Рішення № 110688829, 08.05.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.05.2023Справа № 910/1663/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛТ ЛОГІСТИК"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕТОНРОФОРМ"

про стягнення заборгованості

Суддя Гумега О.В.

Секретар судового засідання

Ратківська А.Р.

Представники: без виклику учасників справи

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛТ ЛОГІСТИК" (далі - позивач, ТОВ "АЛТ ЛОГІСТИК") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕТОНРОФОРМ" (далі - відповідач, ТОВ "БЕТОНРОФОРМ") про стягнення заборгованості у загальному розмірі 82 962,30 грн, з яких: 36 000,00 грн заборгованості, 17 240,69 грн пені, 26 640,20 грн інфляційних збитків, 3 081,41 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до умов укладеного між сторонами Договору про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом № 10022020-1 від 10.02.2020 (далі - Договір), позивач здійснив перевезення, оплата за якими здійснена відповідачем не у повному обсязі та з порушенням строку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 позовну заяву ТОВ "АЛТ ЛОГІСТИК" залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.

20.02.2022 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (письмові пояснення).

20.02.2022 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові письмові пояснення з доказами направлення заяви про усунення недоліків відповідачу.

Заява про усунення недоліків позовної заяви містила позовні вимоги в новій редакції (з урахуванням змін, внесених для виправлення технічної описки, допущеної при складанні позовної заяви, а також часткового погашення відповідачем заборгованості після подання позовної заяви), відповідно до яких позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у загальному розмірі 73 212,55 грн, з яких: 26 000,00 грн заборгованості, 17 240,69 грн пені, 26 848,20 грн інфляційних збитків, 3 123,66 грн 3% річних.

Суд розцінив подану позивачем заяву про усунення недоліків позовної заяви у вищевказаній частині як заяву про зменшення позовних вимог та прийняв її до розгляду із визначеними позивачем у цій заяві позовними вимогами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2023 прийнято позовну заяву ТОВ "АЛТ ЛОГІСТИК" до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/1663/23, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

28.03.2023 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача на позовну заяву, який сформовано в системі "Електронний суд". Відповідно до відзиву на позовну заяву відповідач просив суд: визнати поважними причини неподання відзиву, поновити строк для подання відзиву, прийняти до розгляду відзив на позовну заяву; у задоволенні позову у справі № 910/1663/23 відмовити у повному обсязі; витребувати у позивача оригінали доданих до позову документів (доказів).

28.03.2023 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, яке сформоване в системі "Електронний суд". Відповідно до клопотання відповідач просив суд, у разі прийняття судом рішення про відмову в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, прийняти рішення про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

30.03.2023 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, направлена до суду засобами поштового зв`язку 29.03.2023. Відповідно до цієї заяви позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у загальному розмірі 37 814,15 грн, з яких: 10 539,48 грн заборгованості, 15,59 грн 3% річних, 27 259,08 грн інфляційних втрат.

Суд прийняв до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 клопотання відповідача про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву задоволено; поновлено відповідачу строк подання відзиву; відзив відповідача долучено до матеріалів справи; клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення; відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін; відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про витребування у позивача оригіналів документів (доказів); витребувано у позивача оригінали документів; витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії документів.

18.04.2023 через діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, направлена до суду засобами поштового зв`язку 10.04.2023.

21.04.2023 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача на позовну заяву, який сформовано в системі "Електронний суд, до якого додано копії документів, витребуваних ухвалою суду від 10.04.2023

Зі змісту відзиву на позовну заяву, поданого відповідачем 21.04.2023, вбачається, що останній фактично є доповненням до раніше поданого відповідачем відзиву на позовну заяву. Враховуючи, що ГПК України не передбачено процесуальної можливості подання відповідачем доповнення до відзиву на позовну заяву, суд розцінює такі доповнення як заяву з процесуальних питань у порядку ст. 169, 170 ГПК України.

24.04.2023 через діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення, направлені до суду засобами поштового зв`язку 20.04.2023. У якості додатків до цих пояснень позивачем додано оригінали документів, витребуваних ухвалою суду 10.04.2023, які позивач просив суд повернути йому після їх дослідження.

04.05.2023 через відділ діловодства суду позивачем подано письмові пояснення, згідно яких позивач вважає, що оскільки доповнення до відзиву разом із документами, наданими на виконання вимог ухвали суду від 10.04.2023, подані відповідачем з порушенням встановленого судом строку, то вони мають бути залишені судом без розгляду. Позивач також зазначив про правомірність застосування ним положень ст. 534 ЦК України щодо черговості задоволення вимог до відповідача.

Суд відхиляє як безпідставні доводи позивача про те, що доповнення до відзиву разом із документами на вимогу ухвали суду від 10.04.2023 були подані відповідачем з порушенням встановленого судом строку. Так, згідно п. 8 резолютивної частини ухвали суду від 10.04.2023 у відповідача витребувано копії документів згідно переліку, які відповідач мав подати до суду у строк до 24.04.2023. Строк направлення цих документів позивачу ухвалою суду не встановлено. Витребувані судом у відповідача копії документів фактично подані відповідачем до суду 21.04.2023, а відтак у строк, встановлений судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (ч. 1 ст. 169 ГПК України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено подані сторонами заяви по суті справи та заяви з процесуальних питань і додані до них докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень, та дослідивши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

10.02.2020 між ТОВ "АЛТ ЛОГІСТИК" (далі - позивач, виконавець) та ТОВ "БЕТОНРОФОРМ" (далі - відповідач, замовник) укладено Договір про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом № 10022020-1 (далі - Договір або Договір № 10022020-1 від 10.02.2020).

