Рішення № 110673163, 03.05.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 травня 2023 року № 320/6191/21

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження питання про призначення судового засідання в адміністративній справі

за позовом ОСОБА_1

доГоловного управління Пенсійного фонду України у Київській області

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області за відмову перевести позивача на пенсію за віком з 30.12.2020 в зв`язку з досягненням пенсійного віку 54 років, встановленого як постраждалому від ЧАЕС III категорії, та 55 років, встановленому для інвалідів війни, відповідно до статей 6,77 Закону України Про пенсійне забезпечення, та нараховувати пенсію за віком, з її підвищенням на мінімальну пенсії по інвалідності в розмірі 110 % від 3,5 мінімальних пенсій за віком, додаткову пенсію, як постраждалому від ЧАЕС III категорії виходячи з розміру, встановленого частиною першою статті 28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, з урахування норм міждержавного договору, право на які підтверджує посвідчення Серія НОМЕР_1 ; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області перевести ОСОБА_1 на пенсію за віком з 30.12.2020 в зв`язку з досягненням пенсійного віку 54 років, встановленого як постраждалому від ЧАЕС III категорії, та 55 років, встановленому для інвалідів війни, відповідно до статей 6,77 Закону України Про пенсійне забезпечення, та нараховувати пенсію за віком з її підвищенням на мінімальну пенсію по інвалідності в розмірі 110% від 3,5 мінімальних пенсій за віком, додаткову пенсію, як постраждалому від ЧАЕС III категорії, виходячи з розміру, встановленого частиною першою статті 28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, з урахування норм міждержавного договору, право на які підтверджує посвідчення Серія НОМЕР_1 ; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київської області компенсувати завдані позивачу матеріальні збитки в розмірі 100000 гривень та стягнути з відповідача кошти в розмірі 100000 гривень; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київської області компенсувати позивачу моральні збитки в розмірі 100000 гривень та стягнути з відповідача кошти в розмірі 100000 гривень.

Позов мотивовано протиправністю дій відповідача щодо відмови в переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком згідно Закону України " Про пенсійне забезпечення". Позивач зазначив, що він є інвалідом війни II групи, інвалідність призначена безстроково. Також позивач зауважив, що відноситься до інвалідів ІІІ групи, що підтверджується відповідним посвідченням, та має право на пільги і переваги, встановлені законодавством СССР для інвалідів Великої Вітчизняної війни, пільги передбачені в міждержавній угоді Угода про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойовик дій на території інших держав, сімей загиблих військовослужбовців, яка набрала чинності 27 червня 1996 року. Крім того зазначив, що позивач відноситься до постраждалих від ЧАЄС ІІІ категорії, та був відселений із території зони безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення в 1990 році, та має право на пільги, передбачені в Законі України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Наголошував, що 30.12.2020 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з заявою про переведення на пенсію за віком згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення", однак отримав відмову в переведенні на пенсію за віком з тих тих підстав, що розмір виплат позивачу зменшиться.

Позивач вважає що йому протиправно відмовлено в переведенні на пенсію за віком чим порушено його права та інтереси, позаяк він має право отримувати пенсію за віком з її підвищенням на мінімальну пенсію по інвалідності в розмірі 110% від 3,5 мінімальних пенсій за віком, додаткову пенсію, як постраждалому від ЧАЕС III категорії, виходячи з розміру, встановленого частиною першою статті 28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, з урахування норм міждержавного договору, право на які підтверджує посвідчення Серія НОМЕР_1 .

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.05.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, згідно якого позов не визнано. Зазначено, що положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються лише в частині визначення права на пенсію за вислугою років, відтак підстави для перерахунку згідно статті 6 та 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення відсутні". Також, зазначили, що після попереднього обрахунку пенсії за наявними документами, при переведенні пенсію за віком розмір пенсії зменшується, тому позивачу відмовлено у переведенні пенсії по переводу з пенсії по інвалідності на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Ухвалою суду від 07.06.2021 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи в судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін.

