Рішення № 110688814, 27.04.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.04.2023Справа № 910/9464/22

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Демидова В.О., за участю секретаря судового засідання Анастасової К.В., розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до 1) ОСОБА_2 та до 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ліберо", третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - державний реєстратор Комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" Мутайламов Шаміль Ахмедбаширович, третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - державний реєстратор Комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" Прошкін Олександр Васильович, про витребування майна та визнання незаконним набуття права власності,

Представники учасників справи:

від позивача - Голубок А.В.

від відповідача 1 - Мельничук І.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

20.09.2022 на адресу Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до 1) ОСОБА_2 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ліберо" третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - державний реєстратор Комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" Мутайламов Шаміль Ахмедбаширович, третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - державний реєстратор Комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" Прошкін Олександр Васильович про витребування майна та була передана 21.09.2022 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Позовні вимоги обґрунтовані незаконним набуттям відповідачем 1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 331359280000, та яка відповідно до Договору іпотеки №53/15-1.2 від 01.12.2015 була передана позивачем на забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором № 53/15-к, укладеним між ПАТ «Банк Народний Капітал» та ТОВ «Ю.С.А.» (перейменовано в ТОВ «Гарант Ойл Групп»).

Для встановлення зареєстрованого місця проживання ОСОБА_2 до Департаменту з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації було направлено запит з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб до органу державної влади, підприємства, установи, організації, закладу щодо доступу до персональних даних.

14.10.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Департаменту з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації надійшла інформація щодо місця реєстрації ОСОБА_2 .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2022 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.

У встановлений судом строк від позивача надійшли докази усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2022 відкрито провадження у справі №910/9464/22 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 15.12.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 відкладено підготовче засідання на 19.01.2023.

21.12.2022 позивач подала до суду заяву про зміну предмета позову, у якій просила здійснювати подальший розгляд справи з однією позовною вимогою майнового характеру до відповідача-1 та однією немайновою вимогою до відповідача-2 у наступній редакції:

- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 ;

- визнати незаконним набуття 07.11.2018 ТОВ «Фінансова компанія «Ліберо» права власності на квартиру АДРЕСА_1 , з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна: 331359280000.

19.01.2023 представник відповідача-1 подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи та ознайомлення з матеріалами справи.

Протокольною ухвалою суду від 19.01.2023 із занесенням до протоколу судового засідання судом прийнято заяву про зміну предмета позову, відкладено підготовче засідання на 02.02.2023.

02.02.2023 представник відповідача-1 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що 05.07.2018 відбулись електронні торги з реалізації лоту №F15GL27284 (право вимоги за кредитним договором №53/15-К від 01.12.2017), переможцем яких визнано ТОВ «Фінансова компанія «Ліберо». Господарський суд міста Києва розглядав справу №910/10407/18, де предметом позову було визнання недійсними результатів вказаних відкритих торгів та договору, однак у задоволені цього позову було відмовлено. 30.08.2018 позивач отримала від ТОВ ФК «Ліберо» вимогу про погашення заборгованості (вказана обставина визнається позивачем у справі №758/12787/18), однак дій щодо погашення заборгованості не вчинила. На момент вчинення реєстраційної дії (реєстрація права власності за ОСОБА_2 30.05.2019) у державного реєстратора були відсутні підстави, передбачені ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження» для відмови у вчиненні реєстраційної дії.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2023 підготовче засідання відкладено на 23.02.2023.

22.02.2023 представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якому зазначав, що відзив поданий з порушенням вимог ст. 165 ГПК України і не містить клопотання про поновлення пропущеного строку на його подачу. Разом з тим, зазначає, що відповідно до Наказу Міністерства юстиції України № 3461/5 від 06.11.2018 починаючи з 06.11.2018 та до закінчення тримісячного строку державний реєстратор КП «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу» Мутайламов Шаміль Ахмедбавширович не мав жодних законних підстав для здійснення будь-яких реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Крім того, ухвалою Подільського районного суду міста Києва №758/12787/18 від 21.05.2019 було задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , а тому відчуження об`єкта нерухомості під час дії арешту суду та заборони на його відчуження є протиправним.

У судовому засіданні 23.02.2023 задоволено клопотання відповідача-1 про відкладення підготовчого засідання, продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 16.03.2023.

14.03.2023 представник відповідача-1 подала до суду клопотання про долучення доказів по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2023 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті на 06.04.2023.