Сторони узгодили, що предметом Договору є порядок взаємовідносин, які виникають між замовником і виконавцем при здійсненні автомобільних перевезень вантажів в міжнародному та внутрішньодержавному сполученнях, транспортними засобами перевізника шляхом укладання договору по транспортним замовленням (заявкам) виконавця та пов`язаних із ними інших послуг (п. 1.1 Договору).

Згідно з пунктом 1.2 Договору замовник доручає, а виконавець приймає на себе обов`язки від свого імені та за рахунок замовника здійснювати транспортно - експедиційне обслуговування експортно-імпортних, транзитних, збірних та інших вантажів залізничним, автомобільним та іншими видами транспорту по території України, країн СНД та інших держав (далі - послуги).

За умовами п. 2.4, 2.5 Договору узгоджено, що для здійснення кожного перевезення замовник в термін не пізніше 48 годин до бажаної дати початку перевезень оформлює та передає виконавцю факсимільним чи електронним зв`язком транспортне замовлення (заявку). Транспортне замовлення (заявка) є невід`ємною частиною Договору. У випадку виникнення розбіжностей у тлумаченні умов за даним Договором, пріоритетними є умови (відомості), зазначені в транспортному замовленні (заявці).

Пунктом 5.1 Договору встановлено, що платежі та розрахунки за виконання доручення замовника виконуються відповідно до виставленого рахунку. Рахунок вважається врученим замовникові з дати його виставлення. Сторони погодили будь-які документи, що мають відношення до цього Договору, передані за допомогою факсимільного або електронного зв`язку мають силу оригіналу, до моменту отримання замовником всіх документів.

Відповідно до п. 5.2 Договору розрахунки за Договором здійснюються сторонами у безготівковій формі в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів з рахунку замовника на рахунок виконавця, протягом 2-х (двох) банківських днів з моменту отримання та підписання акту виконаних робіт, рахунку-фактури, ТТН/СМR з відміткою одержувача вантажу про його отримання й копії квитанцій за додаткові витрати виконавця, якщо у транспортному замовленні (заявці) не вказані інші умови оплати за кожне окреме перевезення, при цьому, всі банківські витрати та комісії у зв`язку з таким перерахуванням сплачуються замовником.

Згідно з п. 5.3 Договору датою платежу вважається дата зачислення коштів на рахунок Виконавця.

Відповідно до п. 8.1 Договору даний Договір набирає законної сили з моменту його підписання і діє до 31.12.2020, що не звільняє сторони від повного виконання сторонами прийнятих на себе обов`язків.

Пунктом 8.3 Договору узгоджено, що якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії Договору жодна із сторін не вимагатиме його припинення, Договір вважається продовженим на тих же умовах і на той же строк.

Позивач зазначив, що відповідно до Заявки на транспортно-експедиційне обслуговування в міжміському сполученні 180122 від 18.01.2022 (далі - Заявка № 1) за замовленням відповідача було здійснено перевезення за маршрутом Боххум (Німеччина) - Київ (Україна), що підтверджується Актом надання послуг № 23 від 25.01.2022. Вартість перевезення за Заявкою № 1 склала 70 642,00 грн, на оплату якого відповідачу був виставлений Рахунок на оплату № 23 від 25.01.2022 на суму 70 642,00 грн.

Заявкою № 1 передбачено, що оплата здійснюється "Згідно Договору до 3-5 банківських днів по оригіналах", відтак, як стверджує позивач, оплата за Заявкою № 1 мала бути здійснена відповідачем у строк до 01.02.2022 включно. Проте, відповідач здійснив лише часткову оплату, з урахуванням якої, станом на дату подання позивачем заяви про усунення недоліків позовної заяви, заборгованість відповідача за Заявкою № 1 становила 26 000,00 грн.

Позивач зазначив, що відповідно до Заявки на транспортно-експедиційне обслуговування в міжміському сполученні 030222 від 10.02.2022 (далі - Заявка № 2) за замовленням відповідача було здійснено перевезення за маршрутом Заокский (Росія) - Київ (Україна), що підтверджується Актом надання послуг № 48 від 10.02.2022. Вартість перевезення за Заявкою № 2 склала 37 000,00 грн, на оплату якого відповідачу був виставлений рахунок на оплату № 48 від 09.02.2022 на суму 37 000,00 грн.

Заявкою № 2 передбачено, що оплата здійснюється "Згідно Договору до 3-5 банківських днів по оригіналах", відтак, як стверджує позивач, оплата за Заявкою № 2 мала бути здійснена відповідачем у строк до 17.02.2022 включно. Проте, відповідач лише 22.12.2022 здійснив оплату за Заявкою № 2 у сумі 37 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 381 від 21.12.2022 (проведено банком 22.12.2022).

Позивач також зазначив, що за замовленням відповідача було здійснено перевезення по м. Києву (далі - Замовлення), що підтверджується Актом надання послуг № 65 від 22.02.2022. За цим Замовленням сторонами не підписувалась у письмовій формі заявка на транспортно-експедиційне обслуговування (заявка була подана відповідачем засобами телефонного зв`язку), оскільки послуги надавались відповідно до основних положень Договору, без будь-яких особливостей даного перевезення. Вартість перевезення за Замовленням склала 4 600,00 грн, на оплату якого відповідачу був виставлений рахунок на оплату № 65 від 22.02.2022 на суму 4 600,00 грн.

