Рішення № 110670509, 18.04.2023, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/934/23

Справа №754/11025/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2023 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Лісовської О.В.

за участю секретаря - Грей О.П.

відповідачки ОСОБА_1

представника відповідача Алєксєєвої С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «ФК «Ріальто» звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги мотивовані тим, що 05.02.2021 року між ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» та відповідачкою було укладено Кредитний договір № 210205-34405-1, за яким відповідач отримала кредит у розмірі 2200, 00 грн., строком на 20 днів, шляхом переказу на його платіжну № НОМЕР_1 емітовану АТ «Універсал Банк» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,99% від суми кредиту за кожен день користування та 3,5 % від залишку суми кредиту за кожен день прострочення терміну повернення кредиту. Кредитний договір був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача на веб-сайті в мережі Інтернет https://monetka.ua або https://monetka.com.ua та підписання Кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію. Після підписання Договору у Позичальника виникає можливість для завантаження Договору з особистого кабінету, тому Позичальник має змогу в будь-який час ознайомитися з умовами Договору. Одноразовий ідентифікатор НОМЕР_6 направлявся відповідачу 05.02.2021 року о 12:04:41 год. шляхом надсилання повідомлення на мобільний номер НОМЕР_2 , який вказувався при реєстрації. Кредитний договір був підписаний 05.02.2021 року о 12:05:27 год. шляхом введення одноразового ідентифікатора НОМЕР_6 в особистому кабінеті на веб-сайті в мережі Інтернет https://monetka.ua або https://monetka.com.ua. Кредитні кошти були відправлені відповідачу 05.02.2021 року на платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ «Універсал Банк». 11.06.2021 року між ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» та ТОВ «ФК «Ріальто», укладено Договір відступлення права вимоги № 11/06/2021-Р/М-1 від 11.06.2021 року, відповідно до умов якого право вимоги за Договором №210205-34405-l від 05.02.2021 року перейшло до ТОВ «ФК «Ріальто». Кредитор свої зобов`язання за вказаним договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачці кредит у встановленому договором розмірі, у свою чергу відповідачкою порушуються умови кредитного договору, а саме допущена прострочена заборгованість зі сплати основного боргу та нарахованих відсотків. Таким чином, у зв`язку з невиконанням своїх зобов`язань за вказаним договором у відповідачки виникла заборгованість, що станом на 16.11.2022 року становить 11053,99 грн. На підставі викладеного позивач звертається до суду та просить стягнути з відповідачки на користь товариства заборгованість у загальному розмірі 11053,99 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 9000,00 грн. та судові витрати по сплаті судового збору.

Відповідно до вимог ст. 19, 274 ЦПК України справа за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Ріальто» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

11.01.2023 року до суду надійшов Відзив відповідачки на позов. Заперечуючи проти задоволення позову, відповідачка зазначає, що з середини лютого 2021 року їй почали надходити попередження від ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» з вимогою погасити борг згідно кредитного договору № 210205-34405-1 від 05.02.2021 року. У зв`язку з тим, що позивачка не підписувала жодних кредитних договорів та не зверталась у будь-який інший спосіб до банків або кредитних установ за отриманням кредиту, вони звернулась до правоохоронних органів з заявою про злочин. Відділом дізнання Деснянського УП ГУПН у м. Києві провадиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 12021105030000416 від 17.02.2021 року за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст.190 КК України (шахрайство). Проте як стало відомо відповідачці згодом, приватним виконавцем Іванютою І.М. винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження № 65923866 від 29.06.2021 року про стягнення з відповідачки суми в розмірі 12572,60 грн. на користь ТОВ «ФК «Ріальто» на підставі виконавчого напису № 22545 виданого року. 16.06.2021 року приватним нотаріусом КМНО Данич О.Ф. вчинено виконавчий напис про звернення стягнення з громадянки ОСОБА_1 , яка є боржником за кредитним договором № 210205-34405-1 від 05.02.2021 року на користь ТОВ «ФК «Ріальто» суми в розмірі 12572,60грн. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 29.06.2022 року по справі № 754/14439/21 виконавчий напис від 16.06.2021 року, вчинений приватним нотаріусом КМНО Данич О.Ф. про звернення стягнення з громадянки ОСОБА_1 визнано таким, що не підлягає виконанню. Крім того, виходячи з опису обставин, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, відповідачка зазначає наступне. Телефон під номером НОМЕР_3 їй ніколи не належав, сім карткою за цим номером вона ніколи не користувалася. В день, 05.02.2021 року, який зазначає позивач, як день отримання кредиту, ОСОБА_1 знаходилася на роботі в Київському метрополітені на станції Л.Толстого. На підставі викладеного, відповідачка вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, а тому просить відмовити в їх задоволенні.