06.04.2023 представник відповідача-1 подав до суду заяву про застосування строку позовної давності, в якій зазначав, що позивач звернулась до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння поза межами трирічного строку позовної давності, оскільки про порушення свого права вона дізналась ще у 2018 році, про що сама зазначала, а до суду з цим позовом звернулась лише у вересні 2022 року.

Також 06.04.2023 представник позивача подав до суду заперечення на клопотання представника відповідача-1 про приєднання доказів до матеріалів справи та заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу по 17 500,00 грн з кожного з відповідачів, що загалом становить 35 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2023 розгляд справи відкладено на 27.04.2023.

У судове засідання 27.04.2023 з`явилися представники сторін, надали пояснення по справі.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Статтею 116 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію тільки в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 6 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

Відповідно до ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Ухвалою суду від 21.11.2022 запропоновано відповідачу у строк не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження подати до суду відзив на позовну заяву.

Відповідачем-1 отримано ухвалу про відкриття провадження у справі 18.12.2022, про що свідчить повернуте поштовим відділенням на адресу суду рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № трекінгу 0105492988576.

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України").

Тобто кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений ГПК України.

Окрім того, суд звертає увагу відповідача-1, що за приписами частин 5, 6 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду. До відзиву додаються: 1) докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; 2) документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

Як вбачається з долученого відповідачем відзиву на позовну заяву, останній не містить доказів направлення останнього сторонам по справі.

Враховуючи наведені обставини, а також те, що відповідач-1 отримав ухвалу суду 18.12.2022, а відзив було подано до суду 02.02.2023, клопотання про поновлення строку від відповідача-1 не надходило, доказів направлення відзиву сторонам матеріали справи не містять, суд доходить до висновку про не прийняття судом поданого відповідачем-1 відзиву, з огляду на пропуск встановленого строку для подання останнього.

В судовому засіданні 27.04.2023 оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

01.12.2015 між Публічним акціонерним товариством «Банк народний капітал» (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ю.С.А.» (позичальник) укладено Кредитний договір № 53/15-К, відповідно до п. 1.1 якого кредитор з 01 грудня 2015 року відкриває позичальнику поновлювану відкличну кредитну лінію, а саме надає останньому грошові кошти у загальній сумі 2 500 000,00 грн (далі - кредит) на поповнення обігових коштів, а позичальник зобов`язується повністю повернути кредитору отриманий кредит до 29 листопада 2016 року (включно) та сплачувати 24,00 процентів річних від суми кредиту у порядку, визначеному цим договором.

Пунктом 2.1 Кредитного договору № 53/15-К від 01.12.2015 визначено, що в забезпечення виконання зобов`язань позичальника за цим договором сторони укладають договори іпотеки.

На виконання вимог п. 2.1 Кредитного договору № 53/15-К від 01.12.2015, між Публічним акціонерним товариством «Банк народний капітал» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено Договір іпотеки № 53/15-І.2 від 01.12.2015, згідно з яким іпотекодержатель має право у випадку невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Ю.С.А.» зобов`язань за Кредитним договором № 53/15-К від 01.12.2015 в повному обсязі, визначених у п. 1.1 Кредитного договору, отримати задоволення за рахунок майна, заставленого іпотекодавцем, яке складається з трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 99,9 кв.м, загальною вартістю 2 152 000,00 грн.

Майно належить іпотекодавцю на підставі Свідоцтва про право власності, серія та номер: б/н, виданого 06.10.2008 року Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у м. Києві на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 24.09.2008 року № 1656-С/КІ. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві 04.04.2014 року, номер запису: 5234184. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 331359280000 (п. 1.8. Договору іпотеки № 53/15-І.2 від 01.12.2015).

Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії інформаційної довідки № 189203552 від 18.11.2019 на підставі рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 43919413 від 07.11.2018, № 44023833 від 13.11.2018 та № 47126160 від 30.05.2019, 07.11.2018 зареєстровано зміну права власності на квартиру АДРЕСА_2 з ОСОБА_1 на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ліберо", як нового іпотекодержателя за Договором іпотеки, 13.11.2018 вдруге зареєстровано зміну права власності на спірну квартиру, 30.05.2019 втретє зареєстровано зміну права власності на спірну квартиру за новим власником.