Враховуючи п. 5.2 Договору, позивач зазначив, що оплата за рахунком № 65 від 22.02.2022 мала бути здійснена відповідачем у строк до 24.02.2022 включно. Проте, як стверджує, відповідач лише 28.12.2022 здійснив оплату у сумі 4 600,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 382 від 21.12.2022 (проведено банком 28.12.2022).

Отже, спір у справі виник у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати перевезень, здійснених за вищевказаними заявками та замовленням, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість перед позивачем у загальному розмірі 73 212,55 грн, з яких: 26 000,00 грн заборгованість (за Заявкою № 1), 17 240,69 грн пеня, 26 848,20 грн інфляційні збитки, 3 123,66 грн 3% річних. Позовні вимоги у таких сумах позивач заявив до стягнення з відповідача з урахуванням поданої ним заяви про усунення недоліків позовної заяви.

Після відкриття провадження у справі, позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог (№ 27/03-1 від 27.03.2023), відповідно до якої заявлено до стягнення з відповідача 37 814,15 грн, з яких: 10 539,48 грн заборгованості, 15,59 грн 3% річних, 27 259,08 грн інфляційних втрат.

Згідно наведеної заяви про зменшення розміру позовних вимог позивач підтвердив, що відповідач здійснив оплату 26 000,00 грн платіжною інструкцією № 69 від 03.03.2023 (проведено банком 09.03.2023) та 10 000,00 грн - платіжною інструкцією № 77 від 10.03.2023 (проведено банком 10.03.2023). Враховуючи ст. 534 ЦК України, позивач зазначив, що сплачені відповідачем платежі в погашення заборгованості перед позивачем погашають вимоги за 3% річних, що були нараховані до часткового погашення відповідачем заборгованості, пені та частково суми боргу за Договором. Сплату решти заборгованості та платежів, нарахованих у зв`язку із несвоєчасним погашенням заборгованості у добровільному порядку відповідач не здійснює. З урахуванням наведеного, позивачем було змінено обгрунтований розрахунок заборгованості відповідача перед позивачем, нову редакцію якого додано до заяви про зменшення позовних вимог.

Суд прийняв до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, з урахуванням якої розглядаються позовні вимоги ТОВ "АЛТ ЛОГІСТИК" до ТОВ "БЕТОНРОФОРМ" про стягнення 37 814,15 грн, з яких: 10 539,48 грн основного боргу, 15,59 грн 3% річних, 27 259,08 грн інфляційних втрат.

Заперечуючи проти задоволення позову у повному обсязі, відповідач зазначив таке:

- згідно заявок, які надані позивачем в обґрунтування позовних вимог, сторони Договору змінили умови оплати, зазначивши: "Згідно Договору до 3-5 банківських днів по оригіналах":

- відповідач вважає, що фактично змінивши умови оплати у заявках, сторони не зазначили, який саме строк для оплати саме за відповідним замовленням. На думку відповідача, значення фрази "по оригіналах" можливо трактувати по різному, як то отримання однією із сторін Договору, підписання однією із сторін, обома сторонами Договору тощо;

- у зв`язку із наведеним, відповідач вважає, що строк для виконання зобов`язання щодо оплати послуг за Договором не настав, вимоги про оплату послуг в претензійному порядку позивач відповідачу не пред`являв;

- відповідач також зазначив, що оплатив 26 000,00 грн основного боргу та 10 000,00 грн інфляційних;

- відповідач навів обставини (докази), які є підставами для зменшення розміру пені судом у даній справі;

- відповідач вважає, що загальна сума пені, інфляційних втрат та 3 % річних більше ніж у два рази перевищує суму основного боргу та є занадто великою та недоцільною, яка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для відповідача;

- щодо оплати відповідачем на користь позивача 26 000,00 грн та 10 000,00 грн (платіжні інструкції № 69 від 03.03.2023 та № 77 від 10.03.2023) відповідач зазначив, що призначенням платежу платіжної інструкції № 69 від 03.03.2023 на суму 26 000,00 грн є "Оплата за транспортні послуги згідно рахунка №23 від 25.01.2022", платіжної інструкції № 77 від 10.03.2023 - "Оплата за транспортні послуги згідно рахунка №23 від 25.01.2022", а в подальшому відповідач листом до позивача від 27.03.2023 № 27-03/23 змінив призначення платежу на наступне - "часткова оплата інфляційних збитків на заборгованість за договором № 10022020 від 10.02.2020 р. та що є предметом позову по справі № 910/1663/23", а отже, відповідач під час оплати зазначених сум на користь позивача зазначив призначення платежів, а саме в якості оплати основної суми боргу та частково інфляційних збитків;

- відповідач зазначив, що основна сума заборгованості в сумі 10 539,48 грн, яка є предметом позову, оплачена відповідачем в повному обсязі платіжною інструкцією № 69 від 03.03.2023, при цьому у Договорі не передбачено можливості самостійного розподілу позивачем отриманих від відповідача коштів з чітким призначенням їх сплати. Відтак, відповідач вважає, що позивач не мав права зараховувати суму 26 000,00 грн, яка була сплачена відповідачем, в рахунок оплати пені та інших сум боргу, які на час зарахування були предметом розгляду судом по даній справі, тому позовні вимоги в частині основної суми боргу не підлягають задоволенню.