21.03.2023 від позивача надійшло клопотання про забезпечення прав позивача, щодо розгляду справи № 320/6191/21 неупередженим, незалежним і безстороннім судом та відвід (самовідвід) головуючого судді Колеснікової І.С.

Ухвалою суду від 22.03.2023 (суддя Колеснікова І.С.) відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Київського окружного адміністративного суду Колеснікової І.С. в адміністративній справі № 320/6191/21. Відповідно до статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передано заяву про відвід для вирішення іншим складом суду у порядку, встановленому частиною першою статті 31 КАС України.

Ухвалою суду від 24.03.2023 (суддя Балаклицький А.І.) відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Київського окружного адміністративного суду Колеснікової І.С. в адміністративній справі № 320/6191/21.

29.03.2023 до суду від позивача надійшло клопотання про забезпечення прав позивача, щодо розгляду справи № 320/6191/21 неупередженим, незалежним і безстороннім судом.

Ухвалою суду від 31.03.2023 (суддя Колеснікова І.С.) визнано необґрунтованою заяву ОСОБА_1 про відвід судді Колесніковій І.С. у справі № 320/6191/21, передано матеріали справи для вирішення питання про відвід судді Колесніковій І.С. суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу та визначений відповідно до статті 31 КАС України.

Ухвалою суду від 04.04.2023 (суддя Войтович І.І.) відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Колеснікової І.С. в адміністративній справі № 320/6191/21, поданої 29.03.2023.

11.04.2023 до суду від позивача надійшло клопотання про забезпечення прав позивача щодо розгляду справи № 320/6191/21 неупередженим, незалежним і безстороннім судом, про забезпечення прав позивача щодо розгляду справи в розумний термін.

Ухвалою суду від 17.04.2023 (суддя Колеснікова І.С.) визнано необґрунтованою заяву ОСОБА_1 про відвід судді Колесніковій І.С. у справі № 320/6191/21 та передано матеріали справи для вирішення питання про відвід судді Колесніковій І.С. суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу та визначений відповідно до статті 31 КАС України.

Ухвалою суду від 19.04.2023 (суддя Перепелиця А.М.) відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Колеснікової І.С. в адміністративній справі № 320/6191/21, поданої 11.04.2023.

24.04.2023 до суду від позивача надійшло клопотання про забезпечення прав позивача щодо розгляду справи № 320/6191/21 неупередженим, незалежним і безстороннім судом, про забезпечення прав позивача щодо розгляду справи в розумний термін та відвід судді Колеснікової І.С.

Ухвалою суду від 25.04.2023 (суддя Колеснікова І.С.) визнано необґрунтованою заяву ОСОБА_1 про відвід судді Колесніковій І.С. у справі № 320/6191/21 та передано матеріали справи для вирішення питання про відвід судді Колесніковій І.С. суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу та визначений відповідно до статті 31 КАС України.

Ухвалою суду від 01.05.2023 (суддя Басай О.В.) відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Київського окружного адміністративного суду Колеснікової І.С. в адміністративній справі №320/6191/21.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 є інвалідом війни II групи, має військове звання сержанта та з 26.03.2007 йому призначена пенсія згідно Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб.

Позивачу була встановлена III група інвалідності, пов`язана з виконанням обов`язків військової служби, тому він має право отримувати пільги, встановлені відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб.

Крім того, позивач відноситься до інвалідів ІІІ групи, що підтверджується відповідним посвідченням, та має право на пільги і переваги, встановлені законодавством СССР для інвалідів Великої Вітчизняної війни, пільги передбачені в міждержавній угоді Угода про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойовик дій на території інших держав, сімей загиблих військовослужбовців, яка набрала чинності 27 червня 1996 року.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, позивач відноситься до постраждалих від ЧАЄС ІІІ категорії, був відселений із території зони безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення в 1990 році, та має право на пільги, передбачені Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

