповідач наголошує, що позивач вважає, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222410600:01:001:0022, площею 1,2928 га за адресою: АДРЕСА_2 перейшло до нього разом з правом власності на будівлі та споруди, розміщені на цій земельній ділянці на підставі договору купівлі-продажу нежилих будівель від 19.01.2009, в силу приписів положень статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України. Також відповідач наголошує, що позивач, окрім іншого, грунтує твердження про розміщення придбаних будівель на спірній земельній ділянці наявною в матеріалах справи схемою розташування будівель та споруд, що є частиною технічного паспорту на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 .

Відповідач зазначає, що вказаний технічний паспорт виготовлено на замовлення позивача 17.04.2014, та у своєму складі він має схему розташування будівель та споруд, план виробничого будинку адміністративний корпус за літ «А» 2 поверхи, експлікацію приміщень виробничого будинку адміністративний корпус за літ «А», план виробничого будинку виробничого корпусу за літ «Б» 1 поверх, експлікацію виробничого будинку виробничого корпусу за літ «Б», характеристику виробничого будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, копію кваліфікаційного сертифікату експерта Бражнікова Петра Миколайовича.

Відповідач вважає, що вищезазначений технічний паспорт не є належним та допустим доказом знаходження нежитлових будівель, що належать позивачу, на земельній ділянці з кадастровим номером 3222410600:01:001:0022, яка належить відповідачу. Відповідач відзначає, що технічний паспорт не містить у своєму складі жодних відомостей про земельну ділянку, таким чином, неможливо встановити на якій підставі експертом сформовано схему розташування будівель та споруд та внесено на неї кадастровий номер земельної ділянки. Також відповідач зауважує, що відомості у технічному паспорті суперечать відомостям Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 21.06.2017, у частині наявних на земельній ділянці будівель та у частині невідповідності абрисів земельної ділянки.

Окрім цього, відповідач зазначає, що долучена позивачем довідка від 09.01.2023 експерта Бражнікова Петра Миколайовича не має братись до уваги судом, у зв`язку з тим, що згідно з наявними публічними даними, отриманими з сайту clarity-project.info, кваліфікаційний сертифікат відповідального виконавця окремих видів робіт (послуг), пов`язаних із створенням об`єкта архітектури серія АЕ №003025 від 12.12.2013 ОСОБА_2 , на час розгляду даної справи, не є дійсним.

Відповідач зауважує, що згідно з положеннями статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договору купівлі-продажу нежилих будівель від 19.01.2009) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Отже, відповідач підсумовує, що саме по собі знаходження нежитлової будівлі на земельній ділянці, не тягне за собою автоматичний перехід права на всю земельну ділянку, такий перехід можливий лише на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Відповідач зауважує, що навіть, якщо позивачем буде доведено у встановлено законом порядку, що належні йому будівлі знаходяться на спірній земельній ділянці, це жодним чином не дає автоматичного переходу прав власності на земельну ділянку, де будівлі займають приблизно 35,0% площі.

Також відповідач заявляє, що позивач обрав як спосіб захисту свого порушеного права негаторний позов. У той же час, враховуючи те, що позивачем у позовній заяві прямо визнається факт того, що на момент подання позову спірна земельна ділянка зареєстрована на праві власності за відповідачем, то подання ним негаторного позову в порядку статті 392 Цивільного кодексу України не є належним способом захисту. Відповідач відзначає, що в даній справі належним способом захисту є подання саме віндикаційного позову. Відповідач наголошує, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, заявлений позивачем негаторний позов не є відповідним способом захисту порушеного права, а це, у свою чергу, є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Окрім цього, відповідач відзначає, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.

4. Аргументи третьої особи

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_1 вважає позов необґрунтованим та безпідставним і заперечує проти задоволення позову в повному обсязі.

ОСОБА_1 повністю підтримує аргументи та доводи відповідача. Окрім цього, він наголошує, що посилання позивача на справу №369/4002/21 як таку, в якій встановлені факти, що є преюдиційними для даної справи, є незаконним та недопустимим, оскільки у справі №369/4002/21 учасниками справи були позивач, ОСОБА_1 та Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК Профкапітал", натомість, у справі №911/183/22 - Приватне підприємство "Сігма", Товариство з обмеженою відповідальністю "ПНК Пром Груп" та залучений за ініціативою суду третьою особою ОСОБА_1 , тобто, склад учасників різний.

Також ОСОБА_1 наголошував, що нежилі будівлі: адміністративний корпус під літерою "А" загальною площею 850,9 кв.м та виробничий корпус під літерою "Б" загальною площею 2806,0 кв.м - знесені.