На спростування доводів відповідача, позивач зазначив таке:

- позивач надсилав відповідачу претензію в порядку досудового врегулювання спору, відповіді на яку чи зауважень щодо викладеного у претензії відповідач не надав, у зв`язку з чим позивач вважає, що відповідач погодився із претензією за принципом "мовчазної згоди", підтвердженням чого слугує також те, що тільки після отримання претензії відповідач здійснив часткове погашення заборгованості за Договором;

- у претензії було вказано, що відповідачем підписано та отримано всі документи, передбачені Договором, в день складання та підписання актів надання послуг, ці обставини не заперечувались відповідачем;

- зі звичаїв ділового обороту умова оплати за заявками "Згідно Договору до 3-5 банківських днів по оригіналах" тлумачиться так, що оплата має бути здійснена не пізніше 5 банківських днів з дати підписання сторонами та отримання відповідачем оригіналів документів, що підтверджують надання послуг за відповідними заявками по Договору. За своєю сутністю умови оплати за заявками відповідають положенням п. 5.2 Договору;

- позивач навів у позовній заяві обгрунтування та пояснення щодо строку оплати за Заявкою № 1 (до 01.02.2022), Заявкою № 2 (до 17.02.2022), Замовленням (до 24.02.2022), які не спростовано відповідачем, крім того, на підтвердження того, що строк оплати наступив, відповідач здійснив часткове погашення заборгованості;

- позивач вказав на відсутність підстав для зменшення розміру пені, водночас просив суд врахувати, що пеня вже погашена відповідачем, а саме платіж у розмірі 37 000,00 грн (платіжне доручення № 381 від 21.12.2022) відповідно до ст. 534 ЦК України було зараховано в погашення вимог позивача до відповідача про стягнення пені у розмірі 17 240,69 грн;

- позивач звернув увагу на відсутність доказів втрати (знищення) первинних документів відповідача, доказів вчинення відповідачем передбачених законодавством дій для відновлення втрачених (знищених) документів, (п. 44.5 ст. 44 Податкового кодексу України, п. 6.10 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995);

- позивач вважає, що вказавши у призначенні платіжних інструкцій № 69 від 03.03.2023 та № 77 від 10.03.2023 "оплата за транспортні послуги згідно рахунка № 23 від 25.01.2022", відповідач фактично вказав загальну підставу без зазначення конкретики - погашення основної суми боргу чи інших нарахувань за несвоєчасну оплату відповідних послуг. Тому, на думку позивача, твердження відповідача про те, що він зазначив призначення платежів саме в якості оплати основної суми боргу та частково інфляційних, не відповідають фактичним обставинам справи та позивач правомірно застосував положення ст. 534 ЦК України;

- позивач зазначив, що листом № 07/04-1 від 07.04.2023 позивач надав відповідачу відповідь щодо неможливості зарахування платежу, сплаченого відповідачем платіжною інструкцією № 77 від 10.03.2023 у сумі 10 000,00 грн в іншому порядку, ніж це передбачено ст. 534 ЦК України.

Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частини 1, 2 ст. 73 ГПК України).

Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статей 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає таке.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За приписами частини 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 638 ЦК України унормовано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з статтею 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, в тому числі відповідачем, факт укладення Договору про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом № 10022020-1 від 10.02.2020 та оформлення на його підставі заявок, а саме заявок на транспортно-експедиційне обслуговування в міжміському сполученні на транспортно-експедиційне обслуговування в міжміському сполученні № 180122 від 18.01.2022 (Заявка № 1), № 030222 від 10.02.2022 (Заявка № 2). Також матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, в тому числі відповідачем, факт замовлення відповідачем на підставі Договору послуг транспортно-експедиційного обслуговування по маршруту м. Київ - м. Київ 22.02.2022 (Замовлення).

Договір про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом № 10022020-1 від 10.02.2020 разом із заявками на перевезення є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно статей 173, 174, 175 ГК України, статей 11, 202, 509, 929, 931, 932 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами (ч. 3 ст. 929 ЦК України).

Статтею 931 ЦК України встановлено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Відповідно до ч. 1 ст. 932 ЦК України експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб.

За приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Надання позивачем відповідачу послуг міжнародного транспортно-експедиційного обслуговування на підставі Заявки № 1 та Заявки № 2 підтверджується міжнародними транспортними накладними CMR № 2022/01-1, CMR № 810301 та Актами надання послуг № 23 від 25.01.2022 на суму 70 642,00 грн, № 48 від 10.02.2022 на суму 37 000,00 грн, підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими їх печатками.

Надання позивачем відповідачу послуг транспортно-експедиційних обслуговування за Замовленням по маршруту м. Київ - м. Київ 22.02.2022 підтверджується Актом надання послуг № 65 від 22.02.2022 на суму 4 600,00 грн, підписаним уповноваженими представниками сторін та скріпленими їх печатками.

Належним чином засвідчені копії вищенаведених міжнародних транспортних накладних та актів надання послуг наявні в матеріалах справи, оригінали цих документів, надані позивачем на вимогу суду, досліджені судом при розгляді справи.

Щодо строку оплати послуг за Договором.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив, що строк для виконання зобов`язання щодо оплати послуг за Договором не настав. Відповідач вважає, що фактично змінивши умови оплати у заявках, сторони не зазначили, який саме строк для оплати саме за відповідним замовленням. На думку відповідача, значення фрази "по оригіналах" можливо трактувати по різному, як то отримання однією із сторін Договору, підписання однією із сторін, обома сторонами Договору тощо.