27.01.2023 року від представника позивача до суду надійшла Відповідь на відзив, відповідно до якої представник просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 07.02.2023 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 07.02.2023 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

В судове засідання представник позивача не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у своїй заяві просить розглядати справу у його відсутність.

Відповідачка та представник відповідачки в судовому засіданні просили відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов.

Вислухавши пояснення відповідачки, представника відповідачки, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Ріальто» задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено, що 05.02.2021 року між ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» та особою від імені відповідачки було укладено Кредитний договір № 210205-34405-1, за яким відповідач отримала кредит у розмірі 2200, 00 грн., строком на 20 днів, шляхом переказу на його платіжну № НОМЕР_1 емітовану АТ «Універсал Банк» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,99% від суми кредиту за кожен день користування та 3,5 % від залишку суми кредиту за кожен день прострочення терміну повернення кредиту. Кредитний договір був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача на веб-сайті в мережі Інтернет https://monetka.ua або https://monetka.com.ua та підписання Кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію.

У відповідності до порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію», особа зареєструвалася на вебсайті в мережі Інтернет https://monetka.ua, для чого пройшла ідентифікацію та верифікацію особи (заповнила анкету-заяву з зазначенням ПІБ, даних паспорту, РНОКПП, місця проживання, місця реєстрації, зазначила реквізити картки для отримання кредиту), підтвердила номер мобільного телефону, ознайомилася з умовами надання кредиту, умовами Кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, здійснила акцептування Кредитного договору, шляхом надсилання електронного повідомлення підписаного електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Згідно копії довідки ТОВ «Девелопмент Інновейшинс», одноразовий ідентифікатор НОМЕР_6 направлявся та був доставлений 05.02.2021 року о 12:04:41 год. шляхом надсилання смс-повідомлення на мобільний номер НОМЕР_2 за допомогою сервісу ТОВ «Мобізон».

05.02.2021 року о 12:05:27 год. Кредитний договір був підписаний електронним підписом шляхом введення одноразового ідентифікатора НОМЕР_6 в особистому кабінеті на веб-сайті в мережі Інтернет https://monetka.ua або https://monetka.com.ua., відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до копії чеку про проведення переказу коштів №370873401, кредитні кошти були відправлені відповідачу 05.02.2021 року на платіжну картку № НОМЕР_4 .

12.03.2021 року було розглянуто звернення ОСОБА_1 з приводу втрати документа, а саме: паспорта громадянки України на власне ім`я, що підтверджується листом Деснянського УП ГУ НП у м. Києві.

28.04.2021 року ОСОБА_1 звернулась до Деснянського УП ГУ НП у м. Києві із заявою про вчинення шахрайських дій щодо неї.

Деснянським УП ГУНП у м. Києві було розпочато досудове розслідування кримінального провадження №12021105030000416 від 17.02.2021 року за ч. 1 ст. 190 КК України.

Як вбачається з Довідки Деснянського УП ГУ НП від 24.05.2021 року, обставини, що стали підставою для початку досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12021105030000416 від 17.02.2021 року за ч. 1 ст. 190 КК України, полягають у наступному: досудовим розслідуванням встановлено, що до Відділу дізнання Деснянського УП ГУНП у м. Києві за підслідністю надходять звернення громадян та інші заяви, щодо вчинення відносно останніх неправомірних дій, а саме оформлення онлайн кредиту шляхом обману, чим завдає матеріальну шкоду громадянам України. Дана подія мала місце в період часу з 01.02.2021 року по 10.02.2021 рік. Матеріальна шкода становить 50000,00 грн. Відомості про кримінальний поступок відносно ОСОБА_1 внесено у ЖЄО № 25530 від 07.05.2021 року та долучено до матеріалів кримінального провадження №12021105030000416.

Відповідачка зазначає, що на момент укладення зазначеного договору були відсутні її волевиявлення та внутрішня воля на його укладення, про існування спірного договору відповідачка дізналась вже після їх оформлення невідомою особою, яка заволоділа персональними даними відповідачки.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, в день отримання кредиту, а саме: 05.02.2021 року, відповідачка знаходилась на робочому місці в Київському метрополітені на станції «Площа Льва Толстого», що підтверджується табелем обліку робочого часу КП «Київський метрополітен» за лютий 2021 року.