ОСОБА_1 зазначає, що інформація про скасування процедури торгів, за якими ним здійснена купівля цілісного майнового комплексу банкрута у справі №Б11/013-10 - відсутня, а, отже, він законно придбав, серед ішого, адміністративний корпус під літерою "А" загальною площею 850,9 кв.м та виробничий корпус під літерою "Б" загальною площею 2806,0 кв.м. Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що у справі №Б11/013-10 не встановлено преюдиційних для даної справи фактів.

5. Норми права, що підлягають застосуванню

Відповідно до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За приписами статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Частиною 1 статті 377 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 19.01.2009) унормовано, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

У частині 1 статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 19.01.2009) зазначається, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

6. Фактичні обставини, встановлені судом, докази, що прийняті та відхилені судом, мотиви прийняття або відхилення кожного доказу та аргументу, викладеного сторонами у матеріалах справи та висновки суду за результатами розгляду справи

6.1. Щодо права власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 3222410600:01:001:0022, площею 1,2928 га.

Суд зазначає, що на момент розгляду справи №911/183/22 договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 19.01.2009 є дійсним.

У пункті 1 договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 19.01.2009 зазначається таке: «ПРОДАВЕЦЬ передає у власність, а ПОКУПЕЦЬ, приймає у власність НЕЖИЛІ БУДІВЛІ (АДМІНІСТРАТИВНИЙ КОРПУС) під літерою "A", з цегли, загальною площею 850,9 м?, та (ВИРОБНИЧИЙ КОРПУС) під літерою „Б", з з/бетонних панелей, загальною площею 2806,0 м, що знаходяться на земельній ділянці площею 1,2928 га, в АДРЕСА_2.».

Пунктом 9 вищезазначеного договору визначено, що зміст статті 182 Цивільного кодексу України щодо державної реєстрації, права на нерухомість і правочинів щодо нерухомості, статті 334 Цивільного кодексу України щодо моменту набуття права власності за договором, статті 657 Цивільного кодексу України щодо форми договору купівлі-продажу нежилої будівлі, статей 95, 196 Земельного кодексу України щодо прав та обов`язків землекористувачів, статті 120 Земельного кодексу України щодо переходу права на земельну ділянку при переході права на будівлю споруду, представнику покупця - роз`яснено.

Суд зазначає, що частиною 1 статті 377 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 19.01.2009) визначається, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Частиною 1 статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 19.01.2009) встановлено, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Суд констатує, що попри твердження позивача, що викладені у позовній заяві, в пункті 1 договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 19.01.2009 чітко визначено розмір земельної ділянки на якій розташовані нежилі будівлі, що придбані позивачем, а саме: 1,2928 га.

Суд зазначає, що чинне, на момент укладання договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 19.01.2009 земельне та цивільне законодавство, імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16.

Окрім цього, спираючись на судову практику у подібних правовідносинах за період 2007-2009 років, суд дійшов висновку, що для перходу права на земельну ділянку у разі переходу права власності на будівлю чи споруду, обов`язковою є наявність правовстановлюючих документів, які б підтверджували право власності чи користування попереднього власника будівель чи споруд на земельну ділянку, на якій розташоване дане нерухоме майно.

Договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 19.01.2009 укладений між позивачем та Закритим акціонерним товариством "Київський м`ясопереробний завод". У матеріалах справи наявний Державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222410600:01:001:0022, площею 1,2928 га, від 05.08.2008, який видано Закритому акціонерному товариству "Київський м`ясопереробний завод". Цільове призначення земельної ділянки відповідно до даного акту - для виробничих потреб.

Таким чином, суд зауважує, що земельна ділянка розміром 1,2928 га (кадастровий номер 3222410600:01:001:0022), на момент укладення договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 19.01.2009 належала Закритому акціонерному товариству "Київський м`ясопереробний завод", тобто, продавцю будівель позивачу, на праві власності.

Відповідно до пункту 1.4. Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна (в редакції, чинній на момент виготовлення технічного паспорту на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами від 17.04.2014), технічна інвентаризація об`єктів нерухомого майна проводиться суб`єктами господарювання, у складі яких працює один або більше відповідальних виконавців окремих видів робіт (послуг), пов`язаних із створенням об`єктів архітектури, які пройшли професійну атестацію у Мінрегіоні України та отримали кваліфікаційний сертифікат відповідно до статті 17 Закону України "Про архітектурну діяльність" та постанови Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 №554 "Деякі питання професійної атестації відповідальних виконавців окремих видів робіт (послуг), пов`язаних із створенням об`єктів архітектури" (далі - виконавці), а на підставі матеріалів технічної інвентаризації складаються, зокрема, технічні паспорти, які скріплюються підписом керівника та печаткою суб`єкта господарювання, а також підписом виконавця робіт із зазначенням серії та номера кваліфікаційного сертифіката та його печаткою.