Судом встановлено, що згідно з п. 5.1 Договору платежі та розрахунки за виконання доручення замовника виконуються відповідно до виставленого рахунку, рахунок вважається врученим замовникові з дати його виставлення.

Матеріали справи містять належним чином засвідчені копії виставлених позивачем відповідачу рахунків на оплату послуг транспортно-експедиційного обслуговування за Заявкою № 1, Заявкою № 2 та Замовленням, а саме рахунків на оплату № 23 від 25.01.2022 на суму 70 642,00 грн, № 48 від 09.02.2022 на суму 37 000,00 грн, № 65 від 22.02.2022 на суму 4 600,00 грн. Відповідач не заперечував факт виставлення позивачем таких рахунків, посилання на які наявні у призначенні платежу відповідних платіжних доручень та інструкцій, згідно яких відповідач здійснював оплату за надані позивачем послуги.

Судом встановлено, що пунктом 5.2 Договору сторони узгодили, що розрахунки за Договором здійснюються у безготівковій формі в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів з рахунку замовника на рахунок виконавця, протягом 2-х (двох) банківських днів з моменту отримання та підписання акту виконаних робіт, рахунку-фактури, ТТН/СМR з відміткою одержувача вантажу про його отримання й копії квитанцій за додаткові витрати виконавця, якщо у транспортному замовленні (заявці) не вказані інші умови оплати за кожне окреме перевезення.

У Заявках № 1, № 2 сторони вказали наступні умови оплати за перевезення, які здійснювались на підставі цих заявок, а саме: "Згідно Договору до 3-5 банківських днів по оригіналах".

Відповідно до частини 1 статті 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). Згідно з частиною 2 наведеної статті на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

Відповідач, заперечуючи проти позову з підстав того, що строк для виконання зобов`язання щодо оплати послуг за Договором не наступив, оскільки умови оплати "по оригіналах", визначені сторонами у Заявках № 1, № 2, можливо трактувати по різному, - не звертався до суду з вимогою у порядку ст. 213 ЦК України про тлумачення змісту правочину.

Позивач, враховуючи звичаї ділового обороту та положення п. 5.2 Договору вважає, що умова оплати за заявками "Згідно Договору до 3-5 банківських днів по оригіналах" тлумачиться так, що оплата має бути здійснена не пізніше 5 банківських днів з дати підписання сторонами та отримання відповідачем оригіналів документів, що підтверджують надання послуг за відповідними заявками по Договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Враховуючи, що при визначенні умов оплати за Заявками № 1, № 2 сторони вказали "Згідно Договору", суд, застосувавши правила, встановлені частиною 3 статті 213 ЦК України, доходить висновку, що умова оплати "Згідно Договору до 3-5 банківських днів по оригіналам" має тлумачитись саме як "Згідно Договору до 3-5 банківських днів по оригіналам з моменту отримання та підписання акту виконаних робіт, рахунку-фактури, ТТН/СМR з відміткою одержувача вантажу про його отримання", що відповідає змісту п. 5.2 Договору, намірам сторін при укладенні Договору.

Судом встановлено, що Акт надання послуг № 23 на суму 70 642,00 грн підписаний відповідачем 25.01.2022, Акт надання послуг № 48 на суму 37 000,00 грн підписаний відповідачем 10.02.2022, Акт надання послуг № 65 на суму 4 600,00 грн підписаний відповідачем 22.02.2022.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 165 ГПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Відповідач при поданні відзиву на позовну заяву не заперечив отримання ним рахунків на оплату спірних перевезень та СМR з відміткою одержувача вантажу про його отримання, а відтак, в силу приписів ч. 4 ст. 165 ГПК України відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини.

Зважаючи на наведене, позивач вірно визначив, що оплата за послуги, надані за Заявкою № 1 мала бути здійснена відповідачем до 01.02.2022 включно, а за Заявкою № 2 - до 17.02.2022 включно (протягом 5-ти банківських днів з моменту отримання та підписання Актів виконаних робіт № 23 від 25.01.2022, № 48 від 10.02.2022, рахунків на оплату № 23 від 25.01.2022, № 48 від 09.02.2022 та СМR).

В свою чергу, прострочення оплати за послуги, надані за Заявкою № 1, виникло з 02.02.2022, за Заявкою № 2 - з 18.02.2022.

Позивач також вірно визначив, що оплата за послуги, надані за Замовленням мала бути здійснена відповідачем до 24.02.2022 включно (відповідно до п. 5.2 Договору - протягом 2-х банківських днів з моменту отримання та підписання акту надання послуг № 65 від 22.02.2022, рахунку на оплату № 65 від 22.02.2022). В свою чергу, прострочення оплати за послуги, надані за Замовленням, виникло з 25.05.2022.

Таким чином, станом на час розгляду справи по суті строк оплати послуг за Заявками № 1, № 2 та Замовленням настав, а тому суд дійшов висновку щодо безпідставності доводів відповідача про ненастання строку для виконання зобов`язання за Договором щодо оплати послуг.

Судом встановлено, що оплата послуг на суму 70 642,00 грн за Заявкою № 1 була здійснена відповідачем наступним чином:

14 642,00 грн платіжним дорученням № 383 від 21.12.2022 (проведено банком 23.12.2022);

20 000,00 грн платіжним дорученням № 17 від 19.01.2023 (проведено банком 19.01.2023);

10 000,00 грн платіжним дорученням № 24 від 29.01.2023 (проведено банком 30.01.2023);

26 000,00 грн платіжна інструкція № 69 від 03.03.2023 (проведено банком 09.03.2023).