Так, відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 47126160 від 30.05.2019 та запису про право власності № 31790660 від 30.05.2019, новим власником квартири АДРЕСА_2 став ОСОБА_2 (відповідач 1).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на наступне:

- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 43919413 та № 44023833 є незаконними, оскільки суперечать ст. ст. 10, 18, 24 та 25 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», так як 05.11.2018 позивачем було подано заяву власника про заборону вчинення реєстраційних дій, а також відповідно до Наказу Міністерства юстиції України №3461/5 від 06.11.2018, починаючи з 06.11.2018 та до закінчення тримісячного строку Державний реєстратор КП «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу» Мутайламов Шаміль Ахмедбавшировичне не мав законних підстав для здійснення будь-яких реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- відповідач 1 набув право власності на квартиру під час дії арешту накладеного ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 21.05.2019 по справі № 758/12787/18, чим порушено приписи ст. 157 ЦПК України та ст. ст. 10, 24 та 25 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а відтак, набуття права власності відповідачем 1 є незаконним;

- державний реєстратор КП «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу» Прошкін О.В. не мав законних підстав приймати рішення № 47126160 щодо спірної квартири без отримання обов`язкового сертифікату про підтвердження професійної компетентності у відповідній сфері державної реєстрації після тимчасового блокування йому відповідного доступу наказом Міністерства юстиції України № 97/5 від 11.01.2019.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке.

Частинами 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

При цьому, під час визначення юрисдикції спору необхідно виходити із суті права/інтересу, за захистом якого суб`єкт права звертається до суду, а також мети звернення з позовом.

Пунктом 6 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, підставою звернення до суду стало незаконне, на переконання позивача, позбавлення його прав на квартиру (об`єкт нерухомого майна), що виявилось у прийнятті протиправних рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та внесення на їх підставі відповідних відомостей до реєстру.

При чому, підставою для здійснення реєстрації вказано Договір іпотеки № 53/15-І.2 від 01.12.2015, за яким ОСОБА_1 передала в іпотеку спірну квартиру, як майновий поручитель за Кредитним договором № 53/15-к від 01.12.2015, що укладений між ПАТ «Банк народний капітал» та ТОВ «Ю.С.А».

З огляду на викладене, оскільки, предметом даного спору виступає майно, яке, в свою чергу, є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи, суд приходить до висновку, що даний спір підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу (стаття 16 ЦК України).

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 16 ЦК України).

За змістом ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Положеннями ст. 317 Цивільного кодексу України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (ст. 319 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (пункт 3 частини 2 статті 331 ЦК України).

Як було встановлено судом, на виконання вимог п. 2.1 Кредитного договору № 53/15-К від 01.12.2015, між Публічним акціонерним товариством «Банк народний капітал» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено Договір іпотеки № 53/15-І.2 від 01.12.2015, згідно з яким іпотекодержатель має право у випадку невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Ю.С.А.» зобов`язань за Кредитним договором № 53/15-К від 01.12.2015 в повному обсязі, визначених у п. 1.1 Кредитного договору, отримати задоволення за рахунок майна, заставленого іпотекодавцем, яке складається з трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 99,9 кв.м, загальною вартістю 2 152 000,00 грн.

У подальшому, на підставі рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 43919413 від 07.11.2018, № 44023833 від 13.11.2018 та № 47126160 від 30.05.2019, 07.11.2018 зареєстровано зміну права власності на квартиру АДРЕСА_2 з ОСОБА_1 на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ліберо", як нового іпотекодержателя за Договором іпотеки, 13.11.2018 вдруге зареєстровано зміну права власності на спірну квартиру, 30.05.2019 втретє зареєстровано зміну права власності на спірну квартиру за новим власником.

Відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 47126160 від 30.05.2019 та запису про право власності № 31790660 від 30.05.2019, новим власником квартири АДРЕСА_2 вказано ОСОБА_2 (відповідач 1).

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;

відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;

відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах;

наявність обтяжень прав на нерухоме майно;

наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

4) під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень.

Відповідно до вимог ст. 25 вказаного Закону проведення реєстраційних дій зупиняється на підставі рішення суду про заборону вчинення реєстраційних дій, що набрало законної сили, або на підставі заяви власника об`єкта нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій щодо власного об`єкта нерухомого майна.

Про зупинення реєстраційних дій на підставі рішення суду про заборону вчинення реєстраційних дій державний реєстратор невідкладно повідомляє власника об`єкта нерухомого майна.