30 грудня 2020 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з заявою про переведення на пенсію за віком, в якій просив перевести ОСОБА_1 з 30.12.2020 на пенсію за віком як особу яка працювала в зоні радіаційного зараження від ЧАЕС з 26.04.1986 по 14.05.1990 та має право на пільговий вихід на пенсію за віком в 55 років передбачений особам з інвалідність внаслідок війни ІІ групи, та з урахуванням роботи зі шкідливими умовами праці, з урахуванням статтей6,77 Закону України "Про пенсійне забезпечення та сплачувати мінімальну пенсію за віком, з її підвищенням на мінімальну пенсію по інвалідності з урахуванням рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2021, справа №2а-1322/10, яким встановлено що пенсія заявнику має становити згідно статті 22 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", мінімальна пенсія має бути 110% від 3,5 мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру встановленого частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". також, просив окремо виплачувати додаткову пенсію, як постраждалому від ЧАЕС ІІІ категорії відповідно до статті 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, віднесеним до категорії 3, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначається у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру встановленого частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 05.01.2021 №9523 (лист №1000-0305-8/503) позивачу відмовлено у проведенні перерахунку пенсії по переводу з пенсії по інвалідності на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Зазначено, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються лише в частині визначення права на пенсію за вислугу років. Також зазначено, що при подачі заяви не надано документів щодо припинення виплати пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Роз`яснено право на оскарження рішення про відмову в перерахунку пенсії в органах Пенсійного фонду України вищого рівня або судовому порядку.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови в переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком з 30.12.2020 в зв`язку з досягненням пенсійного віку 54 років, встановленого як постраждалому від ЧАЕС III категорії, та 55 років, встановленому для інвалідів війни, відповідно до статей 6,77 Закону України Про пенсійне забезпечення, та нараховувати пенсію за віком, з її підвищенням на мінімальну пенсії по інвалідності в розмірі 110 % від 3,5 мінімальних пенсій за віком, додаткову пенсію, як постраждалому від ЧАЕС III категорії виходячи з розміру, встановленого частиною першою статті 28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, з урахування норм міждержавного договору, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом.

Загальні засади державного пенсійного забезпечення визначені в Законі України "Про пенсійне забезпечення", який відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Відповідно до ст. 1-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Згідно положень статті 5 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби , та деяких інших осіб» особам, звільненим з військової служби, іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей може призначатися (за їх бажанням) пенсія на умовах і в порядку, передбачених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». При цьому для обчислення пенсій враховуються всі види грошового забезпечення, що отримували зазначені особи, які мають право на пенсію за цим Законом, перед звільненням зі служби. На підставах, установлених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», призначаються також пенсії особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, позбавленим військових або спеціальних звань (у тому числі під час перебування їх у запасі або у відставці), а також звільненим зі служби у зв`язку із засудженням за умисне кримінальне правопорушення, вчинене з використанням свого посадового становища, або притягненням до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, пов`язаного з корупцією, та членам їх сімей.

Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).

Частиною 3 статті 45 Закону №1058-IV визначено, що Переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. Якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати та набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі, при переведенні вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена частиною другою статті 40 цього Закону для призначення пенсії.

Частина 5 статті 45 Закону №1058-IV передбачає, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійною фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати та набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі, при переведенні вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена частиною другою статті 40 цього Закону для призначення пенсії.

З аналізу наведених норм слідує, що переведенням з одного виду пенсії на інший є саме зміна виду пенсії, зокрема, переведення з пенсії за віком на пенсію по інвалідності.

Відповідно до п. 4.1 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).

Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

У постанові від 10.07.2018 у справі № 728/2785/15, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зроблено висновок, що державні пенсії по інвалідності, за віком, які раніше призначалися за Законом України "Про пенсійне забезпечення" і державні пенсії по інвалідності, за віком, які призначаються з 1 січня 2004 року на підставі Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" є одними і тими ж видами пенсійного забезпечення (фактично лише змінено Закон, який регламентує призначення таких пенсій), і з 01.01.2004 формула для обчислення цих видів пенсій єдина, і визначена Законом № 1058-ІV.