Судом враховано, що у реквізиті "Призначення платежу" наведених платіжних доручень та інструкції у якості підстави здійснених відповідачем оплат зазначено рахунок № 23 від 25.01.2022, виставлений позивачем відповідачу на оплату послуг за Заявкою № 1.

Отже, станом на 09.03.2023 відповідачем у повному обсязі оплачено надані позивачем послуги за Заявкою № 1.

Судом встановлено, що оплата послуг на суму 37 000,00 грн за Заявкою № 2 була здійснена відповідачем платіжним дорученням № 381 від 21.12.2022 (проведено банком 22.12.2022).

Судом враховано, що у реквізиті "Призначення платежу" наведеного платіжного доручення у якості підстави здійсненої відповідачем оплати зазначено рахунок № 48, виставлений позивачем відповідачу на оплату послуг за Заявкою № 2.

Отже, станом на 22.12.2022 відповідачем у повному обсязі оплачено надані позивачем послуги за Заявкою № 2.

Судом встановлено, що оплата послуг на суму 4 600,00 грн за Замовленням була здійснена відповідачем платіжним дорученням № 382 від 21.12.2022 (проведено банком 28.12.2022).

Судом враховано, що у реквізиті "Призначення платежу" наведеного платіжного доручення у якості підстави здійсненої відповідачем оплати зазначено рахунок № 65 від 22.02.2022, виставлений позивачем відповідачу на оплату послуг за Замовленням.

Отже, станом на 28.12.2022 відповідачем у повному обсязі оплачено надані позивачем послуги за Замовленням.

Суд розглядає вимоги позивача в редакції заяви про зменшення розміру позовних вимог № 24/03-1 від 27.03.2023, зокрема про стягнення 10 539,48 грн основного боргу.

Як встановлено судом, станом на час подання позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог (29.03.2023), а рівно станом на час розгляду справи по суті, відповідачем у повному обсязі оплачено надані позивачем послуги за Заявкою № 1, Заявкою № 2 та Замовленням, відповідно заборгованість відповідача за такі послуги (основний борг) відсутня, а відтак позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 10 539,48 грн основного боргу задоволенню не підлягають.

Щодо застосування до спірних правовідносин ст. 534 ЦК України.

Позивач у заяві про зменшення розміру позовних вимог, враховуючи приписи ст. 534 ЦК України, зазначив, що сплачені відповідачем 26 000,00 грн (платіжна інструкція № 69 від 03.03.2023) та 10 000,00 грн (платіжна інструкція № 77 від 10.03.2023) погашають вимоги за 3% річних, що були нараховані до часткового погашення відповідачем заборгованості, пені та частково суми боргу за Договором.

Дослідивши питання правомірності застосування позивачем до правовідносин, які виникли у зв`язку з неповною і несвоєчасною сплатою відповідачем наданих позивачем послуг передбаченого статтею 534 ЦК України правила щодо черговості погашення вимог за грошовим зобов`язанням, суд зазначає наступне.

Так, за правилами вказаної статті, застосованої позивачем під час зарахування отриманих від відповідача грошових коштів, встановлено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Між тим, суд зазначає, що позивачем не враховано ту обставину, що можливість застосування ст. 534 ЦК України безпосередньо залежить від змісту реквізиту "Призначення платежу" платіжного доручення, яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів з чітким призначення платежу щодо погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена ст. 534 ЦК України застосовуватися не може.

Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до ст. 534 ЦК України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отриманий без реквізиту "Призначення платежу" чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 904/12527/16, від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18.

Згідно з п. 41 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 163 від 29.07.2022 (далі - Інструкція), платник заповнює реквізит "Призначення платежу" платіжної інструкції так, щоб надавати отримувачу коштів повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється платіжна операція. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Оскільки наявні в матеріалів справи платіжні доручення та інструкції свідчать, що в якості призначення здійснених платежів відповідачем чітко зазначено: "оплата за транспортні послуги згідно рахунка № 23 від 25.01.2022", "оплата за транспортні послуги згідно рахунка № 48 від 10.02.2022", "оплата за транспортні послуги згідно рахунка № 65 від 22.02.2022", при цьому Договором не передбачено можливості самостійного розподілу виконавцем (позивачем) отриманих від замовника (відповідача) коштів з чітким призначенням їх сплати, то в даному випадку розподіл коштів не може здійснюватися із застосуванням ст. 534 ЦК України.

Отже, з огляду на відсутність в матеріалів справи доказів, які підтверджують наявність у відповідача наміру спрямовувати сплачені ним кошти у розмірі 26 000,00 грн (згідно платіжної інструкції № 69 від 03.03.2023) саме в рахунок погашення нарахованих позивачем 3% річних, пені та частково суми боргу за Договором, позивач не мав права зараховувати кошти у розмірі 26 000,00 грн в рахунок погашення таких сум, а мав зарахувати 26 000,00 грн за призначенням платежу, вказаним у платіжній інструкції № 69 від 03.03.2023, тобто в рахунок оплати за транспортні послуги згідно рахунка № 23 від 25.01.2022.

Як встановлено судом, рахунок № 23 від 25.01.2022 на суму 70 642,00 грн був виставлений відповідачу на оплату "послуги міжнародного транспортно-експедиційного обслуговування по маршруту Боххум (Німеччина) - Київ (Україна)", тобто на оплату транспортних послуг за Заявкою №1.