У разі наявності зареєстрованих заяв на проведення реєстраційних дій державний реєстратор, який здійснює розгляд таких заяв, невідкладно повідомляє про зупинення реєстраційних дій відповідних заявників.

Рішення суду або заява власника об`єкта нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій реєструється у Державному реєстрі прав.

Державний реєстратор приймає рішення про відновлення реєстраційних дій на підставі рішення суду про скасування рішення суду, що було підставою для прийняття рішення про зупинення проведення реєстраційних дій, або на підставі заяви власника об`єкта нерухомого майна про відкликання власної заяви про заборону вчинення реєстраційних дій, зареєстрованих у Державному реєстрі прав.

Державний реєстратор також приймає рішення про відновлення реєстраційних дій, якщо власником об`єкта нерухомого майна, яким подано заяву про заборону вчинення реєстраційних дій, у строк, що не перевищує десяти робочих днів, не подано рішення суду про заборону вчинення реєстраційних дій, що набрало законної сили.

Про відновлення реєстраційних дій (крім відновлення реєстраційних дій на підставі заяви власника об`єкта нерухомого майна про відкликання власної заяви про заборону вчинення реєстраційних дій) державний реєстратор невідкладно повідомляє власника об`єкта нерухомого майна.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно Картки прийому заяви №144022057 від 05.11.2018 подана заява власника про заборону вчинення реєстраційних дій щодо квартири АДРЕСА_1 , була накладена до 16.11.2018, про що міститься відповідна відмітка працівників Департаменту (центр) надання адміністративних послуг виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що Наказом Міністерства юстиції України від 06.11.2018 №3461/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» тимчасово заблоковано доступ державному реєстратору комунального підприємства «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу» Мутайламову Шамілю Ахмедбашировичу до Державного реєстру речових прав» на нерухоме майно строком на 3 місяці.

З огляду на вказане вище у сукупності суд погоджується з доводами позивача, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 43919413 та № 44023833 є незаконними, оскільки суперечать ст. ст. 10, 18, 24 та 25 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», так як 05.11.2018 позивачем було подано заяву власника про заборону вчинення реєстраційних дій, а також відповідно до Наказу Міністерства юстиції України №3461/5 від 06.11.2018, починаючи з 06.11.2018 та до закінчення тримісячного строку Державний реєстратор КП «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу» Мутайламов Шаміль Ахмедбавшировичне не мав законних підстав для здійснення будь-яких реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 21.05.2019 по справі № 758/12787/18 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія «Ліберо», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Харченко Л.В., за участю третіх осіб: ПАТ «Банк народний капітал», ТОВ «Гарант Ойл Групп», ОСОБА_3 , про визнання зобов`язань припиненими та зобов`язання вчинити дії, накладено арешт на 3-кімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки за Договором іпотеки № 53/15-І.2 від 01.12.2015 р., право вимоги по якому відступлено ТОВ «Фінансова компанія «Ліберо» (01054, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 33, к. 40, код ЄДРПОУ 41884280) на підставі Договору про відступлення прав вимоги від 31.07.2018 №2, до набрання рішенням суду по даній справі законної сили.

Відповідно до ч. 1 ст. 157 ЦПК України ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Як зазначалося вище, відповідно до вимог ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, проведення реєстраційних дій зупиняється на підставі рішення суду про заборону вчинення реєстраційних дій, що набрало законної сили, або на підставі заяви власника об`єкта нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій щодо власного об`єкта нерухомого майна.

Отже, відповідач 1 набув право власності на квартиру під час дії арешту, накладеного ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 21.05.2019 по справі № 758/12787/18, чим порушено приписи ст. 157 ЦПК України та ст. ст. 10, 24 та 25 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

При цьому, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19).

Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду.

Суд зазначає, що у разі незаконного заволодіння майном власника іншою особою належним способом захисту є саме віндикаційний позов (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - вимога не володіючого власника до незаконного володільця про витребування майна.

Віндикаційним позовом захищається право власності в цілому, оскільки він пред`являється в тих випадках, коли порушені права володіння, користування і розпорядження одночасно.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

При цьому в тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадженням № 14-208цс18).

Метою позову про витребування майна з чужого володіння (незалежно від того, на підставі приписів яких із указаних статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на таке майно (див. близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 7 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) та № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц).