Разом з цим, в постанові від 20.02.2018 у справі № 758/15262/16-а, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зроблено висновок, що пенсія за віком, призначена на підставі ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та пенсія за віком, призначена відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" є одним і тим же видом пенсії, а тому не може бути призначена повторно на підставі положень статті 40 Закону № 1058-IV.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не звертався до органів пенсійного фонду щодо призначення йому пенсії за віком, а клопотав про зміну підстави виплати раніше призначеної пенсії, зокрема переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком.

Більш того, підставою для відмови у задоволенні заяви позивача слугувало не відсутність підстав для виплати пенсії за віком, а недоцільність такої зміни, оскільки така призведе до зменшення розміру виплат.

З системного аналізу вище вказаних правових норм вбачається, що оскільки позивач має одночасно право на різні види пенсії, отже саме ОСОБА_1 належить право вибору виду пенсії і обмеження даного права пенсійним фондом не допускається.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судом встановлено, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2011 року зобов`язано Управління Пенсійного фонду України у м. Броварах Київської області провести з 11 січня 2010 року перерахунок розміру пенсії по інвалідності ОСОБА_1 відповідно до ст.22 Закону країни «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби. Та деяких інших осіб» із розрахунку 110% від трьох з половиною мінімальних пенсій за віком. Виходячи з розміру, встановленого частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням проведених виплат.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 13.03.2018 №361/5596/17 визнано протиправним рішення Броварського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 15.08.2017 про відмову в переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком з 10.08.2017, в зв`язку з досягненням пенсійного віку 54 років, як постраждалому від ЧАЕС III категорії, з урахуванням часу роботи позивача в зоні ЧАЕС; зобов`язано Броварське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області перевести ОСОБА_1 на пенсію за віком з 10.08.2017, в зв`язку з досягненням пенсійного віку 54 років, встановленого як постраждалому від ЧАЕС III категорії, та 55 років встановленому для інвалідів війни, відповідно до ст.ст. 6, 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», та нараховувати пенсію за віком + з її підвищенням на мінімальну пенсії по інвалідності в розмірі 110 % від 3,5 мінімальних пенсій за віком + додаткову пенсію, як постраждалому від ЧАЕС III категорії виходячи з розміру встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахування норм міждержавного договору, право на які підтверджує посвідчення Серія НОМЕР_2 ; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2018 рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 13.03.2018 скасовано та ухвалено нову постанову, якою визнано протиправним рішення Броварського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 15.08.2017 про відмову в переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком з 10.08.2017 у зв`язку з досягненням пенсійного віку 54 років, як постраждалому від ЧАЕС III категорії, з урахуванням часу роботи позивача в зоні ЧАЕС. Зобов`язано Броварське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області розглянути повторно заяву ОСОБА_1 про переведення останнього на пенсію за віком з 10.08.2017 у зв`язку з досягненням пенсійного віку 54 років, встановленого як постраждалому від ЧАЕС III категорії, та 55 років встановленому для інвалідів війни, відповідно до статтей 6, 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 22.05.2018 №361/7517/17 позовну заяву ОСОБА_1 в частині вимог про зобов`язання Броварське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області у м. Бровари перевести ОСОБА_1 на пенсію за віком з 26.10.2018, в зв`язку з досягненням пенсійного віку 55 років, встановленого для інвалідів війни, та в зв`язку з досягненням пенсійного віку 54 років, встановленого як постраждалому від ЧАЕС III категорії, відповідно до ст.6 Закону України «Про пенсійне забезпечення», та нараховувати пенсію за віком, мінімальну пенсію по інвалідності відповідно до ст. 22 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та інших осіб у розмірі 110% від 3,5 розмірів мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого частиною першою ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», додаткової пенсії, як постраждалому від ЧАЕС III категорії виходячи з розміру встановленого частиною першою ст. 28 Закону України «Про загально обов`язкове державне пенсійне страхування», з урахування норм міждержавного договору, право на які підтверджує посвідчення Серія НОМЕР_3 , та Закону України «Про приєднання України до Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду» № 334/96-ВР від 12.07.1996 залишено без розгляду. Провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 в частині вимог про зобов`язання Броварського об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області у м. Бровари зарахувати страховий стаж позивачу під час роботи підприємцем з 14.06.1996, та час по догляду за постраждалою від ЧАЕС дитиною до 2004 року закрито. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до Броварського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання протиправними дій відповідача, зобов`язання вчинити певні дії, відшкодувати матеріальні та моральні збитки відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року рішення Броварського міськрайонного суду Київської області 361/7517/17 скасовано, та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Броварського об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправними дії/бездіяльність Броварського об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Київській області про відмову у переведенні та здійсненні перерахунку ОСОБА_1 пенсії по інвалідності відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб на пенсію за віком з 26.10.2016 по 10.08.2017, в зв`язку з досягненням пенсійного віку 55 років, встановленого для інвалідів війни, та як постраждалому від ЧАЕС ІІІ категорії, з урахуванням ст. 6 Закону України Про пенсійне забезпечення. Зобов`язано Броварське об`єднане управління Пенсійного фонду України у Київській області вирішити питання щодо переведення ОСОБА_1 на пенсію за віком з 26.10.2016 по 10.08.2017, в зв`язку з досягненням пенсійного віку 55 років, встановленого для інвалідів війни, та у зв`язку з досягнення пенсійного віку 54 років, встановленого як постраждалому від ЧАЕС ІІІ категорії, відповідно до ст. 6 Закону України Про пенсійне забезпечення, та перерахунку пенсії за віком, мінімальної пенсії по інвалідності відповідно до статті 22 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб у розмірі 110% від 3,5 розмірів мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого частиною першою ст. 28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, додаткової пенсії, як постраждалому від ЧАЕС ІІІ категорії, виходячи з розміру, встановленого частиною першою ст. 28 Закону № 1058-IV. Зобов`язано Броварське об`єднане управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати стаж позивачу з часу встановлення інвалідності - 16.09.1983, за виключенням періоду, який вже зараховано до страхового стажу. В решті позовні вимоги залишено без задоволення.

Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, обставини встановлені судом у вищезазначених справах мають преюдиціний характер в силу положень частини 4 статті 78 КАС України та не підлягають повторному доказуванню у цій справі, тому суд повторно їх не встановлює.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Також суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 28.11.1999 по справі "Brumarescu v. Romania" ("Брумареску проти Румунії") та від 24.07.2003 по справі "Ryabykh v. Russia" ("Рябих проти Росії"), відповідно до яких, одним з основоположних аспектів принципу верховенства права є юридична визначеність, яка передбачає, що в разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, яке набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.

Враховуючи, що відповідач, відмовивши позивачу в переведенні на пенсію за віком з 30.12.2020 в зв`язку з досягненням пенсійного віку 54 років, встановленого як постраждалому від ЧАЕС III категорії, та 55 років, встановленому для інвалідів війни, відповідно до статей 6,77 Закону України Про пенсійне забезпечення, та нараховувати пенсію за віком, з її підвищенням на мінімальну пенсії по інвалідності в розмірі 110 % від 3,5 мінімальних пенсій за віком, додаткову пенсію, як постраждалому від ЧАЕС III категорії виходячи з розміру, встановленого частиною першою статті 28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, з урахування норм міждержавного договору, право на які підтверджує посвідчення Серія НОМЕР_1 , не дотримався вимог Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", таке рішення не може відповідати приписам частини 2 статті 2 КАС України.

При цьому суд зауважує, що відповідачем не надано розрахунку щодо зменшення розміру виплати пенсії позивачу, яке стало підставою відмови для переведення на пенсію за віком, як і не надано пояснень, яким чином відбудеться таке зменшення.

Суд зазначає, що у позовній заяві позивач просить суд визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови перевести позивача на пенсію за віком з 30.12.2020, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, суд наділений правом вийти за межі позовних вимог під час ухвалення рішення у справі та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 05.01.2021 №9523 (лист №1000-0305-8/503).