Зі змісту рахунка № 23 від 25.01.2022 вбачається, що до суми оплати за ним включено виключно вартість "послуги міжнародного транспортно-експедиційного обслуговування по маршруту Боххум (Німеччина) - Київ (Україна)". Зазначення про включення до суми рахунку № 23 від 25.01.2022 інших нарахувань (за несвоєчасну оплату послуг) у рахунку № 23 від 25.01.2022 відсутні.

З огляду на наведене, суд відхиляє як безпідставні доводи позивача про те, що у призначенні платіжних інструкцій № 69 від 03.03.2023 та № 77 від 10.03.2023 відповідачем було вказано загальну підставу без зазначення конкретики - погашення основної суми боргу чи інших нарахувань за несвоєчасну оплату відповідних послуг.

Враховуючи здійснену відповідачем оплату у розмірі 26 000,00 грн згідно платіжної інструкції № 69 від 03.03.2023 (проведена банком 09.03.2023), судом встановлено, що відповідач 09.03.2023 здійснив остаточну оплату за послуги, надані за Заявкою № 1, у зв`язку з чим заборгованість відповідача відсутня (основний борг відсутній).

Таким чином, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 10 539,48 грн основного боргу.

Щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача 15,59 грн 3% річних, 27 259,08 грн інфляційних втрат (в редакції заяви про зменшення розміру позовних вимог № 24/03-1 від 27.03.2023).

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання з оплати послуг за Заявкою № 1 з 02.02.2022, за Заявкою № 2 - з 18.02.2022, за Замовленням - з 25.05.2022.

Враховуючи дату початку прострочення оплати за Заявкою № 1 (02.02.2022) та дати проведення банком здійснених відповідачем часткових оплат за цією заявкою, суд зазначає, що прострочення відповідачем оплати за Заявкою № 1 обраховується у таких сумах та за такі періоди:

- 70 642,00 грн за період з 02.02.2022 по 22.12.2022;

- 56 000,00 грн за період з 23.12.2022 по 18.01.2023;

- 36 000,00 грн за період з 19.01.2023 по 29.01.2023;

- 26 000,00 грн за період з 30.01.2023 по 08.03.2023.

Враховуючи дату початку прострочення оплати за Заявкою № 2 (18.02.2022) та дату проведення банком здійсненої відповідачем оплати за цією заявкою (22.12.2022), суд зазначає, що прострочення відповідачем оплати за Заявкою № 2 на суму 37 000,00 грн обраховується за період з 18.02.2022 по 21.12.2022.

Враховуючи дату початку прострочення оплати за Замовленням (25.02.2022) та дату проведення банком здійсненої відповідачем оплати за цим замовленням (28.12.2022), суд зазначає, що прострочення відповідачем оплати за Замовленням на суму 4 600,00 грн обраховується за період з 25.02.2022 по 27.12.2022.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом встановлено відсутність у позивача підстав для розподілу сплачених відповідачем коштів із застосуванням ст. 534 ЦК України, а тому наведений позивачем у заяві про зменшення розміру позовних вимог розрахунок 3% річних та інфляційних втрат визнається судом необгрунтованим.

Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перерахунок 3% та інфляційних втрат за прострочення оплати послуг за Заявкою № 1, Заявкою № 2 та Замовленням (за вище зазначені судом періоди прострочення), суд встановив, що сума 3% річних у спірному випадку становить 3 174,55 грн, а сума інфляційних втрат - 27 847,64 грн.

Враховуючи наведене, а також приписи ч. 2 ст. 237 ГПК України, згідно яких суд при ухваленні рішення не може виходити за межі позовних вимог, вимоги позивача про стягнення з відповідача 15,59 грн 3% річних (в редакції заяви про зменшення розміру позовних вимог) підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі 15,59 грн.

Судом встановлено, що відповідачем сплачено на користь позивача 10 000,00 грн згідно платіжної інструкції № 77 від 10.03.2023 з призначенням платежу "Оплата за транспортні послуги згідно рахунка №23 від 25.01.2022", однак у подальшому, листом до позивача від 27.03.2023 № 27-03/23 відповідач змінив призначення платежу на наступне - "часткова оплата інфляційних збитків на заборгованість за договором № 10022020 від 10.02.2020 р. та що є предметом позову по справі № 910/1663/23".

Листом № 07/04-1 від 07.04.2023 позивач надав відповідачу відповідь щодо неможливості зарахування платежу, сплаченого відповідачем платіжною інструкцією № 77 від 10.03.2023 у сумі 10 000,00 грн в іншому порядку, ніж це передбачено ст. 534 ЦК України.

Як вище зазначалось, оскільки здійснені відповідачем платежі у реквізиті "Призначення платежу" містили зазначення конкретної підстави оплати, Договором не передбачено можливості самостійного розподілу виконавцем (позивачем) отриманих від замовника (відповідача) коштів з чітким призначенням їх сплати, то в спірному випадку розподіл коштів не може здійснюватися позивачем із застосуванням ст. 534 ЦК України.

Позивач зазначив, що Закон України "Про платіжні послуги", Інструкція не передбачають можливості зміни платником призначення платежу після здійснення платежу. Водночас, наведені Закон та Інструкція не містять норм щодо заборони зміни платником призначення платежу після здійснення платежу.

Як встановлено судом, сторонами у Договорі не узгоджено порядок вирішення питання внесення змін до реквізиту "Призначення платежу" після зарахування коштів на рахунок одержувача.

Водночас, приписами статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Суд дійшов висновку, що уточнення призначення платежу після списання коштів з рахунку платника може здійснюватись шляхом обміну листами між контрагентами.