У разі якщо об`єкти нерухомого майна не можуть бути витребувані від особи, яка незаконно заволоділа ними, зокрема, якщо вони відчужені добросовісному набувачу, який набув право власності на нього (стаття 330 ЦК України), то колишній власник нерухомого майна вправі вимагати відшкодування його вартості (пункт 2 частини третьої статті 1212, частина друга статті 1213 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 зазначила, що захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Зважаючи на вищевикладене у сукупності, враховуючи, що відповідач 1 набув право власності на спірну квартиру з порушенням приписів ст. ст. 10, 24 та 25 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд дійшов висновку про задоволення позову в частині витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 331359280000).

При цьому, позовні вимоги щодо визнання незаконним набуття 07.11.2018 ТОВ «Фінансова компанія «Ліберо» права власності на вказану квартиру є неефективним способом захисту та не приведе до відновлення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, з огляду на що суд приходить до висновку про відмову у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_1 .

Щодо заяви представника відповідача-1 про застосування строку позовної давності.

Заява представника відповідача-1 мотивована тим, що позивач звернулась до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння поза межами трирічного строку позовної давності, оскільки про порушення свого права вона дізналась ще у 2018 році, про що сама зазначала, а до суду з цим позовом звернулась лише у вересні 2022 року.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Верховний Суд зауважує, що загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

До позовних вимог про визнання недійсними договорів та витребування майна на підставі статей 203, 215, 387, 388 ЦК України застосовується загальна позовна давність у три роки. Така правова позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 05.12.2018 у справі № 522/2201/15-ц та відображена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 911/926/17, від 23.01.2019 у справі № 916/2130/15, від 23.01.2019 у справі № 910/2868/16.

Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права (постанова Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі № 5011-32/13806-2012).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, в якій наведено висновок, що відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

Також слід відзначити, що порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Європейський Суд з прав людини наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93 та № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", Суд зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції") від 16.12.1992).

Частиною п`ятою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Верховний Суд у постанові від 15.05.2020 у справі №922/1467/19 зазначив, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому таке питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Водночас, до висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Встановлення обставин, які свідчать про поважність причин пропуску позовної давності, здійснюється судом за загальними правилами доказування, визначеними процесуальним законом. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви з посиланням на докази на підтвердження цих висновків.

У постановах Верховного Суду у справах № 922/1467/19, № 904/1080/19, № 902/326/16, № 922/1151/18 зазначено, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності (навіть у разі наступного закриття провадження у справі, а не відмови в позові або повернення позову) не перериває перебігу позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.

При цьому очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій на думку добросовісного розсудливого спостерігача виключає необхідність вчинення процесуальних дій спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів в порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах (див. висновки Верховного Суду у постановах від 02.04.2019 у справі № 902/326/16, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 17.06.2020 у справі № 916/1689/17, від 27.08.2020 у справі № 922/1948/19, від 07.09.2020 у справі № 904/1080/19).

Аналогічний висновок викладений і у постанові Верховного Суду від 08.03.2023 у справі № 908/423/20.

Зокрема, у вказаній постанові також зазначено, що законом не встановлено вимог щодо форми клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Відповідно до статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Таким чином, відповідне клопотання може бути викладено у позові або у вигляді окремого клопотання - письмового чи усного, що відповідає вимогам наведеної статті процесуального законодавства.

Як вбачається з позовної заяви, позивач у позовній заяві зазначала, що строк позовної давності переривався зверненням ОСОБА_1 до суду з позовами в межах справ №758/4487/20 та №910/18211/21, а тому вважала, що позовна заява подається у межах строку позовної давності, визначеного ст. 257 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, у квітні 2018 року ОСОБА_1 зверталась до суду із позовом до державного реєстратора Мутайламова Шаміля Ахмедбашировича, державного реєстратора Прошкіна Олександра Васильовича, Комунального підприємства «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу», ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (справа №758/4487/20).

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 10.08.2021 у справі №758/4487/20 провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора Мутайламова Шаміля Ахмедбашировича, державного реєстратора Прошкіна Олександра Васильовича, Комунального підприємства «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу», ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень закрито на підставі п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України. Роз`яснено позивачеві право звернення з позовом до суду в порядку господарського судочинства з метою захисту своїх прав та законних інтересів.

Одразу після цього ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ліберо», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - державний реєстратор Комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" Мутайламов Шаміль Ахмедбаширович, державний реєстратор Комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" Прошкін Олександр Васильович, про визнання незаконним набуття права власності, скасування рішень про державну реєстрацію та визнання права власності (справа №910/18211/21).