Суд зазначає, що наявний у матеріалах справи технічний паспорт на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами від 17.04.2014 виготовлено експертом Бражніковим Петром Миколайовичем (кваліфікаційний сертифікат відповідального виконавця окремих видів робіт (послуг), пов`язаних із створенням об`єкта архітектури серія АЕ №003025 від 12.12.2013). Судом перевірено інформацію, яку надав відповідач щодо недійсності кваліфікаційного сертифікату експерта Бражнікова Петра Миколайовича станом на час розгляду даної справи. За даними з веб-сторінки clarity-project.info (на яку, зокрема, посилався відповідач) та з Порталу державної елктронної системи у сфері будівництва судом встановлено, що кваліфікаційний сертифікат серія АЕ №003025 є дійсним, а інформація про позбавлення в установленому постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 №554 "Деякі питання професійної атестації відповідальних виконавців окремих видів робіт (послуг), пов`язаних із створенням об`єктів архітектури" порядку ОСОБА_2 даного сертифіката - відсутня.

Таким чином, суд вважає технічний паспорт на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами від 17.04.2014 та довідку від 09.01.2023 експерта Бражнікова Петра Миколайовича належними доказами у даній справі та розглядає дані докази у сукупності з іншими, що наявні у матеріалах справи.

Суд врахував імперативність приписів статті 377 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 19.01.2009) та статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 19.01.2009) щодо переходу права власності на земельну ділянку разом із придбаними будівлями на ній, наявні в матеріалах справи докази, а саме: договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 19.01.2009, Державний акт на право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 3222410600:01:001:0022, площею 1,2928 га, від 05.08.2008, технічний паспорт на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами від 17.04.2014, та дійшов висновку, що позивачу перейшло право на спірну в даній справі земельну ділянку з кадастровим номером 3222410600:01:001:0022 разом з правом власності на нежилі будівлі, адміністративний корпус під літерою "А" загальною площею 850,9 кв.м та виробничий корпус під літерою "Б" загальною площею 2806,0 кв.м, з 19.01.2009.

Інші доводи і докази учасників справи не спростовують вищевикладених висновків суду.

При цьому, суд підкреслює, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, зокрема, положення статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України, не передбачають додаткових дій чи умов для такого набувача для отримання права на земельну ділянку, зокрема, звернення з позовом до суду про визнання такого права, відтак, позивачем неправильно визначене як право, що порушене, так і спосіб його захисту.

Також суд відзначає, що, на момент укладення договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 19.01.2009, на відміну від чинного на даний момент, законодавство, зокрема, стаття 120 Земельного кодексу України, не визначало істотною умовою договору про відчуження об`єкту нерухомості кадастровий номер земельної ділянки, на якій цей об`єкт нерухомості розташований, відтак, його відсутність у договорі купівлі-продажу нежилих приміщень від 19.01.2009 не впливає на висновки суду про однозначну визначеність у договорі розміру земельної ділянки, що переходить за договором разом з об`єктом нерухомості.

Окремо суд зазначає, що оскільки право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222410600:01:001:0022 перейшло до позивача з 19.01.2009, то фізична наявність чи відсутність придбаних будівель, станом на момент розгляду справи 911/183/22, не несе юридичних наслідків для права власності на спірну земельну ділянку та не впливає на розгляд даної справи по суті.

6.2. Щодо обраного позивачем способу захисту.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, особа, звертаючись до суду, вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до положень частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №903/1030/19.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд з прав людини указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, також залежить від характеру скарги заявника. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Таким чином, під ефективним засобом (способом) захисту слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, по захист якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки, зокрема, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Аналогічні висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18.

У главі 29 Цивільного кодексу України, зокрема, передбачаються такі способи захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Суд зазначає, що 17.07.2020 за відповідачем зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 3222410600:01:001:0022. У той же час, судом вище встановлено, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222410600:01:001:0022 перейшло до позивача з 19.01.2009.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц зазачається таке: « 72. Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.».

У вищезазначеній постанові, також, зазначається: « 61. Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15- ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70)). 62. З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності). 63. Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності. 64. Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа. 65. З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна. 66. Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.».