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що дії суб`єкта владних повноважень - активна поведінка, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб, в той час коли протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Відтак, за наявності рішення суб`єкта владних повноважень, яке визнане судом протиправним, суд зазначає, що оскаржувані бездіяльність або дії поглинаються скасуванням прийнятого рішення, оскільки суб`єктом владних повноважень проявлено активну поведінку - прийнято рішення про відмову позивачу у перерахунку пенсії.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області перевести ОСОБА_1 на пенсію за віком з 30.12.2020 в зв`язку з досягненням пенсійного віку 54 років, встановленого як постраждалому від ЧАЕС III категорії, та 55 років, встановленому для інвалідів війни, відповідно до статей 6,77 Закону України Про пенсійне забезпечення, та нараховувати пенсію за віком з її підвищенням на мінімальну пенсію по інвалідності в розмірі 110% від 3,5 мінімальних пенсій за віком, додаткову пенсію, як постраждалому від ЧАЕС III категорії, виходячи з розміру, встановленого частиною першою статті 28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, з урахування норм міждержавного договору, право на які підтверджує посвідчення Серія НОМЕР_1 , суд зазначає таке.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

Питання прийняття рішень про призначення та або визначення виду чи розміру пенсії, що підлягає виплаті віднесено до виключної компетенції органів пенсійного фонду.

Відтак, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати повторно розглянути заяву позивач від 30.12.2020 про переведення на пенсію за віком, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині судового рішення.

Щодо решти позовних вимог, суд зазначає таке.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно частини 1 та частини 2 статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частини 3статті 23 Цивільного кодексу України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статтею 1167 Цивільного кодексу Українивизначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Пунктом 3 постанови Пленум Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року №4 (далі - постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4,5 постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відтак, для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30 січня 2018 року в справі № 804/2252/14, від 20.02.2018 у справі №818/1394/17.

У своїх постановах Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, експертні висновки тощо.

Безспірно, порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають психологічне напруження, розчарування та незручності, негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, вагомості наслідків.

Саме тому, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Проте, із встановлених по справі обставин вбачається, що позивач, звертаючись до суду з даним позовом, не розкрив суті негативного впливу протиправної бездіяльності відповідача на його душевний та психічний стан, та інших втрат немайнового характеру.

Позивач зауважив, що в серпні 2018 року захворів на цукровий діабет вперше, а також інші супутні хвороби. Загальні втрати від захворювання оцінює на суму 100 000 000 гривень. Зазначає, що захворювання спричинені протиправними діями відповідача.

Проте суд критично ставиться до тверджень позивача, позаяк спірні відносини виникли з 30.12.2020 (момент звернення з заявою до Головного управління Пенсійного фонду в Київській області), в той час як на «цукровий діабет» позивач захворів, як зазначено ним самим ще у 2018 році.

Суд вважає, що позивач не довів обґрунтованість моральної шкоди, оскільки жодним чином не підтверджено той факт, що погіршення стану його здоров`я є наслідком бездіяльності відповідача. Позивач також не вказав жодних критеріїв, які він враховував при визначенні причинно - наслідкового взаємозв`язку наслідків, що настали з бездіяльністю відповідача та не вказав конкретних обставин, які мають значення для вирішення питання щодо обґрунтованості заявленої вимоги про стягнення моральної шкоди.

Також, позивачем не доведено, що саме в результаті дій відповідача виникла необхідність докладання значних зусиль для відновлення порушених прав.

Враховуючи те, що позивачем не надано доказів, що прямо підтверджують заподіяння шкоди його здоров`ю чи інших втрат немайнового характеру заподіяних саме бездіяльністю відповідача, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити частково.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Згідно абзацу 2 частини 5 статті 139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено звільнення від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, зокрема осіб з інвалідністю II групи.

Судом встановлено, що позивач є особою з інвалідністю ІІ групи, відповідно звільнений від сплати судового збору.

Оскільки сторонами не надано доказів понесення ними судових витрат, будь-які судові витрати присудженню не підлягають.

Керуючись статтями 2, 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 05.01.2023 №9523 (лист №1000-0305-8/503).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.12.2020 про переведення на пенсію за віком, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Колеснікова І.С.