Рішення № 110687631, 05.05.2023, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/68/2023 Справа № 490/705/23

Центральний районний суд м. Миколаєва

_____________

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2023 року Центральний районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого - судді Черенкової Н.П.,

при секретарі - Романової К.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовною заявою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою в якій просить стягнути із відповідача грошові кошти у розмірі 15500,28 грн, з яких: 3153,43 грн - відсотки за обліковою ставкою НБУ, 10561,61 грн. - нарахування інфляційних витрат за період з 31.05.2021 по 30.11.2022; 3% річних у сумі 1785,24 грн. за період з 31.05.2021 по 30.11.2022 рр.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що між сторонами укладено кредитний договір шляхом підписання заяви-анкети, яка разом із «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами» складають договір про надання банківських послуг. Відповідно до договору відповідачу відкрито кредитний рахунок та встановлено кредитний ліміт з наступним збільшенням такого, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами, передбачених умовам кредитного договору. Відповідачем умови договору не виконувались, внаслідок чого утворилась заборгованість за тілом кредиту, яка була стягнута відповідно до судового рішення, а в частині стягнення процентів відмовлено, оскільки відсутні докази погодження такої умови між сторонами. Вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача відсотків за обліковою ставкою НБУ у відповідності до ст. 1048 ЦК України. Разом із тим, у відповідності до ст. 625 ЦК України наявні підстави для стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період з 31.05.2021 по 30.11.2022 рр. У зв`язку із наведеним просить позов задовольнити. У відповідності до ст. 141 ЦПК України просить вирішити питання судових витрат.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.01.2023 року призначено головуючого суддю Черенкову Н.П.

Справу передано судді 31.01.2023 року.

Ухвалою суду від 02.02.2023 року відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, визначено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Представник позивача до судового засідання не з`явився, надав до суду заяву, у якій просив розглядати справу у відсутність представника та зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі, у разі неявки відповідача просив ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі документів.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про день, час та місце судового засідання повідомлений належним чином шляхом направлення повістки за зареєстрованим місцем проживання, про причини неявки суд не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило. Відзив на позов не подав.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв`язку з неподанням відповідачем відзиву, та відсутністю заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, що відповідає положенням п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України.

Згідно ст.282 ЦПК України, за формою і змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встановленим статтями 263 і 265 цього Кодексу, і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд.

Відповідно до положень п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Більше того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду);характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02 вересня 2010 року, "Смірнова проти України" від 08 листопада 2005 року, "Матіка проти Румунії" від 02 листопада 2006 року, "Літоселітіс проти Греції" від 05 лютого 2004 року та інші).

Приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, предмет спору, його значення для сторін, за письмової згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи без участі сторін та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, на підставі наявних матеріалів справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов наступного.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 ЦК України, ст. ст. 2, 4-5, 12-13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено, 25.09.2012 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 складена та підписана Анкета-Заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Згідно вказаної анкети-заяви, відповідач надав згоду, що ця заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами становлять договір банківського обслуговування. Він ознайомився з договором про надання банківських послуг до його укладення і згоден з його умовами, примірник договору про надання банківських послуг згоден отримати шляхом самостійної роздруківки з офіційного сайту www.privatbank.ua. Він зобов`язується виконувати вимоги Умов та правил надання банківських послуг, а також регулярно самостійно знайомитися з їх змінами на сайті Банку. Будь-які інші дані про вид кредитної картки, бажаний кредитний ліміт, розмір відсоткової ставки, умови нарахування пені, штрафів чи комісії відсутні.

Згідно з довідки позивача відповідачу надано за вищевказаним кредитним договором кредитну картку із терміном дії до 07/21.

Відповідно до довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на відповідача було встановлено у розмірі 0,00 грн із збільшенням до 25 000,00 грн.

Відповідно до ст. ст. 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно з ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 03 жовтня 2022 року у справі № 490/3367/21 позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволений частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» суму заборгованості за кредитним договором № б/н від 25.09.2012 року у розмірі 37585,79 грн. та судовий збір у розмірі 1810,91. В решті позову відмовлено. Рішення суду набрало законної сили.