З матеріалів справи вбачається здійснення сторонами обміну листами щодо зміни призначення платежу у платіжній інструкції № 77 від 10.03.2023 та заперечення позивача проти такої зміни.

Наразі посилання позивача на ст. 534 ЦК України є безпідставним, а інші обставини, які б унеможливлювали внесення змін до призначення платежу платіжної інструкції № 77 від 10.03.2023 позивачем не зазначені.

Отже, станом на час подання позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог (29.03.2023), а рівно станом на час розгляду справи по суті, судом встановлено, що відповідачем частково оплачено інфляційні втрати у сумі 10 000,00 грн.

Враховуючи здійснену відповідачем часткову оплату інфляційних втрат у сумі 10 000,00 грн та приписи ч. 2 ст. 237 ГПК України, вимоги позивача про стягнення 27 259,08 грн інфляційних втрат (в редакції заяви про зменшення розміру позовних вимог) підлягають частковому задоволенню в сумі 17 259,08 грн (27 259,08 грн - 10 000,00 грн = 17 259,08 грн). В іншій частині вимоги про стягнення інфляційних втрат задоволенню не підлягають з підстав їх необгрунтованості.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази в порядку ст. 86 ГПК України, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги підлягають задоволенню в частині 15,59 грн 3% річних та 17 259,08 грн інфляційних втрат, тоді як в іншій частині заявлені позивачем позовні вимоги задоволенню не підлягають з вищенаведених підстав.

Щодо клопотання позивача про повернення оригіналів документів після їх дослідження.

Відповідно до статті 92 ГПК України оригінали письмових доказів зберігаються у суді в матеріалах справи. За заявою особи, яка надала суду оригінал письмового доказу, суд повертає оригінал доказу цій особі після його дослідження, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи, або після набрання судовим рішенням законної сили. У матеріалах справи залишається засвідчена суддею копія письмового доказу або витяг з нього.

Враховуючи приписи статті 92 ГПК України та відповідну заяву позивача, суд дійшов висновку про повернення позивачу після набрання судовим рішенням у справі № 910/1663/23 законної сили оригіналів документів, які долучено у якості додатків до письмових пояснень позивача № 20/04-1 від 20.04.2023.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем у позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 2 684,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн, при цьому зазначено, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу може бути збільшений в процесі судового розгляду спору.

З огляду на подання позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог, відповіді на відзив та письмових пояснень № 03/05-1 від 03.05.2023, позивачем наведено оновлений розрахунок суми судових витрат, який збільшився за рахунок додаткових витрат позивача на професійну правничу допомогу щодо підготовки заяви про зменшення розміру позовних вимог, відповіді на відзив та наведених письмових пояснень, всього витрати позивача на професійну правничу допомогу склали 18 000,00 грн.

Відповідачем не подав до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи приписи ст. 129 ГПК України та часткове задоволення позовних вимог, судовий збір в сумі 1 226,13 грн покладається на відповідача, а в сумі 1 457,87 грн - на позивача.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 3, 4, 5, 6 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України, згідно приписів якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із тим, у частині 5 статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Разом з цим, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України). Така правова позиція викладена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 05.11.2019 у справі № 908/2348/18.

На підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 18 000,00 грн позивач долучив до матеріалів справи копії Договору про надання правової допомоги від 23.01.2023 та Додаткової угоди № 1 від 20.03.2023 та Додаткової угоди № 2 від 01.05.2023 до цього договору, Акту прийому-передачі наданих послуг від 27.01.2023 на суму 6 000,00 грн, Акту прийому-передачі наданих послуг від 27.03.2023 на суму 3 000,00 грн, Акту прийому-передачі наданих послуг від 07.04.2023 на суму 6 000,00 грн, Акту прийому-передачі наданих послуг від 03.05.2023 на суму 3 000,00 грн, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ПТ № 1762 від 11.07.2017, ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія ВІ № 1089902 від 27.01.2023.

Судом враховано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд відзначає, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Відповідний висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Відповідач не заперечив проти розміру витрат на професійну правничу допомогу, визначених позивачем у сумі 18 000,00 грн. При цьому судом враховано, що матеріали справи містять докази направлення позивачем на адресу відповідача заяви про зменшення розміру позовних вимог, відповіді на відзив та письмових пояснень № 03/05-1 від 03.05.2023 (з урахуванням яких визначено розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 18 000,00 грн) та доданих до них документів.

Надавши оцінку наявним в матеріалах справі доказам, беручи до уваги ступінь складності справи та виконані адвокатом роботи (надані послуги), принципи справедливості та верховенства права, співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8 222,96 грн.

Керуючись ст. 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕТОНРОФОРМ" (Україна, 02072, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, будинок 4, офіс 227; ідентифікаційний код 38139209) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛТ ЛОГІСТИК" (Україна, 07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Чорновола В`ячеслава, буд. 15, приміщення 131; ідентифікаційний код 43480186) 17 259,08 грн. (сімнадцять тисяч двісті п`ятдесят дев`ять гривень 08 коп.) інфляційних збитків, 15,59 грн (п`ятнадцять гривень 59 коп.) 3% річних, 1 226,13 грн (одну тисячу двісті двадцять шість гривень 13 коп.) судового збору, 8 222,96 грн (вісім тисяч двісті двадцять дві гривні 96 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (чч 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені стст 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України.

Повне рішення складено 08.05.2023.

Суддя Оксана ГУМЕГА