Враховуючи вищезазначені позиції Великої Палати Верховного Суду, наявні у матеріалах справи докази та власні висновки, суд зазачає, що позивач набув право володінння спірною земельною ділянкою з кадастровим номером 3222410600:01:001:0022 19.01.2009 та є її законним володільцем. У той же час, відповідач є фактичним володільцем спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3222410600:01:001:0022. З огляду на це, суд дійшов висновку, що належним способом захисту права, про порушення якого заявляє позивач у даній справі є подання віндикаційного позову про витребування спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3222410600:01:001:0022 з незаконого володіння. Суд констатує, що позивачем у даній справі обрано неналежний спосіб захисту своїх порушених прав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі №914/2618/16 зазначається таке: «28. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).».

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову через обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав.

6.3. Щодо строку розгляду справи.

Справа розглянута з перевищенням строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, з огляду на таке.

Відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

У зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України на підставі Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05:30 год. 24.02.2022 строком на 30 діб. Воєнний стан в Україні неодноразово було продовжено і він діяв на час розгляду справи на всіх стадіях судового процесу та під час ухвалення рішення.

Господарський суд Київської області знаходиться на території міста Києва, який з першого дня військової агресії перебуває під постійними ворожими обстрілами, у місті Києві постійно, майже кожного дня, оголошуються повітряні тривоги (у тому числі й тривалі), під час яких судові засідання не проводяться: відповідно до розпорядження Голови Господарського суду Київської області №6-А від 19.07.2022 "Про порядок дій при оголошенні повітряної тривоги", у разі оголошення сигналу "повітряна тривога" суддям, працівникам апарату та відвідувачам суду необхідно негайно залишити приміщення суду та прослідувати до найближчого укриття.

Негативний вплив на строк розгляду даної справи також мала тривала відсутність фінансування суду на відправлення процесуальних документів учасникам судового процесу, у зв`язку із чим, суд протягом значного часу не міг повідомити відповідача про розгляд позову до нього засобами поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення, тоді як повідомлення судом в порядку статті 120 Господарського процесуального кодексу України електронною поштою та телефонним зв`язком не призводило до залучення до участі в даній справі відповідача, що враховувалось судом з метою дотримання однієї з основних засад (принципів) господарського судочинства: змагальності сторін, що встановлено пунктом 4 частини 3 статті 2, статтею 13 Господарського процесуального кодексу України.

Вперше відповідач повідомив суду про його обізнаність про розгляд справи клопотанням про відкладення судового засідання, що зареєстроване канцелярією суду 06.10.2022, наголосивши на тому, що досі не повідомлений судом належним чином засобами поштового зв`язку, проте, визнавши повідомлення його судом телефонограмами, судом враховано, що строки на вчинення процесуальних дій не можуть бути безпідставно скорочені судом, а їх встановлення спрямоване на забезпечення належної реалізації учасниками судового провадження своїх процесуальних прав, відтак, з моменту підтвердження відповідачем його повідомлення про розгляд справи, суд розглянув справу у загальний строк, що визначений Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи у господарському суді, з урахуванням можливості продовження на 30 днів підготовчого провадження, а відкладення судових засідань здійснювалось за клопотаннями учасників справи, що були спрямовані на реалізацію ними їх процесуальних прав: отримання доказів, доведення необхідності призначення судової експертизи та її заперечення, витребування оригіналів доказів та письмового опитування інших учасників справи тощо, а також підготовкою заперечень на клопотання та доводи інших учасників справи.

Беручи до уваги викладене, з об`єктивних причин справа розглянута судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

7. Результати розгляду справи

7.1. Згідно з статтею 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування; питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. У справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суди мають також враховувати практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у справах "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), Трофимчук проти України (рішення від 28.10.2010), де Суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Водночас, Верховний Суд зазначає, що такий висновок Європейського суду з прав людини звільняє суди від обов`язку надавати детальну відповідь на кожен аргумент скаржника, проте не свідчить про можливість взагалі ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2019 у справі № 910/7054/18 та від 12.02.2019 у справі № 911/1694/18).

7.2. Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи у їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

8. Розподіл судових витрат

Згідно з статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача залишаються за позивачем.

Враховуючи вищенаведені фактичні обставини справи та керуючись статтями 13, 73, 74, 77-79, 86, 129, 232, 237, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

вирішив:

1. У задоволенні позову (вх. №181/22 від 12.01.2022) Приватного підприємства "Сігма" (08132, АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ 31462499) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПНК Пром Груп" (03065, місто Київ, вулиця Козелецька, будинок 24, код ЄДРПОУ 43682035) про визнання права власності - відмовити повністю.

2. Судові витрати позивача залишити за позивачем.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 08.05.2023.

Суддя С.О. Саванчук