Відповідно до ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Доказів погашення відповідачем заборгованості за тілом кредиту у відповідності до судового рішення від 03 жовтня 2022 року № 490/3367/21 матеріали справи не містяться.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ст. 625 цього Кодексу боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У Постанові від 27.07.2021 року справа № 910/18943/20 Верховний Суд вказав, що Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування (строку, на який позичальник отримав кредит чи у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України).

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Отже у спірних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічні висновки щодо застосування частини 1 статті 1050 та статі 625 ЦК України у їх взаємозв`язку викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Відповідно до правових висновків викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12), від 04 липня 2018 року (справа № 310/11534/13-ц), від 31 жовтня 2018 року (справа № 202/4494/16-ц) якщо кредитор використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

Отже, наявність судового рішення від 03.10.2022 про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконав, не є підставою для нарахування процентів у відповідності до абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України, оскільки строк дії договору змінився, адже банк використав право дострокового повернення суми кредиту. У такому разі положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.

Враховуючи наведене вище, суд прийшов до висновку про те, що стягнення основної суми боргу у відповідності до рішення суду від 03.10.2022 № 490/3367/21 припиняє право користування кредитними коштами, у зв`язку з чим кредитор АТ КБ «ПриватБанк» втрачає право на отримання відсотків за користування кредитом, оскільки наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору, а право на отримання відсотків за користування кредитними коштами не можливе за межами договору, а згідно з ст.1048 ЦК України передбачено лише за наявності договору.

Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Таким чином, з ухваленням рішення суду від 03 жовтня 2022 року право стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором на користь АТ КБ «ПриватБанк» не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання.

Враховуючи наведене вище, суд прийшов до переконання про те, що позивач має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за весь час прострочення.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Відповідно до розрахунку за період з 31.05.2021 року по 30.11.2022 року 3 % річних складають у сумі 1785,24 грн, а інфляційні втрати у розмірі 10561,61 грн.

Будь-яких зауважень, заперечень щодо поданого розрахунку відповідачем не подано.

Проте, суд не погоджується з наданим позивачем розрахунком 3% річних за період з 31.05.2021 року по 30.11.2022 року, адже такі повинні розраховуватись наступним чином: 37585,79 грн. (сума боргу) х 3% річних / 100 % х 549 (кількість днів прострочки) / 365 (днів у році) = 1696,00 грн.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку про те, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути кошти за порушення грошового зобов`язання за кредитним договором №б/н від 25.09.2012 року за період з 31.05.2021 року по 30.11.2022 року 3% річних у сумі 1696,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 10561,61 грн., а в стягненні відсотків за обліковою ставкою НБУ відмовити.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейськоїкомісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

При вирішенні даного спору, суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й відрізних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 "Ковач проти України","Мельниченко проти України", "Чуйкіна проти України").

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

У відповідності до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем при поданні позову до суд сплачено судовий збір у сумі 2684,00 грн, що підтверджено платіжним дорученням, яке міститься у матеріалах справи.

Таким чином, судові витрати, понесені позивачем підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 2122,50 грн. (12257,61 грн. х 2684,00 грн. / 15500,28 грн. = 2122,50 грн.)

Керуючись ст. ст. 12, 13, 17, 76-80, 259, 265, 273, 280-284, 354, пунктом 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» суму за період з 31 травня 2021 року по 30 листопада 2022 року 3% річних у сумі 1696,00 грн., інфляційні втрати у сумі 10 561,61 грн., а всього у розмірі 12 257,61 (дванадцять тисяч двісті п`ятдесят сім) гривень 61 копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» судовий збір у сумі 2122,50 грн.

В решті вимог позову Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення відсотків за обліковою ставкою НБУ - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Реквізити сторін:

Позивач - Акціонерне товариство Комерційний Банк "ПРИВАТБАНК"(01001, м.Київ, вул. Грушевського, буд.1Д, UA083052990000029092829003111, МФО 305299 код ЄДРПОУ 14360570).

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення виготовлено: 05 травня 2023 року.

Суддя Н.П. Черенкова