Проте рішенням Господарського суду міста Києва від 19.08.2022 у справі №910/18211/21 в задоволенні позову відмовлено з підстав неналежного способу захисту, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

20.09.2022 позивачка вже звернулась до Господарського суду міста Києва вже з цим позовом, та просила витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 ; визнати незаконним набуття 07.11.2018 ТОВ «Фінансова компанія «Ліберо» права власності на квартиру АДРЕСА_1 , з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна: 331359280000.

З огляду на вказане, та враховуючи висновки Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, суд врахував, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

При цьому, очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій на думку добросовісного розсудливого спостерігача виключає необхідність вчинення процесуальних дій спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів в порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах.

Надавши оцінку наявним у справі доказам і доводам сторін, враховуючи, що позивачу про порушення своїх прав стало відомо у 2018 році і саме з 2018 року позивач вчиняла дії щодо захисту свого порушеного права, проте з огляду на факт розгляду справ №758/4487/20 та 910/18211/21 протягом тривалого часу, як наслідок - наявність підстав для позивача вважати, що її права будуть відновлені та захищені в судовому порядку, звернення позивача до господарського суду м. Києва з даною позовною заявою через кілька днів після того, як вона дізналася, що даний спір відноситься до господарської юрисдикції, суд дійшов висновку, що строк позивачем пропущено з поважних причин.

Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З огляду на вказане вище, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо заяви представника позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу по 17 500,00 грн з кожного з відповідачів, що загалом становить 35 000,00 грн.

Позивачем до стягнення з відповідачів заявлені витрати на професійну правничу допомогу по 17 500,00 грн з кожного з відповідачів, що загалом становить 35 000,00 грн на підставі: Додаткової угоди №3 від 18.10.2022 до Договору про надання правової допомоги від 13.07.2020, укладеної між адвокатом Голубок Андрієм Вадимовичем та ОСОБА_1; свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серії ЗР №21/2644 від 27.06.2020; ордера Серії АА №1079274 від 01.10.2021.

Як вбачається з п. 1 Додаткової угоди №3 від 18.10.2022 до Договору про надання правової допомоги від 13.07.2020, сторони дійшли згоди про фіксований розмір гонорару (винагороди) адвоката за надання правової допомоги, підготовку документів, представництво і захист інтересів клієнта під час розгляду справи №910/9464/22 у судах, не залежно від кількості витраченого адвокатом часу, незалежно від кількості судових засідань та від кількості підготовлених адвокатом документів, у наступних розмірах: у Господарському суді м. Києва - 35 000,00 грн.

Клієнт зобов`язаний сплатити адвокату гонорар (винагороду) у розмірі визначеному п. 1 даної додаткової угоди, протягом 30 календарних днів з дня винесення судом кожної інстанції судового рішення у справі, а остаточний розрахунок сторони повинні здійснити, з урахуванням п. 2 даної додаткової угоди, протягом 15 календарних днів з дня набрання рішенням суду у справі №910/9464/22 законної сили (п.4 Додаткової угоди №3 від 18.10.2022 до Договору про надання правової допомоги від 13.07.2020).

Положеннями ст. 123 ГПК України унормовано, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частини 2 статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до постанови Об`єднаної палати Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року по справі № 922/445/19 та постанови Об`єднаної палати Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 22.11.2019 року по справі № 902/347/18, для розподілу понесених судових витрат стороні необхідно подати лише договір про надання правничої допомоги та детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту; і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Дана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Судові витрати у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічної правової позиції дотримується Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду в постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

При цьому, згідно частини 6 статті 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом із цим, відповідне клопотання відповідачами про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не заявлялося.

Приймаючи до уваги викладене, з огляду на ціну позову, обсяг та зміст наданих адвокатом позивача послуг, а також те, що позов було задоволено частково, суд дійшов висновку, що обґрунтованими, пов`язаними з розглядом цієї справи та документально підтвердженими є витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в загальному розмірі 17 500,00 грн, які підлягають стягненню з відповідачів.

Керуючись статтями 226, 231, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 331359280000).

3. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ліберо» (65058, місто Одеса, проспект Шевченка, будинок 19, код ЄДРПОУ 41884280) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір по 16 140,00 грн. з кожного та витрати на професійну правничу допомогу по 8 750,00 грн з кожного.

4. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

6. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 08.05.2023

Суддя Владислав ДЕМИДОВ