З листа ПрАТ «Київстар» №2212/з від 27.02.2023 року вбачається, що визначити особу, в користуванні якої перебував номер телефону НОМЕР_2 станом на 05.02.2021 року, немає можливості. Згідно з даними інформаційних систем Компанії, приймально-передавальна станція (вишка) ПрАТ «Київстар», яка забезпечувала зв`язок мобільного номеру НОМЕР_2 в період часу з 00 год. 00 хв. по 24 год. 00 хв. 05.02.2021 року, розташована за адресою: Київська область, Броварський район, с. Заворичі, вул. Трубіжська, 2.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини 1 статті 181 ГК України господарський договір, як правило, існує в вигляді єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощеній формі шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами та іншими засобами електронної комунікації, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні норми до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 7 жовтня 2020 року № 127/33824/19; від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач спеціального платіжного засобу зобов`язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.

Відповідно до частин сьомої - дев`ятої розділу VI «Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками» Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705, емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.

Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.

Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності.

Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.

Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

За змістом постанови Верховного Суду України від 13.05.2015 року у справі № 6-71цс15, постанови Верховного Суду від 16.12.2020 року у справі № 214/2867/18, від 05.04.2021 року у справі № 336/3989/19 зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.

Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду України та Верховного Суду, що викладена в їх постановах, лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, які беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Також слід зазначити про наявність відповідних висновків щодо застосування вказаних норм права, викладених у постановах Верховного Суду України від 13.05.2015 року у справі № 6-71цс15, де суд зазначив, що не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, касаційний суд дійшов помилкового висновку про вину Особи як підставу цивільно-правової відповідальності. Висновки судів про те, що операції щодо зняття з платіжної картки Особи спірної суми супроводжувались правильним вводом ПІН-коду вказаної картки, а умовами договору від 05.02.2010 року передбачено обов`язок позивача щодо нерозголошення даного ПІН-коду, що виключає можливість задоволення позову про стягнення з банку на користь позивача спірної суми, є помилковими, оскільки такі висновки судів не свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

У постанові Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі № 127/23496/15 суд касаційної інстанції вказав про те, що, встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, в межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

У постанові Верховного Суду від 20.06.2018 року у справі № 691/699/16 судом касаційної інстанції зазначено про те, що, встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Банку. При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 13.05.2015 року у справі № 6-71цс15.

Також суд звертає увагу на постанову Верховного Суду України від 11.03.2015 року у справі № 6-16цс15, в якій суд вказав про те, що відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів відповідача при вирішенні цього спору.

11.06.2021 року між ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» та ТОВ «ФК «Ріальто», укладено Договір відступлення права вимоги № 11/06/2021-Р/М-1 від 11.06.2021 року, відповідно до умов якого право вимоги за Договором №210205-34405-l від 05.02.2021 року перейшло до ТОВ «ФК «Ріальто».

Згідно ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено законом чи договором. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Тобто, за змістом цього положення несприятливі умови для нового кредитора пов`язуються із виконанням боржником обов`язку первісному кредитору, а не у звільненні від такого обов`язку в цілому.

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «ФК «Ріальто» просить стягнути з відповідачки на користь товариства заборгованість у загальному розмірі 11053,99 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 9000,00 грн. та судові витрати по сплаті судового збору.

Разом з тим, відповідачка проти задоволення позову заперечувала, просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, у зв`язку з укладанням зазначеного кредитного договору невідомою особою шахрайським шляхом, яка заволоділа персональними даними відповідачки.

Згідно вимог ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При розгляді справи позивачем не надано суду доказів на підтвердження вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою.

При цьому, відповідачка повідомила правоохоронні органи про вчинене кримінальне правопорушення, тобто здійснила всі заходи, які передбачені в даному випадку щодо доведення до банку інформації для запобігання ризику та уникнення збитків від здійснення операцій з використання його електронних платіжних засобів.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1 ) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проаналізувавши вищевказані норми діючого законодавства та встановлені у справі докази та обставини, суд вважає, що позивачем не наведено достатньо доказів на підтвердження підстав для стягнення з відповідача грошових коштів, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити, оскільки суд вважає доведеним той факт, що відповідачка не користувалася кредитними коштами, а вони були зняті із карткового рахунку невстановленими третіми особами.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК судові витрати у справі суд відносить на рахунок позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 12, 19, 81, 141, 263-265 ЦПК України, ст. 509, 525, 526, 530, 536, 599, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто», код ЄДРПОУ 43492595, адреса: м. Київ, бульв. Вацлава Говела, 4.

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення виготовлений 01 травня 2023 року.

Суддя О.В. Лісовська